Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №360/2328/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року справа №360/2328/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Сіваченка І.В., Гайдара А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 р. у справі № 360/2328/25 (головуючий І інстанції А.Г. Секірська) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі- відповідач, ВЧ), в якому просила:

-визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилася у не нарахуванні та не виплаті грошового забезпечення з 23.03.2022 року по 19.05.2023 включно та з 18.06.2025 по 10.11.2025 включно, грошової допомоги для оздоровлення при щорічній основній відпустці за 2022, 2023 роки; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток, одноразової грошової допомоги у разі звільнення ОСОБА_1 , шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14, з урахуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України “Про Державний бюджет” на 2022, 2023, 2025 роки, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням раніше виплачених сум-протиправною;

-зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплатиту на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення з 23.03.2022 року по 19.05.2023 включно та з 18.06.2025 по 10.11.2025 включно; грошової допомоги для оздоровлення при щорічній основній відпустці за 2022, 2023 роки; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік; грошової компенсації за 110 діб невикористаної дні щорічної відпустки за 2022-2025 роки; грошової компенсації за 84 доби невикористаної додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України “Про відпустки” та пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, за 2020-2025 роки; одноразової грошової допомоги у разі звільнення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14, з урахуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України “Про Державний бюджет” на 2022, 2023, 2025 роки, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року позов задоволено частково, а саме суд:

Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 23.03.2022 по 19.05.2023, з 18.06.2025 по 10.11.2025, грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально – побутових питань за 2022 рік, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01 січня 2022 року; Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01 січня 2023 року.

Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення, надбавок, доплат, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, виплачених за період з 23.03.2022 по 19.05.2023, з 18.06.2025 по 10.11.2025, грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально – побутових питань за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01 січня 2022 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 20 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік, за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік, за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік, грошової компенсації за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2020 рік, за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2021 рік, за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2022 рік, за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2023 рік, за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2024 рік, за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2025 рік, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01 січня 2023 року.

Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за 110 діб невикористаної дні щорічної відпустки за 2022-2025 роки; грошової компенсації за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 20 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік, за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік, за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік, грошової компенсації за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2020 рік, за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2021 рік, за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2022 рік, за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2023 рік, за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2024 рік, за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2025 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду в частині позовних вимог, звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення суду у частині визначення розрахункової величини, що застосовується при перерахунку грошового забезпечення за період з 18.06.2025 по 10.11.2025, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 20 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік, за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік, за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік, грошової компенсації за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2020 рік, за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2021 рік, за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2022 рік, за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2023 рік, за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2024 рік, за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2025 рік із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування скаржник посилається на наступне.

Судом встановлено, що позивач проходила військову службу до 10.11.2025 включно.

З 18.06.2025 пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі – Постанова № 481), яким було встановлено фіксовану розрахункову величину у розмірі 1762 грн, визнано протиправним та нечинним рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24. Рішення набрало законної сили 18.06.2025, відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025..

За таких обставин з 18.06.2025 підлягає застосуванню пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова КМУ № 704) у редакції, яка передбачає визначення розмірів посадових окладів шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнта на розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Суд послідовно застосував зазначений підхід до періодів служби у 2022 та 2023 роках. Однак, встановивши факт проходження служби та звільнення позивачки у листопаді 2025 року, суд без належного правового обґрунтування зобов`язав здійснити перерахунок виплат за цей період, виходячи з прожиткового мінімуму станом на 01.01.2023.

Календарним роком для періоду з 18.06.2025 по 10.11.2025 є 2025 рік, а тому застосування прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», суперечить статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та принципу щорічності бюджетного регулювання.

Застосування показників 2023 року до виплат, право на які виникло у 2025 році, фактично нівелює правові наслідки визнання протиправним та нечинним пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 481, яким встановлювалася фіксована розрахункова величина, та зводить нанівець поновлення порушеного права позивачки.

Таким чином, висновки суду в цій частині не відповідають встановленим обставинам справи та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Від відповідача надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення, а скаргу без змін.

В обґрунтування зазначено, зокрема, що судом, попри дослідження всіх обставин на які посилались сторони, встановлено, що позивачу варто здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення з 23.03.2022 року по 19.05.2023 включно та з 18.06.2025 по 10.11.2025 включно; грошової допомоги для оздоровлення при щорічній основній відпустці за 2022, 2023 роки; матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2022 рік; грошової компенсації за 110 діб невикористаної дні щорічної відпустки за 2022-2025 роки; грошової компенсації за 84 доби невикористаної додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2020-2025 роки; одноразової грошової допомоги у разі звільнення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14, з урахуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет» на 2022, 2023, 2025 роки, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням раніше виплачених сум.

Військовою частиною НОМЕР_1 дотримано вимоги чинного законодавства при обчисленні та нарахування грошового забезпечення та інших виплат, які передбачені підзаконними нормативно-правовими актами.

Відповідач посилається на невизначеність єдиної правової позиції судів у використанні пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30 серпня 2017 року №704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року.

На сьогоднішній день відсутня єдина правова позиція, яка використовувалася б судами у вирішенні спорів, що стосуються розрахунку розмірів посадових окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу. Отже відсутні підстави вважати дії військової частини НОМЕР_1 протиправними.

Відповідач посилається на помилковості позиції позивача в частині порядку обчислення сум грошового забезпечення.

Так, оскільки внесення змін до пункту 4 Постанови №704, його скасування чи поновлення раніше діючої норми не було, використання, як розрахункової одиниці, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 р., підстав вважати неправомірними – немає.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

ОСОБА_1 з 23.03.2022 по 10.11.2025, проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно із витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.11.2025 № 333 вважати такими, що вибули з виключенням із списків військової частини НОМЕР_1 : 1.1.4 сержанта ОСОБА_1 , санітарного інструктора лікувального відділення медичної роти військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 124-рс від 06.11.2025 у запас на підставі п.п. “б” п.3 частина 5 статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ “Про військовий обов`язок і військову службу” (за станом здоров`я – у зв`язку з наявністю інвалідності), вважати таким, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 .

Також у витягу з наказу від 10.11.2025 № 333 визначено таке:”

“З 10 листопада 2025 року припинити дію контракту і виключити зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Вислуга років у Збройних Силах України станом на 10 листопада 2025 року складає: календарна – 06 років 05 місяців 26 днів, пільгова – 04 роки 02 місяці 24 дні, загальна – 10 років 08 місяців 20 днів.

Виплатити надбавку за особливості проходження служби, щомісячну премію відповідно до особистого внеску в загальний результат служби в розмірі 505 відсотків посадового окладу за період з 01 листопада по 10 листопада 2025 року. Виплатити оклад за військове звання та надбавку за вислугу років за період з 01 листопада по 10 листопада 2025 року.

Щорічну основну відпустку за 2022 рік не використала. Щорічну основну відпустку та 2023 рік використала в кількості 10 діб. Щорічну основну відпустку за 2024 рік не використала. Щорічну основну відпустку за 2025 рік використала в кількості 15 діб.

Відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплатити грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 20 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік, за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік, за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік.

Відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” виплатити грошову компенсацію учаснику бойових дій за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2020 рік, за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2021 рік, за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2022 рік, за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2023 рік, за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2024 рік, за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2025 рік.

Виплатити одноразову грошову допомогу у розі звільнення. 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби із розрахунку 05 календарних років.

Виплатити сержанту ОСОБА_3 відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 винагороду за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи операції об`єднаних сил. інших заходах о умовах воєнного стану, які розташовані в інших місцях дислокації в межах визначеного району воєнного конфлікту: з розрахунку 30 000 гривень пропорційно дням виконання на завдань за 09 календарних днів: за період з 01 по 0 9 листопада 2025 року.

Грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік в розмірі місячного грошовою забезпечення виплатили (наказ під 09.03.2025 №72).

Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженої наказом Міністра оборони України піл 07 06 2018 № 260 за 2025 рік не виплачена.

Військові перевізні документи на проїзд військовослужбовця не видавались.

Службовим або постійним житлом від військової частини НОМЕР_1 не забезпечувалась.

Підстава: наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №І24-рс від 06.11.2025, рапорт ОСОБА_1 №36000 від 02.11.2025. рапорт про здачу посади №10796 від 10 11202 5. рапорт про виплату додаткової винагороди к-н ОСОБА_4 №37223 від 09.11.2025”.

Листом від 29.11.2025 № 1848/5/3476 військова частина НОМЕР_1 надала відповідь ОСОБА_1 на заяву від 25.11.2025, зазначивши, що законодавством не врегульовано процедуру перерахунку грошового забезпечення на підставі прожиткового мінімуму. 20.05.2023 вступили в силу зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, якими встановлено фіксовану суму для розрахунку грошового забезпечення. Вирішення зазначеного у заяві питання не вбачається можливим. У рапорті на звільнення з військової служби відсутнє клопотання щодо виплати грошової компенсації за невикористані 20 днів додаткової відпустки як одинокій матері за 2019 – 2020 роки. У відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 відсутні підтверджуючі документи щодо статусу заявниці як одинокої матері за 2019 – 2020 роки, тому відсутні підстави для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані 20 днів додаткової відпустки як одинокій матері за 2019 – 2020 роки.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

За частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України Постановою № 704 затвердив, серед іншого, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (згідно з додатком 1).

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Проте, 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі – Постанова № 103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Отож, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв`язку з прийняттям Постанови № 103 – не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.

Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. ». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.

Проте з 29 січня 2020 року п. 6 Постанови № 103 (яким п. 4 постанови № 704 викладено у новій редакції) втратив чинність у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".

Відтак з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103.

Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини – прожитковому мінімумі для працездатних осіб.

Наведене свідчить, що, у даному випадку, починаючи з 29 січня 2020 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.

Суд зазначає, що Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-III визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти – це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Проте, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі по тексту - Закон №294-IX), Закон №1082-IX, Закон №1928-IX та Закон України від 03 листопада 2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023» (далі -Закон № 2710-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.

Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01 січня 2020 року – набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 у справі № 160/1088/19).

З огляду на визначені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи на те, що положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу – Закону України Про Державний бюджет України із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом у справі № 440/6017/21 (постанова від 02 серпня 2022 року).

Так, у постанові від 02 серпня 2022 року у наведеній справі Верховний Суд враховуючи наведені норми права дійшов таких правових висновків:

1) з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);

3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою – для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у постановах від 13 грудня 2022 року у справі № 240/12647/21, від 27 лютого 2023 року у справі № 640/11131/21 від 10.01.2023 у справі № 120/8682/21-а, від 15.02.2023 у справі № 120/6288/21-а, від 27.03.2023 у справі №280/11480/21, від 07 червня 2023 року у справі № 340/2148/21, від 19 червня 2023 року у справі №380/17402/21, від 05 липня 2023 року у справі № 160/24227/21, від 28.02.2023 у справі № 380/18850/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 380/10075/21, від 27 березня 2023 року у справі №640/24075/20, від 04 квітня 2023 року у справі № 120/5264/22, від 31 серпня 2023 року у справі № 400/4063/22, 19 вересня 2023 року у справі № 280/4664/20, від 19 вересня 2023 року у справі № 160/15756/21, від 07 червня 2023 року у справі №340/2148/21, від 22 березня 2023 року у справі №340/10333/21,від 08 листопада 2023 року справа №420/26141/21, від 18 жовтня 2023 року справа № 200/5301/22, 21 вересня 2023 року справа № 420/5325/22, від 29 червня 2023 року справа №380/7813/22, від 06 листопада 2023 року справа № 300/1947/22, від 15 листопада 2023 року справа № 120/965/22-а, від 19 вересня 2023 року справа № 280/4664/20, від 27 липня 2023 року справа № 420/14418/22 тощо.

У цій справі позивач оспорює правомірність нарахування і виплати грошового забезпечення із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та інших видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12,13, 14 відповідно до п.4 ст.9 Закону України "Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. №704.

Правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 2 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 (на яку є покликання у постанові від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21) відображена також у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, спір у якій – подібно до цієї справи – стосувався перерахунку і виплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29 січня 2020 року по 6 листопада 2020 року відповідно до пункту 4 Постанови № 704 у зв`язку з ухваленням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18.

У справах, про які мовиться вище, правовий висновок Верховного Суду про те, що розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином – як випливає з їх змісту – на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.

Колегія суддів вважає, що правовий висновок Верховного Суду, викладений, у постанові від 2 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, та повторений у постановах, зокрема, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, має бути врахований при застосуванні положень пункту 4 Постанови № 704 при вирішенні також і цієї справи.

Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704» (далі -Постанова 481), яка набрала чинності 20.05.2023, скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом викладення абзацу першого в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Отже, вказані зміни врегулювали питання визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, а не розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

За загальним правилом, встановленим статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Жодним із положень Постанови № 481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів, зокрема й у період до 20.05.2023.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2024 року у справі №580/12209/23 тощо.

Застосовуючи вищезазначені положення постанови КМУ №481, Верховний Суд сформував позицію, що висловлена постановах від 15 лютого 2024 року у справі №420/5473/23, від 22 серпня 2024 року у справі №580/12209/23 та інших, згідно з якою постанова Кабінету Міністрів України "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704" від 12 травня 2023 року №481 підлягає застосуванню з моменту набрання нею чинності, а саме з 20 травня 2023 року.

Відтак, з 20.05.2023 правове регулювання спірних правовідносин зазнало змін, а розмір посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 червня 2025 року у справі № 480/7154/24, від 02 липня 2025 року у справі № 240/29489/23, від 04 липня 2025 року у справі № 120/8298/24, від 09 липня 2025 року у справі №420/18853/24.

Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.

У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв`язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

Відповідно до статті 9 Закону № 2011, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, затверджено виплати Порядок грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі – Порядок № 260).

Пунктом 1 розділу IV “Виплата надбавки за вислугу років” Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах: від 1 до 5 років - 25 відсотків; від 5 до 10 років - 30 відсотків; від 10 до 15 років - 35 відсотків; від 15 до 20 років - 40 відсотків; від 20 до 25 років - 45 відсотків; від 25 і більше років - 50 відсотків.

Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби (пункт 2 розділу XVI “Преміювання” Порядку № 260).

Згідно із пунктом 1 розділу ХХІІІ “Виплата грошової допомоги для оздоровлення” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 1 розділу XXIV “Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за період з 23.03.2022 по 19.05.2023, грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема, процентної надбавки за вислугу років, премій, грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік) позивача, мало би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не «на 1 січня 2018 року».

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити позивачеві перерахунок грошового забезпечення виплаченого за період з 18.06.2025 по 10.11.2025 (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення тощо), колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови КМУ № 481 неправомірними та визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови КМУ № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови КМУ № 704.

Так, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у постанові від 18.06.2025 по справі №320/29450/24 дійшла висновку, що розрахункова величина для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу встановлена пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ, згідно з яким до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Визначення Урядом розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Пункт 2 постанови КМУ №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в частині обрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, зокрема, визначення розрахункової величини в фіксованому розмірі 1 762,00 грн суперечить нормам розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII та не підлягає застосуванню.

Відтак, з 18.06.2025 правове регулювання спірних правовідносин зазнало змін, а розмір посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не «на 1 січня 2018 року» або 1762 гривні.

Отже, суд помилково виходив з того, що розрахунковою величиною у даному випадку є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, а не станом на 01 січня 2025 року, що зумовлює зміну рішення у відповідній частині.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити позивачеві перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткових відпусток, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із пунктом 1 розділу XXXII “Одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби” Порядку № 260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Підпунктом 1 пункту 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби: за станом здоров`я.

Одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою (п.5 розділу XXXII “Одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби” Порядку № 260).

Пунктом 3 розділу XXXI “Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби” Порядку № 260 передбачено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення (пункт 5 розділу XXXI “Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби” Порядку № 260).

Відповідно до пункту 6 розділу XXXI “Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби” Порядку № 260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.11.2025 №333 позивачку звільнено з військової служби за станом здоров`я та визначено виплатити одноразову грошову допомогу у разі звільнення, 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби із розрахунку 05 календарних років.

Згідно із карткою особового рахунку військовослужбовця № 1184 за 01/2025 – 12/2025 ОСОБА_1 у листопаді 2025 року нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 58702,13 грн.

Тобто, оскільки розмір одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткових відпусток визначається від місячного грошового забезпечення, з застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час звільнення, відповідач повинен здійснити їх розрахунок з застосуванням прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2025 року.

Отже, суд помилково виходив з того, що розрахунковою величиною у даному випадку є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, а не станом на 01 січня 2025 року, що зумовлює зміну рішення у відповідній частині.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив часткове порушення норм матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду – зміні.

Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані зі сплатою судового збору, за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 р. у справі № 360/2328/25 –задовольнити частково.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 р. у справі № 360/2328/25 – змінити.

Доповнити абзац другий, третій резолютивної частини рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 р. у справі № 360/2328/25 після слів «станом на 01 січня 2023 року», словами «Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” станом на 01 січня 2025 року».

В абзаці четвертому, п`ятому резолютивної частини рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 р. у справі № 360/2328/25 змінити слова «встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01 січня 2023 року» на «встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” станом на 01 січня 2025 року».

У решті рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 р. у справі № 360/2328/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 28 травня 2026 року.

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді І.В. Сіваченко

А.В. Гайдар