Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №636/6317/25 — Зміївський районний суд Харківської області

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

Справа № 636/6317/25

Провадження 2/621/374/26

28 травня 2026 року м. Зміїв Харківської області

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючого – суддя В.Філіп`єва,

за участю секретаря судового засідання – А.Головіної,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник ОСОБА_2 (не з`явились),

відповідач - ОСОБА_3 , (не з`явилась),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження за відсутності учасників цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ,

про зміну розміру аліментів,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_4 - адвокат Індутний-Шматько С.М. звернувся до Чугуївського міського суду Харківської області із позовом до ОСОБА_5 , в якій просив змінити розмір аліментів, що стягуються з позивача ОСОБА_1 згідно судового наказу Чугуївського міського суду Харківської області від 26.03.2025 року у справі №636/1518/25, провадження №2-н/636/241/25, на користь відповідача ОСОБА_3 на утримання двох неповнолітніх дітей, з 1/3 частини на 1/8 частину всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 20.02.2025 і до досягнення дітьми повноліття. Крім того, просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати за надання правничої допомоги в розмірі 10000,00 гривень

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 31.07.2025 року цивільну справу направлено за підсудністю до Зміївського районного суду Харківської області.

25.08.2025 цивільна справа надійшла до Зміївського районного суду Харківської області та автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи розподілена в провадження судді В.Філіп`євої.

Ухвалою судді В.Філіп`євої від 01.09.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду повідомлялись належним чином.

Представник позивача просив судовий розгляд проводити без його участі, підтримав позовні вимоги в повному обсязі та не заперечував проти ухвалення по справі заочного рішення.

Відповідачка, яка належним чином повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи, повторно в судове засідання не з`явилась, про причини неявки не повідомила, заяв про відкладення розгляду справи, відзиву на позов не подавала.

Відповідно до ч.3 статті 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини 4 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 28.05.2026 року постановлено провести заочний розгляд справи.

В зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

В обґрунтування позовних вимог представником зазначено, що 26.03.2025 року Чугуївським міським судом Харківської області у справі № 636/1518/25 видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання двох дітей в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 20.02.2025 року і до досягнення дітьми повноліття, а також стягнуто в дохід держави судовий збір в сумі 302,80 гривень. Однак при винесенні судового наказу не було враховано, що позивач ОСОБА_4 перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі, в якому також має двох неповнолітніх дітей та дитину дружини від її попереднього шлюбу. Родина позивача є багатодітною, загальна кількість дітей п`ять осіб. Позивач є колишнім військовослужбовцем ЗСУ, тимчасово не працює та на даний час разом з родиною проживає як внутрішньо переміщена особа в Полтавській області. Відтак, оскільки позивач від двох шлюбів має чотирьох дітей, яких зобов`язаний утримувати, а також дитину дружини від попереднього шлюбу, яку позивач також утримує, представник позивача просив зменшити розмір аліментів, що стягуються з позивача ОСОБА_1 згідно судового наказу Чугуївського міського суду Харківської області від 26.03.2025 року у справі №636/1518/25, провадження №2-н/636/241/25, на користь відповідача ОСОБА_3 на утримання двох неповнолітніх дітей, з 1/3 частини на 1/8 частину всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 20.02.2025 і до досягнення дітьми повноліття. Крім того, просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати за надання правничої допомоги в розмірі 10000,00 гривень.

В зв`язку з неподанням відповідачем відзиву на позовну заяву, суд вирішує спір згідно положень ч.8 статті 178, ч.2 статті 191 ЦПК України за матеріалами, наявними в цивільній справі.

Дослідивши доводи позовної заяви та письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд встановив наступне:

Згідно судового наказу Чугуївського міського суду Харківської області від 26.03.2025 року у цивільній справі № 636/1518/25, з позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

у розмірі 1/3 (однієї третини) частини всіх видів заробітку (доходу), щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 20.02.2025 року і до досягнення дітьми повноліття. (а. с. 11)

Згідно довідки № 1618-5002913592 від 18.08.2023 року, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Фактично мешкає як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 6).

Згідно Свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_1 від 24.03.2018 року, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву, Чугуївського та Печенізькому районах Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_1 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб, після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено з ОСОБА_9 на ОСОБА_10 , актовий запис № 72 від 24.03.2018 року (а. с. 4, зворот).

Згідно Свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 від 26.02.2019 року, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву, Чугуївському та Печенізькому районах Головного територіального управління юстиції у Харківській області, від другого шлюбу позивач має неповнолітню доньку ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис № 59 від 26.02.2019 року (а. с. 4).

Крім того, згідно Свідоцтва про народження, серії НОМЕР_3 від 07.12.2021 року, виданого Чугуївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), від другого шлюбу позивач також має неповнолітню доньку ОСОБА_12 , актовий запис про народження № 275 від 07.12.2021 року (а.с.5, зворот)

Малолітні діти: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , згідно Довідки № 1618-5002912986 від 18.08.2023 року та № 1618-5002912995 від 18.08.2023 року, значаться зареєстрованими за адресою: АДРЕСА_3 . Фактично мешкають як внутрішньо переміщені особи за адресою: АДРЕСА_2 разом із позивачем (а. с. 7 - 7 зворот).

Дружина позивача ОСОБА_13 , від попереднього шлюбу має дочку ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про народження, виданого 29.06.2005 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 2 Харківського обласного управління юстиції (а. с. 5)

Згідно посвідчення НОМЕР_4 , виданого 11.03.2024 року Управлінням соціального захисту населення Полтавської райдержадміністрації, подружжя ОСОБА_15 та ОСОБА_1 є багатодітною сім`єю, та мають право на пільги, встановлені законодавством для багатодітних сімей. Строк дії посвідчення до 21.06.2024 року (а. с. 6 зворот).

Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд зазначає наступне:

Згідно ч. 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до пунктів 1 - 4 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд має вирішити, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 76 - 81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з частиною 3 статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, духовного та соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини.

Відповідно до статті 121 Сімейного кодексу України, права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 150 Сімейного кодексу України закріплено обов`язок батьків виховувати свою дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття освіти, готувати до самостійного життя та поважати її.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ від 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 27 цієї ж Конвенції, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни, несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно ч. 1 статті 180, ч. 1 статті 181 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 3 статті 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до положень статті 182 Сімейного кодексу України, суд при визначенні розміру аліментів враховує:

стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

наявність на праві власності, володіння та /або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно статті 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень частини 3 статті 70 Закону України «Про виконавче провадження», загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Відповідно до ч.7 статті 170 ЦПК України, у разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу, боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.

Верховний Суд у постанові від 13.02.2019 року у справі № 152/100/18 вказав, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Сімейним кодексом України передбачено підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, та не пов`язує їх зі способом присудження. Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу їх присудження не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, не може обмежуватися разовим її здійсненням. У зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів стягувач може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів, і, навпаки, погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 мають двох спільних неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання яких позивач згідно судового наказу сплачує єдину частку від своїх доходів в розмірі 1/3, тобто по 1/6 частці на кожну дитину окремо.

Від другого шлюбу позивач також має двох неповнолітніх дітей ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яких батько також зобов`язаний утримувати.

Виходячи з принципу рівності прав дітей щодо права на забезпечення від свого батька, розмір на утримання двох дітей від зареєстрованого шлюбу (без судового рішення) також складає щонайменше 1/3 частку від доходу.

Тобто , загальний розмір утримання на всіх чотирьох дітей позивача складає 2/3 частки від доходу, не перевищує встановленого законом максимального розміру відрахувань з доходів платника аліментів.

Позивачем до матеріалів справи не надано відомостей щодо грошової суми аліментів, які він сплачує на утримання дітей відповідачки ОСОБА_3 , в зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити відповідність такого матеріального забезпечення вимогам закону щодо належного утримання дітей .

Будь яких обставин, встановлених статтею 182 Сімейного кодексу України, що свідчили б про наявність підстав для зміни раніше встановленого судами розміру аліментів, позивачем не наведено. Доказів про суттєве погіршення стану здоров`я чи матеріального стану після видачі судового наказу позивачем не надано.

Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 16.09.2020 року по цивільній справі № 565/2071/19, зміна сімейного стану позивача, а саме народження (наявність) іншої дитини не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів. Крім того, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ч.1, ч.2 статті 141 ЦПК України, у разі відмови у позові судовий збір та інші судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 10-13, 81-83, 133, 141, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 289 ЦПК України, статтями 180, 181, 182, 183, 192 Сімейного кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову заяву ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Зміївським районним судом Харківської області за письмовою заявою відповідача, яка може бути ним подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Зміївський районний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 .

Суддя В. Філіп`єва