Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №683/3750/25 — Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

Справа № 683/3750/25

2/683/331/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючого судді Лугового О.М.

з участю секретаря Градомської Д.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Старокостянтинів в порядку загального позовного провадження цивільну справу №683/3750/25 (провадження №2/683/331/2026) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

встановив:

03 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що 04 квітня 2025 року він надав у позику ОСОБА_2 15 000 дол. США, які останній зобов`язався повернути до 10 квітня 2025 року.

Факт передачі відповідачу у позику вказаних сум грошових коштів підтверджується складеним договором позики (з фізичною особою) підписаною між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .. Взяті на себе зобов`язання за вказаними договорами ОСОБА_2 не виконав, борг не повернув. За таких обставин, просить стягнути з відповідача на його користь 15 000 дол. США..

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 04 грудня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 04 грудня 2025 року з метою забезпечення виконання рішення суду, накладено арешт на майно ОСОБА_2 , а саме на: домоволодіння загальною площею 103,2 кв.м., житлова площа 44,4 кв.м. по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 16478302.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 21 січня 2026 року у даній справі було закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином у порядку, передбаченому ст.128 ЦПК України, будь-яких заяв, клопотань на адресу суду не подавав, а тому суд вирішив розгляд справи проводити за його відсутності.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином, однак в матеріалах справи міститься заява згідно якої останній просить розгляд даної справи здійснити без участі позивача та його представника. Позовні вимоги підтримує повністю та просить задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином у порядку, передбаченому ст.128 ЦПК України, будь-яких заяв, клопотань на адресу суду не подавав, а тому суд вирішив розгляд справи проводити за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином у порядку, передбаченому ст.128 ЦПК України, будь-яких заяв, клопотань на адресу суду не подавав, а тому суд вирішив розгляд справи проводити за його відсутності. Однак в матеріалах справи містить заява про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки з урахуванням конкретних обставин справи, обґрунтованості та реальності понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, розумності їхнього розміру, принципу співмірності судових витрат, розміру наданої правничої допомоги, складністю справи та виконаними адвокатом послугами, часом, витраченим на виконання робіт з надання правової допомоги, обсягом наданих послуг, результатами розгляду справи, вважає що розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 20 000 грн. є явно завищеним. За наведених обставин, просить суд зменшити заявлений розмір витрат на правову допомогу до 1 000 грн.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 12 травня 2026 року постановлено провести по даній справі заочний розгляд.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 04 квітня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно якого ОСОБА_2 підтвердив факт отримання від ОСОБА_1 у позику 15 000 дол. США та зобов`язався повернути вказану суму позики у визначений цим договором строк, тобто до 10 квітня 2025 року, або за першою вимогою.

Факт отримання відповідачем у борг вказаної суми грошових коштів підтверджено представленою позивачем оригіналом договору позики (з фізичною особою) від 04.04.2025 року.

Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача із претензією (вимогою) щодо повернення взятих у борг грошових коштів. Однак, вказана вимога залишена без реагування.

Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до приписів ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За змістом ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно положень ст.545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Судом встановлено, що доказів того, що відповідач ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 вказаний борг матеріали справи не містять, а наявність у позивача оригіналу договору позики свідчать про невиконання ОСОБА_2 свого обов`язку щодо повернення суми боргу у повному обсязі.

Також, суд враховує, що у рішенні від 16.01.2019 року (справа №373/2054/16-ц) Велика Палата Верховного Суду визнала можливість визначення грошового зобов`язання в іноземній валюті сторонами цивільно-правових угод, які виконуються на території України. Це дозволяє сторонам визначити грошовий еквівалент угоди в іноземній валюті та укладати договори позики в інших валютних одиницях, забезпечуючи таким чином широкі можливості в укладенні правочинів.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.

Враховуючи, що за умовами договору між сторонами і фактично у позику були передані кошти в іноземній валюті, та за відсутності будь-яких домовленостей між сторонами щодо переведення боргового зобов`язання у національну валюту чи в еквівалент до національно валюти, то за умовами договору між сторонами, позичальник має зобов`язання повернути борг у іноземній валюті у визначеній договором / несплаченій сумі, і тому поверненню позичальником (та стягненню за рішенням суду) підлягає сума боргу у іноземній валюті (валюті позики і валюті визначеного сторонами грошового зобов`язання), за самим правовим змістом договору позики і за принципом «поверни те, що взяв».

Висновки Верховного Суду з цього питання, визначаються в контексті сучасного розвитку цивільного законодавства та надають підтримку юридичної впевненості в укладанні та виконанні договорів позики в Україні.

Відповідно до положень статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Таким чином, у порушення умов договору позики, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за договором позики, відповідач порушує зобов`язання за даним договором.

Згідно зі ст. 617 ЦК України, відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», «так і строк (термін) виконання зобов`язання» (стаття 530 ЦПК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь суми неповернутої позики згідно договору позики (з фізичною особою) від 04.04.2025 року на загальну суму боргу 15 000 дол. США, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на наступне.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 жовтня 2025 року між адвокатом Адамчук Л.В. та ОСОБА_1 був укладений договір про надання правничої допомоги.

Згідно витягу з акту наданих послуг згідно договору про надання правничої допомоги від 23.10.2026 року, вбачається, що вартість наданих адвокатом Адамчук Л.В. юридичних послуг, становить 20 000 грн.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу їх реальність, розумність.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2019 у справі №211/3113/16-ц).

З огляду на зазначене вище, враховуючи фактичний обсяг наданих Степанюку А.А. юридичних послуг, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), складність даної справи, заяви представника відповідача в якій містяться доводи щодо неспівмірності розміру із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних ним робіт, суд вважає, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову позивачем сплачено судовий збір в сумі 6 323 грн. 24 коп., що підтверджується квитанцією №2.420929525.1 від 27.11.2025 року. Оскільки позов задоволено у повному обсязі, тому понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в сумі 6 323 грн. 24 коп. підлягають стягненню на його користь з відповідача.

Щодо вжитих заходів забезпечення позову суд зазначає наступне.

Відповідно до частини сьомої та восьмої статті 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 04 грудня 2025 року з метою забезпечення виконання рішення суду, накладено арешт на майно ОСОБА_2 , а саме на: домоволодіння загальною площею 103,2 кв.м., житлова площа 44,4 кв.м. по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 16478302.

З огляду на викладене суд не вбачає можливості для скасування заходів забезпечення позову.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 280-282 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт № НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованість за договором позики б/н (з фізичною особою) від 04 квітня 2025 року у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 323 (шість тисяч триста двадцять три) грн. 24 коп. судового збору та 10 000 (дванадцять тисяч) грн. витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт № НОМЕР_2 .

Суддя: