Суд: Львівський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації
Дата: 27 травня 2026 р.
Справа: №380/3248/26
Суддя: Кухар Наталія Андріївна
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 травня 2026 рокусправа № 380/3248/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, -
в с т а н о в и в :
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) в якому просить суд:
- визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "б" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» протиправною;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з переоглядом через 12 місяців, оформленої свідоцтвом про хворобу №2025 0912-0945-3174-3 від 12.09.2025 року та внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого – суддю Кухар Н.А.
Ухвалою судді від 06.02.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на таке. Позивач був призваний у Збройні Сили України ІНФОРМАЦІЯ_1 та скерований у військову частину НОМЕР_1 . 12.09.2025 року, госпітальна ВЛК Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військово клінічний госпіталь» за розпорядженням Начальника НВМКЦ «ГВКГ» від 09.09.2025 року №12796-р визнала позивача непридатним до військової служби з переоглядом через 12 місяців.Позивач неодноразово звертався до керівництва військової частини з проханням звільнити його па підставі підпункту “б” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-XII, а саме за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців. Проте, всі неодноразові прохання Позивача були проігноровані. Позивачем був ще раз складений рапорт та направлений вже УКРПОШТОЮ цінним листом з описом вкладення поштовим відправленням накладна №4908201503457, однак позивача не звільнено.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що 18 вересня 2025 року самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_1 , з 18 вересня 2025 року знятий з усіх видів забезпечення, відповідно до наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам» призупинено виплату грошового забезпечення з дня самовільного залишення військової частини (витяг з наказу додається). Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.11.2025 №319 солдат ОСОБА_2 , курсант навчального взводу навчальної батареї навчального самохідно-артилерійського дивізіону, увільнений від займаної посади та зарахований в розпорядження командира. Таким чином, ОСОБА_2 з 18.09.2025 вважається таким, що самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_1 . Станом на сьогоднішній день в розташування військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 не повернувся. Просить відмовити у задоволенні позову.
Представником позивача подано відповідь на відзив, а якій він зазначає, що наявність кримінального провадження/наявність відомостей щодо самовільного залишення військової частини не є перешкодою для прийняття рішення про звільнення з військової служби за умови, що до такого військовослужбовця не застосовані заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою. Норми, на які посилається відповідач, визначають випадки обов`язкового звільнення після набрання вироком законної сили, але не обмежують можливість звільнення за іншими законними підставами, зокрема за станом здоров`я.Просить позов задоволити.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач призваний у Збройні Сили України та проходив військову у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії № 2025-0912-12715-1740-4 від 12.09.2025 позивач визнаний непридатним до військової служби з переоглядом через 12 місяців.
Позивач 11.02.2026 скерував рапорт про звільнення з військової служби.
27.02.2026 відповідач скерував відповідь:
« За результатами Вашого рапорту на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 , що надійшов поштовим зв`язком на адресу військової частини НОМЕР_1 (вх. №1181 від 19.02.2026), про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я, повідомляю наступне:
Відповідно до ст.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Відповідно до ст.16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Відповідно до ч.7 ст.26 Закону України ,,Про військовий обов`язок і військову службу” звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Вами до рапорту додано не документи, а не завірені копії. А тому вони не можуть вважатись такими, що підтверджують підстави звільнення.
Подання рапорту ,,по команді” означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, не розгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Відповідно до п.234 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Відповідно до ст.127 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України солдат (матрос) у мирний і воєнний час відповідає за точне та вчасне виконання покладених на нього обов`язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, збереження виданого йому майна.
Враховуючи вищенаведене та зважаючи на те, що 18.09.2025 Ви самовільно залишили військову частину НОМЕР_1 та станом на сьогоднішній день в розташування військової частини НОМЕР_1 не повернулись, військова частина НОМЕР_1 не має правових підстав для Вашого звільнення з військової служби.»
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо не звільнення його з військової служби звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до ст. 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно з ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ), визначено правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Приписами ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому продовжений та триває на час розгляду справи.
У відповідності до ч.6 ст. 2 Закону №2232-ХІІ військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є видом військової служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Положеннями пп. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану: б) за станом здоров`я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Приписами ч.7 ст. 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений в Положенні про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
У розділі І Положення № 1153/2008 зазначено, що початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (п.6). Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим (п.7).
Згідно з п. 12 розділу І Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України (абз 1). Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України (абз 2). Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України (абз 4).
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п. 225 Положення № 1153/2008.
Так, в п.п. 2 п. 225 зазначено, що під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону №2232-ХІІ: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до п.229 Положення № 1153/2008 за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовець може бути звільнений з військової служби під час досудового розслідування або судового провадження, якщо до нього не застосовано заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням про звільнення відповідних органів досудового розслідування чи суду.
В п. 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з п.260 Положення №1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону №2232-ХІІ, та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.
Військовослужбовці, які перебувають на військовій службі та визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку, підлягають звільненню у відставку. Військовослужбовці, які перебувають на військовій службі та під час дії воєнного стану визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6 - 12 місяців, підлягають звільненню в запас із зазначенням у наказі про звільнення, що такі особи підлягають повторному медичному обстеженню після закінчення відповідного строку.
Військовослужбовці, які згідно з висновком (постановою) військово-лікарської комісії визнані непридатними за станом здоров`я до військової служби, направляються до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання переданих з військової частини документів щодо звільнення з військової служби.
Приписами ст. 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153, визначено в Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженій наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 (далі - Інструкція № 170).
В розділі XII Інструкції № 170 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення (п.12.1).
В п. 14.28 розділу XIV Інструкції № 170 зазначено, що документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.
Із аналізу наведених правових норм слідує, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених п. 2 ч. 4 ст.26 Закону № 2232-XII.
При цьому, наявність кримінального провадження не є перешкодою для прийняття рішення про звільнення з військової служби за умови, що до такого військовослужбовця не застосовані заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою.
Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України визначено в Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531 (далі - Порядок № 531).
В п. 2 розділу І Порядку № 531 зазначено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).
Згідно з п.1 розділу ІІ Порядку № 531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах.
Системний аналіз вказаних норм дає можливість суду дійти висновку про те, що під час особливого періоду - воєнного стану, подання військовослужбовцем документів на звільнення разом з рапортом не безпосередньому начальнику, а направлення такої поштовим шляхом на адресу військової частини, хоча і є недотриманням приписів статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пункту 233 Положення № 1153/2008, однак не може бути підставою для не розгляду в розумний строк рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби.
Відтак, твердження відповідача про те, що позивачем не подано рапорту встановленої форми на ім`я безпосереднього командира, є безпідставними.
З досліджених матеріалів справи судом встановлено, що до рапорту позивачем долучено копія свідоцтва про хворобу та копія протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії.
Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 № 40 (далі - Інструкція № 40) рапорт (заява) письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з приписами п. 3.1 Інструкції № 40 документообіг у військовій частині (установі), їх підрозділах це проходження документів із моменту їх створення або одержання до завершення виконання або відправлення. Документи незалежно від способу фіксації та відтворення інформації проходять і опрацьовуються на єдиних організаційних та правових засадах організації документообігу.
В п.п. 3.9.1 Інструкції № 40 зазначено, що реєстрація документів в електронній та паперовій формах (далі - документи) усіх категорій полягає у створенні запису облікових даних про документ та оформленні РМК в електронній формі у СЕДО із зазначенням обов`язкових реквізитів, за допомогою яких фіксується факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у РМК необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, моніторингу стану виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації. Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення.
В п.6 розділу ІІІ Порядку № 531 вказано, що усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.
В розділі ІІІ Порядку № 531 зазначено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку (п.2). Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою (п.3).
Відповідно до п. 8 Порядку № 531, початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу. У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Положеннями п.п. 1 п. 9 Порядку № 531 передбачено, що розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.
Повертаючись до обставин у цій справі суд зазначає, що відповідачем не надано належних та достатніх доказів розгляду рапорту позивача уповноваженою на прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби особою. Крім цього, не вказано причин, умов та обставин, які б унеможливлювали розгляд його рапорту та звільнення його з військової служби з вказаних ним підстав.
Стосовно посилань відповідача на те, що позивач є таким, що самовільно залишив військову частину і наразі відсутні законодавчо визначені передумови для його звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.
Згідно з абз. 1 п. 144-1 Положення №1153/2008 для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Суд відхиляє доводи відповідача щодо неможливості звільнення позивача з військової служби у зв`язку з призупиненням йому військової служби, оскільки такі обмеження не передбачені чинним законодавством. Стаття 24 Закону №2232-ХІІ не містить заборони командиру військової частини видавати наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби згідно з абз.2 п.п. «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ у разі звільнення його з займаної посади та призупинення йому військової служби.
Наведені відповідачем норми ст.24 Закону №2232-ХІІ та п.144-5 Положення №1153/2008 імперативно зобов`язують командира військової частини звільнити військовослужбовця, військову службу якому призупинено та стосовно якого обвинувальний вирок суду набрав законної сили, звільнити з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, призначено кримінальне покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Водночас, вказані норми законодавства не містять заборони звільняти військовослужбовця з військової служби у разі призупинення йому військової служби, при наявності у нього інвалідності на підставі п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ.
Таким чином перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо звільнення позивача за пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Відповідно до ч. 4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи наведене, суд вважає, що слід зобов`язати відповідача вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Щодо судового збору, то відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
в и р і ш и в:
Позов задовольнити частково.
Визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "б" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» протиправною.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 665,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяКухар Наталія Андріївна
Оригінал: reyestr.court.gov.ua