Рішення від 08 квітня 2026 р. у справі №466/2364/26 — Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/2364/26

Провадження № 2-о/466/168/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2026 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Невойта П.С.,

секретаря с/з Малаковської І.А.,

справа № 466/2364/26

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі Шевченківського районного суду м.Львова в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,

за участі заявника ОСОБА_1 ,

представника заявника адвоката Балуш М.Б.,

заінтересованої особа: ОСОБА_2 ,

представника заінтересованої особи адвоката Курилець Х.З.,

в с т а н о в и в:

23.03.2026 року до суду надійшла в порядку окремого провадження заява ОСОБА_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , РНОКПП – НОМЕР_2 про видачу обмежувального припису, якою просила ухвалити рішення і вжити наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 та покладення на нього обов`язків:

- заборонити ОСОБА_2 протягом 6-ти місяців перебувати в місці спільного проживання з постраждалою особою – ОСОБА_1 ;

- обмежити ОСОБА_2 протягом 6-ти місяців спілкування з постраждалою особою – ОСОБА_1 ;

- заборонити ОСОБА_2 протягом 6-ти місяців наближатися на відстань ближче ніж 300 метрів до місця проживання (перебування), роботи, інших місць частого відвідування постраждалої особи – ОСОБА_1 ;

- заборонити ОСОБА_2 протягом 6-ти місяців особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу – ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб, спілкуватися з нею;

- заборонити ОСОБА_2 протягом 6-ти місяців вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою – ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Свої вимоги мотивує тим, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом із заінтересованою особою – батьком ОСОБА_2 , матір`ю – ОСОБА_3 та сином – ОСОБА_4 . Дана квартира складається з 3-х житлових кімнат, загальною площею 66,4 кв.м. та належить на праві спільної сумісної власності заявнику, сину, батькам, а також брату.

Батько заявника ОСОБА_2 впродовж тривалого часу чинить фізичне та психологічне насильство у сім`ї. Так, вперше ОСОБА_1 звернулася у відділ поліції з приводу вчинення домашнього насильства в 2024 році, коли батько завдав їй тілесних ушкоджень. Однак, згодом через погрози батька, заявник відкликала подану заяву.

Проте, насильство в сім`ї з боку ОСОБА_2 продовжується наступним чином: словесні образи, кривди, погрози, приниження, залякування, залишення ввімкнених камфорок газової плити, нанесенні тілесних ушкоджень, стусанах, штовханнях.

Ці обставини викликають у заявника побоювання за власну безпеку, спричиняють емоційну невпевненість, нездатність захистити себе, а також завдають шкоди здоров`ю.

Так, 07.03.2026 року близько 21:00 год., ОСОБА_2 черговий раз вчинив фізичне та психологічне відносно заявника за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Прибувши на місце виклику, працівниками поліції було винесено і складено терміновий заборонний припис серії ЕТ №105171 строком на 9 діб із забороною контактувати у будь-який спосіб із постраждалою особою. Проте, ОСОБА_2 продовжує чинити насильство у сім`ї.

За таких обставин заявник переконана у продовженні та повторного вчинення насильства з боку батька, зазначає, що настання тяжких наслідків для її здоров`я та здоров`я інших членів сім`ї є дуже високою, і тому звертається до суду із даною заявою.

В судовому засіданні заявник та її представник підтримали вимоги, викладені в заяві, надали аналогічні викладеним в ній пояснення та просили таку задовольнити.

Додатково пояснила, що в неї з батьком неприязні відносини виникли раніше. Батько поводить себе як власник квартири, хоча така отримувалася на склад сім`ї, після того як вона залишилася сама і виховує сина, батько часто її принижує, обзиває нецензурними словами. Також він часто свариться з мамою та її принижує, а тому вона заступається за матір. Так само і сталося в осанньому інценденті, коли батько в кімнаті, де вони проживають наніс фізичного болю матері і вона почала заступатися, тоді батько її випхав з кімнати, обзивав нецензурно та здійснив щодо неї фізичне і психологічне насильство. В результаті розгляду її заяви, працівниками поліції винесено заборонний припис щодо батька на 9 днів. Також у 2024 році батько наніс їй побої, у звязку з чим вона зверталася до поліції. Просить задовольнити заяву.

Представника заявника адвокат Балуш М.Б. підтримала вимоги заяви.

Заінтересована особа ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечив щодо обставин викладених в заяві, просив відмовити. Пояснив, що у сім`ї, де він мешкає час від часу виникають побутові непорозуміння. Донька, онук та дружина часто цькують, принижують та ображають його, оскільки мають суттєву перевагу у силі, віці та фінансовому становищі. Зазначає, що він є особою похилого віку (74 роки), часто хворіє, а тому і виникають незручності в побуті, на які так негативно реагують члени сім`ї. До 2024 року він за власні кошти утримував, оплачував послуги на квартиру за всю сім`ю та комірне на селі. Квартиру, де мешкають він отримав на роботі, працюючи на різних посадах на будівництві. На тепер склалася така ситуація, що він з дружиною проживає в одній кімнаті найменшій, а донька і внук по різних кімнатах. Сварки виникають, ще й тому, що він немає доступу до балкону в кімнаті, де проживає донька. 07.03.2026 року конфлікт стався через те, що він увімкнув телевізор та підсилив гучність і на зауваження дружини сталася шарпанина, на що відреагувала донька. Коли донька стала на порозі їх кімнати, він заблокував їй рух та виштовхав. Ніякого фізичного насильства не було.

Представник заінтересованої особи адвокат Курилець Х.З. заперечила заяву та просила відмовити у такій.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що заявниця є спільною дитиною. Сім`я проживає разом у трикімнатній квартирі, де одну кімнату займають вона з чоловіком ОСОБА_5 , інші по одній донька і внук. Відносини у сім`ї є конфліктними, чоловік ображає нецензурними словами її та доньку, застосовує насильство. У 2024 році чоловік вчинив насильство щодо доньки з тілесними ушкодженнями, однак вони вирішили забрати заяву, щоби не надавати такому публічного розголосу. 07.03.2026 року на її зауваження в кімнаті про те, що телевізор працює дуже гучно, чоловік не реагував, тоді вона примусово намагалася вимкнути звук, у зв`язку з чим ОСОБА_2 її штовхнув і спричинив біль та на допомогу надійшла донька. Батько з донькою сварилися, та виштовхував з кімнати. Чоловік поводить себе зверхньо, ображає всіх вдома, вважає, що квартира належить тільки йому, т.я. він її отримав на роботі. Підтримує заяву.

Свідок ОСОБА_6 дав показання про те, що він є рідним братом ОСОБА_7 . За місцем проживання брата був дуже давно. Все, що відбувається вдома знаєзі слів брата. Особисто знає, що ОСОБА_2 дійсно проводив ремонти в себе у квартирі та в будинку на селі, який належить його дружині, а тепер його туди не пускають. Зі слів брата відомо, що його вдома обзивають та з ним поводяться негарно.

Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є дочкою заінтересованої особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заявник зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із нею за вказаною адресою проживає: заінтересована особа ОСОБА_2 , мати ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 . Співвласниками квартири є зазначені особи та брат заявниці ОСОБА_8 .

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, одним із яких є заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою (частина друга статті 26 вказаного Закону).

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встанов- лений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з положеннями п.5 ч.2 ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб, зокрема: особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України, у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

З урахуванням змісту наведених норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.

Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суд надає оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішуючи питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

При вирішенні питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суд встановлює, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінює ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

Згідно з правовими позиціями, викладеними Верховним Судом, зокрема, в Постановах від 27 листопада 2019 року у справі №753/23624/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 754/9263/19, від 14 січня 2019 року у справі № 754/6995/19, від 06 лютого 2010 року у справі № 753/8626/19, під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису, суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Також у цих постановах Верховний Суд виходив з того, що звернення заявника до органів поліції самі по собі, не підтверджують факт вчинення насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені в Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису слід встановити, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінити ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Така правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 січня 2020 року в справі № 754/6995/19, провадження №61-16980св19.

Як вбачається із матеріалів справи, заявник, посилаючись на те, що ОСОБА_2 чинить щодо неї домашнє насильство покликається на 2024 рік, коли батько завдав їй тілесних ушкоджень у зв`язку з чим вона звернулася до поліції. Однак, згодом нібито через погрози батька, заявник відкликала подану заяву. Також, 07.03.2026 року близько 21:00 год., ОСОБА_2 черговий раз вчинив фізичне та психологічне насильство відносно заявника за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим працівниками поліції було винесено і складено терміновий заборонний припис серії ЕТ №105171 строком на 9 діб із забороною контактувати у будь-який спосіб із постраждалою особою. Проте, ОСОБА_2 продовжує чинити насильство у сім`ї.

Відповідно до п. 14 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Отже, необхідність видачі обмежувального припису заявник аргументувала, зокрема, вчиненням щодо неї психологічного насильства. В обґрунтування вказаних обставин заявником покладено пояснення самої ОСОБА_1 , наявність звернень до поліції, показаннями свідка ОСОБА_3 її мами, якими підтверджено той факт, що між членами сім`ї: донькою і матір`ю та батьком дійсно склалися напруженні стосунки.

Так, розглядаючи протокол серії ВБА №214300 від 07.03.2026, було встановлено що під час конфлікту 07.03.2026 року вчинені дії ОСОБА_2 є формою домашнього насильства та викликали в ОСОБА_9 побоювання за свою безпеку та безпеку своєї матері, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе і завдали шкоди психічному здоров`ю. Також згідно форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства від 07.03.2026, ОСОБА_2 визначено низький рівень небезпеки.

Також заявник, посилаючись на те, що ОСОБА_2 чинить по відношенню до неї фізичне насильство, посилалась на те, що таке насильство полягає в нанесенні 02.01.2024 року їй тілесних ушкоджень, а також під час конфлікту 07.03.2026 року.

Відповідно до п. 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Як на підтвердження фактів застосування відносно ОСОБА_1 фізичного насильства, як то тілесних ушкоджень 02.01.2024 року надає суду консультаційні висновки спеціаліста, протокол про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 02.01.2024. Однак, належних доказів нанесення фізичного насильства заявниця не надала, а як пояснила в судовому засіданні, заяву від 02.01.2024 року відкликала самостійно, нібито під примусом батька. При цьому не вказала який і в чому проявлявся примус на відкликання заяви.

Щодо нанесення тілесних ушкоджень 07.03.2026 року, то доказів заявником не надано, а як зазначено у терміновому заборонному приписі 105171 від 07.03.2026 року тілесних ушкоджень не заподіяно. Доказів, що зазначений терміновий заборонний припис оскаржувався заявником або заінтересованою особою суд не отримав.

У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2020 року у справі №753/10840/19, провадження № 61-22727св19, зроблено висновок про те, що видача обмежувального припису є обов`язковою в разі доказово обґрунтованого постійного використання у безпосередньому спілкуванні або переписці з колишнім чоловіком/дружиною та дітьми погроз, у тому числі фізичною розправою, вживанням щодо них ненормативної лексики, образ та приниження, які кваліфікуються як домашнє насильство у формі психологічного насильства.

З показань свідка ОСОБА_10 вбачається, що відносини у сім`ї є конфліктними, чоловік ображає нецензурними словами її та доньку, застосовує насильство.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства (правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП) може бути підставою для застосування заходів обмежувального припису. Такий правовий висновок викладено в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19.

Постановою від 28 квітня 2026 року Шевченківського районного суду м. Львова ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП та призначено йому адміністративне стягнення у виді штрафу. На час розгляду заяви зазначена постанова оскаржена ОСОБА_2 в апеляційному порядку.

Аналіз практики ЄСПЛ стосовно порушеного заявницею питання свідчить, що питання можливості отримання та належного виконання обмежувальних приписів є тісно пов`язаним із позитивними обов`язками держави із забезпечення права особи не зазнавати катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження згідно зі ст. 3 ЄСПЛ, а також права на життя згідно ст. 2 та повагу до сімейного і приватного життя, зокрема фізичну і психологічну недоторканність особи, згідно ст. 8 ЄСПЛ.

Під час розгляду заяви судом встановлено, що більшість конфлікних ситуацій в сім`ї пов`язані зі спільним проживанням та побутовими умова. Це і стан здоров`я заінтересованої особи, якому потрібно більше користуватися послугами догляду, погіршений слух, що примушує його вмикати гучність радіо- телевізійних приладів, а також фактичне використання житлової площі квартири. Саме усунення таких причин і надасть можливість зменшити конфліктих ситуацій за місцем проживання сторін.

Суду також не надано доказів повторності вчинення домашнього насильства щодо заявника зі сторони ОСОБА_11 .

Враховуючи усі надані заявником докази, з огляду на встановлені судом обставини, оцінюючи належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задовлення заяви.

В силу ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, суд відносить на рахунок держави.

Керуючись ст. 265, 350-6 ЦПК України, ст.1, ч.3 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд,

у х в а л и в:

у задовленні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису – відмовити.

Заявник: ОСОБА_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Заінтересована особа: ОСОБА_2 , РНОКПП – НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя П. С. Невойт