Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №320/9534/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року м. Київ №320/9534/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.12.2022 № 926 «Про невиплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії військового стану за листопад 2022 року» в частині невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» за листопад 2022 року в сумі 100 000,00 гривень ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу додаткову винагороду, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» за листопад 2022 року в сумі 100 000,00 гривень ОСОБА_1 .

Позивач зазначає, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 05.12.2022 №926 є протиправним, оскільки його було позбавлено додаткової винагороди ще до завершення службового розслідування та до встановлення його вини у вчиненні дисциплінарного правопорушення. На думку позивача, відповідно до статті 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України рішення про притягнення військовослужбовця до відповідальності може прийматися лише після повного доведення вини службовим розслідуванням. Крім того, позивач стверджує, що до його відома не було доведено наказ про призначення службового розслідування та результати такого розслідування, а з актом службового розслідування він був ознайомлений лише 23.10.2023 після направлення адвокатського запиту. Також позивач посилається на те, що перед наданням бойового розпорядження він мав травму ноги, скаржився на стан здоров`я та просив надати медичну допомогу, однак належного медичного забезпечення йому забезпечено не було, що, на його думку, вплинуло на можливість виконання бойового наказу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 відмовлено у задоволені клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду.

Відповідач проти задоволення позову заперечував та зазначав, що невиплата позивачу додаткової винагороди здійснена правомірно, оскільки позивач відкрито відмовився виконувати бойовий наказ командира батальйону, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168, телеграми Міністерства оборони України №248/1298 та Порядку №260 є самостійною підставою для невключення військовослужбовця до наказу про виплату додаткової винагороди за відповідний місяць. Відповідач наголошував, що проведення службового розслідування не є обов`язковою умовою для невиплати додаткової винагороди, а сама невиплата такої винагороди не є дисциплінарним стягненням чи видом юридичної відповідальності, а лише наслідком настання передбачених законодавством обставин. Також відповідач зазначав, що факт відмови позивача виконувати бойовий наказ був підтверджений матеріалами службового розслідування, а наказ про результати службового розслідування від 29.03.2023 №246 ґрунтується на положеннях Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Просив у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив позивач додатково зазначив, що його фактично двічі притягнуто до відповідальності за одне й те саме порушення, оскільки спочатку його позбавлено додаткової винагороди, а згодом за результатами службового розслідування накладено дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани, що, на думку позивача, суперечить статті 61 Конституції України. Крім того, позивач вказує, що положення Порядку №260 не можуть бути застосовані до нього, оскільки вони не поширюються на військовослужбовців, які протягом поточного місяця отримали поранення, травми чи каліцтва, пов`язані із захистом Батьківщини. У зв`язку із наведеним, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ №926 в частині невиплати йому додаткової винагороди за листопад 2022 року та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити йому додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн.

У поданих запереченнях на відповідь на відзив відповідач просив відмовити у задоволенні позову та зазначав, що доводи позивача є необґрунтованими і не спростовують правомірності наказу №926. Відповідач наголошував, що підставою для невиплати позивачу додаткової винагороди стала його відмова виконати бойовий наказ командира 2 батальйону охорони від 26.11.2022, що, на думку відповідача, було належним чином встановлено та підтверджено матеріалами службового розслідування. Також відповідач зазначав, що невиплата додаткової винагороди не є видом юридичної чи дисциплінарної відповідальності, а є окремим правовим механізмом грошового забезпечення військовослужбовців, передбаченим постановою Кабінету Міністрів України №168 та Порядком №260. У зв`язку з цим відповідач вказував, що така невиплата не потребує попереднього завершення службового розслідування та не свідчить про подвійне притягнення позивача до відповідальності. Крім того, відповідач стверджував, що зведена розрахунково-платіжна відомість, на яку посилається позивач, не підтверджує факту повторного позбавлення його додаткової винагороди, а відсутність окремих виплат у наступних періодах була обумовлена змінами правового регулювання та вибуттям позивача із району ведення бойових дій.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого сержанта 2 відділення 2 взводу 4 роти охорони НОМЕР_2 батальйону охорони.

У період з 16.09.2022 по 26.11.2022 позивач, відповідно до довідки №609/8494 від 16.10.2023, брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, перебуваючи у Донецькій області, у зв`язку з чим отримував додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168.

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 №226 від 13.09.2022 позивач разом з особовим складом 2 батальйону охорони був направлений до ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » для виконання службових (бойових) завдань.

28.11.2022 командиром НОМЕР_2 батальйону охорони подано рапорт №65/12250, у якому зазначено, що 26.11.2022 під час перебування на позиціях у зоні виконання бойового завдання особовий склад НОМЕР_2 батальйону охорони, у тому числі старший сержант ОСОБА_1 , відкрито відмовився виконувати бойовий наказ командира батальйону.

У зв`язку із вказаними обставинами наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.11.2022 №884 було призначено службове розслідування за фактом відмови особового складу НОМЕР_2 батальйону охорони виконувати бойовий наказ.

05.12.2022 командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ №926 «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану за листопад 2022 року», відповідно до якого позивача не включено до переліку військовослужбовців, яким підлягала виплата додаткової винагороди за листопад 2022 року. Підставою невиплати визначено невиконання бойового наказу, про що зазначено у додатку 4 до наказу та зведених розрахунково-платіжних відомостях.

У подальшому, 20.03.2023 за результатами проведеного службового розслідування складено акт №609/1743, у якому встановлено, що старший сержант ОСОБА_1 , перебуваючи в умовах воєнного стану за місцем тимчасової дислокації підрозділу, отримавши наказ прямого начальника, відкрито відмовився його виконати, що призвело до зниження боєготовності та здатності виконати поставлені бойові завдання.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.03.2023 №246 за результатами службового розслідування на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани за порушення вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Не погоджуючись із невиплатою додаткової винагороди, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб?єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частинами 2 - 4 цієї статті Закону №2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).

Відповідно до п. 17 Порядку №260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану» від 24.02.2022 №64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії якого продовжено Указами Президента України: №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022 та №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, від 01.05.2023 № 254/2023.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», 28.02.2022 Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова №168.

Відповідно до п.1 постанови №168 від 28.02.2022 (в редакції від 18.10.2022) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Судом встановлено, що спір у цій справі виник у зв`язку з прийняттям командиром військової частини НОМЕР_1 наказу від 05.12.2022 №926, яким позивачу не було нараховано та не виплачено додаткову винагороду за листопад 2022 року у розмірі 100 000,00 грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168, є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, виплата якої поставлена у залежність від факту проходження військової служби, участі у відповідних заходах, а також наявності чи відсутності обставин, які відповідно до спеціального правового регулювання можуть впливати на її нарахування.

Разом з тим, дискреційність командира щодо видання наказу про виплату або невиплату такої винагороди не означає можливості прийняття відповідного рішення без належного з`ясування фактичних обставин, без індивідуальної оцінки поведінки конкретного військовослужбовця та без перевірки доводів, які можуть мати істотне значення для вирішення питання про наявність або відсутність підстав для невиплати.

Суд враховує, що відповідач обґрунтовує правомірність наказу №926 тим, що позивач 26.11.2022 відмовився виконувати бойовий наказ командира НОМЕР_2 батальйону охорони, що було зафіксовано у рапорті командира батальйону від 28.11.2022 №65/12250.

Саме цей рапорт, як вбачається з матеріалів справи, був покладений в основу висновку відповідача про невиплату позивачу додаткової винагороди за листопад 2022 року.

Разом з тим, суд звертає увагу, що сам по собі рапорт командира батальйону, складений за фактом події, не може автоматично ототожнюватися з належно встановленим фактом винної, умисної та безпідставної відмови конкретного військовослужбовця від виконання бойового наказу.

Такий рапорт може бути підставою для реагування командування, у тому числі для призначення службового розслідування, однак не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку встановити усі юридично значимі обставини події та перевірити пояснення військовослужбовця, щодо якого приймається рішення.

Як встановлено судом, після надходження рапорту від 28.11.2022 командиром військової частини НОМЕР_1 було видано наказ №884 про призначення службового розслідування за фактом відмови особового складу 2 батальйону охорони виконувати бойовий наказ.

Зазначене свідчить про те, що на момент отримання рапорту командування виходило з необхідності додаткового з`ясування обставин події, перевірки причин невиконання розпорядження, встановлення ролі кожного військовослужбовця та наявності чи відсутності його вини.

Водночас, оскаржуваний наказ №926 було прийнято вже 05.12.2022, тобто до завершення службового розслідування, до складення акту службового розслідування від 20.03.2023 та до прийняття наказу від 29.03.2023 №246 за результатами такого розслідування.

За таких обставин суд дійшов висновку, що станом на дату видання наказу від 05.12.2022 №926 відповідач не мав завершеного результату службового розслідування, яким були б належним чином встановлені всі обставини події від 26.11.2022, зокрема зміст бойового наказу, порядок його доведення до позивача, конкретна поведінка позивача, наявність або відсутність поважних причин невиконання відповідного наказу, а також обставини, пов`язані зі станом здоров`я позивача.

Суд не заперечує, що невиплата додаткової винагороди формально не є дисциплінарним стягненням у розумінні Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Водночас, зазначена обставина не означає, що рішення про невиплату може прийматися без дотримання критеріїв обґрунтованості, пропорційності, добросовісності та повного з`ясування обставин, які мають значення для прийняття такого рішення.

Невиплата додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн є істотним втручанням у майнові права військовослужбовця, а тому відповідне рішення повинно ґрунтуватися не на припущеннях, а на належних, достатніх і допустимих доказах.

Суд також враховує, що позивач зазначав про наявність у нього травми ноги, погіршення стану здоров`я, звернення за медичною допомогою та неможливість виконання бойового завдання саме з огляду на стан здоров`я.

Ці обставини безпосередньо впливають на оцінку того, чи мала місце саме відмова від виконання бойового наказу, чи йшлося про об`єктивну неможливість виконання завдання у зв`язку зі станом здоров`я військовослужбовця.

У матеріалах справи відсутні належні докази того, що до видання наказу №926 відповідач перевірив повідомлення позивача про травму, забезпечив йому своєчасний медичний огляд, надав оцінку можливості виконання ним бойового завдання за наявного стану здоров`я та встановив, що скарги позивача були безпідставними.

У той же час, із матеріалів справи вбачається, що відповідач посилається на довідку військово-лікарської комісії від 06.12.2022 №4268, тобто на документ, складений уже після видання оскаржуваного наказу від 05.12.2022.

Такий документ не міг бути покладений в основу спірного наказу, оскільки на момент його прийняття не існував.

Посилання відповідача на подальший висновок ВЛК не усуває обов`язку довести, що саме станом на 05.12.2022 відповідач мав належні та достатні підстави для висновку про безпідставність повідомлень позивача щодо стану здоров`я.

Крім того, сам факт визнання особи придатною до військової служби не є тотожним встановленню, що на конкретну дату та у конкретних умовах бойової обстановки особа була здатна виконати конкретне бойове завдання.

Придатність до військової служби загалом не виключає наявності тимчасового погіршення стану здоров`я, травми, больового синдрому або іншого стану, який міг об`єктивно впливати на можливість виконання певного розпорядження у визначений час і спосіб, тому довідка ВЛК від 06.12.2022 сама по собі не спростовує доводів позивача про необхідність медичної допомоги до події та не доводить правомірності наказу №926, прийнятого до складення цієї довідки.

Суд також бере до уваги, що відповідно до статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці мають право на охорону здоров`я та медичну допомогу.

Це право не є декларативним і підлягає реальному забезпеченню, особливо в умовах виконання бойових завдань, коли стан здоров`я військовослужбовця може безпосередньо впливати як на його власну безпеку, так і на безпеку інших військовослужбовців та належне виконання поставленого завдання.

Відтак, за наявності заявлених позивачем скарг на стан здоров`я відповідач мав не просто констатувати факт невиконання наказу, а перевірити, чи не була така поведінка обумовлена об`єктивними медичними причинами.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що позивач не довів наявності поранення, травми чи каліцтва, пов`язаних із захистом Батьківщини, оскільки предметом оцінки у цій справі є не лише наявність формально оформленого медичного висновку про травму, а й правомірність дій відповідача при прийнятті наказу про невиплату додаткової винагороди.

Саме на відповідача як суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок довести правомірність свого рішення, зокрема те, що до його прийняття були з`ясовані всі істотні обставини, включно з медичним станом позивача та його поясненнями щодо причин невиконання бойового завдання.

Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що проведення службового розслідування не є обов`язковою умовою для невиплати додаткової винагороди, суд зазначає, що правове регулювання дійсно передбачає можливість невключення до наказів про виплату військовослужбовців, які відмовилися виконувати бойові накази.

Водночас, сама лише наявність такої норми не звільняє відповідача від обов`язку належним чином встановити та підтвердити факт такої відмови саме щодо конкретного військовослужбовця.

Отже, визначальним у цьому випадку є не лише існування відповідної правової підстави, а й доведеність того, що така підстава фактично мала місце у спірних правовідносинах.

У цій справі відповідач фактично ототожнив наявність рапорту про подію з доведеністю факту відмови позивача від виконання бойового наказу.

Суд із такою позицією не погоджується, оскільки це нівелює призначення службового розслідування як процедури, спрямованої на перевірку обставин події, встановлення причин та умов її виникнення, з`ясування наявності вини конкретної особи, а також оцінку пояснень військовослужбовця. Якщо обставини події були настільки очевидними і безспірними, як про це зазначає відповідач, то призначення службового розслідування не мало б практичного значення.

Натомість сам факт його призначення підтверджує, що станом на 28.11.2022 обставини потребували додаткової перевірки.

Суд також враховує, що акт службового розслідування було складено лише 20.03.2023, тобто більш ніж через три місяці після прийняття наказу №926.

Саме в цьому акті були сформульовані висновки щодо неправомірності дій позивача, причинного зв`язку між його поведінкою та наслідками для боєготовності підрозділу, а також причин і умов, які сприяли вчиненню порушення.

Отже, висновки, які відповідач наводить як підтвердження правомірності невиплати, були зроблені вже після прийняття оскаржуваного наказу і не можуть ретроспективно легалізувати рішення, прийняте до завершення перевірки відповідних обставин.

Суд критично оцінює і доводи відповідача про те, що позивач був обізнаний із проведенням службового розслідування, оскільки надавав пояснення в його межах.

Навіть якщо позивач надавав пояснення під час службового розслідування, це не спростовує того, що на дату видання наказу №926 службове розслідування не було завершене, його результати не були оформлені актом, а пояснення позивача щодо стану здоров`я не були належно оцінені до застосування до нього негативних майнових наслідків.

Обізнаність особи про проведення розслідування не означає доведеності факту порушення та не може замінити собою обов`язок суб`єкта владних повноважень приймати рішення на підставі повного і всебічного з`ясування обставин.

Щодо доводів позивача про подвійне притягнення до відповідальності суд зазначає, що сама по собі невиплата додаткової винагороди не є дисциплінарним стягненням.

Водночас, у межах цієї справи зазначені доводи мають значення в іншому аспекті, а саме відповідач спочатку застосував до позивача негативний майновий наслідок у вигляді невиплати додаткової винагороди, а вже в подальшому завершив службове розслідування та наклав дисциплінарне стягнення.

Така послідовність дій свідчить про те, що негативний наслідок для позивача був застосований до остаточного встановлення обставин події та до надання належної оцінки його поясненням.

Саме ця обставина, а не лише формальне питання про вид юридичної відповідальності, має істотне значення для оцінки правомірності спірного наказу.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на те, що невиплата додаткової винагороди є лише юридичним фактом, а не відповідальністю. Така кваліфікація не звільняє відповідача від обов`язку довести наявність фактичних і правових підстав для невиплати.

Будь-яке рішення суб`єкта владних повноважень, яке погіршує становище особи, повинно бути прийняте на підставі закону, у межах повноважень, у спосіб, визначений законом, із дотриманням принципів обґрунтованості та пропорційності.

Відповідач, у свою чергу, обмежився посиланням на рапорт і подальші матеріали службового розслідування, не довівши, що на момент прийняття наказу №926 відповідні обставини були належно встановлені.

Суд наголошує, що у справах щодо оскарження рішень суб`єкта владних повноважень саме на відповідача покладається обов`язок довести правомірність свого рішення.

У цьому випадку відповідач мав довести не лише те, що нормативне регулювання допускає невиплату винагороди військовослужбовцю, який відмовився виконати бойовий наказ, а й те, що позивач дійсно без поважних причин відмовився виконати конкретний бойовий наказ, що відповідний наказ був належно доведений до нього, що його невиконання не було зумовлено станом здоров`я, а також що ці обставини були встановлені до прийняття наказу про невиплату.

Таких доказів - відповідачем суду не надано.

При цьому суд звертає увагу, що довідка про безпосередню участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, підтверджує саму правову передумову для набуття позивачем права на додаткову винагороду за відповідний період.

Відтак, саме відповідач мав довести наявність виключних підстав, які позбавляли позивача права на отримання такої винагороди за листопад 2022 року.

Окремо суд зазначає, що наказ №926 не містить належної оцінки обставин щодо позивача.

Із матеріалів справи вбачається, що підставою невиплати зазначено невиконання наказу командира батальйону та рапорт №65/12250.

Водночас не наведено, які саме дії або бездіяльність вчинив позивач особисто, у чому саме полягала його відмова, яким чином йому було доведено бойовий наказ, чи мав він реальну можливість його виконати, чи були перевірені його пояснення щодо стану здоров`я, а також чому ці пояснення були відхилені.

Такий спосіб мотивування рішення не відповідає вимогам обґрунтованості індивідуального акту.

Суд також бере до уваги, що військова служба в умовах воєнного стану має особливий характер, а виконання наказів командирів є основою військової дисципліни.

Водночас саме особливий характер таких правовідносин вимагає від суб`єкта владних повноважень підвищеної уважності до встановлення фактичних обставин, особливо коли йдеться про поєднання бойового завдання, стану здоров`я військовослужбовця та позбавлення його істотної частини грошового забезпечення.

Дотримання військової дисципліни не виключає обов`язку командування діяти правомірно, обґрунтовано та пропорційно.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.12.2022 №926 в частині невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за листопад 2022 року, оскільки на момент прийняття спірного наказу відповідач не мав належно встановленої та підтвердженої сукупності обставин, які б свідчили про безпідставну відмову позивача від виконання бойового наказу, а також не перевірив належним чином доводи позивача щодо стану здоров`я та необхідності медичної допомоги, такий наказ у спірній частині є передчасним, необґрунтованим і таким, що прийнятий без повного з`ясування обставин, які мають значення для прийняття рішення.

Отже, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.12.2022 №926 у частині невиплати позивачу додаткової винагороди за листопад 2022 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн за листопад 2022 року, суд зазначає, що встановлені у справі обставини свідчать про наявність у позивача передумов для отримання такої винагороди, оскільки він у спірний період брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, а відповідач не довів існування належної та законної підстави для її невиплати.

За таких умов ефективним способом захисту порушеного права є не лише скасування спірного наказу, але й зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди за листопад 2022 року з урахуванням фактично належних до виплати сум.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові виграти, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.12.2022 № 926 «Про невиплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії військового стану за листопад 2022 року» в частині невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» за листопад 2022 року в сумі 100 000, 00 гривень.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» за листопад 2022 року в сумі 100 000, 00 гривень, з урахуванням фактично належних до виплати сум.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.