Рішення від 26 травня 2026 р. у справі №320/4598/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2026 року м. Київ справа №320/4598/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:

-визнати протиправним та скасувати висновок службової перевірки по фактах видачі посвідок на постійне проживання в Україні громадянам російської федерації, який було складено 12.11.2009 року спеціалістом Г.В. Кузнєцовою та затверджено начальником ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області полковником міліції В.Д. Гаврилюком, в частині скасування дозволу на імміграцію в Україну за №17/2904 від 09.03.2006 року, оформленого громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-визнати протиправним та скасувати рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 12.11.2009 року, правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, про скасування дозволу на імміграцію в Україну за №17/2904 від 09.03.2006 року, оформленого громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-визнати протиправним та скасувати рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 12.11.2009 року, правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, про скасування посвідки на постійне проживання в Україну серії НОМЕР_1 від 09.03.2006 року, оформленої на ім`я громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до Держприкордонслужби України, територіальних органів ДМС України про протиправність і скасування рішень від 12.11.2009 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну за №17/2904 від 09.03.2006 року та про скасування посвідки на постійне проживання в Україну, серії НОМЕР_1 від 09.03.2006 року, оформлених і виданих на ім`я громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, як правонаступника ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області, направити інформацію у Держприкордонслужбу України, територіальні органи ДМС України про протиправність і скасування висновку службової перевірки по фактах видачі посвідок на постійне проживання в Україні громадянам російської федерації, який було складено 12.11.2009 року спеціалістом Г.В. Кузнєцовою та затверджено начальником ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області полковником міліції В.Д. Гаврилюком, в частині скасування дозволу на імміграцію в Україну за №17/2904 від 09.03.2006 року, оформленого громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання в Україні, серії НОМЕР_1 від 09.03.2006 року, оформленої на ім`я громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані протиправними діями відповідача, вчинені шляхом рецензії свого раніше прийнятого рішення на підставі подання Головного слідчого управління МВС України від 26.10.2009 року.

Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Судом встановлено, що громадянка росії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка Саратовської області, для отримання дозволу на імміграцію разом з чоловіком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем м. Куйбишева, та донькою ОСОБА_3 , надала рішення Гвоздівської сільської ради Васильківського району про призначення її опікуном над громадянкою України ОСОБА_4 , 1917 р.н., яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі наданих документів та відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про імміграцію» відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області Головановій С.Ю. надано дозвіл на імміграцію від 09.03.2006 року № 17/2903, а чоловіку ОСОБА_1 та доньці ОСОБА_3 дозвіл виданий відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону.

До наданих заявникам дозволів останні документовані посвідками на постійне проживання на території України.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.11.2009 начальнику ВГІРФО ГУМВС України в Київській області полковнику міліції Гаврилюку В.Д. від Головного слідчого управління МВС України надійшло подання від 16.10.2009 № 13/6-16318.

У поданні зазначено, що ОСОБА_2 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та невстановленими слідством особами, членами Гвоздівської сільської ради Васильківського району Київської області, умисно, з корисливих спонукань, які виразились у бажанні отримати тимчасову посвідку на постійне проживання на території України як для себе, так і для ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , подала заяву до Гвоздівської сільської ради Васильківського району Київської області, де вказала завідомо неправдиві відомості з приводу бажання бути опікуном над громадянкою України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ..

Розглянувши заяву ОСОБА_2 , 06 січня 2006 року Гвоздівською сільською радою винесено рішення № 3-ХХУ-ХХ1У, яким призначено ОСОБА_2 опікуном над ОСОБА_4 , котра проживає в АДРЕСА_2 .

Матеріали, на підставі яких Гвоздівською сільською радою Васильківського району Київської області прийнято рішення № 3-ХХУ-ХХ1У про оформлення опікунства ОСОБА_2 над ОСОБА_4 були скеровані до Васильківського МВ, а в подальшому до відділу ГІРФО ГУМВС України в Київській області для отримання ОСОБА_2 та членами її родини, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_3 посвідки на постійне проживання на території України.

У подальшому, будучи допитана як свідок ОСОБА_4 показала, що жодних договорів з ОСОБА_2 вона не укладала, право підпису від свого імені нікому не доручала, опікунство сторонніх осіб їй не потрібно, оскільки має онуку, яка за нею доглядає, до Гвоздівської сільської ради з приводу оформлення опікунства вона не зверталась, дозвіл на реєстрацію в її будинку ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вона не давала, вказаних осіб жодного разу не бачила, ніякої допомоги від останніх не отримувала.

Під час допиту ОСОБА_4 , останній було пред`явлено фотознімки ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка показала, що даних осіб бачить вперше.

Покази ОСОБА_4 підтверджуються показами онучки останньої - ОСОБА_5 та її сусідки ОСОБА_6 .

Таким чином, ОСОБА_1 , перебуваючи на території України, на підставі тимчасової посвідки НОМЕР_2 , здобутої завідомо злочинним шляхом, продовжив свою злочинну діяльність та вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 190 КК України, а саме шахрайство в особливо великих розмірах.

На підставі подання Головного слідчого управління МВС України від 26.10.2009, яке направлено до ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області, правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, 12.11.2009 року складено висновок, на підставі якого скасовано дозвіл на імміграцію в Україну позивачу за №17/2904 від 09.03.2006 року та посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 09.03.2006 року, як наслідок подання завідомо неправдивих відомостей.

Вважаючи зазначені дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Статтею 12 Закону України “Про імміграцію” від 07.06.2001 року у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: з`ясовується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно з пунктом 21-23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою КМУ від 26.12.2002 року № 1983 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Міграційна служба, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Матеріали справи не містять доказів перебування позивача у розшуку на момент отримання дозволу на імміграцію в Україну чи вироку суду, яким його було засуджено в Україні за вчинення злочину.

Крім посилання на отримане від Головного слідчого управління МВС України подання, відповідачем не надано доказів того, що рішення Гвоздівської сільської ради стосовно призначення ОСОБА_2 опікуном над ОСОБА_4 було скасовано чи визнано недійсним.

Також відповідач не довів того, що відповідне рішення сільської ради було оскаржено з підстав підробки документів чи повідомлення неправдивих відомостей. Відсутні відомості про вжиття будь яких похідних заходів для встановлення фактів, викладених у поданні.

Суд зазначає, що сама по собі інформація, отримана під час допиту ОСОБА_4 , не може бути підставою для настання правових наслідків для третіх осіб без її належної перевірки та вчинення уповноваженими органами відповідних процесуальних дій у визначеній законом формі з метою встановлення наявності чи відсутності протиправної поведінки згідно ч.1 ст.12 Закону “Про імміграцію” від 07.06.2001 року.

Подання Головного слідчого управління МВС України від 26.10.2009 є листом - не імперативним документом, який не надає викладеним у ньому обставинам ознак встановленого юридичного факту і не зобов`язує його отримувача до вчинення визначених дій або прийняття рішень.

Відповідач, керуючись положенням ч. 2 ст. 19 Конституції України, зобов`язаний уважно перевіряти наведене обгрунтування складеного документу і його юридичну повноту.

Згідно статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Ініціатор подання не залучається до участі і цій справі, зважаючи на те, що його подання або лист не є завершальним документом, який було ухвалено в рамках адміністративного, кримінального, іншого провадження та не є документом, який містить або породжує юридичний факт, чим зобов`язує інші органи державної влади до однозначних дій або рішень, оскільки такою правомочністю наділені лише суди, а тому таке подання не повинно впливати на обсяг прав позивача.

Отже, до моменту скасування рішення Гвоздівської сільської ради чи набуття вироком суду законної сили у відповідача були відсутні підстави стверджувати про вчинення ОСОБА_2 дій, з якими Закон пов`язує скасування дозволу на імміграцію в Україну.

Крім того, суд приймає до уваги той факт, що тривале обвинувачення позивача у вчиненні шахрайських дій не було доведено у суді, а кримінальне провадження стосовно нього закрито ухвалою Верховного суду від 11.12.2025 у справі 1-1000/2011.

Враховуючи викладене, суд вважає, що оскаржувані дії відповідача після отримання подання по суті були формальними, оскільки не відповідали основним конституційним принципам.

Рішенням Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 зазначається, що конституційний принцип презумпції невинуватості полягає в тому, що презумпція стосовно непричетності особи до вчинення кримінального правопорушення має універсальний характер, поширюється на всі сфери суспільного життя особи та діє доти, доки її не спростовано належним чином, тобто, за приписами статті 62 Конституції України у законному порядку й обвинувальним вироком суду.

Рішенням Конституційного суду України від 16.04.2009 року у справі № 1-9/2009 введено поняття - акти індивідуальної дії. Так, вказаним рішенням зроблено висновок, що органи, які прийняли індивідуальне рішення, з якого у особи виникло індивідуальне право, не мають право його скасовувати, а вимушені звертатися до суду у встановленому законом порядку.

Таким чином, відповідач фактично провів рецензію свого раніше прийнятого рішення, що є неправомірним, суперечить існуючій юридичній практиці та породжує недовіру до соціального балансу в державі.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини у справі «Бартік проти Росії» (Bartik.), заява № 55565/00, пункт 46, принцип «необхідності в демократичному суспільстві» вимагає, щоб застосований засіб обмеження переслідував легітимну мету та щоб втручання в право не було більше тієї міри, яка необхідна для її досягнення. Іншими словами, цей тест, що, як правило, називається тестом пропорційності, вимагає, щоб обмежувальний засіб був належним (відповідним) для виконання передбачених захисних функцій.

Крім цього, згідно з положеннями статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року у справі №820/5953/16

Зважаючи на той факт, що у мотивувальній частині оскаржуваного рішення не заперечується правомірність отриманих позивачем документів і обґрунтованість прийнятих індивідуальних актів щодо його особи, відповідачем крім іншого не дотримано принципу пропорційності, тобто необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Ключове правове питання у розглядуваній справі – застосування ефективного способу захисту прав позивача шляхом визнання дій відповідача протиправними, скасування похідних рішень і зобов`язання вчинити дії на поновлення прав позивача.

Відповідно до ч.1 ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

У рішенні № 3-рп/2003 Конституційного Суду України від 30.01.2003 року (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини) зазначено, що за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту.

Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40).

Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також застосовує підхід, згідно з яким дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» заява№. 30985/96).

Питання ефективності правового захисту аналізувались й у рішеннях національних судів.

Верховний Суд у своїй практиці також неодноразово зазначав, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).

У рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду у випадку задоволення позову має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17, оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву), зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом.

У силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач вочевидь діяв всупереч приписам ч. 2 ст. 19 Конституції України, а тому права позивача через судовий захист підлягають поновленню шляхом визнання дій відповідача протиправними і скасування всіх похідних, пов`язаних із протиправними діями, рішень.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами частини третьої статті 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

На виконання вимог частини другої статті 77 КАС України відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності його дій (рішення).

Натомість, позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не були спростовані відповідачем. Під час розгляду справи відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав до суду належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення (дії, бездіяльності). Виходячи з викладеного, суд доходить висновку про протиправність рішення відповідача, а відтак вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3993,60 грн (квитанція від 13.02.2026), отже, такі понесені витрати підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати висновок службової перевірки по фактах видачі посвідок на постійне проживання в Україні громадянам російської федерації, який було складено 12.11.2009 року спеціалістом Г.В. Кузнєцовою та затверджено начальником ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області полковником міліції В.Д. Гаврилюком, в частині скасування дозволу на імміграцію в Україну за №17/2904 від 09.03.2006 року, оформленого громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

Визнати протиправним та скасувати рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 12.11.2009 року, правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, про скасування дозволу на імміграцію в Україну за №17/2904 від 09.03.2006 року, оформленого громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

Визнати протиправним та скасувати рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 12.11.2009 року, правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, про скасування посвідки на постійне проживання в Україну серії НОМЕР_1 від 09.03.2006 року, оформленої на ім`я громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до Держприкордонслужби України, територіальних органів ДМС України про протиправність і скасування рішень від 12.11.2009 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну за №17/2904 від 09.03.2006 року та про скасування посвідки на постійне проживання в Україну, серії НОМЕР_1 від 09.03.2006 року, оформлених і виданих на ім`я громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області як правонаступника ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області направити інформацію у Держприкордонслужбу України, територіальні органи ДМС України про протиправність і скасування висновку службової перевірки по фактах видачі посвідок на постійне проживання в Україні громадянам російської федерації, який було складено 12.11.2009 року спеціалістом Г.В. Кузнєцовою та затверджено начальником ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області полковником міліції В.Д. Гаврилюком, в частині скасування дозволу на імміграцію в Україну за №17/2904 від 09.03.2006 року, оформленого громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання в Україні, серії НОМЕР_1 від 09.03.2006 року, оформленої на ім`я громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.