Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №400/3681/26 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 р. № 400/3681/26

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2

до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ,

прозобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просить суд:

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року7) з моменту звільнення 30.03.2018 року по день фактичного розрахунку 27.03.2026 року (за 2183 робочий день).

Мотивував позов тим, що 30.03.2018 його було звільнено із займаної посади у відповідача, однак з ним не був проведений повний розрахунок із грошового забезпечення. На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 у справі № 400/7378/24 позивачу було виплачено відповідачем індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у розмірі 77 885,15 (підтвердження міститься в матеріалах справи). Проте, провівши виплату грошового забезпечення, відповідач, на переконання позивача, протиправно не нарахував і не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку.

Відповідач подав відзив до суду, в якому проти задоволення позову заперечував та вказав, що механізм гарантування своєчасного розрахунку при звільнення з військової служби спеціальним законодавством не передбачений, а посилання позивача на норми Кодексу законів про працю України є безпідставними.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Безпосередньо, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом від 30.03.2018 № 72 був звільнений зі служби.

Вважаючи, що при звільнені з військової служби відповідач не виплатив йому в повному обсязі індексацію грошового забезпечення, він подав відповідний позов до Миколаївського окружного адміністративного суду. Рішенням від 31.10.2024 у справі № 400/7378/24 позов було задоволено та зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 28.02.2018, враховуючи базовий місяць - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.

На виконання вищевказаного рішення суду відповідач нарахував і виплатив 27.03.2026 позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 в розмірі 77 885,15 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою.

Вважаючи, що одночасно з виплатою індексації грошового забезпечення відповідач зобов`язаний був виплатити йому середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, суд виходив з такого.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною першою цієї статті (в редакції, що була чинною до 19.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352) статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Закон № 2352 набрав чинності з 19.07.2022.

Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції до 19.07.2022 при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважив, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України".

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом № 2352 статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами "...але не більш як за шість місяців".

Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій "період затримки (прострочення)", установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик "нескінченної" відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Отже, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України та на її виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Відповідно до частини п`ятої статі 242 Кодексу адміністративного судочинстваУкраїни, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2018 по 18.07.2022 - 1572 дні, а за період з 19.07.2022 до 27.03.2026 (у межах 6 місяців) -184 дні.

Згідно з абзацом четвертим пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Позивач був звільнений зі служби 30.03.2018. Відповідно до довідки відповідача про розмір нарахованого і виплаченого грошового забезпечення, доданої до відзиву на позовну заяву, розмір грошового забезпечення позивача за січень і лютий 2018 року (два місяці, що передували місяцю його звільнення) становив 22 308,80 гривні. Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача за два місяці, що передували дню звільненню позивача, складає 378,11грн (22308,80/ 59).

За період з 30.03.2018 по 18.07.2022 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 1572 календарні дні * 378,11 грн (середньоденне грошове забезпечення) = 594 388,92 грн.

Період стягнення з 19.07.2022 по 27.03.2026 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Враховуючи редакцію статті 117 Кодексу законів про працю України, викладену відповідно до Закону № 2352, на корить позивача (за період з 19.07.2022 по 27.03.2026) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні складає 69572,24 грн. (378,11 *184) грн.

Отже, середній заробіток за спірний період складає 663 961,16 грн., а сума невиплаченої заборгованості при звільненні складає 77 885,15 грн.

Вищеобчислений розмір середнього заробітку значно більший за розмір простроченої заборгованості.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, суд врахував, зокрема:

розмір простроченої заборгованості відповідача (77 885,15 грн);

період затримки виплати такої заборгованості (з 30.03.2018 по 27.03.2026);

поведінку позивача (позивач звернувся із позовом про виплату йому індексації грошового забезпечення вперше 12.01.2021, тобто через 02 роки 09 місяців 14 дів після звільнення зі служби (адміністративна справа № 400/126/21);

співмірність розміру простроченої заборгованості відповідача та заявлених позивачем до зобов`язання виплатити йому сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України із врахуванням розміру своєчасно недоплаченої суми, а саме: визначити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 100 відсотків суми несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення, що становить 77885,15 грн.

Тому позов належить задовольнити частково.

Судові витрати у справі відсутні.

Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 22, 139, 238, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 77885,15 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Птичкіна