Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №380/8196/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 рокусправа № 380/8196/25 м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/8196/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 04.08.2021 по день фактичного розрахунку 25.03.2025.

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні з 04.08.2021 по день фактичного розрахунку 25.03.2025.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач не провів своєчасно розрахунок у зв`язку із звільненням, а саме, своєчасно не виплатив грошове забезпечення. Вказує, що оскільки відповідачем на день звільнення зі служби не проведено повного розрахунку при звільненні зі служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Водночас, відповідно до відомостей з електронного кабінету системи «Електронний Суд» Кінологічним навчальним центром встановлено, що позивач 13.05.2024 року звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) у якій просить: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 04.08.2021 по 03.02.2022 (включно) ; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 04.08.2021 по 03.02.2022 (включно).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 380/10210/24, позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2021 по 16.04.2024 року; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2021 по 16.04.2024 року (вісімнадцять тисяч вісімсот двадцять вісім) грн. 36 коп. у розмірі 18 828

Беручи до уваги вказану обставину, ІНФОРМАЦІЯ_3 вважає, що на момент вирішення цієї справи, необхідно врахувати, що Позивачу вже нараховано та виплачено його середнє грошове забезпечення за період з 04.08.2021 по 16.04.2024 року за рішенням суду.

Таким чином Кінологічний навчальний центр вважає, що вимоги позивача щодо зобов`язання нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2021 по день фактичного розрахунку 25.03.2025, не можуть бути задоволені, оскільки повторне нарахування середнього грошового забезпечення призведе як до порушення норм матеріального права так і до зайвих виплат з державного бюджету.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 30.04.2025 у даній справі відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Судом встановлені наступні обставини:

ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17 червня 2021 року № 123-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення старшого прапорщика ОСОБА_1 з 03.08.2021.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі 380/2830/24:

- визнано протиправними дії НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_4 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) щодо нарахування ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.03.2016 включно із урахуванням іншого, ніж січень 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення.

- зобов`язано НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_4 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.03.2016, з урахуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, та здійснити виплату, з урахуванням виплачених сум.

- визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_7 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) щодо нарахування ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2016 по 28.02.2018 включно із урахуванням іншого, ніж січень 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення.

- зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_7 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) нарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2016 по 28.02.2018, з урахуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, та здійснити виплату, з урахуванням виплачених сум.

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військова частина НОМЕР_7 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) щодо неповноти нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 05.04.2018 включно.

- зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_5 (Військова частина НОМЕР_7 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) нарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 05.04.2018 включно, виходячи з фіксованої величини 4436 грн 87 к, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, та здійснити виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) щодо неповноти нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) індексації грошового забезпечення за період з 06.04.2018 по 14.06.2021.

- зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) нарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) індексацію грошового забезпечення за період з 06.04.2018 по 14.06.2021 включно, виходячи з фіксованої величини 4436 грн 87 к, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, та здійснити виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

26.03.2025 відповідач на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.09.2024 у справі № 380/2830/24, здійснив виплату індексації грошового забезпечення за період з 06.04.2018 по 14.06.2021 на загальну суму 167 820,17 грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/ рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Позивач вважає, що оскільки у день звільнення з військової служби відповідачем не виплачено йому всіх належних сум, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку із чим звернувся до суду з вказаним позовом.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-ХІІ, в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби).

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пункти 2, 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачають, що до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби), передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Аналіз викладених правових норм дає підстави дійти висновку, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

А за змістом статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

19 липня 2022 року набув чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі – Закон № 2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.

Так, згідно зі статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу заборгованості з грошового забезпечення, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню тоді, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку під час звільнення військовослужбовців зі служби не врегульоване положеннями спеціального законодавства.

Це питання врегульовано КЗпП України.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби, що узгоджується з висновками щодо застосування відповідних норм права, викладеними в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16 та інших.

Суд також відзначає, що нормами статей 116, 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується ситуації, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Натомість частина друга статті 117 КЗпП України стосується тієї ситуації, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Тож у цьому разі законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20.

Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку під час звільнення за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Цією нормою КЗпП України на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку під час звільнення зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку під час звільнення може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.

Суд також ураховує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум під час звільнення. У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно із якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

А у постанові від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23 Верховний Суд виснував, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй під час звільнення сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що, своєю чергою, надалі вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення.

Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 03.08.2021, а індексація грошового забезпечення на виконання рішення суду виплачена йому відповідачем 26.03.2025.

Наведене вказує, що у день звільнення позивача з військової служби відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі.

Згода позивача на його виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення до проведення з ним повного розрахунку у матеріалах цієї справи відсутня.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосовуються приписи статті 117 КЗпП України, згідно із якими на відповідача покладається обов`язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення з військової служби.

У позовній заяві позивач просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку під час звільнення за період з 03.08.2021 по 26.03.2025 з урахуванням положень статті 117 КЗпП України, тобто без зазначення суми відповідного відшкодування.

Однак, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення суми відшкодування за час затримки на орган, який ухвалює рішення по суті спору.

Отож, у справі, яка розглядається, суд, встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення зобов`язаний самостійно визначити суму такого відшкодування, а не зобов`язувати до вчинення таких дій відповідача, як про це просить позивач.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31 березня 2021 року у справі № 120/2617/20-а, від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20 та від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21.

Щодо часу затримки розрахунку, за який у відповідача виник обов`язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також розміру відшкодування, суд ураховує таке.

Спірні у цій справі правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на дату його виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення належних йому сум грошового забезпечення.

З урахуванням наведеного, спірним у цих правовідносинах є період з 04.08.2021 (перший день після виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) по 25.03.2025 (день, що передує дню проведення розрахунку).

Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19 липня 2022 року положення статті 117 КЗпП України у попередній редакції Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248-IV (далі - Закон № 3248-IV) втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України.

Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19 липня 2022 року має застосовуватися стаття 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX.

Якщо наявні тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 3248-IV та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, то в такому разі правове регулювання здійснюється так: правовідносини, які виникли у період до 19 липня 2022 року, регулюються згідно з положеннями статті 117 КЗпП України (у попередній редакції Закону № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати відшкодування у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року застосовуються норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати відшкодування шістьма місяцями).

Отже, у межах цієї справи належить враховувати положення статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, щодо періоду з 04.08.2021 року по 18 липня 2022 року, без обмеження виплати відшкодування за час затримки строком у шість місяців, та чинну редакцію статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року по 25.03.2025, яка передбачає обмеження виплати відшкодування шістьма місяцями.

Правова позиція з цього питання висловлена також Верховним Судом у постанові від 06 квітня 2026 року у справі № 560/17619/24.

Визначаючи належні позивачу суми відшкодування за час затримки розрахунку під час звільнення окремо за кожен із вищевказаних періодів, суд ураховує таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі – Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт “л” пункту 1 розділу І Порядку № 100).

За змістом пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з особистою карткою грошового забезпечення №66 за 2021 рік розмір грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці служби перед звільненням (червень-липень 2021 року) становив 47203,69 грн (16375,76+30827,93 грн).

Кількість календарних днів за червень-липень 2021 року становить 61 день.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 773,83 грн.

Період за час затримки розрахунку під час звільнення з 04.08.2021 року по 18 липня 2022 року, який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, становить 349 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, на яку має право позивач за вказаний період, становить 270066,67 грн (773,83 грн х 349 календарних днів).

Період за час затримки розрахунку під час звільнення з 19 липня 2022 року (з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ) до 19 січня 2023 року (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ) становить 185 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, на яку має право позивач за вказаний період, становить 143158,55 грн (773,83 грн х 185 календарних днів).

Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення, на яку має право позивач відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року (щодо періоду з 04.08.2021 року по 18 липня 2022 року), та чинної редакції статті 117 КЗпП України (щодо періоду з 19 липня 2022 року по 25.03.2025), становить 413225,22 грн.

У порівнянні із розміром виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення (167820,17 грн) визначену судом у цій справі суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення (413225,22 грн) не можна вважати співмірною, оскільки вона значно її перевищує.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Своєю чергою, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) сформулювала правовий висновок, згідно з яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку під час звільнення шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи та керуватися, водночас, критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак, загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Отже, з огляду на наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду, суд з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, визначений як за період до 19 липня 2022 року, так і після цього, керуючись, водночас, критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Так, у пункті 91 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку під час звільнення необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику під час звільнення всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку під час звільнення майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку під час звільнення майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок під час звільнення.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема вищевказаних критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відповідно до пункту 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року справі № 761/9584/15-ц для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку під час звільнення, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні, можна розрахувати розмір сум, які працівник, шо недоортимав належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

А у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформував правило, згідно із яким у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні під час звільнення суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Своєю чергою, у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18 Верховний Суд застосував підхід, згідно із яким врахував істотність частки складових заробітної плати порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Отже, чинним законодавством та усталеною судовою практикою не визначено єдиного правильного механізму зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення із врахуванням вищезазначених критеріїв.

З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення, визначеної судом, зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд уважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних у день звільнення позивача виплат у сумі 255667,10 грн, зважаючи на такий розрахунок.

Зокрема, істотність частки складових розмірів індексації грошового забезпечення із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку під час звільнення становить: 165290,08 грн (сума індексації грошового забезпечення)/ 413225,22 грн (середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку) = 0,40.

Отже, сума, яка повинна бути відшкодована позивачу з урахуванням істотності частки 0,40, становить 165290,08 грн: 773,83 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 0,40 х 534 (загальна кількість днів затримки розрахунку).

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку під час звільнення, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Застосований судом у цій справі механізм зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення узгоджується із підходом, застосованим Верховним Судом у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок під час звільнення у сумі 165290,08 грн.

Крім цього, суд ураховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18, згідно із якою суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок під час звільнення, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок під час звільнення, присудженої за рішенням суду, нараховуються роботодавцем під час виконання відповідного судового рішення та, відповідно, відраховуються із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок під час його виплати працівнику, внаслідок чого виплачена працівникові на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків та зборів.

Натомість у позовній заяві позивач зауважує, що Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 15.03.2024 у справі № 380/831/24 зобов`язав ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату із січня 2020 року по серпень 2021 року включно, ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої для учасників бойових дій, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 відповідно. також Відтак при обрахунку середнього грошового забезпечення за весь період затримки потрібно брати до уваги нові перерахунки грошового забезпечення, які проведені відповідачем на виконання вказаного рішення суду. Відповідно до розрахунку доплати грошового забезпечення на підставі рішення суду від 14.03.2024 № 380/831/24 ОСОБА_1 розмір грошового забезпечення у червні 2021 року збільшився на 4041,90 грн та у липні 2021 року на 4008,30 грн.

Відтак розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два місяці служби перед звільненням становив сукупно 50 553,89 грн. Кількість календарних днів за червень 2021 року становить ( 30 днів) та липень 2020 року (31 день ) та становить в сукупності 61 день. Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 828,75 грн (50 553,89 / 61 календарний день).

Утім, суд наголошує, що пункт 2 розділу ІІ Порядку № 100 унормовує, що така розрахункова величина як середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Тобто пункт 2 розділу ІІ Порядку № 100 у аспекті обчислення середньої заробітної плати передбачає саме фактичні виплати за останні два календарні місяці роботи, а не ті, які надалі перераховані, зокрема й на виконання судового рішення, та виплачені поза межами відповідних місяців.

Щодо твердження відповідача проте, що позивачу уже виплачувалось середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні, суд відзначає, що у постанові від 29 квітня 2026 року у справі № 580/2562/24 Верховний Суд наголосив, що кожне з порушень роботодавця (несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення та несвоєчасна виплата грошового забезпечення) є самостійним порушенням трудових прав працівника, які мають різний предмет, підставу та наслідки, що унеможливлює зменшення відповідальності за одним із цих порушень шляхом врахування відповідальності за інше. Кожне з цих порушень породжує окрему відповідальність відповідно до статті 117 КЗпП України, яка передбачає компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум, незалежно від періоду чи суб`єктного складу (пункти 70, 71 цієї постанови).

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

За змістом частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (абзац перший частини першої статті 139 КАС України).

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-

В И Р ІШ И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, - задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення (невиплати у день звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення).

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_6 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення в сумі 165290,08 грн.

В решті позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.

СуддяГавдик Зіновій Володимирович