Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №440/1607/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 р. Справа № 440/1607/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2025, головуючий суддя І інстанції: Т.С. Канигіна, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/1607/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – ГУ ПФУ в Запорізькій області, перший відповідач), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі по тексту – ГУ ПФУ в Полтавській області, другий відповідач, апелянт), в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Запорізькій області стосовно ОСОБА_1 про перерахунок пенсії;

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області №164150002678 від 13.12.2024 стосовно ОСОБА_1 про відмову в перерахунку пенсії;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Запорізькій області повністю зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для перерахунку пенсії період роботи з 01.01.1987 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 31.12.1996 у радгоспі «Богатир» селишее Роздольне Роздольненської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області з подальшими реорганізаціями.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року по справі № 440/1607/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області №164150002678 від 13.12.2024.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням інформації про заробітну плату в довідках від 21.01.2018 №07-03/60, від 26.02.2018 №07-03/191, від 29.11.2024 №07-02/1371.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Другий відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 по справі № 440/1607/25 та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив зазначає, що що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області та 09.12.2024 звернулася із заявою про перерахунок пенсії у зв`язку зі зміною періоду заробітної плати за 60 місяців до 01.07.2000. Разом із заявою подано архівні довідки про заробітну плату. Водночас заява була розподілена за принципом екстериторіальності та розглянута ГУ ПФУ в Запорізькій області, яким і прийнято рішення від 13.12.2024 №164150002678 про відмову в перерахунку пенсії.

Стверджує, що відповідно до статті 40 Закону України №1058-IV та Порядку №22-1, заробітна плата за період до 01.07.2000 може враховуватися для обчислення пенсії лише за умови підтвердження відповідних довідок первинними документами. На думку апелянта, подані позивачкою архівні довідки від 21.01.2018 №07-03/60, від 26.02.2018 №07-03/191 та від 29.11.2024 №07-02/1371 не могли бути враховані при перерахунку пенсії, оскільки не підтверджені первинними документами та щодо них відсутні акти перевірки.

Також ГУ ПФУ в Полтавській області вказує на відсутність з його боку рішень, дій чи бездіяльності, які могли бути предметом судового оскарження. Апелянт наголошує, що саме ГУ ПФУ в Запорізькій області розглядало заяву позивачки по суті та приймало індивідуальний акт про відмову в перерахунку пенсії, тоді як ГУ ПФУ в Полтавській області таких владних управлінських рішень щодо позивачки не ухвалювало. У зв`язку з цим вважає помилковим покладення на нього обов`язку здійснити перерахунок пенсії та просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині.

З урахуванням викладеного, апелянт стверджує, що управління діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а судом першої інстанції помилково не взято до уваги чинні норми законодавства України, які регулюють правовідносини у соціальній сфері, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи, а тому вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 підлягає скасуванню.

Позивач та перший відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі – КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в частині задоволення позову рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області та з 15.06.2022 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

09.12.2024 позивач звернулася до ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою про перерахунок пенсії, вид перерахунку «зміна періоду 6 місяців до 01.07.2000», на підставі архівних довідок про заробітну плату від 21.01.2018 №07-03/60, від 26.02.2018 №07-03/191, від 29.11.2024 №07-02/1371.

Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області №164150002678 від 13.12.2024 ОСОБА_1 відмовлено в проведенні перерахунку пенсії, з огляду на неможливість врахування наданих архівних довідок, оскільки вони не підтверджені первинними документами та відсутні акти перевірки.

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що подані позивачкою архівні довідки про заробітну плату за періоди роботи до 01.07.2000 видані уповноваженою архівною установою, містять необхідні реквізити та посилання на первинні документи, зокрема особові рахунки по нарахуванню заробітної плати. Суд зазначив, що ані Законом №1058-IV, ані Порядком №22-1 не визначено вичерпного переліку первинних документів, якими має підтверджуватись довідка про заробітну плату, а відсутність окремих документів чи актів перевірки не може бути безумовною підставою для відмови у перерахунку пенсії. При цьому відповідачами не надано доказів недостовірності відомостей, зазначених у поданих довідках, та не доведено правомірності спірного рішення.

Також суд першої інстанції вказав, що спірне рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області фактично не містить аналізу стажу позивачки та не вирішує питання щодо зарахування чи незарахування відповідних періодів роботи, а тому дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення №164150002678 від 13.12.2024.

З метою ефективного захисту порушеного права суд зобов`язав ГУ ПФУ в Полтавській області, в якому позивачка перебуває на обліку, здійснити перерахунок її пенсії з урахуванням відомостей про заробітну плату, зазначених у поданих архівних довідках, тоді як у задоволенні вимог про окреме зарахування періодів роботи до страхового стажу відмовив.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в частині задоволення позову), колегія суддів зазначає наступне.

Колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами внаслідок відмови пенсійного органу врахувати надані позивачем довідки для перерахунку призначеної пенсії у зв`язку з не підтвердженням їх даних первинними документами та відсутністю актів перевірки.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на належне отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-ІV).

Згідно з положеннями статті 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно із частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або у разі відсутності після 1 липня 2000 року 60 місяців страхового стажу, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв.

За вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі.

Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до частини 1 статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Матеріалами справи підтверджено, що разом із заявою про призначення пенсії позивач надавала до пенсійного органу архівні довідки про заробітну плату від 21.01.2018 №07-03/60, від 26.02.2018 №07-03/191, видані Великоновосілківським районним трудовим архівом Великоновосілківської районної ради Донецької області та від 29.11.2024 №07-02/1371, видану Комунальною установою «Великоновосілківський об`єднаний трудовий архів» Великоновосілківської селищної ради Донецької області (а.с. 33-34).

Як зазначалось вище, в оскаржуваному рішенні, в якості підстави для відмови у перерахунку пенсії позивачки, першим відповідачем вказано про неможливість врахування вказаних довідко, оскільки вони не підтверджені первинними документами та через відсутність актів перевірки.

Надаючи оцінку наведеним аргументам першого відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Так, постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"(далі по тексту - Порядок № 22-1).

Відповідно до підпункту 3 пункту 2.1 Порядку № 22-1 для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення).

За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Відповідно до пункту 2.10 Порядку № 22-1 довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами. У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми. Установлення заробітку для обчислення пенсії на підставі показань свідків не допускається. Виписка зі штатного розпису про посадовий оклад, профспілкові квитки, квитки партій та рухів, громадських об`єднань не є документами, що засвідчують фактичний заробіток для обчислення розміру пенсії.

З аналізу наведених норм слідує, що обов`язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами.

Дослідивши зміст спірних довідок, колегією суддів встановлено, що останні містять відомості про заробітну плату позивача за період з січня по серпень 1987 року включно, з січня 1989 року по грудень 1991 року включно, з січня 1992 року по грудень 1996 року включно, яку ОСОБА_1 отримувала, працюючи в КСП «Богатир» Волноваського (Великоновосілківського) району Донецької області, довідки завірені підписом завідуючого/ директора та провідного архівіста/головного зберігача фондів архівної установи та печаткою, містять відомості про підставу їх видачі, а саме особових рахунків за періоди з 1987-1991 роки та з 1992 по 1996 роки. Крім того, довідка від 29.11.2024 №07-02/1371 серед переліку документів, на підставі яких її видано, містить посилання на акт перевіряння наявності і стану документів № 1 від 24.11.2023.

З наведеного слідує, що позивачем для перерахунку пенсії були надані всі необхідні документи, передбачені Порядком № 22-1.

При цьому, Порядком № 22-1 не встановлено обов`язку особи, яка звертається за перерахунком пенсії, подавати разом із відповідною заявою первинні документи, на підставі яких була видана довідка (довідки) про заробітну плату, однак, зі змісту вказаних документів вбачається, що видані вони саме на підставі особових рахунків.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 4.2 розділу 4 Порядку 22-1, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема:

реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;

уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування;

повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;

надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку.

Тобто, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при перерахунку позивачу пенсії.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.02.2020 у справі № 291/99/17, від 12.04.2021 у справі № 219/4550/17, від 03 червня 2021 року у справі № 127/8001/17.

При цьому, як зазначено Верховним Судом у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 520/7125/17 посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги на неможливість врахування заробітної плати в зв`язку з неможливістю проведення перевірки обґрунтованості її видачі є безпідставним і висновків судів попередніх інстанцій не спростовує, оскільки надана позивачем довідка містила посилання на особові рахунки, як на первинні документи, на підставі яких вона видана, а тому підстави для проведення перевірки поданої довідки у відповідача були відсутні.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає безпідставним посилання пенсійного органу на неможливість врахування поданих позивачем архівних довідок з підстав їх не підтвердження первинними документами та відсутності актів перевірки, оскільки довідки від 21.01.2018 №07-03/60, від 26.02.2018 №07-03/191 та від 29.11.2024 №07-02/1371 видані уповноваженими архівними установами, містять усі необхідні реквізити, відомості про заробітну плату позивачки за відповідні періоди, а також посилання на особові рахунки як на первинні документи, на підставі яких їх складено.

При цьому обов`язок перевірки обґрунтованості видачі таких документів та достовірності зазначених у них відомостей покладено саме на пенсійний орган, а відтак самі лише посилання відповідача на відсутність актів перевірки не можуть бути достатньою правовою підставою для відмови у врахуванні заробітної плати при перерахунку пенсії.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідно до вимог частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом норм частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що під час розгляду справи пенсійним органом жодним чином не доведено факту сумнівності відомостей, зазначених у спірних довідках, та необхідність здійснення їх перевірки щодо відповідності первинним документам, а відтак, відсутність такої перевірки не повинна обмежувати право позивача на належне пенсійне забезпечення.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області №164150002678 від 13.12.2024 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 та наявність підстав для його скасування.

Водночас, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції в частині обрання способу захисту порушеного права шляхом зобов`язання ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити перерахунок пенсії позивачки з урахуванням відомостей про заробітну плату, зазначених в архівних довідках.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Процедура прийняття, оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлена Порядком № 22-1.

Відповідно до абзацу 13 пункту 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування Порядком №22-1 визначено що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (абз.14 п. 4.2).

Пунктом 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

Системний аналіз вказаних норм свідчить, що за загальним правилом відповідачем у справі має бути саме той суб`єкт владних повноважень, який прийняв рішення, вчинив дії чи допустив бездіяльність, які є предметом судової перевірки.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що з урахуванням принципу екстериторіальності, у випадку скасування судом рішення про відмову в перерахунку пенсії має здійснюватися саме тим територіальним органом Пенсійного фонду України, якого було уповноважено розглядати подану особою заяву вперше.

У спірному випадку рішення №164150002678 від 13.12.2024 про відмову у перерахунку пенсії прийнято саме ГУ ПФУ в Запорізькій області, визначеним за принципом екстериторіальності, тоді як ГУ ПФУ в Полтавській області по суті заяви позивачки рішення не приймало та оцінку поданим архівним довідкам не надавало.

При цьому, як вбачається зі змісту спірного рішення, ГУ ПФУ в Запорізькій області фактично не надало належної оцінки відомостям, зазначеним у довідках від 21.01.2018 №07-03/60, від 26.02.2018 №07-03/191 та від 29.11.2024 №07-02/1371, їх реквізитам, підставам видачі та посиланням на особові рахунки як первинні документи, а обмежилось лише загальним посиланням на відсутність актів перевірки та непідтвердження довідок первинними документами.

Разом з тим, адміністративний суд не наділений повноваженнями підміняти собою суб`єкта владних повноважень та втручатися у його дискреційні повноваження поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України. Завданням суду є перевірка легітимності прийнятого рішення, а не вирішення замість пенсійного органу питання щодо наявності підстав для перерахунку пенсії.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання саме ГУ ПФУ в Запорізькій області, як органу, який прийняв оскаржуване рішення, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.12.2024 про перерахунок пенсії з урахуванням архівних довідок від 21.01.2018 №07-03/60, від 26.02.2018 №07-03/191, від 29.11.2024 №07-02/1371 та висновків суду, викладених у цій постанові.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладених в постановах від 24.11.2025 р. в справі № 240/25327/24, від 09.07.2024 р. в справі № 240/16372/23, від 08.02.2024 р. в справі № 500/1216/23, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуються судом.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає , що наявні підстави для скасування рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року по справі № 440/1607/25 в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням інформації про заробітну плату в довідках від 21.01.2018 №07-03/60, від 26.02.2018 №07-03/191, від 29.11.2024 №07-02/1371 та ухвалити в цій частині постанову про часткове задоволення позовних вимог, шляхом зобов`язання ГУ ПФУ в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.12.2024 про перерахунок пенсії з урахуванням архівних довідок від 21.01.2018 №07-03/60, від 26.02.2018 №07-03/191, від 29.11.2024 №07-02/1371 та висновків суду.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено у пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково, з частковим скасуванням рішення суду.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Полтавській області слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити перерахунок пенсії – скасувати, ухвалити в цій частині постанови часткове задоволення позову ОСОБА_1 , шляхом зобов`язання ГУ ПФУ в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивачки з урахуванням висновків суду.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року по справі № 440/1607/25 - в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням інформації про заробітну плату в довідках від 21.01.2018 №07-03/60, від 26.02.2018 №07-03/191, від 29.11.2024 №07-02/1371 - скасувати.

Ухвалити постанову, якою в скасованій частині позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 20490012) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.12.2024 про перерахунок пенсії з урахуванням архівних довідок від 21.01.2018 №07-03/60, від 26.02.2018 №07-03/191, від 29.11.2024 №07-02/1371 та висновків суду.

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року по справі № 440/1607/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк