Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №520/9377/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 р. Справа № 520/9377/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/9377/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі – ГУ ДПС в Харківській області, відповідач), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 11.04.2024 № 000/19040/2405-2030, складене у відношенні ОСОБА_1 .

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року по справі № 520/9377/26 позовну заяву повернуто позивачу.

Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність, а також порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 по справі № 520/9377/26 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що ордер серії АІ №2057957 є належним документом, який підтверджує повноваження адвоката на підписання позовної заяви, оскільки містить зазначення про надання правничої допомоги «у всіх судових установах, судах будь-яких інстанцій та юрисдикцій». Вказує, що відповідно до підпункту 12.4 пункту 12 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 №41 ордер має містити назву органу, у якому надається правова допомога, при цьому під назвою органу може розумітися як конкретний орган, так і група органів, зокрема судові органи. Зазначає, що Верховний Суд у постанові від 30.11.2021 у справі №826/17175/18 дійшов висновку, що зазначення в ордері, що правова допомога надається “в судових органах” є достатнім для висновку про наявність у адвоката повноважень діяти від імені сторони у справі, а також, що вимога судів зазначати в ордері найменування конкретного суду є надмірно формалізованою і створює невиправдані перешкоди для звернення до суду. Аналогічний підхід, за твердженням апелянта, викладено у постановах Верховного Суду від 08.02.2023 у справі №640/30856/21 та від 18.05.2023 у справі №754/12387/21. З огляду на викладене апелянт вважає висновок суду першої інстанції про відсутність у представника належних повноважень помилковим та таким, що ґрунтується на надмірному формалізмі.

Апелянт вважає помилковими посилання суду першої інстанції на постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №9901/939/18 та Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №9901/847/18, оскільки після їх ухвалення до Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги рішенням Ради адвокатів України №118 від 17.11.2020 були внесені зміни, якими передбачено можливість зазначення в ордері як конкретного органу, так і групи органів, зокрема судових органів. Також зазначає, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, суди мають враховувати останню правову позицію Верховного Суду, а тому у цій справі підлягали застосуванню висновки, наведені у постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі №600/4282/22-а, від 15.05.2024 у справі №520/14924/23, від 04.12.2024 у справі №363/1983/24 та від 09.01.2025 у справі №742/6063/23, які прийнято пізніше. Крім того вказує на безпідставність посилання суду першої інстанції на ухвали Верховного Суду від 24.07.2025 у справі №521/22662/23 та від 12.08.2025 у справі №440/13193/24, оскільки вони не містять правових висновків Верховного Суду, а є лише процесуальними рішеннями судді.

Відповідач, у поданому до суду відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Заперечуючи проти доводів апелянта, відповідач, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 59 КАС України, ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також підпункту 12.4 пункту 12 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, наполягає, що зазначення відповідного органу, у якому здійснюється представництво інтересів клієнта, є обов`язковим реквізитом ордеру та прямо передбачено чинним нормативним регулюванням. Наголошує, що поданий адвокатом ордер містив лише загальне формулювання щодо надання правової допомоги «у всіх судових установах, судах будь-яких інстанцій та юрисдикцій» без зазначення конкретного суду, що, на думку відповідача, не відповідає вимогам вказаного Положення та не підтверджує належним чином повноваження представника на підписання позовної заяви.

Вказує, що правовий висновок щодо необхідності вказувати в ордері назву конкретного органу, для подання до якого призначений ордер, зокрема назву суду викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №9901/847/18 та від 03.07.2019 у справі №9901/939/18, а також в ухвалах Верховного Суду від 24.07.2025 у справі №521/22662/23 та від 12.08.2025 у справі №440/13193/24. Вважає безпідставним твердження апелянта про застосування судом «застарілої» практики та зазначає, що сама наявність інших судових рішень не свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції, оскільки судова практика у відповідних правовідносинах не є однорідною. Зауважує, що повернення позовної заяви відповідно до ч.8 ст. 169 КАС України не позбавляє особу права повторного звернення до суду після усунення недоліків, а відтак не свідчить про обмеження доступу до правосуддя.

Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позовну заяву від імені позивача підписано та подано через підсистему Електронний суд адвокатом Івахненком Максимом Андрійовичем, на підтвердження повноважень якого до позову додано копію ордеру на надання правничої допомоги серії АІ № 2057957 від 12.12.2025.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що доданий до позову ордер адвоката не містить назви конкретного суду, у якому надається правова допомога, а відтак не відповідає вимогам статті 59 КАС України, статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та підпункту 12.4 пункту 12 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України №41 від 12.04.2019. У зв`язку з відсутністю належного підтвердження повноважень представника суд дійшов висновку, що позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, що відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 169 КАС України є підставою для її повернення.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 168 КАС України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.

Згідно з ч. 2 ст. 160 КАС України позовна заява подається у письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником).

Частиною 2 статті 171 КАС України передбачено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 57 КАС України).

Згідно з частиною четвертою статті 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги.

Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затверджене рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41 (в редакції відповідно до рішення Ради адвокатів України №118 від 17.11.2020), встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об`єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів.

Відповідно до підпункту 12.4 пункту 12 зазначеного Положення ордер містить назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо).

Як встановлено судом апеляційної інстанції та слідує із матеріалів електронної справи, в ордері серії АІ № 2057957, доданому представником позивача до позовної заяви, в графі «назва органу, у якому надається правова допомога» зазначено: «в усіх судових установах, судах будь-яких інстанцій та юрисдикцій, в Державній виконавчій службі України, усіх державних установах, у органах державної податкової служби».

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд неодноразово вирішував питання прийнятності ордеру як документа, що підтверджує повноваження адвоката, у разі, коли в ньому замість найменування конкретного органу (суду), у якому надається правова допомога, зазначено загальне найменування системи органів, зокрема «суди України» чи інші подібні конструкції.

Так, у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 826/17175/18 зазначено, що:

- під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу, так і назва групи органів, визначених пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо);

- зазначення в ордері, що правова допомога надається «в судових органах» є достатнім для висновку про наявність у адвоката повноважень діяти від імені сторони у справі;

- вимога судів зазначати в ордері найменування конкретного суду є надмірно формалізованою і створює невиправдані перешкоди для звернення до суду.

Тотожна за змістом правова позиція послідовно викладалася Верховним Судом у постановах від 09.10.2020 у справі № 460/1726/19, від 22.04.2021 у справі № 280/2788/20, від 30.11.2021 у справі № 826/17175/18, від 08.02.2023 у справі № 640/30856/21, від 17.08.2023 у справі № 600/4282/22-а, від 15.05.2024 у справі № 520/14924/23 та інших.

У перелічених судових справах зазначено, що правова допомога надається «в усіх судах України», тоді як у цій справі в ордері вказано - «в усіх судових установах, судах будь-яких інстанцій та юрисдикцій».

За змістом і правовою природою ці формулювання є тотожними та мають узагальнений характер, а відтак не містять жодних обмежень щодо юрисдикції, інстанції чи територіальності надання правової допомоги.

Отже, зазначення представником позивача в ордері, що правова допомога надається «в усіх судових установах, судах будь-яких інстанцій та юрисдикцій», є достатнім для висновку про наявність у адвоката Івахненка М.А. повноважень на підписання позовної заяви від імені ОСОБА_1 .

За таких обставин та з урахуванням відповідного правового регулювання висновок суду першої інстанції про відсутність у адвоката Івахненка М.А. повноважень на підписання позовної заяви є надмірно формалізованим.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постанові Верховного Суду від 29.01.2026 р. у справі № 400/4360/24.

Посилання суду першої інстанції на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 05.06.2025 по справі № 9901/847/18, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки, по-перше, ухвалена судом постанова у вказаній справі датована 05.06.2019, а не 05.06.2025. По-друге, висновки, викладені у вказаній постанові, не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, з огляду на те, що після її ухвалення рішенням Ради адвокатів України №118 від 17.11.2020 до Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги були внесені зміни, якими передбачено можливість зазначення в ордері як конкретного органу, так і групи органів.

За наведених підстав є помилковим також посилання суду першої інстанції на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.07.2019 у справі № 9901/939/18.

Неприйнятними є і посилання суду першої інстанції на постанови Верховного Суду від 24.07.2025 у справі №521/22662/23 та від 12.08.2025 у справі №440/13193/24, оскільки, як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, у вказаних справах судом касаційної інстанції відповідними датами постановлено ухвали про повернення касаційних скарг, які не містять правових висновків щодо застосування норм права та не можуть вважатися релевантною судовою практикою при вирішенні даного спору.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Так, Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», № 47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).

В даній справі суд першої інстанції, вирішуючи питання про наявність у представника позивача повноважень на представництво, формально підійшов до оцінки ордера, не надавши належної оцінки зазначеному в ньому узагальненню «усі судові установи, суди будь-яких інстанцій».

Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви, поданої адвокатом Івахненком М.А. від імені та в інтересах ОСОБА_1 у цій справі є помилковим, а доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу з порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року по справі № 520/9377/26 - скасувати.

Справу № 520/9377/26 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін