Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 27 травня 2026 р.
Справа: №440/619/26
Суддя: Русанова В.Б.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2026 р. Справа № 440/619/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 (головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко) у справі №440/619/26
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом, в якому просила суд:
- визнати протиправним рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 09.12.2025 №104650024553 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та не зарахування до страхового стажу періодів роботи за трудовою книжкою від 18.03.1982 року НОМЕР_1 з 04.03.1978 по 01.03.1981 та період з 02.09.1986 по 02.10.1986;
- зобов`язати ГУ ПФУ в Полтавській області призначити пенсію за віком з 13.02.2026 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зарахувати періоди роботи за трудовою книжкою від 18.03.1982 року НОМЕР_1 з 04.03.1978 по 01.03.1981 та період роботи з 02.09.1986 по 02.10.1986, ОСОБА_1 .
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 09.12.2025 №104650024553 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов`язано ГУ ПФУ в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 04.03.1978 по 01.03.1981 та з 02.09.1986 по 02.10.1986 відповідно до записів трудової книжки від 18.03.1982 серії НОМЕР_1 .
Зобов`язано ГУ ПФУ в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.12.2025 про призначення пенсії за віком.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
ГУ ПФУ в Полтавській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило скасувати таке рішення в частині задоволення позову та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог скарги зазначає, що позивачка звернулась 01.12.2025 до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Із наданих документів підтверджується страховий стаж позивача 13 років 10 місяць 08 днів, який є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Згідно трудової книжки від 18.03.1982 НОМЕР_1 до загального страхового стажу роботи не враховано період роботи: з 04.03.1978 по 01.03.1981, оскільки дата заповнення трудової книжки «18.03.1982» значно пізніше ніж перший запис про роботу «04.03.1978»; з 02.09.1986 по 02.10.1986, оскільки запис про звільнення з роботи не завірений підписом відповідальної особи, чим порушено вимоги Інструкції №58.
Вважає, що рішення пенсійного органу про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку, прийнято правомірно.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів скаржника, просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач звернулася із заявою до органів пенсійного фонду про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто ГУ ПФУ в Полтавській області та 09.12.2025 прийнято рішення №104650024553, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Відмовляючи у призначенні пенсії за віком відповідач визнав підтвердженим страховий стаж позивача 13 років 10 місяців 08 днів, що є не достатнім для призначення пенсії за віком.
Відповідачем не до загального стажу роботи не зараховано період роботи:
- з 04.03.1978 по 01.03.1981, оскільки дата заповнення трудової книжки «18.03.1982» значно пізніше ніж перший запис про роботу «04.03.1978»;
- з 02.09.1986 по 02.10.1986, оскільки запис при переведенні з роботи не завірений підписом відповідальної особи чим порушено вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях.
Позивач, вважаючи свої права порушеними пенсійним органом, звернулася з позовом до суду.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з протиправності оспорюваного рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п.6 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Положенням ст.1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 вищезазначеного Закону визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, який набрав законної сили з 01.01.2004.
Статтею 8 цього Закону передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ст.24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV (далі по тексту - Закон №1058-IV) встановлено, зокрема, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Згідно з ч.1 ст.44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено , що підствою відмови в призначені пенсії слугували висновки пенсійного органу про недостатність у позивача страхового стажу. Пенсійним органом не враховано спірні періоди роботи позивача, запис про які міститься в трудовій книжці з підстав недоліків заповнення трудової книжки.
Колегія суддів зазначає, що на час спірного періоду роботи позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях (далі по тексту - Інструкція №162), яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162.
Відповідно до абз.1 п.1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абз.2,3 п.2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до п.4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі по тексту - Інструкція №58).
Зміст викладених норм свідчить про те, що відповідальним за заповнення трудової книжки, у тому числі внесення до неї записів, є підприємство (роботодавець).
Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
У постанові від 30.09.2021 у справі №300/860/17 Верховний Суд дійшов висновку, що загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладені в постанові від 09.08.2019 у справі №654/890/17 недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
При цьому суд ураховує, що позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах.
Суд урахував, що в трудовій книжці йдеться посилання на відповідні накази, як на підставу внесення записів, вони завірені підписами повноважних осіб та печатками, не містять виправлень, підчисток, дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач прийнятий на роботу та звільнений, тобто оформлені належним чином, що не викликає у суду сумнівів у їх достовірності.
Отже, на переконання суду, стаж позивача за період роботи з 04.03.1978 по 01.03.1981 та з 02.09.1986 по 02.10.1986 підтверджений даними трудової книжкивід 18.03.1982 НОМЕР_1 , має бути зарахований позивачу до страхового стажу.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неналежне оформлення трудової книжки, не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивача, які дають йому право на призначення/перерахунок пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
Визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладені в постанові від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а.
При цьому суд зауважує, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці, відповідачем не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при розрахунку страхового стажу.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а зазначено, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування / призначення пенсії.
З огляду на викладене, суд уважає, що право позивача на зарахування вказаних спірних періодів до стажу не повинно бути обмежено обставинами, незалежними від нього, а саме формальними неточностями у трудовій книжці, враховуючи, що всі інші складові записів про роботи у вказаний період є чіткими та відображають всі необхідні для пенсійного органу відомості.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що зауваження пенсійного щодо дати заповнення трудової книжки, яка є пізнішою ніж перший запис про роботу, а також те, що запис про звільнення позивача з роботи не завірений підписом відповідальної особи не може бути обґрунтованою підставою не зарахування періодів роботи позивача з 04.03.1978 по 01.03.1981 та з 02.09.1986 по 02.10.1986, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зарахування до страхового стажу позивача вказаних періоди роботи відповідно до записів трудової книжки від 18.03.1982 серії НОМЕР_1 .
Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено (доказано) правомірність власного рішення, що є предметом оскарження у даній справі.
З урахуванням наведеного вище, доводи скаржника щодо правомірності оспорюваного рішення відповідача, є необґрунтованими.
Таким чином, враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії; зобов`язання останнього зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 04.03.1978 по 01.03.1981 та з 02.09.1986 по 02.10.1986 відповідно до записів трудової книжки від 18.03.1982 серії НОМЕР_1 , а також повторно розглянути заяву позивача від 01.12.2025 про призначення пенсії за віком.
З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції вище та які є релевантними до спірних відносин у даній справі.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в частині задоволення позову без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі №440/619/26 в частині задоволення позову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц
Оригінал: reyestr.court.gov.ua