Рішення від 23 квітня 2026 р. у справі №340/143/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/143/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши у порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом: Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

до відповідача: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2

про стягнення безпідставно отриманих коштів,

ВСТАНОВИВ:

Військова частина звернулась до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 суму нанесених збитків державі внаслідок безпідставного набуття коштів у розмірі 42115,60 грн.

Ухвалою суду від 27.01.2026 року справу призначено за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.49).

Відповідач у встановлений судом строк відзиву проти позову не подав, тому, з урахуванням ч. 6 ст. 162 КАС України, суд визначив достатніми наявні в матеріалах справи докази та, за відсутності поданого відповідачем відзиву проти позову, розглянути справу за наявними матеріалами.

Відповідно до положень частин 3 - 4 ст. 124 КАС України судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється:

1) за наявності в особи електронного кабінету - шляхом надсилання повістки до її електронного кабінету;

2) за відсутності в особи електронного кабінету - шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур`єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу.

Копія ухвали в направлялася відповідачу за зареєстрованим місцем проживання (а.с.26), але поштове відправлення було повернуто суду оператором поштового зв`язку з відміткою «адресат відсутній».

Відповідно до пунктів 102, 104 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику, крім випадків, коли відправником надано розпорядження «не повертати». Невручені поштові відправлення, невиплачені поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку до закінчення строку, встановленого оператором поштового зв`язку, але не менше одного місяця.

Як вказав Верховний Суд в ухвалі від 08.07.2025 у справі № 580/12577/23 до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Таким чином, суд вжив усіх необхідних процесуальних заходів для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.01.2023 №1, солдат ОСОБА_1 з 01.01.2023 зарахований до списків особового складу, на всі види забезпечення та вважається таким, що прийняв справи і посаду номера обслуги 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 запасної механізованої роти запасного механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та приступив до виконання службових обов`язків, ШПК "солдат", ВОС - 101533А, посадовий оклад - 2730 грн.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.11.2023 №310, солдат ОСОБА_1 на підставі направлення медичної служби вибув з 01.11.2023 на лікування до військової частини НОМЕР_2 .

Разом з тим, згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.01.2024 №27, ОСОБА_1 визнаний таким, що самовільно залишив військову частину, у зв`язку з чим знятий з усіх видів забезпечення та йому припинено виплату грошового забезпечення.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.09.2025 №276 констатовано, що відповідач не прибув до лікувального закладу 01.11.2023, у зв`язку з чим незаконно відсутній у розташуванні військової частини з 01.11.2023.

У зв`язку з викладеним, 27.01.2024 командиру військової частини НОМЕР_1 від командира НОМЕР_3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_2 надійшов рапорт (вх. №3314 від 27.01.2024), у якому повідомлено про можливий факт самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_1 .

За вказаним фактом у військовій частині НОМЕР_1 проведено службове розслідування, результати якого затверджено наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) "Про результати службового розслідування" від 16.09.2025 №1216.

Цим наказом констатовано, що відповідач не прибув до лікувального закладу 01.11.2023, у зв`язку з чим незаконно відсутній у розташуванні військової частини НОМЕР_1 з 01.11.2023.

30.08.2025 командиру військової частини НОМЕР_1 від командира стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_3 надійшов рапорт (вх. №28445 від 30.08.2025), у якому повідомлено про можливий факт безпідставної виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 внаслідок самовільного залишення ним військової частини.

За вказаним фактом у військовій частині НОМЕР_1 проведено службове розслідування, результати якого затверджено наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) "Про результати службового розслідування" від 14.10.2025 №1431.

Цим наказом констатовано, що виплату коштів військової частини НОМЕР_1 в розмірі 42 115,60 грн. здійснено безпідставно, внаслідок неправомірних дій солдата ОСОБА_1 .

Під час проведення службового розслідування встановлено, що відповідачу - солдату ОСОБА_1 - у період з листопада 2023 року по грудень 2023 року виплачено грошове забезпечення на загальну суму 42115,60 грн., а саме:

1) за листопад 2023 року він безпідставно набув грошове забезпечення, у тому числі додаткову винагороду, у розмірі 21557,80 грн.;

2) за грудень 2023 року він безпідставно набув грошове забезпечення, у тому числі додаткову винагороду, у розмірі 20557,80 грн.

14.10.2025 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №1431 "Про результати службового розслідування" встановлено, що зазначені виплати здійснено солдату ОСОБА_1 безпідставно у зв`язку з вчиненням ним кримінального правопорушення, ухиленням від виконання обов`язків військової служби та повідомленням командуванню військової частини НОМЕР_1 відомостей, що не підтвердилися.

З метою повернення безпідставно виплачених коштів за адресою місця проживання відповідача ( АДРЕСА_3 ) направлено лист на ім`я ОСОБА_1 , який залишено без відповіді.

Позивач вважає, що вказані кошти відповідачем отримані незаконно, а вони підлягають стягненню як завдану шкоду державі в особі позивача у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначені статтею 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Так, згідно частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини 2 статті 1212 ЦК України).

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина 3 статті 1212 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 року у справі № 180/1735/16-ц зробив висновок про те, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України, як винятку із статті 1212 ЦК України, суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.

Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу (далі - Закон № 2232-XII).

Приписами частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частини 4 статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 2019 року № 548-XIV (далі - Статут № 548-XIV).

Згідно статті 11 Статуту № 548-XIV необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю ввести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Відповідно до статті 16 Статуту № 548-XIV кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно статей 26,27 Статуту № 548-XIV військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків, визначає Закон України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 року №160-IX (далі - Закон № 160-IX).

Відповідно до статті 1 цього Закону матеріальна відповідальність вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Відповідно до частин 1,2 статті 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону № 160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті (частина 2 статті 10 Закону № 160-IX).

Згідно частини 1 статті 12 Закону № 160-IX, у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті (частина 2 статті 12 Закону № 160-IX).

Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).

Згідно пункту 9 Порядку №260, грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці за станом здоров`я) (далі - відпустка для лікування у зв`язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).

Відповідно до пункту 12 Порядку №260, військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття.

Отже, у період перебування військовослужбовця на лікуванні за ним зберігається виплата грошового забезпечення.

Натомість, згідно пункту 15 Порядку №260, грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

З матеріалів справи судом встановлено, що з 01.11.2023 відповідач вибув на стаціонарне лікування, до військової частини НОМЕР_2 не прибував, військово-лікарську комісію не проходив, а повідомлені ним командуванню відомості щодо перебування на лікуванні не підтвердилися, що спричинило безпідставні виплати грошового забезпечення.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.01.2024 року №27 відповідача визнано таким, що самовільно залишив військову частину, у зв`язку з чим знято з усіх видів забезпечення та припинено виплату грошового забезпечення; наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 16.09.2025 року №1216 констатовано, що відповідач не прибув до лікувального закладу 01.11.2023 та незаконно відсутній у розташуванні військової частини НОМЕР_1 з 01.11.2023, тобто має місце протиправна поведінка особи. За період листопад 2023 року - грудень 2023 року відповідачу нараховано й виплачено грошове забезпечення та додаткову винагороду на загальну суму 42115,60 грн., при цьому наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 14.10.2025 №1431 встановлено безпідставність зазначених виплат у зв`язку з ухиленням відповідача від виконання обов`язків військової служби, тобто наявна шкода державі, яка не усунута

Таким чином, відповідач, який не прибув до військової, тобто самовільно залишив військову частину без зброї та до теперішнього часу не повернувся і не приступив до виконання обов`язків військової служби. Про неприбуття до військової частини відповідач нікого не повідомляв та відповідних дозволів командування на це не отримував, а тому відповідно не мав права на отримання грошового забезпечення в силу положень пункту 15 Порядку №260. Відповідно, відповідач діяв недобросовісно, оскільки був відсутній на службі без поважних причин, проте продовжував отримувати грошове забезпечення, а відтак наявні підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів.

Враховуючи викладене, а також з огляду на відсутність доказів відшкодування відповідачем безпідставно отриманого грошового забезпечення року, суд вважає доведеним право позивача на стягнення таких коштів у розмірі 42 115,60 грн.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Позивачем доведено суду правомірність заявлених вимог, з огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів, які б спростовували доводи позивача щодо добровільного відшкодування безпідставно отриманого грошового забезпечення за час відсутності на службі без поважних причин.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.

Частиною 2 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. У матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз, відтак, суд не стягує їх з відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) вартість завданої державі шкоди у формі безпідставно набутих ним грошових коштів в сумі 42 115,60 грн. під час фактичного невиконання ним обов`язків військової служби.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО