Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №420/28027/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Суд: Одеський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо

Дата: 27 травня 2026 р.

Справа: №420/28027/25

Суддя: Потоцька Н.В.

Справа № 420/28027/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши за правилами загального позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад та територій України, Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання прийняти рішення,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад та територій України, Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України, в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення від 13.02.2025 року Міністерства розвитку громад та територій України в особі Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України про непідтверження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України ОСОБА_1 ;

зобов`язати Міністерство розвитку громад та територій України в особі Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України прийняти рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянина України ОСОБА_1 на підставі його заяви від 31.10.2024 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 31.10.2024 року засобами поштового зв`язку звернувся до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України із заявою, про визнання позивача особою, що була позбавлена особистої свободи в наслідок збройної агресії.

Заява була обґрунтована тим, що Позивача 20.04.2022 року близько 14 години 30 хвилин в смт. Нижні Сірогози, Генічеського району, Херсонської області, за місцем мешкання Позивача, за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовці «днр» та російської федерації в кількості чотирьох військовослужбовців із застосуванням фізичної сили та психологічного впливу, що виразилось в нанесенні тілесних ушкоджень руками й ногами по тілу Позивача, зв`язуванням рук за спиною та приставлянням до голови ствола пістолета та ствола автомата до тіла, заряджанням автомата шляхом переведення затвору автомата у заднє положення над головою Позивача, незаконно позбавили свободи Позивача та перевезли до ізолятора тимчасового тримання №5 Нижньосірогозького сектору поліцейської діяльності Херсонської області та помістили до камери №1, де намагалися фізично та психологічно схилити до співпраці з окупантами та схиляння всього особового складу поліції Сірогозщіни на бік окупаційної влади.

На момент позбавлення особистої свободи Позивача військовослужбовцями «днр» та рф, Позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Херсонській області в званні майора поліції, на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору поліцейської діяльності №1 відділення поліції №2 Генічеського районного відділу поліції ГУНП в Херсонській області.

20.03.2025 до Позивача від Мінрозвитку надійшов лист, зареєстрований за вих. №4586/35/14-25, якім повідомили, що Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України (надалі за текстом як Відповідач) на засіданні яке відбулося 13.02.2025 розглянула заяву Позивача подану 31.10.2024, та Відповідачем прийнято рішення про непідтверження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України у зв`язку з відсутністю у долучених до заяви додатках підтверджуючих документів на здійснення Позивачем діяльності або дій передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей».

Позивач вважає, що рішення Відповідача від 13.02.2025 в частині непідтверження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України є протиправним та таким, що суперечить нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Позивачем було подано достатній перелік документів для встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, однак Відповідач безпідставно відмовив у задоволенні вказаної заяви.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 20.08.2025 відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 17.09.2025.

28.08.2025 за вхід.№ЕС/89438/25 надійшло клопотання відповідача про заміну неналежного відповідача.

08.09.2025 за вхід.№48дск надійшли документи від відповідача.

Ухвалою суду від 17.09.2025, занесеною до протоколу судового засідання, в задоволенні клопотання про заміну неналежного відповідача відмовлено і залучено в якості співвідповідача - Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України. У підготовчому засіданні оголошено перерву до 22.10.2025.

22.10.2025 року за вхід.№ЕС/110979/25 надійшов відзив на позов, в якому наголошено на необґрунтованості вимог позивача та відсутності підстав для його задоволення з огляду на наступне.

На засіданні Комісії 13.02.2025, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 31.10.2024, прийнято рішення, яке оформлене протоколом від 13.02.2025 №05/35-803, про непідтверження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно позивача у зв`язку з відсутністю у долучених до заяви додатках підтверджуючих документів на здійснення ОСОБА_1 діяльності або дій по відношенню до останнього, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей».

Надані заявником документи не містять доказів, що особа перебувала в місцях позбавлення особистої свободи саме, щодо діяльності або дій по відношенню до останнього, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей».

Крім цього, матеріали заяви не містять жодних підтверджень від МКЧХ, будь яких інших громадських організацій, окупаційних органів влади (наприклад, рішення окупаційного суду про арешт особи, протокол затримання, обвинувальний висновок тощо) чи свідчень громадян про перебування Позивача у місцях позбавлення особистої свободи та/або які перебували разом з Позивачем у місцях позбавлення особистої свободи, що в свою чергу не дає змоги підтвердити встановлення такого факту.

Одночасно, долучені до матеріалів заяви пояснення свідків, зокрема дружини ОСОБА_2 , сина ОСОБА_3 , доньки ОСОБА_4 , колишнього колеги ОСОБА_5 та товариша ОСОБА_6 , які не були свідками викладених подій та не перебували разом з Позивачем у місцях позбавлення особистої свободи.

При цьому, вищезазначені пояснення свідків не містять інформації, що ОСОБА_1 здійснювалася діяльність або дій передбачені підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей».

Відповідно до статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, докази повинні бути належними та допустимими. Заявник, відповідно до закону, зобов`язаний надати документи, які можуть бути використані як беззаперечні підтвердження обставин, на які він посилається.

Таким чином, у спірних правовідносинах протиправної бездіяльності Комісії не вбачається, адже заяву позивача та додані до неї документи розглянуто, за результатом розгляду яких Комісією прийнято рішення. При цьому, за переліченими вище нормами, таке рішення Комісії залежить лише від документів, які надаються на розгляд Комісії власне Позивачем.

Підготовче засідання, призначене на 22.10.2025, відкладено на 10.11.2025.

27.10.2025 за вхід.№ЕС/112617/25 надійшла відповідь на відзив, в якій позивачем, серед іншого, наголошено, що надані до заяви документи повністю відповідають вимогам пункту 8 Положення:

Документи та відомості, що підтверджують порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, включаючи пояснення Позивача, пам`ятку про процесуальні права потерпілого, рапорт начальника ВП №2 Генічеського РВП ГУНП в Херсонській області, пояснення ОСОБА_7 (колишнього колеги), рапорт за результатами допиту в режимі телефонної конференції прокурора Нижньосірогозького відділу Генічеської окружної прокуратури від 27.04.2022, пояснення ОСОБА_6 (товариша), пояснення ОСОБА_5 (колишнього колеги), пояснення ОСОБА_2 (дружини), пояснення ОСОБА_3 (сина), пояснення ОСОБА_4 (доньки), протокол дослідження тілесних ушкоджень Позивача;

Витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань №12022230000000898 від 22.04.2022 за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України (порушення законів та звичаїв війни), де Позивач має статус потерпілого;

Повідомлення органів сил безпеки та сил оборони, зокрема лист Служби безпеки України про перебування матеріалів кримінального провадження у слідчому відділі УСБУ в Херсонській області.

Ці докази достеменно підтверджують факт позбавлення свободи та його зв`язок з професійною діяльністю Позивача, яка становила реальну небезпеку для переслідування державою-агресором, як вимагає Закон № 2010-IX. Під час позбавлення свободи Позивача схиляли до співпраці, випитували службову інформацію (адреси власників зброї, місця мешкання керівників), погрожували вбивством дітей та спаленням житла, з метою переходу поліції на бік агресора.

Відповідач не скористався цими повноваженнями: не заслухав Позивача чи свідків ( ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , родичів), не запросив додаткові документи з СБУ, прокуратури чи ГУНП в Херсонській області, не врахував контекст окупації та професійної діяльності Позивача.

Рішення від 13.02.2025 (протокол №05/35-803) обмежується загальною фразою про відсутність підтверджуючих документів, без оцінки кожного наданого доказу, що суперечить вимогам обґрунтованості адміністративних актів. Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, адміністративні суди перевіряють рішення на обґрунтованість, розсудливість та пропорційність, з урахуванням усіх обставин.

Ухвалою суду від 10.11.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 01.12.2025.

27.11.2025 за вхід.№ЕС/125551/25 надійшло клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи через зайнятість у слідчих діях.

Ухвалою суду від 01.12.2025 провадження у справі зупинено. Розгляд справи призначено на 14.01.2026.

Судове засідання, призначене на 14.01.2026, відкладено на 04.02.2026 через перебування головуючого судді на лікарняному.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, провадження у справі поновлено.

У судовому засіданні 04.02.2026, після оголошення вступного слова представника позивача, оголошено перерву для отримання особистих пояснень від позивача до 03.03.2026. Ухвалою суду від 04.02.2026 провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду від 16.02.2026 заяву представника ОСОБА_1 про розгляд справи в режимі відеоконференції за допомогою системи «EasyСon» за вхід. №ЕС/13635/26 від 06.02.2026 року задоволено.

Призначено розгляд справи №420/28027/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в онлайн системі відеоконференцзв`язку «EASYCON» на «03» березня 2026 року в режимі відеоконференції.

Судове засідання, призначене на 03.03.2026, відкладено на 24.03.2026.

24.03.2026 за вхід.№ЕС/32366/25 надійшло клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи через зайнятість у Чечелівському районному суді м. Дніпра.

Судове засідання, призначене на 24.03.2026, відкладено на 22.04.2026.

21.04.2026 за вхід.№ЕС/43071/26 надійшли детальні пояснення позивача щодо факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Судове засідання, призначене на 22.04.2026, відкладено на 07.05.2026.

Судове засідання, призначене на 07.05.2026, відкладено на 27.05.2026.

В судовому засіданні 27.05.2026 оголошено вступне слово представника відповідача та продовжено розгляд справи в порядку письмового провадження.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

31.10.2024 ОСОБА_1 звернувся до Комісії при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України із заявою про визнання останнього особою, що була позбавлена особистої свободи внаслідок збройної агресії, в якій зазначено: «… 20.04.2022 року близько 14.30 в смт Нижні Сірогози за місцем мешкання ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , військовослужбовці днр та російської федерації в кількості чотирьох військовослужбовців із застосуванням фізичної сили та психологічного впливу, яка виражалась в нанесенні тілесних ушкоджень руками та ногами по тілу останнього, зв`язуваннями рук та спиною та приставлянням пістолету до голови та ствола автомата до тіла, переклацуваннями затвору автомата над головою, незаконно позбавили свободи ОСОБА_1 громадянина України та перевезли до ізолятора тимчасового тримання №5 Нижньосірогозького сектору поліцейської діяльності Херсонської області та помістили до камери №1. Де намагалися фізично та психологічно схилити до співпраці з окупантом та схиляння всього особового складу Сірогозщини на бік окупаційної влади.».

До заяви додано: копія паспорту громадянина України; витяг з ЄРДР; копія індивідуального податкового номера; рапорт ОСОБА_7 ; протокол дослідження; копія посвідчення співробітника поліції; згода на обробку персональних даних; заява про встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України; заява про отримання державної грошової допомоги; пояснення ОСОБА_4 ; пояснення ОСОБА_3 ; пояснення ОСОБА_2 ; пояснення ОСОБА_5 ; пояснення ОСОБА_8 ; переписка в телеграм; повідомлення СБУ; пам`ятка про процесуальні права та обов`язки потерпілого; довідка за реквізитами; пояснення ОСОБА_1 ; повідомлення СБУ; повідомлення ГУНП в Херсонській області.

Листом Міністерства національної єдності України від 05.03.2025 №22/П-1489-6.2-983 ОСОБА_1 повідомлено, що Кабінетом Міністрів України здійснено перерозподіл функцій в системі центральних органів виконавчої влади, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 № 1545 «Про внесення змін до Положення про Міністерство розвитку громад та територій України», повноваження Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України в частині координації здійснення заходів щодо захисту і забезпечення реалізації прав та інтересів осіб, позбавлених особистої свободи внаслідок дій збройних формувань російської федерації, окупаційної адміністрації та/або державних органів російської федерації на тимчасово окупованій території, а також членів їх сімей покладено на Міністерство розвитку громад та територій України у зв`язку із чим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2025 № 35 до Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 №1281 внесено відповідні зміни.

Міністерством національної єдності України передано до Мінрозвитку оригінали заяв з доданими до них документами, адже наказом Мінрозвитку від 07.02.2025 №182 утворено Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Мінрозвитку.

На засіданні Комісії 13.02.2025, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 31.10.2024, прийнято рішення, яке оформлене протоколом від 13.02.2025 №05/35-803.

Підставою для відмови зазначено: «… Дослідили заяву та додані до неї документи, проаналізувавши їх, прийшли до висновків, що у долучених до заяви документах відсутні підтверджуючі документи на здійснення заявником діяльності або дій по відношенню до заявника, передбачених підпунктами "а", "б" пункту 2 ч.1 ст. 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей".».

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» від 26 січня 2022 року №2010-ІХ (далі - Закон №2010-ІХ) цей Закон визначає основи соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а також членів їхніх сімей.

Частиною першою статті 2 Закону №2010-ІХ визначено, що дія цього Закону поширюється на громадян України:

1) яких було позбавлено особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із захистом державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України внаслідок збройної агресії проти України, які належать до складу сил безпеки і сил оборони України та до однієї з категорій осіб, визначених Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року та Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року;

2) які є цивільними особами, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, яких було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора:

а) у зв`язку із здійсненням такими громадянами діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;

б) у зв`язку з незаконними діями держави-агресора, її органів, підрозділів, формувань, інших утворень з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України.

Згідно із статтею 3 Закону №2010-ІХ прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі - Комісія).

Комісія утворюється при центральному органі виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.

Комісія здійснює діяльність відповідно до Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, яке затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.

Статтею 4 Закону №2010-ІХ визначено перелік документів та відомостей, які є підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 2 цього Закону.

Підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до підпункту а пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону є такі документи:

1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;

2) документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року стосовно заявника при його захопленні, незаконному затриманні, незаконному арешті, незаконному триманні або іншим чином незаконному позбавленні особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями, у зв`язку із здійсненням такою особою діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану з відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, та про підтвердження дійсності підстав вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;

3) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

4) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.

Підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до підпункту б пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону є такі документи:

2) документи та/або відомості, що підтверджують факт та обставини позбавлення особи особистої свободи;

3) документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року стосовно заявника при його захопленні, незаконному затриманні, незаконному арешті, незаконному триманні або іншим чином незаконному позбавленні особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України;

4) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

5) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.

Згідно із ч. 6 ст. 4 Закону №2010-ІХ під час розгляду заяв Комісією беруться до уваги:

1) інформація, відомості та/або дані, надані особою (заявником), її законним представником, іншою близькою особою, адвокатом чи іншим представником заявника за договором;

2) документи (довідки) щодо достовірності відомостей (інформації), наведених особою та/або стосовно особи, надані центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами на запит Комісії;

3) рішення з відповідних питань міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною;

4) інша інформація, надана чи оприлюднена міжнародними, правозахисними та іншими організаціями.

У разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості, та/або свідків, законного представника особи, іншої близької особи, адвоката чи іншого представника заявника, які надали Комісії свідчення, інформацію, відомості.

Положеннями ч.7 ст. 4 Закону №2010-ІХ визначено, що за результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей з підстав, визначених частинами першою - п`ятою цієї статті, Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтверження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

При прийнятті рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України Комісія встановлює дату початку строку позбавлення особи особистої свободи, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дату її звільнення.

Також суд зазначає, що згідно із пунктом 1 Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 №1281 у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України утворюється при Мінреінтеграції з метою виконання завдань, визначених Законом України Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей.

Відповідно до пункту 3 Положення, завданнями Комісії є:

1) розгляд заяв та матеріалів (довідки, інформація, інші документи), визначених пунктами 8, 9, 11 цього Положення, щодо встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

2) прийняття рішень про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи про непідтверження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

3) прийняття рішень про визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

4) проведення аналізу практики застосування законодавства з питань соціального та правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

5) встановлення дати початку строку позбавлення особи особистої свободи під час прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дати її звільнення з урахуванням положень, зазначених у пункті 15 цього Положення.

Згідно п. 4 Положення , комісія для виконання покладених на неї завдань має право:

1) залучати до своєї роботи представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, громадських об`єднань, наукових та інших установ, а також окремих фахівців за їх згодою;

2) одержувати безоплатно від центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на Комісію завдань, у строк не більше 15 календарних днів, а якщо це стосується надання великого обсягу інформації, документів та матеріалів, - не більше 30 календарних днів з дня надходження відповідного звернення Комісії до відповідного органу, посадової особи;

3) приймати рішення про надання коштів для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що надавалася особам, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, для захисту їх прав і законних інтересів;

4) скасовувати рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

5) розглядати інші питання в межах повноважень, визначених законом та цим Положенням.

Згідно із пунктом 7 Положення організаційною формою роботи Комісії є засідання.

Засідання Комісії скликаються у разі потреби, але не рідше ніж один раз на квартал.

Рішення Комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини присутніх на засіданні членів Комісії.

У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого на засіданні.

У разі відсутності достатньої кількості голосів під час голосування за прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України факт позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України вважається невстановленим.

За результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтверження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Рішення Комісії оформляється протоколом, який підписується головою, заступником голови, секретарем та всіма членами Комісії, які брали участь у засіданні.

Прийняті Комісією рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, вносяться до Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Приписами п. 8 Положення визначено, що для прийняття рішення, передбаченого підпунктом 2 пункту 3 цього Положення:

громадянин України, якого було позбавлено особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із захистом державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України внаслідок збройної агресії проти України, які належать до складу сил безпеки і сил оборони України та до однієї з категорій осіб, визначених Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. та Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 р., або його законний представник, член сім`ї такого громадянина або законний представник члена сім`ї такого громадянина звертається до Мінреінтеграції із заявою за формою, встановленою Мінреінтеграції.

До заяви додаються:

довідка Міноборони, іншого центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, утвореним відповідно до законів, або правоохоронного органу чи державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, командира підрозділу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, оформлена за зразком та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України, про те, що військовослужбовець або інша особа перебуває (перебувала) в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку позбавлення особистої свободи, або інтернована у нейтральних державах, або документ, що підтверджує участь особи як члена добровольчого загону (формування) в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку перебування в місцях несвободи, або інтернована у нейтральних державах;

витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи;

2) громадянин України, який є цивільною особою, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р., якого було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора у зв`язку із провадженням таким громадянином діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за проваджувану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що провадження такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями, або його законний представник, член сім`ї такого громадянина або законний представник члена сім`ї звертається до Мінреінтеграції із заявою за формою, встановленою Мінреінтеграції.

До заяви додаються:

документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. стосовно заявника під час його захоплення, незаконного затримання, незаконного арешту, незаконного тримання або іншим чином незаконного позбавлення особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із провадженням такою особою діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за проваджувану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану з відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, та про підтвердження дійсності підстав вважати, що провадження такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;

повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи;

звернення, написане в довільній формі в присутності особи, що надає професійну правничу допомогу, або консула, що підтверджується їх підписами, про уповноваження особою, яку було позбавлено особистої свободи, або членом її сім`ї іншої особи на отримання такої допомоги у період дії в Україні або окремих її місцевостях правового режиму воєнного стану, у разі коли особа, яку було позбавлено особистої свободи, та члени її сім`ї позбавлені можливості отримати щорічну державну грошову допомогу, яка надається особі, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України під час перебування такої особи в місцях несвободи.

Згідно із пунктом 14 Положення, під час розгляду заяв Комісією беруться до уваги:

3) рішення з відповідних питань міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною;

4) інша інформація, надана чи оприлюднена міжнародними, правозахисними та іншими організаціями.

Приписами п. 17 Положення визначено, що рішення Комісії про непідтверження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи відмову у визнанні членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, може бути оскаржено в судовому порядку.

Відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 №2073-IX (далі - Закон №2073) адміністративний орган розглядає і вирішує справи, віднесені до його відання законом (предметна компетенція) (ч.1 ст.21 Закону №2073). Особа має право в порядку, встановленому цим Законом, подати до адміністративного органу заяву з вимогою прийняти адміністративний акт з метою забезпечення реалізації її права, свободи або законного інтересу, виконання нею визначеного законом обов`язку, якщо вважає, що розгляд і виконання такої вимоги належить до компетенції адміністративного органу (ч.1 ст.38 Закону №2073). Заява подається в усній чи письмовій формі (ч.1 ст.39 Закону №2073). Заява в письмовій формі може бути подана до адміністративного органу шляхом особистого звернення, надіслана поштовим відправленням або подана в електронній формі, у тому числі з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (ч.2 ст.41 Закону №2073).

Судом встановлено, що на засіданні Комісії 13.02.2025, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 31.10.2024, прийнято рішення, яке оформлене протоколом від 13.02.2025 №05/35-803.

Як на дату звернення позивача до відповідача із заявою, так і на час прийняття відповідачем спірного рішення відносини органів виконавчої влади, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ врегульовувалися Законом України "Про адміністративну процедуру" №2073-IX.

Відповідно до п.п. 1-3 ч. 1 ст.2 Закону України №2073-IX:

- адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб`єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації;

- адміністративна справа (далі - справа) - справа, що стосується публічно-правових відносин щодо забезпечення реалізації права, свободи чи законного інтересу особи та/або виконання нею визначених законом обов`язків, захисту її права, свободи чи законного інтересу, розгляд якої здійснюється адміністративним органом;

- адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб).

Відповідно до сфери дії Закон України "Про адміністративну процедуру" поширюється також на вирішення відповідачем питання щодо про непідтверження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відповідач підпадає під визначення "адміністративний орган", процедура розгляду відповідачем заяви позивача підпадає під визначення "адміністративна справа", а оскаржуване у цій справі рішення відповідача під визначення "адміністративний акт".

Статтею 47 Закону України №2073-IX встановлено, що під час підготовки справи до розгляду та вирішення, крім невідкладного розгляду та вирішення справи (стаття 60 цього Закону), адміністративний орган встановлює наявність та достатність матеріалів у справі, а також за необхідності: 1) витребовує додатково документи та відомості, що перебувають у володінні органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи чи організації, що належить до сфери його управління; 2) залучає до участі в адміністративному провадженні адресата, повідомляє йому правові підстави початку адміністративного провадження та можливі наслідки прийняття адміністративного акта; 3) повідомляє заінтересованим особам про початок адміністративного провадження та про їхні права на участь в адміністративному провадженні; 4) повідомляє учасникам адміністративного провадження порядок ознайомлення з матеріалами справи, їхні права і обов`язки; 5) надає учасникам адміністративного провадження можливість подати документи, клопотання, пояснення та зауваження, довести обставини, що мають значення для вирішення справи; 6) вирішує питання про необхідність залучення до участі в адміністративному провадженні осіб, які сприяють розгляду справи, призначення експертизи, проведення огляду на місці або огляду речей, проведення слухання у справі; 7) виконує інші передбачені законом обов`язки в рамках адміністративного провадження.

Згідно ст.52 Закону України №2073-IX адміністративний орган досліджує обставини, що мають значення для вирішення справи, виходячи з принципів законності та офіційності. Відповідно до ст.53 Закону №2073-IX доказами в адміністративному провадженні є будь-які фактичні дані, на підставі яких адміністративний орган у визначеному законодавством порядку встановлює наявність чи відсутність обставини, що має значення для вирішення справи, при цьому засобами доказування в адміністративному провадженні можуть бути: 1) пояснення учасників адміністративного провадження; 2) документи; 3) дані відповідних національних електронних інформаційних ресурсів; 4) результати обробки (перевірки) даних в автоматичному режимі; 5) речі; 6) пояснення свідків; 7) висновки або пояснення експертів, консультації або роз`яснення спеціалістів.

Оцінюючи правомірність прийняття оскаржуваного акту суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.69 Закону України №2073-IX за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт, вимоги до форми і змісту якого встановлені ст.70 і ст.71 Закону України №2073-IX.

Статтею 71 Закону України №2073-IX визначено, що письмовий адміністративний акт або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, складається із вступної, мотивувальної, резолютивної та заключної частин. У вступній частині зазначаються найменування адміністративного органу, дата прийняття адміністративного акта та його реєстраційний номер, відомості в обсязі, достатньому для встановлення особи адресата адміністративного акта, та його контактні дані. Мотивувальна частина адміністративного акта складається згідно з вимогами цього Закону. У резолютивній частині адміністративного акта зазначається суть прийнятого за результатами розгляду справи рішення. Крім того, можливе викладення додаткових положень, визначених цією статтею. У заключній частині зазначаються строк набрання адміністративним актом чинності та спосіб визначення такого строку. В адміністративному акті, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи або покладає на неї певний обов`язок, зазначаються строки і порядок його оскарження (у тому числі найменування та місцезнаходження адміністративного органу, який є суб`єктом розгляду скарги, та вид суду, до якого особа може подати позов). У разі якщо подання скарги чи пред`явлення позову не зупиняє дію адміністративного акта, у заключній частині повинна міститися вказівка на такий винятковий правовий наслідок з посиланням на правові підстави для такого винятку.

Крім того, статтею 72 Закону України №2073-IX встановлено вимоги до мотивування (обґрунтування) адміністративного акта. Зокрема, ч.2 ст.72 Закону України №2073-IX визначено, що у мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.

Частиною 5 ст.72 Закону України №2073-IX встановлено, що відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом.

З огляду на це, зважаючи на вимогу статті 72 Закону України №2073-IX щодо змісту адміністративного акту, суд констатує, що оскаржуване рішення повинно містити всі відомості, визнані законом як обов`язкові, а також відповідне мотивування (обґрунтування) прийняття такого акту.

Як вбачається зі спірного рішення, підставою для відмови зазначено: «….»

Дослідили заяву та додані до неї документи, проаналізувавши їх, прийшли до висновків, що у долучених до заяви документах відсутні підтверджуючі документи на здійснення заявником діяльності або дій по відношенню до заявника, передбачених підпунктами "а", "б" пункту 2 ч.1 ст. 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей".

Оцінюючи зміст мотивувальної частини оскаржуваного рішення суд зазначає, що висновки відповідача не містять належного обґрунтування, а зокрема, Комісією не зазначено, які документи досліджувались; які документи враховані, а які не враховані; причини неврахування документів. Вислів «у долучених до заяви документах відсутні підтверджуючі документи на здійснення заявником діяльності або дій по відношенню до заявника, передбачених підпунктами "а", "б" пункту 2 ч.1 ст. 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей"» є неконкретизованим.

Натомість, у відзиві на позов відповідачем зазначено: «… Надані заявником документи не містять доказів, що особа перебувала в місцях позбавлення особистої свободи саме, щодо діяльності або дій по відношенню до останнього, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей».

Доводи відповідача, викладені у відзиві, відхиляються судом оскільки такі підстави не зазначено в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність вмотивованості висновків адміністративного акту.

З вказаного суд дійшов висновку про те, що мотивувальна частина оскаржуваного рішення не відповідає вимогам ч.2 ст.72 Закону України №2073-IX, оскільки не містить змісту документів та всіх відомостей, які були враховані під час розгляду справи, не має належних посилань на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу, а також не надано детальну правову оцінку всіх обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.

Неналежне викладення змісту мотивувальної частини адміністративного акту трактується як відсутність мотивувальної частини, яка б відповідала вимогам ч.2 ст.72 Закону України №2073-IX.

Згідно з ч.3 ст.85 Закону України №2073-IX у разі якщо адміністративний акт не містить мотивувальної частини, у випадку, якщо відповідно до цього Закону вона є обов`язковою, такий акт скасовується.

Згідно з п.п. 1, 3 ч.1 ст.4 Закону України "Про адміністративну процедуру" принципами адміністративної процедури є: верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; обґрунтованість.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З вищевикладеного випливає, що відповідач діяв не дотримуючись принципів адміністративної процедури, зокрема верховенства права, у тому числі законності та юридичної визначеності; обґрунтованість та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення. Зважаючи на вказане, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення від 13.02.2025 року Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України про непідтверження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Також суд зазначає, що під оголошення вступного слова, представник відповідача зазначив про відсутність довідки, оформленої відповідно до «Порядку оформлення довідок про перебування осіб у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 №55.

Суд наголошує, що дійсно процедуру оформлення та видачі довідок, передбачених підпунктом "а" пункту 2 частини першої та пунктом 2 частини четвертої статті 4 Закону України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей", про перебування осіб у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах визначено в «Порядку оформлення довідок про перебування осіб у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 р. №55 (далі - Порядок №55).

Відповідно до п.2-4 Порядку №55, довідка оформляється:

громадянам України з числа осіб, яких було позбавлено особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із захистом державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України внаслідок збройної агресії проти України, які належать до складу сил безпеки і сил оборони України та до однієї з категорій осіб, визначених Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. та Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 р. за зразком згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2023 р. №55 "Про затвердження Порядку оформлення довідок про перебування осіб у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах";

іноземцям та особам без громадянства, які перебувають (перебували) у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтерновані у нейтральних державах та на момент позбавлення особистої свободи проходили в установленому законодавством України порядку військову службу у Збройних Силах та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, за зразком згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 р. №55.

Для отримання довідки особа звертається особисто або через законного представника чи члена сім`ї із заявою в довільній формі про видачу відповідної довідки до Міноборони, іншого центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до закону, правоохоронного органу чи державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, командира підрозділу Збройних Сил, іншого утвореного відповідно до закону військового формування чи органу, що належить до складу сил безпеки і сил оборони України.

За зверненням та в інтересах осіб, визначених пунктом 2 цього Порядку, може звертатися державне підприємство "Український національний центр розбудови миру", яке згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.03.2022 р. №228 "Про визначення державного підприємства, яке виконує функції Національного інформаційного бюро" виконує функції Національного інформаційного бюро (далі - Український національний центр розбудови миру).

Лист Українського національного центру розбудови миру щодо видачі довідок може бути надісланий з використанням системи інформаційної взаємодії національних електронних інформаційних ресурсів (в разі наявності технічної можливості).

Заява може бути подана в електронній або в паперовій формі.

У заяві або листі Українського національного центру розбудови миру обов`язково зазначаються військове (спеціальне) звання (у разі наявності) особи, його прізвище, ім`я, по батькові (у разі наявності), спосіб комунікації (поштова адреса та/або адреса електронної пошти, номер телефону), військове формування чи правоохоронний або інший державний орган (із зазначенням структурного підрозділу, якщо така інформація відома особі), у штаті (штатному розписі) якого перебувала особа на момент позбавлення особистої свободи, період перебування в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування у нейтральних державах. У разі відсутності у заяві зазначених відомостей особі, яка подала таку заяву, довідка не оформляється, про що їй повідомляється письмово.

До заяви або листа Українського національного центру розбудови миру додається копія документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документа, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, єДокумента або довідка про подання документів для оформлення паспорта громадянина України, видана центром надання адміністративних послуг, державним підприємством, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремленим підрозділом, територіальним органом або територіальним підрозділом ДМС за формою згідно з додатком 3 до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 р. №509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" для осіб, яких ідентифіковано за відомостями Єдиного державного демографічного реєстру або відомчої інформаційної системи ДМС.

Довідка оформляється протягом 30 календарних днів з дня надходження відповідної заяви.

Разом з цим, у рішенні Комісії від 13.02.2025 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 відсутні посилання на необхідність надання такої довідки.

У Рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 (справа № 1-123/2018(4892/17) Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

Згідно з Рекомендацією №R(80)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Європейська Комісія «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) схвалила Доповідь «Верховенство права» (далі - Доповідь), у якій до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення з достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді зазначено, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним з поняттям верховенства права.

З огляду на практику ЄСПЛ, згідно зі загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у цих актах висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки» від 31 липня 2008 року, рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» від 22 листопада 1995 року, рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру» від 21 липня 2011 року, рішення у справі «Путтер проти Болгарії» від 2 грудня 2010 року).

Щодо належного способу захисту суд зазначає наступне.

В силу приписів статті 6 Конституції України та статті 2 КАС України адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Суд не втручається та не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані йому Конституцією та законами України, оскільки це не відповідає ані принципу розподілу влади в державі, ані завданню та основним засадам адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Саме з огляду на зазначене суд виходить з того, що встановлене у цій справі порушення прав Позивача не може бути усунуте шляхом суто декларативного визнання неправомірності рішень суб`єкта владних повноважень без забезпечення реального та ефективного відновлення порушеного права. Водночас за таких обставин належним і співмірним способом захисту є саме зобов`язання Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.10.2024 про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, з урахуванням висновків суду у даній справі.

У рішенні у справі «Вучкович та інші проти Сербії» ЄСПЛ зазначив, щоб бути ефективним, засіб правового захисту має бути спроможним безпосередньо виправити оскаржуваний стан справ і має пропонувати розумні перспективи успіху.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Керуючись ст.ст.2-9, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад та територій України, Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання прийняти рішення – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 13.02.2025 року Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України про непідтверження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України ОСОБА_1 .

Зобов`язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.10.2024 про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, з урахуванням висновків суду у даній справі.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; місце реєстрації як ВПО: АДРЕСА_3 ; місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Міністерство розвитку громад та територій України (адреса: проспект Берестейський ,14, м. Київ, 01135, ЄДРПОУ 37472062, Е-mail: miu@mtu.gov.ua)

Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (адреса: проспект Берестейський ,14, м. Київ, 01135)

Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА

Оригінал: reyestr.court.gov.ua