Рішення від 26 травня 2026 р. у справі №340/777/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/777/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 (далі – позивач) до ОСОБА_1 (далі – відповідач) про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою, у якій просить стягнути з відповідача на свою користь суму завданих збитків державі внаслідок безпідставного набуття коштів у розмірі 364 941,51 грн.

В обґрунтування вимог вказав, що відповідач проходить військову службу за мобілізацією у Збройних Силах України та перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , яка є правонаступником військової частини НОМЕР_2 . На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 29.07.2022 №210 відповідача було направлено на лікування поза розташуванням військової частини, однак з 16.08.2022 він своєчасно не повернувся до місця служби, не підтримував зв`язок із командуванням, не надавав медичних документів та фактично самовільно залишив місце служби. Позивач посилається на результати службових розслідувань, відповідно до яких встановлено факт самовільного залишення військової частини та надлишкового нарахування відповідачу грошового забезпечення і додаткової винагороди у період незаконної відсутності на службі у загальній сумі 364 941,51 грн. На думку позивача, зазначені кошти були виплачені без достатньої правової підстави, оскільки відповідно до пункту 15 розділу І та пункту 15 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, військовослужбовцям, які самовільно залишили військову частину або місце служби, виплата грошового забезпечення та додаткової винагороди призупиняється з дня самовільного залишення служби. Також позивач вказує, що виплачені кошти є безпідставно набутим майном у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, а їх повернення допускається з огляду на недобросовісність набувача. Крім того, позивач вважає, що наявні підстави для притягнення відповідача до матеріальної відповідальності відповідно до положень Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі", оскільки шкода у вигляді надлишкових виплат виникла внаслідок протиправної поведінки відповідача, пов`язаної із самовільним залишенням місця служби.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, заперечень проти позову не надав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

З матеріалів службового розслідування, проведеного у військовій частині НОМЕР_2 за фактом неповернення відповідач з лікувального закладу (а.с.12-39), убачається, що відповідач 02.03.2022 призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період. Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 02.03.2022 № 61 його зараховано до списків особового складу військової частини з 02.03.2022 та поставлено на всі види забезпечення, у тому числі грошове. Відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.07.2022 № 210 відповідач вважається таким, що вибув на лікування поза розташуванням військової частини з 29.07.2022. Відповідач 16.08.2022 не з`явився на службу після лікування. У поясненнях колишнього сержанта з матеріального забезпечення 3 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 зазначено, що 14.08.2024 під час звірки медичних документів зі стройовою частиною встановлено факт неповернення відповідача з лікування після направлення його 29.07.2022 до військової частини НОМЕР_3 . Також було указано, що відповідач на телефонні дзвінки не відповідав, його місцеперебування було невідоме, а закріплена за ним зброя та інвентарне майно залишалися у підрозділі. Аналогічні пояснення надав колишній головний сержант 2 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_3 , який повідомив, що відповідач жодних медичних документів до військової частини не подавав. Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 24.12.2024 року №501 "Про результати службового розслідування" відповідач вважається таким, що з 16.08.2022 самовільно залишив військову частину.

З матеріалів службового розслідування, проведеного у військовій частині НОМЕР_1 з метою встановлення причин та умов, що сприяли ймовірній переплаті відповідачу грошового забезпечення та додаткової винагороди (а.с.40-58), убачається, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.08.2025 №240 відповідач вважається таким, що перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 з 25.08.2025. Військова частина НОМЕР_1 є правонаступником військової частини НОМЕР_2 у зв`язку з проведенням організаційно-штатних заходів. З рапорту начальника фінансово-економічної служби – головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_4 вх.№38014 від 27.11.2025 убачається, що було встановлено ймовірну переплату грошового забезпечення та додаткової винагороди відповідачу на загальну суму 364 941,51 грн. Відповідно до довідки-розрахунку№0989/10/5404 від 25.11.2025, наданої фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_1 , відповідачу здійснено нарахування та виплату: за серпень 2022 року: грошове забезпечення – 10 213,42 грн, індексація – 661,57 грн, додаткова винагорода – 100 000,00 грн; за вересень 2022 року: грошове забезпечення – 13 466,90 грн, індексація – 1 281,80 грн, додаткова винагорода – 100 000,00 грн; за жовтень 2022 року: грошове забезпечення – 13 466,90 грн, індексація – 1 281,80 грн, додаткова винагорода – 100 000,00 грн; за листопад 2022 року: грошове забезпечення – 13 466,90 грн, індексація – 1 424,80 грн, додаткова винагорода – 0,00 грн; за грудень 2022 року: грошове забезпечення – 0,00 грн, індексація – 0,00 грн, додаткова винагорода – 9 677,42 грн. Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 22.12.2025 № 2026 "Про результати службового розслідування" сума прямої дійсної шкоди інтересам військової частини в розмірі 364 941,51 грн підтверджена та підлягає стягненню за рахунок відповідача відповідно до ст. 12 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" № 160-ІХ від 03.10.2019.

Також, матеріали справи містять відомості про направлення відповідачу письмових повідомлень з пропозицією добровільно відшкодувати суму надлишково виплачених йому коштів, однак доказів добровільного їх повернення або реагування на такі повідомлення матеріали справи не містять (а.с.59-62).

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі – Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною 4 статті 2 Закону № 2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 було затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Згідно з пунктом 2 Положення, громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.

Відповідно до частини 2 статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі – Закон № 2011-ХІІ) у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі – Порядок № 260) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктами 2, 3 Розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

Підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до пункту 12 Розділу I Порядку № 260, військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття.

Натомість, згідно з пунктом 15 Розділу I Порядку № 260, грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України від 3 жовтня 2019 року

№ 160-IX "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" (далі – Закон №160-IX).

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону № 160-IX, у ньому нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

4) матеріальна відповідальність – вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності;

5) пряма дійсна шкода (далі - шкода) – збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано;

Відповідно до частини 1 та 2 статті 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Згідно частини 1 статті 6 Закону №160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону №160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

В свою чергу, частинами третьою, четвертою та п`ятою статті 10 Закону № 160-IX передбачено, що відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування.

Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування.

Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування.

У разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред`явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 160-IX, у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Положеннями статті 14 Закону № 160-IX визначено, що наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством. Старший за службовим становищем командир (начальник) не рідше одного разу на квартал перевіряє законність і обґрунтованість притягнення осіб до матеріальної відповідальності та розмір сум, які підлягають стягненню. У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

Суд зазначає, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із стягненням з відповідача надмірно виплаченого грошового забезпечення, індексації та додаткової винагороди, які, на думку позивача, були безпідставно нараховані у період самовільної відсутності відповідача на військовій службі.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 02.03.2022 № 61 відповідача було зараховано до списків особового складу військової частини та поставлено на всі види забезпечення, у тому числі грошове. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.07.2022 № 210 відповідач визнаний таким, що вибув на лікування поза розташуванням військової частини з 29.07.2022.

Службовим розслідуванням, проведеним у військовій частині НОМЕР_2 , установлено, що відповідач після направлення на лікування до місця служби не повернувся, на зв`язок із командуванням не виходив, медичних документів не надавав, а його місцеперебування залишалося невідомим.

Службовим розслідуванням, проведеним у військовій частині НОМЕР_1 , установлено, що відповідачу у період з серпня по грудень 2022 року безпідставно було нараховано та виплачено грошове забезпечення, індексацію та додаткову винагороду на загальну суму 364 941,51 грн.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 22.12.2025 №2026 "Про результати службового розслідування" констатовано, що сума прямої дійсної шкоди інтересам військової частини НОМЕР_1 в розмірі 364 941,51 грн підтверджена та підлягає стягненню за рахунок відповідача відповідно до ст. 12 Закону № 160-ІХ.

Разом з тим, згідно зі статтями 10, 12 та 14 Закону № 160-ІХ відшкодування шкоди, завданої військовослужбовцем, як загальне правило, здійснюється у позасудовому порядку – на підставі наказу командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності з подальшим стягненням відповідних сум із її грошового забезпечення.

Водночас відшкодування шкоди у судовому порядку має виключний характер та допускається лише у випадках, прямо передбачених законом, зокрема: у разі завдання шкоди військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження зборів – за умови відмови від добровільного її відшкодування; у разі відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, – за наявності відмови особи від добровільного відшкодування; у разі завдання шкоди командиром (начальником) – за позовом вищестоящого органу; у разі притягнення особи до кримінальної відповідальності – шляхом пред`явлення цивільного позову в межах кримінального провадження; у разі звільнення особи зі служби – якщо вона відмовилася від добровільного відшкодування шкоди або якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності не було прийнято до її звільнення.

При цьому наказ командира (начальника) про притягнення до матеріальної відповідальності є основною та обов`язковою передумовою реалізації такого виду відповідальності, а також предметом можливого судового контролю, оскільки саме він може бути оскаржений у встановленому законом порядку. Відтак, відсутність належного наказу про притягнення особи до матеріальної відповідальності виключає можливість застосування як позасудового механізму відшкодування шкоди, так і звернення до суду з відповідними вимогами поза межами визначених законом виключних випадків.

Матеріалами справи підтверджено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 22.12.2025 № 2026 "Про результати службового розслідування" було констатовано підтвердження суми прямої дійсної шкоди інтересам військової частини у розмірі 364 941,51 грн та зазначено про її стягнення за рахунок відповідача відповідно до ст.12 Закону №160-ІХ. Разом із тим суд зазначає, що вказаний наказ прийнято саме за результатами службового розслідування та фактично містить висновки щодо наявності шкоди і підстав для її відшкодування у судовому порядку. Водночас матеріали справи не містять доказів реалізації передбаченого статтею 10 Закону № 160-ІХ позасудового механізму притягнення відповідача до матеріальної відповідальності шляхом прийняття наказу про стягнення відповідних сум із грошового забезпечення військовослужбовця.

Крім того, судом не встановлено наявності визначених законом виключних підстав для звернення позивача до суду із цим позовом. Так, матеріалами справи не підтверджено, що відповідач є військовозобов`язаним або резервістом, який проходив збори, а також відсутні докази притягнення його до кримінальної відповідальності із пред`явленням цивільного позову в межах кримінального провадження.

Не встановлено судом і факту звільнення відповідача з військової служби. Навпаки, як зазначалось, згідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.08.2025 №240 відповідач перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , тобто продовжує проходження військової служби. При цьому сам по собі факт самовільної відсутності відповідача у військовій частині не є тотожним звільненню з військової служби у розумінні статті 12 Закону №160-ІХ та не створює самостійної підстави для звернення до суду з вимогами про стягнення шкоди.

Суд також враховує, що позивач обґрунтовує заявлені вимоги положеннями статей 1212 та 1215 Цивільного кодексу України щодо безпідставного набуття майна.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Пунктом 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Таким чином, обов`язок повернення майна виникає у разі його набуття або збереження без достатньої правової підстави чи у разі відпадіння такої підстави. Водночас законодавець встановлює спеціальне правило щодо грошових виплат, які є засобом існування особи, зокрема заробітної плати та прирівняних до неї платежів, відповідно до якого такі суми не підлягають поверненню, якщо їх виплата здійснена добровільно, за відсутності рахункової помилки з боку платника та недобросовісності з боку набувача.

Отже, навіть за умови кваліфікації спірних правовідносин як таких, що пов`язані з безпідставним набуттям коштів, їх стягнення можливе лише за наявності виняткових обставин, а саме встановлення рахункової помилки при здійсненні виплат або доведення недобросовісності набувача.

Суд зазначає, що спірні виплати є грошовим забезпеченням військовослужбовця та додатковою винагородою, тобто виплатами, прирівняними до заробітної плати та такими, що є засобом існування особи.

При цьому позивачем прямо зазначено, що службовим розслідуванням факт лічильної (рахункової) помилки не встановлено, а тому одна із необхідних умов для повернення таких виплат відповідно до статті 1215 Цивільного кодексу України у даному випадку відсутня.

Щодо недобросовісності набувача, суд зазначає, що сам по собі факт неповернення відповідача до місця служби після лікування не є безумовним та достатнім доказом недобросовісності при отриманні спірних виплат, оскільки нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалися фінансовим органом військової частини добровільно на підставі чинних наказів та облікових даних.

Крім того, матеріали справи не містять наказу про припинення виплати відповідачу грошового забезпечення у зв`язку із самовільним залишенням місця служби, хоча згідно до пункту 15 розділу І Порядку № 260, виплата грошового забезпечення призупиняється саме з дня самовільного залишення військової частини або місця служби.

Відтак, позивач звернувся до суду без дотримання визначеного Законом № 160-ІХ механізму притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності та за відсутності встановлених законом виключних підстав для судового порядку відшкодування шкоди.

За таких обставин, суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) про стягнення коштів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. САГУН