Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №520/22086/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 р. Справа № 520/22086/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Мар`єнко Л.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі №520/22086/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

- визнати дії військової частини НОМЕР_1 , що полягають у не звільненні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі пункту 2 частини 4, абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" - протиправними;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі пункту 2 частини 4, абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2026 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 , викладену у формі листа №5/28/1568 від 09.06.2025, у звільненні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4, абзацу 11 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4, абзацу 11 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленою внаслідок інших паралітичних синдромів.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2026 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що відповідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 14.04.2025 №244/25/1912 визначено, що у ОСОБА_2 встановлено основний діагноз: М51.1 – Порушення поперекових та інших міжхребцевих дисків з радикуляцією (G55.1); супутні діагнози : J45.8 – Змішана астма, що в свою чергу, аж ніяк не створює підставу для звільнення, що регламентована підпунктом “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військову службу та військову службу”. Таким чином, дружині позивача встановлено інвалідність ІІІ групи з інших підстав, ніж ті, що передбачені в абзаці 11 пункту 3 частини 12 статті 26 закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Отже, необхідність здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи, встановленої внаслідок порушення поперекових та інших міжхребцевих дисків з радикулопатією не є підставою для звільнення з військовою служби під час дії правового режиму воєнного стану.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , проходить військову службу у складі Військової частини НОМЕР_1 .

28.05.2025 позивач подав на ім`я тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі пункту 2 частини 4, абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , якій встановлено інвалідність III групи, встановленої внаслідок іншого паралітичного синдрому.

До рапорту додано нотаріально завірені копії: паспорта громадянина України військовослужбовця; реєстраційний номер облікової картки платника податків військовослужбовця; паспорту громадянина України дружини військовослужбовця; довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру дружини військовослужбовця; свідоцтва про шлюб № НОМЕР_4 від 06.07.1991; медичного висновку ЛКК №127 від 12.05.2025 (форми 080/4-о), витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 04.04.2025 №244/25/1912/В, витяги з реєстру територіальної громади від 26.05.2025 №2025-006912593 та від 23.05.2025 №2025/006807599.

Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/1912/В від 14.04.2025, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , встановлено III групу інвалідності строком на один рік, з 27.03.2025, причина інвалідності - загальне захворювання, дата повторного оцінювання визначена 01.05.2026.

Як основний діагноз зазначено М51.1 - порушення поперекових та інших міжхребцевих дисків з радикулопатією (G55.1), серед супутніх діагнозів зазначено J45.8 - змішана астма.

Рішення щодо встановлення інвалідності прийнято за результатами аналізу медичної документації та скарг особи, при цьому встановлення інвалідності безстроково не здійснювалося.

Відповідно до медичного висновку ЛКК №127 від 12.05.2025, виданого ТОВ "Клініка сімейної медицини" (код ЄДРПОУ 45317858), ОСОБА_2 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду, пересувається зі сторонньою допомогою, має порушення статико-динамічної функції хребта, нижній дистальний лівобічний монопарез, синдром переміжної каудогенної кульгавості, порушення функції ходьби, порушення функцій тазових органів, у зв`язку з чим не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися. Видано довідку форми 080/4-о як висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хвора особа не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі строком до 12.05.2026.

Листом від 09.06.2025 №5/28/1568 військова частина НОМЕР_1 відмовила ОСОБА_1 у задоволенні рапорту про звільнення, посилаючись на відсутність підстав, визначених абз.11 п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", оскільки інвалідність III групи встановлена з підстав, не передбачених зазначеною нормою закону.

Вважаючи рішення відповідача про відмову у звільненні з військової служби протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, приймаючи рішення про повернення матеріалів рапорту позивача про звільнення зі служби відповідно п.п. "г" п.3 ч.5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ без реалізації, не надав оцінки обставинам справи, зокрема тому, що сестра матері позивача - ОСОБА_3 є пенсіонеркою, тобто непрацездатною особою, та на даний час має право на проживання в Республіці Польща.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та на час спірних відносин та розгляду справи не скасований.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 12.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин).

За змістом частини першої та третьої статті 1 цього Закону Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом (пункт 1 частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ).

Частиною шостою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначені такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу").

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).

За змістом підпункту "г" пункту 2 частини четвертої, абзацу 11 пункту 3 частини дванацятої статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.

Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким визначено порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України у мирний час та особливості її проходження в особливий період.

Відповідно до пункту 233 розділу XII Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапорті зазначаються підстави звільнення з військової служби та додаються документи, що підтверджують такі підстави.

Згідно з пунктом 260 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється з підстав, передбачених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Положенням №1153/2008 визначено, що в особливий період військовослужбовці проходять військову службу відповідно до вимог цього Положення та інших нормативно-правових актів, що регулюють порядок проходження військової служби в особливий період, з урахуванням обмежень та особливостей, встановлених законодавством.

Разом з тим, Положення №1153/2008 не містить вичерпного переліку документів, які підлягають поданню військовослужбовцем для звільнення з військової служби на підставі пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а визначає лише обов`язок подання рапорту та документів, що підтверджують наявність відповідних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що позивач звернувся із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок іншого паралітичного синдрому.

До рапорту додано нотаріально завірені копії: паспорта громадянина України військовослужбовця; реєстраційний номер облікової картки платника податків військовослужбовця; паспорту громадянина України дружини військовослужбовця; довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру дружини військовослужбовця; свідоцтва про шлюб № НОМЕР_4 від 06.07.1991; медичного висновку ЛКК №127 від 12.05.2025 (форми 080/4-о), витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 04.04.2025 №244/25/1912/В, витяги з реєстру територіальної громади від 26.05.2025 №2025-006912593 та від 23.05.2025 №2025/006807599.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, що питання щодо документального підтвердження встановлення дружині позивача інвалідності III групи та наявності у неї захворювань, зазначених у витягу з рішення експертної команди №244/25/1912/В від 14.04.2025 і медичному висновку ЛКК №127 від 12.05.2025, відповідачем не заперечується та не є спірним.

Водночас, відмовляючи у задоволенні рапорту від 28.05.2025, відповідач у листі №5/28/1568 від 09.06.2025 зазначив про відсутність передбачених законом підстав для звільнення позивача з військової служби, посилаючись на те, що встановлена дружині позивача інвалідність III групи не пов`язана з обставинами, визначеними абз.11 п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", та не відповідає переліку захворювань, які надають право на звільнення під час дії воєнного стану.

Колегія суддів зазначає, що поняття "непрацездатні громадяни" визначається статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV як - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Аналогічне визначення непрацездатної особи визначено в частині 3 статті 75 Сімейного кодексу України, зокрема, непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

З аналізу вищевикладених норм законодавства слід дійти висновку, що документами, які підтверджують статус непрацездатної особи можуть бути пенсійне посвідчення чи довідка МСЕК про встановлення особі відповідної групи інвалідності.

Як установлено судом, до рапорту від 28.05.2025 позивачем додано витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/1912/В від 14.04.2025, відповідно до якого його дружині - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , встановлено III групу інвалідності строком до 01.05.2026, причина інвалідності - загальне захворювання; як основний діагноз зазначено М51.1 - порушення поперекових та інших міжхребцевих дисків з радикулопатією (G55.1), серед супутніх діагнозів зазначено J45.8 - змішана астма; у рішенні також визначено необхідність медичного спостереження та лікування відповідно до стану здоров`я.

Також відповідно до медичного висновку ЛКК №127 від 12.05.2025, ОСОБА_2 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду (пересувається зі сторонньою допомогою, санітано-гігієнічні потреби зі сторонньою допомогою, їжу та ліки приймає зі сторонньою допомогою). Видано довідку форма 080/4-0 висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковні хворі не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Суд зазначає, що згідно пункту 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я" від 18.09.2020 №2136, медичний висновок як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.

В свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення № 1317).

Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

Відповідно до медичного висновку ЛКК №127 від 12.05.2025, виданим ТОВ "Клініка сімейної медицини" підтверджено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , страждає на дегенеративно-дистрофічні ураження хребта з множинними протрузіями та грижами дисків, стенозом хребетного каналу, дискогенною радикулопатією L5, нижнім дистальним лівобічним монопарезом, синдромом переміжної каудогенної кульгавості, порушенням функцій ходи, а також має супутні захворювання органів дихання. За висновком ЛКК вона потребує постійного стороннього догляду, пересувається зі сторонньою допомогою, не може самостійно повноцінно пересуватись та самообслуговуватись.

Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/1912/В від 14.04.2025 встановлено ОСОБА_2 III групу інвалідності строком на один рік з 27.03.2025, основний діагноз – М51.1 "Порушення поперекових та інших міжхребцевих дисків з радикулопатією (G55.1)". У зазначеному витягу зафіксовано наявність стійких порушень функцій організму.

Суд враховує, що монопарез та синдром переміжної каудогенної кульгавості зумовлені ураженням нервових структур, що забезпечують рухову функцію нижніх кінцівок, та за своїм клінічним змістом належать до паралітичних синдромів, оскільки характеризуються частковою втратою довільних рухів ураженої кінцівки. Отже, встановлена інвалідність III групи пов`язана із наявністю у дружини позивача паралітичного синдрому, що відповідає ознакам "інших паралітичних синдромів", визначених абзацом одинадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Враховуючи викладене, суд зазначає, що витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/1912/В від 14.04.2025р підтверджує встановлення дружині позивача інвалідності III групи у зв`язку із загальним захворюванням, а медичний висновок ЛКК №127 від 12.05.2025 - потребу у постійному сторонньому догляді та неможливість самостійного пересування і самообслуговування. Разом з тим, зазначені документи підтверджують стан здоров`я дружини позивача, однак не містять відомостей про відсутність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону її утримувати, а тому оцінка достатності поданих позивачем документів здійснюється з урахуванням змісту правової підстави, на яку він посилається.

Враховуючи встановлені у справі обставини та наведені норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, колегія суддів вважає обґрунтованим та првильним висновок суду першої інстанції про помилковість висновків відповідача, покладених в основу листа №5/28/1568 від 09.06.2025 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з чим наявні правові підстави для визнання такої відмови протиправною та її скасування.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права в даних правовідносинах, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду – тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих ним документів з дотриманням певної процедури їх розгляду відповідними посадовими особами.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зважаючи на пункт 3 частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Відповідно до частини 4 статті 245 даного Кодексу у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Оскільки позивачем подано належні та допустимі докази, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звільнення з військової служби, відповідач під час розгляду рапорту від 28.05.2025 мав достатні правові підстави для прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби з урахуванням поданих документів, а тому суд першої інстанції правильного дійшов висновку про протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні позивача з військової служби.

Враховуючи вищевикладене, а також встановлені обставини справи, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його ефективного відновлення, керуючись повноваженнями, наданими частиною 2 статті 9, частинами 2, 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, та з метою подальшого недопущення порушень прав позивача та ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4, абзацу одинадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленою внаслідок інших паралітичних синдромів.

Доводи на які посилається апелянт, що дружині позивача встановлено інвалідність ІІІ групи з інших підстав, ніж ті, що передбачені в абзаці 11 пункту 3 частини 12 статті 26 закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", отже, необхідність здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи, встановленої внаслідок порушення поперекових та інших міжхребцевих дисків з радикулопатією не є підставою для звільнення з військовою служби під час дії правового режиму воєнного стану, колегія суддів вважає помилковими, оскільки як встановлено раніше, що питання щодо документального підтвердження встановлення дружині позивача інвалідності III групи та наявності у неї захворювань, зазначених у витягу з рішення експертної команди №244/25/1912/В від 14.04.2025 і медичному висновку ЛКК №127 від 12.05.2025, відповідачем не заперечується та не є спірним, захворювання відносяться до інших паралітичних синдромів.

Разом з цим, колегія суддів наголошує, що відповідно до висновків Верховного Суду викладених в постанові від 13.06.2018 у справі №806/526/16, зазначено, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2026 по справі №520/22086/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк