Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №440/10867/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 р. Справа № 440/10867/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.01.2026, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі №440/10867/25

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України

про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Держаної установи "Центр пробації", в якій просила суд:

- визнати протиправним рішення ДУ "Центр пробації", оформлене протоколом від 26.09.2024 №5-24 засідання комісії з розгляду питань про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності осіб начальницького складу щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням групи інвалідності;

- зобов`язати відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням групи інвалідності.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Державної установи "Центр пробації", оформлене протоколом від 26.09.2024 №5-24, щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням групи інвалідності.

Зобов`язано Державну установу "Центр пробації" призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 та ухвалити постанову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що встановлення на законодавчому рівні обов`язкової умови для виплати одноразової грошової допомоги, як звільнення з поліції внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби, покликане надати гарантовану з боку держави соціальну допомогу саме тим поліцейським, стан здоров`я яких завадив продовжити службу в поліції, і які припинили її вимушено. Випискою з огляду медико-соціальної експертної комісії за результатами повторного огляду 28.11.2023 позивачу підтверджено другу групу інвалідності, причина інвалідності - захворювання, пов`язане з проходженням служби в ДКВС. Оскільки, з дати звільнення зі служби до дати встановлення інвалідності минуло більше шести місяців позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходила службу в ДКВС України з 14.08.2010.

Наказом ДУ "Центр пробації" Міністерства юстиції України від 01.04.2022 № 98/к позивачку звільнено зі служби за станом здоров`я з 06.04.2022.

31.03.2022 медичною (військово-лікарською) комісією ДУ "ТМО МВС України по Одеській області" проведено медогляд ОСОБА_1 та складено свідоцтво про хворобу №43/4, за висновком якого захворювання, так, пов`язане із проходженням служби в ДКВС України /а.с. 28-29/.

У свідоцтві про хворобу від 31.03.2022 №43/4 зазначено, що на основі статті 9б, 70б, 71в, 44б графи 2 Переліку захворювань і фізичних вад, що перешкоджають проходженню служби в ДКВС України, ОСОБА_1 непридатна до служби в Державній кримінально-виконавчій службі України /а.с. 29/.

20.04.2022 ДУ "Центр пробації" видано направлення на медико-соціальну експертну комісію для визначення групи інвалідності та відсотку втрати працездатності ОСОБА_1 /а.с. 27/.

27.10.2023 позивачці повторно видано направлення на медико-соціальну експертну комісію для визначення групи інвалідності та відсотку втрати працездатності ОСОБА_1 /а.с. 30/.

У довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 28.11.2023 серії 12ААГ № 113717 позивачці встановлено ІІ групу інвалідності з 07.06.2023 у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в ДКВС України /а.с. 31/.

У грудні 2023 року позивачка звернулась до ДУ "Центр пробації" Міністерства юстиції України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, захворювання, пов`язане з проходженням служби в ДКВС України.

Листом ДУ "Центр пробації" Міністерства юстиції України від 25 грудня 2023 року № 6629/8/Ян/-23 позивачку повідомлено, що її заява щодо призначення одноразової грошової допомоги у разі встановлення ІІ групи інвалідності задоволенню не підлягає з тих підстав, що з дня звільнення зі служби (06 квітня 2022 року) до встановлення їй ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в ДКВС України (довідка МСЕК № 12 ААБ № 326684 (07 червня 2023 року) минуло більше шести місяців.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.03.2024 у справі №440/1788/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати оформлене листом від 25 грудня 2023 року № 6629/8/Ян/-23 рішення Державної установи "Центр пробації" про відмову ОСОБА_1 у призначенні та виплаті ОГД у зв`язку з встановленням їй ІІ групи інвалідності. Зобов`язано Державну установу "Центр пробації" повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату ОГД у зв`язку з встановленням їй ІІ групи інвалідності, з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення набрало законної сили 03.09.2024.

На виконання вищезазначеного рішення суду відповідач повторно розглянув заяву позивачки щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги та листом від 27.09.2024 № 4300/8/Ян-24 повідомив про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги /а.с. 39-41/.

Позивачка не погодилась з таким рішення уповноваженого органу та звернулась до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 об`єктивно була позбавлена можливості звернутись до МСЕК для встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в ДКВС України з дотриманням шестимісячного строку з дня звільнення зі служби та суд дійшов висновку, що інвалідність ОСОБА_1 встановлена поза межами шестимісячного строку з дати звільнення зі служби не з вини позивачки, а у зв`язку з виникненням непереборних обставин: введенням з 24.02.2022 на території України воєнного стану, вимушеним переміщенням позивачки разом з малолітньою донькою за межі території України, необхідністю проходження медичного лікування, отже шестимісячний строк пропущений позивачкою із поважних та незалежних від неї причин.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» до персоналу Державної кримінально- виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України «Про пробацію» права, обов`язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробацїї визначаються Законом України «Про Державну кримінально- виконавчу службу України» та цим Законом.

Так, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського призначається особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», статей 97-101 Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 № 4 (далі - Прядок), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.12.2016 № 163/28293.

Відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських.

Відповідно до частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі:

1) загибелі поліцейського, що настала внаслідок протиправних дій третіх осіб, або під час учинення дій, спрямованих на рятування життя людей або усунення загрози їхньому життю, чи в ході участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або смерті поліцейського внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого за зазначених обставин;

2) смерті поліцейського, що настала під час проходження ним служби в поліції;

3) визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті;

4) визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті;

5) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності;

6) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 99 Закону України "Про Національну поліцію", розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату: визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 4, інвалідності: б) II групи - 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

Стаття 101 Закону України "Про Національну поліцію" передбачає вичерпні підстави, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, а саме: якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком: а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням; б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом); г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.

Згідно частин 1, 6 статті 100 Закону України "Про Національну поліцію", визначення інвалідності та ступеня втрати працездатності без визначення інвалідності поліцейським здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до закону та інших нормативно-правових актів.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права.

Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України (ч. 2 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію").

Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 4 від 11.01.2016 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року № 163/28293 (далі - Порядок № 4), яким визначається механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - ОГД) пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 4 передбачено, що днем виникнення права на отримання ОГД є: 1) у разі загибелі (смерті) поліцейського - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; 2) у разі встановлення поліцейському інвалідності - дата з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати з якої встановлено інвалідність - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії; 3) у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата видачі довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках.

Підпунктом 4 пункту 4 Розділу І Порядку № 4 передбачено призначення ОГД у разі загибелі (смерті), інвалідності чи втрати працездатності поліцейського: пов`язаного з проходженням служби в поліції, органах внутрішніх справ (пункт 4 частини першої статті 97 Закону) - обставина, яка виникла внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції крім випадків, зазначених у підпунктах 1, 2 цього пункту.

Як передбачено пунктом 2 розділу ІІ Порядку № 4, ОГД у разі загибелі (смерті) поліцейського чи втрати працездатності поліцейського призначається та виплачується у випадках та в розмірах, визначених Законом України "Про Національну поліцію" особам, які мають право на її отримання, відповідно до цього Закону.

Передумовою виплати одноразової грошової допомоги є дотримання певної процедури та послідовності.

Положеннями Розділу ІІІ цього Порядку передбачено, що посадові особи органів поліції, закладів освіти у межах своїх повноважень повинні сприяти особам, які мають право на призначення і отримання ОГД відповідно до законодавства України, в отриманні та оформленні ними документів, необхідних для своєчасного ухвалення рішення про призначення і виплату зазначеної допомоги (пункт 2).

Заява (рапорт) про виплату ОГД у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається керівнику органу поліції, закладів освіти за останнім місцем проходження служби поліцейським або за останнім місцем проходження поліцейським служби перед відрядженням до органів державної влади (далі - останнім місцем проходження служби). У разі коли такий орган (заклад, установу) ліквідовано, заява подається до органу (закладу, установи) за місцем зберігання особової справи (пункт 3).

Відповідно до пункту 5 Розділу ІІІ Порядку № 4 для виплати ОГД у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає: 1) заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності; 2) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках); 3) довідку органу, установи, організації, підрозділу, яким попередньо було здійснено виплату ОГД із зазначенням підстави та дати її призначення, розміру виплати (у разі отримання такої виплати); 4) копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; 5) копію постанови відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; 6) копії акта (актів) розслідування нещасного випадку, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського, за формами, визначеними МВС, зокрема про те, що цей випадок не пов`язаний з учиненням поліцейським кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; 7) копію посвідчення інваліда війни (за наявності); 8) копії сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; 9) копію документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відповідну відмітку в паспорті).

Суд враховує, що одноразова грошова допомога є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка за встановленою процедурою призначається і виплачується особам, які на підставі закону мають право на її отримання.

Аналіз наведених норм права щодо порядку реалізації особою права на отримання одноразової грошової допомоги в разі визначення втрати працездатності свідчить про те, що воно (право на отримання одноразової грошової допомоги) виникає виключно за обов`язкової одночасної наявності, щонайменше, трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення):

1) причиною інвалідності є захворювання, поранення (контузія, травма або каліцтво), пов`язані з проходженням служби в ДКВС України;

2) інвалідність повинна бути встановлена до моменту звільнення або не пізніше ніж протягом шести місяців після звільнення особи з органів ДКВС України;

3) причина звільнення такої особи зі служби повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов`язаним з проходженням служби.

Подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 373/1188/16-а, від 01.11.2018 у справі № 822/3788/17, від 23.11.2018 у справах №822/962/18, №822/1872/18, від 22.01.2019 у справі №2340/2663/18, від 15.04.2019 у справі №823/1798/18, від 05.02.2020 у справі №810/836/18, від 23.04.2020 у справі №822/999/18.

Судовим розглядом встановлено, що за викладеними в листі від 27.09.2024 №4300/8/Ян/-24 висновками ОСОБА_1 відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням ІІ групи інвалідності через хворобу, пов`язану з проходженням нею служби в ДКВС України, відповідно до приписів статті 97 Закону України "Про Національну поліцію".

Сторонами не заперечуються обставини, що позивачка була звільнена зі служби 06.04.2022, а встановлення їй ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в ДКВС України відбулось лише 07.06.2023, тобто між датою звільнення зі служби та датою встановлення інвалідності минуло більше шести місяців.

Стосовно доводів апелянта про те, що оскільки з дати звільнення зі служби до дати встановлення інвалідності минуло більше шести місяців позивачу правомірно відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матервалів справи, позивачка в обґрунтування пропуску строку звернення зазначила, що у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації 24.04.2022 на територію України вона разом із дитиною була змушена виїхати за кордон, у зв`язку із чим не могла продовжувати обстеження для отримання відповідної групи інвалідності через непередбачувані обставини.

Лише на початку липня 2023 року позивачка повернулася в Україну, що підтверджується відмітками у її паспорті громадянина України для виїзду за кордон та продовжила обстеження та лікування, що підтверджується виписками з медичних карт, наявними в матеріалах справи.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.10.2020 у справі № 12-р/2020 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) положення пункту 4 частини першої статті 97 Закону №580-VIII зі змінами.

У пункті 2.8 зазначеного вище Рішення Конституційний Суд України зазначив, що закріплення у пункті 4 частини першої статті 97 Закону №580-VIII порядку реалізації особою права на отримання одноразової грошової допомоги потребує встановлення причиново-наслідкового зв`язку між наявністю у поліцейського інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, та неможливістю внаслідок цього продовжувати службу в поліції, що підтверджується відповідним рішенням медичної (військово-лікарської) комісії про непридатність до служби в поліції, на підставі якого поліцейський звільняється зі служби в поліції.

Визначений оспорюваними положеннями Закону №580-VIII шестимісячний строк, протягом якого особі, звільненій зі служби в поліції, може бути встановлена інвалідність унаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в поліції або органах внутрішніх справ, зумовлений потребою встановлення в розумні строки безпосереднього зв`язку між виявленням в особи захворювання (поранення, контузії, травми або каліцтва), несумісного з подальшим проходженням служби, та встановленням їй інвалідності згідно з документами, що стали підставою для її звільнення (рішення медичної (військово-лікарської) комісії про непридатність до служби в поліції).

На думку Конституційного Суду України, встановлений у пункті 4 частини першої статті 97 Закону №580-VIII порядок отримання одноразової грошової допомоги не допускає невиправданих винятків із конституційного принципу рівності, не містить ознак дискримінації при реалізації поліцейськими права на соціальний захист, є домірним, має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету.

Конституційний Суд України також вважав, що встановлений державою зазначений порядок забезпечує реалізацію права особи на отримання такої допомоги, і наголосив, що додержання визначених Законом №580-VIII вимог є обов`язком суб`єктів, які претендують на її отримання. Отже, положення пункту 4 частини першої статті 97 Закону №580-VIII не суперечать приписам статті 21, частин першої, другої статті 24 Конституції України.

Отже, встановлений приписами пункту четвертого частини першої статті 97 Закону №580-VIII строк за характером визначеності є абсолютним, оскільки вказує на конкретний період часу (шість місяців з дня звільнення зі служби для встановлення інвалідності), з яким пов`язано виникнення в особи права на отримання одноразової грошової допомоги і після спливу такого строку право на отримання зазначеної соціальної виплати особа втрачає.

Однак, Велика Палата Верховного Суду також сформулювала позицію щодо можливості поновлення преклюзивного строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій особи, зокрема, у постановах від 20.06.2018 у справі №553/1642/15-ц, від 29.08.2018 у справі №755/17365/15-ц та від 20.03.2019 у справі №456/450/16-ц, де зазначила, що строкові обмеження для реалізації особою свого майнового права без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій такої особи, не є необхідним у правовій державі; таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав особи та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном та реалізації майнових прав.

Суд зазначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан" із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, що з того часу неодноразово продовжувався та діє донині.

Судом враховано, що ОСОБА_1 звільнено зі служби за станом здоров`я з 06.04.2022.

До звільнення зі служби позивачка 31.03.2022 пройшла медичну (військово-лікарську комісію) ДУ "ТМО МВС України по Одеській області", якою визнана непридатною до служби в Державній кримінально-виконавчій службі України; захворювання, так, пов`язане із проходженням служби в ДКВС України /а.с. 28-29/.

Несвоєчасне проходження позивачкою МСЕК пов`язане з обставинами запровадження в Україні воєнного стану та перебуванням позивачки разом з малолітньою донькою за межами території України з 07.03.2022 по 07.07.2023 /а.с. 20-23/.

Разом з тим, у матеріалах справи наявна копія консультативного висновку спеціаліста від 04.03.2022, яким позивачці рекомендоване планове оперативне втручання у вигляді тотального ендопротезування лівого кульшового суглобу /а.с. 44/.

Крім того, у матеріалах справи наявна копія висновку (переклад з польської мови) щодо стану здоров`я ОСОБА_2 від 01.04.2022, в якому позивачці рекомендовано якнайшвидше провести комплексне лікування в Познані, де є ряд міждисциплінарних команд з відповідною кваліфікацією для проведення лікування /а.с. 42, 43/.

Огляд МСЕК позивачка пройшла 28.11.2023 та за його результатами їй з 07.06.2023 повторно встановлена (підтверджена) з 07.06.2023 друга група інвалідності, захворювання, так, пов`язане з проходженням служби в ДКВС України /а.с. 31/.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими та підтвердженими документами поважність причин пропуску терміну звернення позивачки до МСЕК для встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в ДКВС України з дня звільнення зі служби.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що інвалідність ОСОБА_1 встановлена поза межами шестимісячного строку з дати звільнення зі служби не з вини позивачки, а у зв`язку з виникненням непереборних обставин: введенням з 24.02.2022 на території України воєнного стану, вимушеним переміщенням позивачки разом з малолітньою донькою за межі території України, необхідністю проходження медичного лікування.

Отож шестимісячний строк пропущений позивачкою із поважних та незалежних від неї причин.

А тому повторна відмова відповідача у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням групи інвалідності не відповідає принципу верховенства права, внаслідок чого є протиправною.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивачки, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких відповідач відмовляє у призначенні одноразової грошової допомоги, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, відповідач повинен призначити таку допомогу. Повноваження відповідача та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення одноразової грошової допомоги документами, - призначити таку допомогу. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Вказане узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 зауважив, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Як вже встановлено раніше, листом ДУ "Центр пробації" Міністерства юстиції України від 25 грудня 2023 року № 6629/8/Ян/-23 позивачку повідомлено, що її заява щодо призначення одноразової грошової допомоги у разі встановлення ІІ групи інвалідності задоволенню не підлягає з тих підстав, що з дня звільнення зі служби (06 квітня 2022 року) до встановлення їй ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в ДКВС України (довідка МСЕК № 12 ААБ № 326684 (07 червня 2023 року) минуло більше шести місяців.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.03.2024 у справі №440/1788/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема, зобов`язано Державну установу "Центр пробації" повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату ОГД у зв`язку з встановленням їй ІІ групи інвалідності, з урахуванням висновків суду.

Колегія суддів зауважує, що відповідач, виконуючи вказане вище рішення суду повторно розглянув заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату ОГД у зв`язку з встановленням їй ІІ групи інвалідності та повторно відмовив в призначенні такої допомоги з тих самих підстав, що були покладені в основу рішення відповідача котре визнане в судовому порядку протиправним та скасоване.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою ефективного поновлення порушених прав позивачки у спірних відносинах, вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Державної установи "Центр пробації", оформлене протоколом від 26.09.2024 №5-24, щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням групи інвалідності та зобов`язати Державну установу "Центр пробації" призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності.

Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 по справі №440/10867/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич