Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №320/29267/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2026 року справа № 320/29267/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської державної адміністрації «Київтеплоенерго» до Відділу державного нагляду (контролю) у місті Києві Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської державної адміністрації «Київтеплоенерго» (далі – позивач та/або КП «Київтеплоенерго») із позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у місті Києві Державної служби України з безпеки на транспорті (далі – відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову №048525 від 09.04.2024, винесеної Відділом державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що КП «Київтеплоенерго» не є перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт» під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом 23.02.2024, транспортним засобом марки СКС, номерний знак НОМЕР_1 , серія та номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 . Відсутність статусу перевізника на думку позивача підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Одночасно КП «Київтеплоенерго» стверджує, що обов`язок ведення реєстраційних листів режиму праці та відпочинку, протоколів та адаптації тахографа до транспортного засобу, покладений на водіїв, які здійснюють міжнародні перевезення. Також наголошує, що товарно-транспортна накладна не складалась, оскільки позивач здійснював внутрішнє перевезення для власних потреб та на підтвердження власної правової позиції посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2024 у справі № 280/11434/21, від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а, від 06.09.2023 у справі № 120/5064/22, від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22, від 07.12.2023 у справі № 62018215/21.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено, що справа буде розглядатися одноособово суддею Кушновою А.О. за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

26.08.2024 канцелярією суду зареєстровано сформований та поданий відповідачем через підсистему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому останній підкреслює, що для цілей застосування Закону України «Про автомобільний транспорт» визначальним є факт здійснення вантажних перевезень, оскільки будь-яка особа, яка здійснює перевезення, є автомобільним перевізником. Відповідач наголошує, що КП «Київтплоенерго» не забезпечило водія документами, а саме: перевезення вантажу здійснено без оформлення товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж, відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також не надано посвідчення подія відповідної категорії. З урахуванням наведеного, відповідач наполягає, що спірне рішення прийнято ним в порядку, у спосіб та в межах наданих йому повноважень, адже позивач допустив порушення положень статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Представником позивача подано відповідь на відзив, у якій останній повторно зазначає про те, що не є перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Відділом державного нагляду (контролю) у місті Києві Державної служби України з безпеки на транспорті проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської державної адміністрації «Київтеплоенерго» під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом 23.02.2024, транспортним засобом марки СКС, номерний знак НОМЕР_1 , серія та номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , водієм – не представився, який здійснював перевезення з урахуванням накладної-вимоги на відпуск (внутрішнє перевезення) матеріалів (т. 1, а.с. 24), за результатами якої складено акт від 23.02.2024 № 043696 (далі – Акт) (т. 1, а.с. 79).

Відповідно до змісту Акта перевіркою встановлено: «перевезення вантажу без оформлення товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа. Відсутній протокол адаптації та перевірки тахографа до ТЗ. ТЗ обладнаний цифровим тахографом. Відсутнє посвідчення водія відповідної категорії, чим порушено пункт 3.3 наказу МТЗУ № 385 від 24.06.2010 та статті 48, 34 «Про автомобільний транспорт».

Згідно з відміткою на Акті водій від його підписання та надання пояснень відмовився.

Листом від 27.02.2024 № 16480/28/24-24 відповідач повідомив Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської державної адміністрації «Київтеплоенерго» про розгляд справи про порушення, який призначено на 26.03.2024 з 08:00 до 12:00 години (т. 1, а.с. 85).

26.03.2024 позивач подав повідомлення про перенесення розгляду справи на 09.04.2024 (вх. № 11638/0/22-24 від 26.03.2024).

Надалі, не погоджуючись з висновками Акта, Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської державної адміністрації «Київтеплоенерго» подало заперечення (вх. № 13290/0/22-24 від 08.04.2024) (т. 1, а.с. 12-13).

09.04.2024 Відділом державного нагляду (контролю) у місті Києві Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 048525, якою за допущення позивачем порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», які зафіксовані в Акті АР №043696 (відсутність протоколу перевірки та адаптації тахографа, посвідчення водія, ТТН на вантаж), відповідальність за яке передбачено абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», постановлено стягнути з КП «Київтеплоенерго» адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000,00 грн (далі – оскаржуване та/або спірне рішення, постанова) (т. 1, а.с. 8).

Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської державної адміністрації «Київтеплоенерго» не погоджується зі спірним рішенням, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на що звернулось до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір по суті, суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час їх виникнення, та виходить з наступного.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку із винесенням Укртрансбезпекою оскаржуваної постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу за порушення Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме відсутність на момент перевірки документів, передбачених положеннями статті 48 цього Закону - протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, картки водія та роздруківка даних роботи водія, передбачених Інструкцією № 385 та Положенням № 340.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі також - Закон № 2344-III).

Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно з частинами сімнадцятої-двадцятої статті 6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі також - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі також - Порядок № 1567).

За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Згідно з частинами першою-другою статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Аналіз положень статті 48 Закону № 2344-III дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлений їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

Так, 07.09.2005 Верховною Радою України прийнято Закон України від №2819-ІV "Про приєднання України до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)" (норми якого набрали чинності з 11.10.2005 (далі - Закон №2819-ІV)), згідно з яким Україна приєдналася до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), укладеної 01.07.1970 в м. Женева.

На виконання вимог Закону №2819-ІV було прийнято низку нормативно-правових актів, зокрема, 11.07.2007 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №914 "Про виконання Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)", якою, зокрема, Міністерство транспорту і зв`язку визначено органом, що забезпечує надання інформації з питань обладнання транспортних засобів, які призначаються для міжнародних автомобільних перевезень (далі - транспортні засоби), контрольними приладами (тахографами) реєстрації режимів праці та відпочинку водіїв. Також, разом з іншими суб`єктами владних повноважень указане Міністерство було зобов`язане визначити вимоги, яким повинні відповідати ці прилади, а також порядок їх використання, а також розробити і подати у двомісячний строк Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо обладнання транспортних засобів такими приладами.

Надалі Міністерством транспорту та зв`язку було розроблено та затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку від 24.06.2010 №385 (далі - Інструкція №385) та Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку від 07.06.2010 № 340 (далі - Положення № 340).

За правилами пункту 1.3 Інструкції № 385 її положення поширюються на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі). Водночас за визначенням, наведеним у пункті 1.4. Інструкції №385 перевізники - це суб`єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом.

Пунктом 1.1. Положення № 340 передбачено, що це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та Законів України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух".

Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ) (пункт 1.3 Положення № 340). Вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонни повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами (пункт 6.1. Положення № 340).

При цьому, за пунктом 1.4. це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються, зокрема фізичними особами власним для власних потреб без використання праці найманих водіїв.

Отже, законодавець, передбачивши наявність обов`язку обладнання транспортного засобу тахографом або наявність індивідуальної контрольної книжки водія для автомобільних перевізників, проте не визначив процедури дотримання цього обов`язку для категорії осіб, які не надають послуги з перевезення вантажів, а перевозять вантаж для власних потреб власними засобами, без залучення безпосередніх перевізників.

Своєю чергою абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому абзацом 1 частини першої статті 60 Закону № 2344-IIІ визначено, що суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт - є автомобільний перевізник.

В розумінні вимог статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно з розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, перевізник - фізична або юридична особа-суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Транспортна послуга - перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов`язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил № 363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7до цих Правил.

Суд зауважує, що Верховний Суд, аналізуючи у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 приписи законодавства, що врегульовують спірні правовідносини зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постанові від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22.

Тобто, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21).

Позивач стверджує, що не є автомобільним перевізником в розумінні Закону № 2344-III, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Надаючи оцінку таким твердженням КП «Київтеплоенерго», суд зауважує про таке.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «ЛІДУС ПРОФ» укладено договір про закупівлю товару № 2956/КТМ-21-23 від 20.10.2023, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар згідно ДК 021:2015:09110000-3 Тверде паливо (Брикети з технічного вуглецю) (т. 1, а.с. 36-38).

Відповідно до наявної в матеріалах справи накладної – вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів № КТЕ00002302 від 23.02.2023 позивач відпустив з Територіального складу «Дарниця» № 1 КТМ до складу № 1 Району теплопостачання № 1 брикети технічного вуглецю.

Аналіз викладеного свідчить про те, що позивачем здійснювалось внутрішнє перевезення.

Суд нагадує, що згідно зі статтею 1 Закону № 2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів, чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно з абзацом 18 розділу І Правил №363, перевізник - фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

З урахуванням змісту вказаних норм слідує висновок, що відповідальність у такому випадку несуть фізичні чи юридичні особи, які безпосередньо здійснюють, у тому числі за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами.

Перевезення на комерційній основі означають надання послуг, а перевезення за власний кошт - перевезення для власних потреб.

Визначення юридичної чи фізичної особи перевізником не залежить від обраного та зареєстрованого ним КВЕД. Тобто, дія закону поширюється на фізичних чи юридичних осіб - автомобільних перевізників, які в процесі здійснення підприємницької діяльності здійснюють перевезення вантажу, в тому числі й для власних потреб.

Крім цього у контексті спірних правовідносин слід звернути увагу, що з 01.10.2021 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю» від 03.06.2021 №1534-ІХ, яким абзац 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» викладено в новій редакції, відповідно до якої:

- перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - застосовується штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У попередній редакції передбачалось:

- надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - застосовується штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порівняльний аналіз наведених положень статті 60 Закону №2344-ІІІ (чинної та попередньої) дає суду підстави для висновку, що за відсутності документів, зокрема, в цьому випадку, протоколу перевірки та адаптації тахографа, посвідчення водія, ТТН на вантаж на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт (тобто, для власних потреб) перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Отже, беручи до уваги викладене, суд вважає доводи позивача у цій частині безпідставними.

Стосовно тверджень КП «Київтеплоенерго» про те, що обов`язок ведення реєстраційних листів режиму праці та відпочинку, протоколів та адаптації тахографа до транспортного засобу, покладений на водіїв, які здійснюють міжнародні перевезення, суд зауважує про наступне.

Відповідно до пункту 1.2 Положення №340, воно встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.

Пунктом 1.4 Положення № 340 передбачено випадки перевезення пасажирів чи/та вантажів, у яких не поширюється це Положення.

Зокрема, це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.

Як самостійно вказано позивачем у позовній заяві, водій, що здійснював внутрішнє перевезення є найманим працівником КП «Київтеплоенерго». Відтак, Положення № 340 підлягають застосуванню до позивача.

Відповідно до пункту 6.1 Положення № 340, автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонни повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Пункт 6.3 Положення №340 визначає, що водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія.

З наведеного слідує, що автомобільний перевізник незалежно від того, чи здійснює перевезення за плату, чи власний вантаж, має дотримуватись вимог щодо обліку та фіксації робочого часу та відпочинку.

У постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №820/4624/17 вказано, що положеннями статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, а наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, передбачено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 385 від 24.06.2010, та Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 340 від 07.06.2010.

Отже, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонни (що відповідає спірному випадку) повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами, а водій, який керує таким ТЗ, у разі відсутності тахографа повинен вести індивідуальну контрольну книжку водія.

Водночас відповідно до Акта, транспортний засіб, який був предметом перевірки обладнаний цифровим тахографом. Доказів зворотного, матеріали адміністративної справи не містять.

Відповідно до пунктів 3.3, 3.6 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, зокрема: своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами, а також, наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа.

Отже, контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин. Згідно з визначенням тахограф - контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації інформації про рух ТЗ. Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування. Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 у справі № 823/1199/17).

Суд звертає увагу, що водієм під час перевірки не надано протоколу перевірки та адаптації тахографа, що вказує на порушення КП «Київтеплоенерго» положень статті 48 Закону № 2344-III.

Також суд наголошує, що стверджуючи про протиправність оскаржуваного рішення позивачем не надано належних доказів на спростування висновків відповідача стосовно не надання під час перевірки водієм посвідчення водія відповідної категорії.

Що ж стосується не надання водієм під час рейдової перевірки товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавства документа на вантаж, суд нагадує, що відповідно до пункту 11.1 Правил № 363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Аналіз викладеного дає суду підстави дійти до висновку, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 Правил.

Разом з цим, суб`єкту господарювання надано право оформлювати товарно-транспорту накладну без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Суд зауважує, що надана КП «Київтеплоенерго» накладна – вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів № КТЕ00002302 від 23.02.2023, з урахуванням положень абзацу 2 пункту 11.1 Правил № 363 не може бути розцінена судом, як інший визначений законодавством документ на вантаж.

Резюмуючи, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджено ненадання водієм під час рейдової перевірки товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавства документа на вантаж.

Як наслідок, на переконання суду порушення, що зафіксовані відповідачем в Акті знайшли своє підтвердження в ході розгляду даної адміністративної справи.

Суд підкреслює, що надані позивачем документи, зокрема посвідчення водія відповідної категорії та інформацію щодо обліку робочого часу працівників не можуть бути взяті до уваги судом, оскільки таких документів саме під час здійснення перевезення й відповідно проведення рейдової перевірки КП «Київтеплоенерго» відповідачу надано не було.

З приводу посилання позивача на постанову Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 280/11434/21, суд підкреслює, що під час розгляду такої справи оцінка була надана іншим фактичним обставинам справи. Зокрема, у ході розгляду справи було встановлено, що перевезення вантажу здійснювалось автомобілем, яке належить позивачу, проте такий транспортний засіб переданий останнім в оренду іншому суб`єкту господарювання. Тобто, у межах справи №280/11434/21 висновок, на який посилається КП «Київтеплоенерго», сформовано за інших фактичних обставин справи. Зазначене стосується й інших посилань позивача на судову практику Верховного Суду (постанови від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а, від 06.09.2023 у справі № 120/5064/22, від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22, від 07.12.2023 у справі № 62018215/21).

Отже, перелічені судом постанови не є релевантними до даної адміністративної справи.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що за відсутності документів, зокрема у цьому випадку, протоколу перевірки та адаптації тахографа, посвідчення водія, ТТН на вантаж, позивачем дійсно було допущено порушення Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а, отже, оскаржувана постанова є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом.

Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Положеннями частини 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки адміністративний позов не підлягає до задоволення, відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 242-246, 249, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.