Рішення від 11 серпня 2025 р. у справі №376/335/19 — Сквирський районний суд Київської області

Суд: Сквирський районний суд Київської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: за заповітом

Дата: 11 серпня 2025 р.

Справа: №376/335/19

Суддя: Коваленко О. М.

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/335/19

Провадження № 2/376/15/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2025 року Сквирський районний суд Київської області у складі:

Головуючого судді – Коваленка О.М.

при секретарі – Щур Л.А.,

за участі:

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

відповідача – ОСОБА_3 ,

відповідача – ОСОБА_4 ,

відповідача – ОСОБА_5 ,

представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сквира Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною та визнання права власності на частку у спадковому майні,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого вказав, що в провадженні Сквирського районного суду Київської області знаходиться цивільна справа № 376/335/19 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Суть спору полягає в розподілі між спадкоємцями спадкового майна, що залишилось після смерті ОСОБА_7 , зокрема:

Земельної ділянки площею 3,389 га, розташованої на території Селезенівської сільської ради Сквирського району Київської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, посвідченої Державним актом на право приватної власності на землю Серія ІІІ – КВ № 03 27 87, кадастровий номер 322 408 68 00:02:001:0016;

грошового вкладу з усіма видами компенсації та нарахуваннями на рахунок № НОМЕР_1 у ТВБВ № 10026/0657 ГО ОБУ по місту Києву та Київській області АТ «Державний Ощадний банк України»;

та майна, яке вона успадкувала після смерті ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про смерть № 10 виконкому Селезенівської сільської ради Сквирського району Київської області, шляхом постійного проживання, але спадкових прав не оформила належним чином:

Житлового будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 55 кв. м., житловою площею 15,7 кв. м.;

земельної ділянки площею 0,2500 га, яка розташована в с. Селезенівка Сквирського району Київської області, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 322 408 68 01:01:022:0008;

земельної ділянки площею 0,3789 га, яка розташована в с. Селезенівка Сквирського району Київської області, призначеної для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 322 408 68 01:01:022:0009;

земельної ділянки, площею 3,3898 га, розташовану на території Селезенівської сільської ради Сквирського району Київської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 322 408 68 00:02:001:0015.

ОСОБА_7 залишила заповіт, посвідчений 15.04.2013 секретарем Селезенівської сільської ради Сквирського району Київської області, яким усе належне їй майно заповіла:

1) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

2) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

3) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

4) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Після відкриття спадщини позивач мав намір у встановленому законом порядку звернуться до нотаріальної контори та оформити право власності на належну йому частину спадкового майна, але не зміг цього зробити, оскільки є інвалідом війни II групи, хворіє на тяжку хворобу.

Так, позивач, виконуючи військові обов`язки у Республіці Афганістан ще у 1983 році внаслідок чисельних вогнепально-осколочних поранень, отримав контузію головного мозку, осколкові поранення голови, правого плечового суглобу, що підтверджується актом № 80/Ж від 03.02.2011 Київського міського бюро судово-медичної експертизи.

Витягом Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України із протоколу № 242 від 11.02.2011 встановлено, що наслідком перенесеної контузії ЗЧМТ є постконтузіційна енцефалопатія III ст. з розсіяною пірамідною симптоматикою, з вираженим церебростенічним синдромом, вегето-судинною дисфункцією, частими судинними кризами змішаного типу, мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю. Післятравматнчний церебральний арахноїдит з лікворо-гіпервираженим цефалічним синдромом, центральною вестибулярною дисфункцією, стійко вираженим цефалгічним синдромом. ІБС, атеросклеротичному кардіосклерозу, стенконакрдії 2 ст., Персистуюча форма гіпертонічної хвороби. Суправентикулярна ексграсистолоія СН1-ПА.

Внаслідок контузії головного мозку та множинних вогнепальних осколкових поранень отриманих під час проходження військової служби, позивач змушений тривалий час знаходитися на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, оскільки внаслідок розривної дії снаряду він отримав чисельні поранення та захворювання.

Зокрема:

1) У період з 29.01.2013 по 08.02.2013 у КЗ КОР «Київська обласна лікарня № 2», клінічний діагноз: стенокардія напруги, ФК - ІІ. Актеросклеротичннй кардіосклероз. Гіпертонічна хвороба ІІ ст. Ускладнення: Пароксизмальна форма миготливої аритмії (часті пароксизми). екстрасистолія СН-1 ст., ФК-1. Дисциркуляторна та посттравматична енцефалопатія, II ст. з лів.пірамідною недостатністю, цербрастенічним, цефалічним синдромом.

2) У період з 14.03.2013 по 29.03.2013 ДЗ «Український госпіталь для воїнів- інтернаціоналістів «Лісова поляна».

3) 21.03.2013 - ДЗ «Український госпіталь для воїнів- інтернаціоналістів «Лісова поляна» МОЗ, діагноз: стійкі залишкові явища перенесеної ЗЧМТ (1983 рік, контузію головного мозку анамнестично) СПО декомпресія правої ХА \2009 р.\ у вигляді післятравматичної та дисциркуляторної енцефалопатії II ступеню з вираженим церебростенічним синдромом, розсіяною пірамідною симптоматикою, вегепо-судинною дисфункцією, частими судинними кризами змішаного характеру, мнестичним зниженням, емоційно вольовою нестійкістю. Післятравматичний церебральний арахноїд з лікворо-гіпертензивним синдромом, центральною вестибулярною дисфункцією, стійко вираженим цефалічним синдромом.

4) У період з 07.11.2013 по 30.11.2013 Клінічний санаторій ім. М.О. Семашка, діагноз при виписці: стенокардія напруги, ФК - II. Атеросклеротичний кардіосклероз. Персистуюча форма фібриляції передсердій. Атерослероз коронарних артерій. Артеріальна гіпертензія СН ІІ-А.

5) У період з 17.11.2014 по 05.12.2014 Український Державний медико-соціальний центра ветеранів війни. Основний діагноз: ІХС: стенокардія напруження, ІІ ф.кл.; дифузний кардіосклероз. СН ІІ-А ст. Персистуюча форма мерехтливої аритмії. Гіпертонічна хвороба II ст., 3-й ступінь. Ризик 4. Супутній діагноз: Віддалені наслідки ЗЧМТ (1983 Афганістан) зі стійким цефалгічним, церебрастенічним синдромами, судинними кризами, диссомнією. Посттравматичний арахноїдит з кікворогіпертензивним синдромом, центральною вестибулярною дисфункцією, цефалгічним синдромом. Посттравматичний остеохондроз грудного відділу хребта. Хронічний гепатит. Хронічний холецистит, ст. ремісії. Хронічний панкреатит, ст. ремісії.

У зв`язку із зазначеними захворюваннями стан здоров`я позивача з кожним роком тільки погіршується, а з березня 2013 року загальний стан значно погіршився, почали турбувати головні болі, що підсилюються при зміні погоди, фізичному навантаженні, запаморочення, похитування при ході, значене погіршення пам`яті, зниження слуху, працездатності, дратівливість, порушення сну, загальна різка слабкість.

Такі обставини фактично позбавили позивача можливості періодично відвідувати нотаріуса, збирати документи та оформлювати право власності на спадщину.

З метою зменшення впливу цих обставин на реалізацію спадкових прав, виникла необхідність делегувати повноваження щодо оформлення спадщини.

Водночас, відповідачі користуючись ситуацією (систематичним знаходженням у закладах охорони здоров`я), запропонували позивачу подати до нотаріуса заяву про підмову від спадщини, мотивуючи свою позицію тим, що начебто ОСОБА_3 найближче всіх проживає до нотаріуса, у якого відкрито спадкову справу, зареєструвати спадщину на одного спадкоємця буде дешевше ніж на кожного окремо, а подання заяви про відмову від спадщини на користь ОСОБА_3 жодним чином не буде впливати на обсяг спадкових прав. Після реєстрації спадщини на себе, ОСОБА_3 зобов`язалася реалізувати спадкове майно, а отримані гроші поділити між спадкоємцями.

Таким чином знаходячись під впливом тяжких обставин, позивач відмовився від прийняття спадщини та вкрай невигідних для себе умовах на користь ОСОБА_3 , подавши відповідну заяву до Сквирської районної державної нотаріальної контори.

Відсутність справжньої волі позивача від відчуження прав на спадкове майно може бути підтверджена показами свідків, яких позивач просить допитати у судовому засіданні.

У період з 2013 по 2019 роки відповідач ОСОБА_3 жодних дій щодо оформлення права власності на спадщину та реалізації спадкового майна не вчинила, в результаті чого між сторонами виник конфлікт.

У березні 2019 року позивач дізнався, що рішенням Сквирського районного суду Київської області у цивільній справі № 376/335/19 на підставі Мирової угоди, яку позивач не підписував, право класності на спадкове майно було визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , фактично усунувши позивача від спадкування.

Враховуючи викладене позивач, вважає, що має місце порушення його прав, як спадкоємця, а також наявні підстави, передбачені ст. 233 ЦК України для визнаній відмови від прийняття спадщини недійсною.

Підстави та обгрунтування позовних вимог.

Відповідно до ч. 5 ст. 1274 ЦК України, відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

Відповідно до п. 25 Постанови пленуму Верховного СудуУкраїни від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, передбачених статтями 225, 229-231, 233 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

У пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

З урахуванням наведеного позивач ОСОБА_1 просить суд:

Визнати недійсною відмову ОСОБА_1 від прийняття спадщини.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку у спадковому майні, що складається із:

- земельної ділянки площею 0,2500 га, яка розташована в с. Селезенівка Сквирського району Київської області, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3224086801:01:022:0008;

- земельної ділянки площею 0,3789 га, яка розташована в с. Селезенівка Сквирського району Київської області, призначеної для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3224086801:01:022:0009;

- земельної ділянки, площею 3,3898 га, розташованої на території Селезенівської сільської ради Сквирського району Київської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 322086800:02:001:0015.

- земельної ділянки площею 3,3893 га, розташованої на території Селезенівської сільської ради Сквирського району Київської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, посвідченої державним актом на право приватної власності на землю серія ІІІ-КВ № 032787, кадастровий номер 3224086800:02:001:0016;

- житлового буднику АДРЕСА_1 , з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 55 кв. м, житловою площею 15,7 кв.м;

- грошового вкладу і усіма видами компенсацій та нарахуваннями на рахунку № НОМЕР_1 у ТВКВ № 10026/0657 ГУ ОБУ по місту Києву та Київській області АТ «Державний Ощадний банк України».

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року було задоволено клопотання позивачів за первісним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про залишення позову без розгляду.

Залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання права власності на майно в порядку спадкування та роз`яснено позивачам, що відповідно до ч. 2 ст. 257 ЦПК України, особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

04.03.2025 року в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Рощин Іван Геннадійович позовні вимоги підтримав в повному обсязі та надав пояснення аналогічні викладеним в позові.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав думку свого представника та просив позов задовольнити в повному обсязі з підстав викладених в позові.

23.04.2025 року представник відповідача ОСОБА_3 – адвокат Сікорська Ольга Миколаївна в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та повідомила, що відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною при одночасному настанні двох обстави: відмову від прийняття спадщини вчинена при настанні обтяжуючих обставин; відмова від прийняття спадщини вчинена на вкрай невигідних умовах.

Однак, позивачем не надано належних та допустимих доказів, що відмову від прийняття спадщини вчинено при настанні обтяжуючих обставин і на вкрай не вигідних умовах, при цьому наведені доводи у позові не відповідають дійсності та є перекрученими.

Так, позивач стверджує, що після військової служби у армії є інвалідом війни та важко хворим і перебуває на стаціонарному лікуванні у госпіталі «Лісова Поляна» у період з 14.03.2013 по 29.03.2013 і ці обставини на думку позивача є обтяжуючими. Саме ніби під дією цих обставин 26.09.2013 позивач написав заяву про відмову від спадщини, яка оскаржується.

На спростування вищевказаного, представник відповідача зазначає, що позивач дійсно мав питання до здоров`я після військової служби, однак це йому не завадило: все життя пропрацювати і займати керівні посади; мати водійські права та 26.09.2013 року приїжджати для підписання відмови від прийняття спадщини на власному автотранспортному засобі за кермом; мати дозвіл на вогнепальну зброю та після служби в армії неодноразово з нею ходити на полювання; займатися підприємницькою діяльністю.

При цьому представник звертає увагу суду, що ОСОБА_1 майже щороку перебуває на стаціонарному лікуванні, аби підтвердити свою інвалідність з метою отримання соціальної допомоги. В той же час, після стаціонарного лікування пройшло 6 місяців як було написано заяву про відмову від спадщини, тобто явно така обставина не могла бути обтяжуючою при підписанні заяви про відмову від спадщини.

У позові зазначено, що у ОСОБА_1 була потреба делегувати повноваження щодо оформлення спадщини. Представник звертає увагу, що делегувати повноваження позивач міг як своїй дружині, так і своїм двом повнолітнім синам та дочці, але замість делегування повноважень ОСОБА_1 без обставин, що обтяжують, відмовився від спадщини на користь відповідача з причин (та вигідних умов). Таким чином, у позивача на день (26.09.2013) відмови від спадщини не існувало обтяжуючих обставин, які б спонукали його до написання оскаржуваної заяви, так як і не існувало невигідних умов.

Щодо відсутності вкрай невигідних умов при відмові від спадщини представник відповідача зазначила наступне. Так, у позові вказано, що після реєстрації спадщини на себе, ОСОБА_3 , зобов`язалась реалізувати спадкове майно, а отримані гроші поділити між спадкоємцями.

Дане твердження не відповідає дійсності, але одночасно вказує, що в момент відмови від спадщини позивач хотів отримати кошти за реалізоване майно (тобто, вкрай невигідних умов навіть за версією позивача не існувала для нього).

Насправді позивач відмовився від цієї спадщини, так само як і відмовилась від спадщини ще одна сестра ( ОСОБА_5 ), тому що мати ( ОСОБА_9 ) разом з трьома дочками ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ), сином ( ОСОБА_1 ), та дядьком ( ОСОБА_10 ) домовились усно про наступне.

«Якщо ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відмовляться від своїх часток в заповіті ОСОБА_7 , то мати ОСОБА_9 обіцяла в замін сину – позивачу заповісти земельну ділянку площею 3,389 га, іншу частку свого майна заповісти дочці ОСОБА_5 , а іншим двом дочкам домовилася нічого не заповідати, оскільки вони отримають майно в заповіті ОСОБА_7 . У свою чергу, наш рідний дядько, ОСОБА_10 пообіцяв, якщо ОСОБА_1 відмовиться від своєї частки в заповіті ОСОБА_7 , то він напише заповіт на користь племінника ОСОБА_1 та заповість йому: однокімнатну квартиру в м. Києві, земельну ділянку та дачний будинок у Васильківському районі».

З наведеного вбачається, що відмова від спадщини відбулася навпаки на вигідних умовах для позивача, у результаті чого ОСОБА_1 отримав більше майна, ніж відмовився.

За таких обставин позивач не додав до позову жодного доказу про те, що відмова від спадщини була вчинена з метою усунення чи зменшення дії обтяжуючих обставин, тобто позивач навіть не пояснив у позові як відмова від спадщини допоможе його видужанню чи лікуванню. Позивач не надав доказів того, що на момент відмови від спадщини він би відмовився від спадщини на інших умовах. Позивач навпаки вказує, що відмовився від спадщини з метою отримання коштів від реалізації майна іншим спадкоємцем. Також позивач не надав належних доказів як наявності обтяжуючих обставин.

Положеннями ч. 2,5 ст. 1274 ЦК України передбачено, що спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь – якого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Згідно ч. 5 ст. 1273 ЦК України відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

Таким чином, позовна вимога щодо визнання відмови від прийняття спадщини недійсною є необгрунтованою та недоведеною, а тому у її задоволенні слід відмовити.

Представник також зазначає, що відповідач не погоджується з позовними вимогами визнати за позивачем право власності на частку у спадковому майні, оскільки позивач не довів обгрунтованість і законність позовної вимоги щодо визнання відмови від спадщини недійсною, то й не має правових підстав для визнання за позивачем права власності на частку у спадковому майні.

На підставі викладеного представник відповідача просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримала думку свого представника та додатково повідомила, що позивач вводить суд в оману, оскільки він працював, керував транспортним засобом і все розумів.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила у його задоволенні відмовити, оскільки позов надуманий та не відповідає реальним обставинам справи.

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі, просила у задоволенні відмовити, а також повідомила, що її брат – позивач вводить суд в оману і зазначає неправдиві обставини в позові.

Суд, враховуючи позицію позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, заслухавши думку відповідачів та представника, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_7 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 від 18.05.2013, актовий запис № 3, видано Виконавчим комітетом Селезенівської сільської ради Сквирського району Київської області (а. с. 20 т.2).

ОСОБА_7 залишила заповіт, посвідчений 15.04.2013 секретарем Селезенівської сільської ради Сквирського району Київської області (а.с. 21 т.2), згідно якого все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті, і на що вона за законом матиме право заповіла:

1) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

2) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

3) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

4) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 в рівних долях.

Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина на майно, а саме:

Після смерті ОСОБА_7 відповідач ОСОБА_3 прийняла спадкове майно за заповітом, що підтверджується її заявою № 841, яка міститься в Спадковій справі № 363/2013 до майна померлої ОСОБА_7 (а. с. 18 том 2).

Інші спадкоємці за заповітом:

Позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_5 , відповідач ОСОБА_4 відмовились від належних їм часток у спадщині на користь відповідача ОСОБА_3 , що підтверджується їх заявами, які містяться в Спадковій справі № 363/2013 до майна померлої ОСОБА_7 (а. с. 18 зворотня сторона, 19, 19 зворотня сторона том 2).

В подальшому учасники справи домовились, що ОСОБА_3 реалізує спадкове майно, а отримані кошти поділять між спадкоємцями, що також не заперечується сторонами по справі.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 233 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Судом також встановлено, що позивач звертався за допомогою до лікарів та проходив лікування, а саме:

2) У період з 14.03.2013 по 29.03.2013 ДЗ «Український госпіталь для воїнів- інтернаціоналістів «Лісова поляна».

Допитана в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_11 суду повідомила, що є дружиною позивача та мешкає з ним 30 років. З 2010 року стан ОСОБА_1 постійно погіршується, він постійно приймає ліки, у нього була черепно – мозкова травма, постійні головні болі та проблеми з серцем. На час оформлення спадщини позивач хворів, сидів вдома нічим не цікавився, приймав ліки. Свідку відомо, що сестра позивача повинна була продати спадкове майно, а гроші поділити між позивачем та відповідачем в рівних частках.

Твердження позивача щодо знаходження під впливом тяжких обставин на увагу суду не заслуговують, оскільки в судовому засіданні встановлено, що 26.09.2013 року позивач особисто керуючи транспортним засобом прибув в село Селезенівка, Сквирського району, Київської області до секретаря Селезенівської сільської ради для складання заяви про відмову від спадщини, де секретарем було встановлено його особу та перевірено дієздатність.

Таким чином, суд вважає, що у позивача на день складання заяви про відмову від прийняття спадщини не існувало обтяжуючих обставин.

Щодо застосування вимог ст. 1274 та ст. 233 ЦК України суд зазначає наступне. Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Отже, позивачу для визнання правочину недійсним із підстав «вплив тяжкої обставини» та «вкрай невигідні умови», в сукупності необхідно мати такі підстави, які будуть використанні в суді, як докази, зокрема: 1. наявність у особи, що вчинює правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2. правочин, повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3. правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4. особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів; відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.

Також, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених вище, є доведення в судовому процесі нерозривного причино наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні.

Що треба розуміти під терміном «вплив тяжкої обставини» та «вкрай невигідні умови» для визнання недійсним правочину за ст. 233 ЦК України, окрім вищевказаного, це що він характеризується тим, що особа його вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.

Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2023 року у справі № 711/4680/21, Постанова Верховного Суду від 29 березня 2021 року у справі № 369/13272/18-ц, провадження № 61-19054 св20).

В матеріалах справи на аркуші 129 в томі 2 міститься нотаріальна заява ОСОБА_10 в якій зазначено, «Я, ОСОБА_10 , заявляю про те, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є моїми рідними племінниками. Засвідчую, що за усною домовленістю майно братової ОСОБА_9 та її рідних тіток ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , яке складалось з трьох земельних ділянок (паї приблизно по 3,3 га) та старенької хати поділити: ОСОБА_3 – пай; ОСОБА_4 – пай; ОСОБА_1 – пай; ОСОБА_5 – батьківська хата та присадибні ділянки. Я також вирішив скласти заповіт на користь племінника ОСОБА_1 : однокімнатна квартира в м. Києві; земельна ділянка площею 0,10 га в Васильківському районі Київської області; дачний будинок з земельною ділянкою площею 0,10 га в Васильківському районі Київської області. Підтверджую, що мій племінник, ОСОБА_1 , не є обділеним в спадковому майні, а навпаки у великій вигоді.».

Також, обставини домовленості щодо розподілу спадкового майна та відмови від частини спадкового майна в судовому засіданні підтвердили відповідачі по справі, а також свідок, що свідчить про вигідні умови домовленості.

Позивач в позові, який в судовому засіданні підтримав в повному обсязі зазначає, що після реєстрації спадщини відповідач ОСОБА_3 зобов`язалась реалізувати спадкове майно, а отримані гроші поділити між спадкодавцями, що свідчить про вигідні умови для всіх спадкоємців (позивач та відповідачі).

В судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що відмова трьох спадкоємців від прийняття спадщини на користь відповідача ОСОБА_3 було зроблено для поліпшення майнового стану всіх спадкоємців, включаючи позивача.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 відмовився від прийняття спадщини на вкрай вигідних для себе умовах на користь ОСОБА_3 , що суперечить вимогам ст. 233 ЦК України та відсутність елементу «правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах» не дає можливості застосувати до встановлених правовідносин вимоги ч. 1 ст. 233 ЦК України.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання для визнання відмови ОСОБА_1 від прийняття спадщини на підставі вимог ст. 233 ЦК України, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відмова від прийняття спадщини здійснювалась під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних для нього умовах.

Щодо позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 право власності на частку у спадковому майні суд зазначає наступне, оскільки позивачем не доведено обгрунтованість першої позовної вимоги про визнання відмови від спадщини недійсною, а тому відсутні підстави для задоволення другої позовної вимоги про визнання права власності і суд відмовляє в її задоволенні.

На підставі викладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 2, 4, 12, 13, 76,81, 258,259,263-265, 268, 351, 352, 354,355 ЦПК України, ст. 233,1274 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною та визнання права власності на частку у спадковому майні – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлений 28 травня 2026 року.

Суддя О.М. Коваленко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua