Рішення від 26 травня 2026 р. у справі №420/24955/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/24955/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 24.07.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 13.09.2024 року по 11.07.2025 рік;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 13.09.2024 року по 11.07.2025 року у сумі 186 246 (сто вісімдесят шість тисяч двісті сорок шість) грн. 76 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він з 11.03.2022 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 по мобілізації, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_4 від 28.02.2022 року. 19 липня 2023 року позивач отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_5 від 19 липня 2023 року. У період з 16.04.2022 по 10.02.2023 року позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на території Харківської та Донецької області, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України №2591 від 26.04.2023 року. У період з 02.08.2024 року по 14.08.2024 року позивач знаходився на стаціонарному лікуванні з діагнозом: післяопераційний гіпотиреоз, (операція: 13.06.23р - тиреоїдектомія, з приводу дифузно-узлового токсичного зобу, тиреотоксикозу), тяжка форма у фазі медикаментозної компенсації, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №5749 від 14 серпня 2024 року. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №256 від 23.08.2024 року, солдата ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 18 серпня 2024 року N196-РС, з військової служби у відставку за підпунктом "б" (за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переглядом через 6-12 місяців) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", з 23.08.2024 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення. Як стверджує позивач, станом на день виключення зі списків особового складу, 23.08.2024 року, відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати: - премії у розмірі 513% від посадового окладу за період з 01 серпня по 23 серпня 2024 року; - надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65% від посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років з 01 серпня по 23 серпня 2024 року. - одноразової грошової допомоги при звільненні виплатити у розмірі - 23785,16 гривень; грошової компенсації за невикористані 23 доби щорічної основної відпустки за 2022 - 2024 роки у розмірі - 16339,87 гривень. - матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік. Також відповідач не виплатив індексацію грошового забезпечення позивача. Грошова допомога на оздоровлення за 2022-2024 рік виплачена не в повному обсязі, без урахування додаткових видів грошового забезпечення. Грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2022- 2024 роки не виплачена відповідачем. Крім того, відповідач не провів нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу з 11.03.2022 року по 23.08.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01.01.2022 р., на 01.01.2023 р., на 01.01.2024 р. Грошове забезпечення позивача розраховано на підставі показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018р., а не на 01 січня кожного нового поточного календарного року. Вважаючи, таку бездіяльність відповідача щодо не проведення вищевказаних виплат протиправною, у зв`язку з чим порушені права та інтереси, позивач звернувся до суду з позовом.

Як зазначено у позові, враховуючи той факт, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.01.2025 року по справі №420/29344/24 визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу належним сум грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення, позивач вважає за можливе стягнути з відповідача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2024 року, оскільки за період з моменту звільнення (24.08.2024) по момент звернення до суду (12.09.2024) року з відповідача за вказаним рішення суду вже стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 11756,44 грн.

Ухвалою судді від 28.07.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження по справі.

Вказаною ухвалою судом витребувано у відповідача довідку про розмір нарахованого та виплачено грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням (із зазначенням суми середньоденного грошового забезпечення).

30.07.2025 року та 04.08.2025 року від представника позивача до суду надійшли клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

11.08.2025 року від представника позивача до суду надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що представник відповідача повністю не визнає заявлені вимоги представником позивача.

У відзиві зазначено, що відповідач при звільненні провів нарахування та виплату всіх сум які не оспорювались на дату звільнення позивача.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом на позов, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено таке.

Позивач з 11.03.2022 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 по мобілізації, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_4 від 28.02.2022 року.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №256 від 23.08.2024 року, солдата ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 18 серпня 2024 року N196-РС, з військової служби у відставку за підпунктом "б" (за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переглядом через 6-12 місяців) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", з 23.08.2024 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.01.2025 року у справі № 420/29344/24, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково та:

- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати з 11.03.2022 по 19.05.2023 сум грошового забезпечення ОСОБА_1 , з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок з 11.03.2022 по 19.05.2023 сум грошового забезпечення ОСОБА_1 , з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 11.03.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 23.08.2024 включно відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 11.03.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 23.08.2024 включно відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошової допомоги для оздоровлення ОСОБА_1 за 2022-2024 роки без врахування додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової допомоги для оздоровлення ОСОБА_1 за 2022-2024 роки з урахуванням додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки, виходячи з його грошового забезпечення з урахуванням додаткової грошової винагороди;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки, виходячи з його грошового забезпечення з урахуванням додаткової грошової винагороди;

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.08.2024 по 12.09.2024 включно у розмірі 11756,44 грн;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.08.2024 по 12.09.2024 включно у розмірі 11756,44 грн.

На виконання вказаного рішення суду, відповідач нарахував 274781,04 грн та 11.07.2025 року виплатив позивачу грошове забезпечення у розмірі 261041,99 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 13.09.2024 року по 11.07.2025 рік, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються, зокрема, Конституцією України та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення з 24.08.2024 (наступний день після звільнення).

Суд зауважує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст. 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Судом встановлено, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем позивачу індексації.

Як вже встановлено судом, позивача звільнено зі служби 23.08.2024 року та на виконання рішення суду, відповідач нарахував 274781,04 грн та 11.07.2025 року виплатив позивачу грошове забезпечення у розмірі 261041,99 грн.

А отже, відповідно до ст.117 КЗпП України у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення за період з 24.08.2024 (наступний день після звільнення) по 23.02.2025 року (не більше як за 6 місяців).

В той же час, суд враховує, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.01.2025 року у справі № 420/29344/24, яке набрало законної сили вже визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.08.2024 по 12.09.2024 включно у розмірі 11756,44 грн; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.08.2024 по 12.09.2024 включно у розмірі 11756,44 грн та що предметом позову у даній справі є бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2024 року.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Керуючись абз.1-3 п. 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Встановлено, що п. 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 вказаного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Разом з цим, порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу), а також порядок виплат одноразової грошової допомоги при звільненні осіб рядового і начальницького складу визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2018 р. за № 936/32388 (далі Інстркція №623).

Пунктом 5 розділу І Інструкції № 623, при виплаті грошового забезпечення за неповнений місяць розмір виплат за кожний календарний день перебування на службі визначається шляхом поділу суми грошового забезпечення, нарахованого за повний місяць, на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

З наявної в матеріалах справи довідки від 04.08.2025 року судом встановлено, що середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1027,00 грн.

Вирішуючи спірні правовідносини, застосовуючи вищенаведені зміни, період затримки розрахунку при звільненні позивача складає з 13.09.2024 по 23.02.2025 року - 164 календарних дні.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 13.09.2024 по 23.02.2025 року складає 168428,00 грн. (164 календарних дні х 1027,00 грн.).

Враховуючи те, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку є меншою аніж сума невиплаченого при звільненні грошового забезпечення, суд не вбачає підстав для застосування принципу пропорційності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку є такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом:

- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 13.09.2024 року по 23.02.2025 року;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 13.09.2024 року по 23.02.2025 року у сумі 168428,00 грн.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд доходить висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 13.09.2024 року по 23.02.2025 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 13.09.2024 року по 23.02.2025 року у сумі 168428,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Суддя О.А. Вовченко