Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №686/23156/18 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року

м. Київ

справа № 686/23156/18

провадження № 51-4144км25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),

прокурора ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 21 серпня 2025 року в кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015240010006623, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Шрубків Летичівського району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

1. Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області вироком від 29 січня 2025 року засудив ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

2. Постановлено рахувати строк відбування покарання ОСОБА_7 з моменту приведення вироку до виконання та зарахувати у цей строк періоди перебування під вартою: 12, 13 листопада 2015 року, з 23 листопада 2015 року по 29 січня 2017 року включно та з 04 грудня 2017 року по 03 січня 2018 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

3. До набрання вироком законної сили ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 194 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

4. За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

5. Так, ОСОБА_7 11 листопада 2015 року близько 13:05, перебуваючи в гаражному боксі № НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 , умисно з неприязні завдав ОСОБА_8 два удари не встановленим досудовим розслідуванням предметом, схожим на металевий ключ для ремонту автомобіля, в ділянку потиличної частини голови, від чого потерпілий упав на підлогу, а обвинувачений, притиснувши його ноги правим коліном до підлоги й у такий спосіб позбавивши можливості чинити активний опір, умисно завдав ще два удари зазначеним вище предметом у праву скроневу ділянку голови та два удари в ліву частину грудної клітки. Коли на крики ОСОБА_8 до гаражного боксу забіг ОСОБА_9 , ОСОБА_7 утік, заподіявши потерпіломутяжкі тілесні ушкодження у вигляді ран м`яких тканин лівої половини лобної ділянки голови, відкритого перелому лобної кістки склепіння черепа зліва з переходом на верхню стінку орбіт без зміщення уламків.

6. Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 21 серпня 2025 року залишив вирок місцевого суду без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. Засуджений ОСОБА_7 у касаційній скарзі, посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо нього та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Стверджує, що місцевий суд, маючи в розпорядженні кілька висновків експертів, які суперечать один одному стосовно його осудності чи обмеженої осудності, а також показання допитаного експерта, згідно з якими не було усунуто виявлених розбіжностей, не доручив експертній установі проведення експертизи з метою усунення цих суперечностей, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 242, ч. 2 ст. 332 КПК, адже питання про визначення його психічного стану за наявності відомостей, які викликають сумніви щодо його осудності або обмеженої осудності, залишилося нерозглянутим. Крім того, як вказує засуджений, суд першої інстанції знехтував правилами ст. 66 КК і, призначаючи йому покарання, не визнав обставинами, що пом`якшують покарання, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, які, на думку заявника, з урахуванням тривалого часу, який минув з моменту вчинення кримінального правопорушення, подальшої законослухняної поведінки, працевлаштування і позитивних характеристик з місця роботи, відшкодування завданої шкоди, висловлення жалю з приводу вчинення злочину, осуду своєї поведінки та вибачення перед потерпілим, позиції останнього, який у суді повідомив про примирення з обвинуваченим і просив обрати йому покарання, не пов`язане з позбавленням волі, давали підстави для застосування до нього правил ст. 75 КК. Зауважує, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу за апеляційною скаргою сторони захисту, у якій було зазначено про невстановлення судом першої інстанції психічного стану обвинуваченого та призначення йому несправедливого покарання, усупереч вимогам ст. 419 КПК не дав відповідної оцінки цим доводам і не мотивував належним чином свого рішення щодо законності вироку.

Позиції інших учасників судового провадження

8. Захисник ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу засудженого, просив задовольнити її.

9. Прокурор ОСОБА_6 вважала касаційну скаргу засудженого необґрунтованою, просила залишити її без задоволення, а ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 21 серпня 2025 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.

10. Іншим учасникам судового провадження належно повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

11. Заслухавши доповідача та виступи учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що ця скарга не підлягає задоволенню.

12. Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій умежах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

13. Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК. Можливості скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.

14. Стаття 412 КПК визначає істотними такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

15. За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, у якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

16. З урахуванням зазначених вище вимог закону, вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, Суд виходить з установлених фактичних обставин, викладених у цих судових рішеннях.

17. У кримінальному провадженні з`ясовано, що ОСОБА_7 11 листопада

2015 року умисно з неприязні завдав ОСОБА_8 не встановленим досудовим розслідуванням предметом, схожим на металевий ключ для ремонту автомобіля, два удари в ділянку потиличної частини голови і два удари в праву скроневу ділянку голови, чим заподіяв тяжкі тілесні ушкодження.

18. Такий висновок, з яким правильно погодилася й апеляційна інстанція, суд обґрунтував належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з вимогами ст. 94 КПК.

19. Так, визнаючи ОСОБА_7 винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, суд послався у вироку на показання: засудженого в судовому засіданні про те, що він дійсно з неприязні вдарив балонним ключем, який привіз із собою, потерпілого ОСОБА_8 по голові; свідка ОСОБА_10 , який суду показав, що того дня чув крик потерпілого й бачив, як з гаража останнього вийшов обвинувачений з металевим ключем, після чого в гаражі виявив ОСОБА_8 із розсіченою головою; свідка ОСОБА_9 , який зазначив, що знайшов на підлозі гаража з розбитою головою і в крові потерпілого ОСОБА_8 , над яким стояв ОСОБА_7 з металевим ключем; свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , які зафіксовано в протоколах слідчих експериментів від 28 листопада 2015 року; а також на дані: протоколу слідчого експерименту, проведеного за участю потерпілого ОСОБА_8 , який прямо вказав на ОСОБА_7 як на особу, яка завдала йому декілька ударів металевим предметом по голові й утекла; протоколу прийняття заяви ОСОБА_8 про вчинення кримінального правопорушення; дані протоколу огляду місця події від 11 листопада 2015 року; висновку судово-медичної експертизи від 10 грудня 2015 року № 1399, згідно з якими в потерпілого ОСОБА_8 виявлено тяжкі тілесні ушкодження, походження яких можливе 11 листопада

2015 року внаслідок дії тупих твердих предметів чи предмета довгастої форми з обмеженою контактною поверхнею і не є характерними для падіння з висоти власного зросту.

20. Зазначені докази в сукупності вказують на наявність у діях ОСОБА_7 ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.

21. Твердження засудженого про невстановлення судом його психічного стану за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності, є хибним.

22. За змістом ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ, у тому числі висновок експертизи, не має наперед встановленої сили.

23. У матеріалах кримінального провадження є три висновки експертиз, які було проведено з метою встановлення психічного стану обвинуваченого як на момент вчинення суспільно небезпечного діяння, так і після нього. Усі зазначені експертні висновки суд першої інстанції належним чином дослідив у сукупності з іншими доказами у справі, дав належну оцінку кожному з них й обґрунтував, чому надає перевагу двом із цих висновків, а один відхиляє.

24. Зокрема, ухвалюючи рішення про визнання ОСОБА_7 осудним, місцевий суд узяв до уваги висновки комісійної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 13 січня 2016 року № 17 та судово-психіатричної експертизи від 04 квітня 2018 року № 60, згідно з якими ОСОБА_7 під час вчинення інкримінованого злочину виявляв ознаки психічних і поведінкових розладів унаслідок вживання алкоголю із синдромом залежності, проте міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, а також усвідомлює свої дії та керує ними й тепер і не потребує застосування примусових заходів медичного характеру, оцінивши їх з дотриманням положень статей 94, 242, 332 КПК та вказавши у вироку, що саме ці висновки є обґрунтованими, переконливими, логічними, послідовними, узгоджуються з іншими доказамий відповідають об`єктивній поведінці обвинуваченого під час судового розгляду.

25. Відхиляючи висновок судово-психіатричного експерта від 06 квітня 2016 року № 41, за даними якого ОСОБА_7 під час вчинення інкримінованого йому злочину не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, суд зауважив, що цей висновок спростовується наведеними вище висновками первинної та повторної експертиз, зокрема від 04 квітня 2018 року № 60, яка містить аналіз висновку від 06 квітня 2016 року № 41 з відповідним обґрунтуванням і достатньою аргументацією.

26. Однією із засад кримінального провадження, закріплених у п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК, є змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

27. Відповідно до положень частин 1-3 ст. 22 КПКкримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків.

28. Як видно з матеріалів провадження, у ході досудового розслідування сторона захисту не скаржилася на порушення прав і законних інтересів обвинуваченого. Під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК сторона захисту також не заявляла жодних клопотань та зауважень стосовно недопустимості як доказів у розумінні ст. 87 КПК висновків комісійної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 13 січня 2016 року № 17 та судово-психіатричної експертизи від 04 квітня 2018 року № 60.

29. За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 31 серпня 2022 року (справа № 756/10060/17, провадження № 13-3кс22), імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування та нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України). Отже, у кожному із зазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів із фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України. З огляду на це суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

30. Суд не має підстав уважати, що вказані вище докази сторона обвинувачення отримала з порушенням конвенційних чи конституційних прав обвинуваченого.

31. Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення, порушуючи засади статей 370, 419 КПК, і не відповів на всі апеляційні вимоги сторони захисту, є хибними. Як видно з матеріалів провадження, суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу стосовно ОСОБА_7 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.

32. Апеляційний суд перевірив установлені судом першої інстанції фактичні обставини та зазначив, що місцевий суд, дослідивши, перевіривши та проаналізувавши в судовому засіданні всі докази в сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК. При цьому суд апеляційної інстанції в цілому виконав вимоги ст. 419 КПК щодо змісту ухвали, зазначивши в мотивувальній частині рішення мотиви, з яких виходив, постановляючи його.

33. Цей суд узяв до уваги те, що адвокат ОСОБА_12 звернувся з клопотанням про повторне дослідження судом апеляційної інстанції в порядку ст. 404 КПК висновків комісійної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 13 січня

2016 року № 17 та судово-психіатричної експертизи від 04 квітня 2018 року № 60 з одночасним допитом судових експертів Хмельницької обласної психіатричної лікарні ОСОБА_13 , Львівської обласної клінічної психіатричної лікарні ОСОБА_14 та Київського міського центру судово-психіатричної експертизи ОСОБА_15 (т. 2, а. с. 220-221).

33. Надалі захисник ОСОБА_12 повідомив апеляційному суду про закінчення в нього повноважень на здійснення захисту ОСОБА_7 у цьому кримінальному провадженні (т. 2, а. с. 230). За дорученням від 02 липня 2025 року, виданим на підставі ухвали судді апеляційного суду, для здійснення захисту ОСОБА_7 призначено адвоката ОСОБА_5 (т. 2, а. с. 242).

34. У судовому засіданні апеляційного суду 21 серпня 2025 року сторона захисту в особі обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_5 не підтримала клопотання адвоката ОСОБА_12 про повторне дослідження доказів і відмовилася від повторного дослідження висновків судово-психіатричних експертиз, які є в матеріалах кримінального провадження, а також від виклику та допиту по суті лікарів - судово-медичних експертів. Прокурор також не підтримав клопотання адвоката ОСОБА_12 про повторне дослідження доказів. У зв`язку із цим суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог закону на місці ухвалив рішення про залишення вказаного вище клопотання адвоката ОСОБА_12 без розгляду (т. 2, а. с. 252-253).

35. Таким чином Суд не вбачає підстав для визнання ухвали апеляційного суду такою, що постановлена без дотримання процесуальних вимог закону.

36. Разом із тим Верховний Суд не може визнати справедливим рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині призначеного ОСОБА_7 покарання.

37. Як визначено статтями 50, 65 КК, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

38. Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

39. Питання про призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

40. Разом із тим, як неодноразово зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, регламентовані статтями 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної і касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

41. Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з`ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

42. Оскільки у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображено в санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд, призначаючи покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності, визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію вчинення кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

43. Під особою обвинуваченого в контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.

44. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

45. Виправлення як мета покарання - є наслідком, якого прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це певні зміни в особистості винуватого, які утримують його надалі від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору, виправлення засудженого є кінцевою метою покарання. Тому покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності, даним про особу винного, відповідати встановленим вимогам закону.

46. За змістом ст. 75 КК, якщо засудженому призначено покарання певного виду і розміру (позбавлення волі на строк не більше 5 років), враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

47. Як видно з матеріалів справи, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання, врахував, що він уперше притягається до кримінальної відповідальності, не працює, посередньо характеризується, частково визнав свою вину, відсутність обставин, які обтяжують покарання. Обставиною, яка пом`якшує ОСОБА_7 покарання, суд визнав відшкодування завданої потерпілому шкоди.

48. Суд зробив акцент на тому, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин, водночас належним чином не дослідив наявності обставин, які пом`якшують покарання, не визначив, чому застосування ст. 75 не зможе забезпечити виховання і виправлення винуватого, і не з`ясував, чи відповідатиме призначене ним покарання характеристикам обвинуваченого.

49. Апеляційний суд, здійснюючи перегляд кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_12 , у якій йшлося про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про особу обвинуваченого і було порушено питання про зміну вироку й застосування до засудженого правил ст. 75 КК, також не врахував усіх обставин, які пом`якшують покарання винуватого та свідчать про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

50. Суд звертає увагу на те, що з моменту вчинення кримінального правопорушення минув тривалий час. Упродовж майже 10 років ОСОБА_7 перебував на волі і не вчинив жодних правопорушень, що свідчить про створення в нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві. ОСОБА_7 має позитивні характеристики з місць роботи і проживання, на обліках у лікарів психіатра і нарколога не перебуває, відшкодував завдану шкоду потерпілому, котрий звернувся до суду із заявою, в якій повідомив про примирення з обвинуваченим і просив обрати йому покарання, не пов`язане з позбавленням волі.

51. Отже, зважаючи на приписи ст. 50 КК, згідно з якими покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, беручи до уваги дані про особу обвинуваченого, його позитивні характеристики з місць проживання та роботи (т. 1, а. с. 118, т. 2, а. с. 98), те, що він на обліках у лікарів психіатра і нарколога не перебуває (т. 1, а. с. 114, 115), вчинив тяжкий злочин, водночас потерпілий звернувся до суду із клопотанням про призначення ОСОБА_7 покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, у зв`язку з їхнім примиренням і відшкодуванням шкоди засудженим (т. 1, а. с. 35), що є обставинами, які пом`якшують покарання і дають підстави для пом`якшення призначеного ОСОБА_7 покарання.

52. Крім того, урахувавши, що всі зібрані у справі дані щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, у сукупності з даними про особу обвинуваченого, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, відсутність обставин, що обтяжують покарання, тривалість часу, який минув з моменту вчинення кримінального правопорушення, протягом якого засуджений не вчиняв нових правопорушень, спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, Суд уважає, що є підстави для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК і звільнення його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК. На думку Суду, саме таке покарання за видом і розміром відповідатиме вимогам статей 50, 65 КК і в достатній мірі сприятиме виправленню ОСОБА_7 та попередженню вчинення ним нових злочинів.

53. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність змінити вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 січня

2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 21 серпня 2025 року. Покарання, визначене ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК, є явно несправедливим через його суворість і підлягає пом`якшенню шляхом зниження до 5 років позбавлення волі зі звільненням його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК з іспитовим строком 3 роки та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

54. На підставі наведеного касаційна скарга засудженого ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій стосовно нього підлягають зміні.

Керуючись статтями 403, 432-434, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 січня

2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 21 серпня 2025 року щодо ОСОБА_7 змінити.

Пом`якшити призначене ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК покарання до 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Звільнити ОСОБА_7 , 1969 року народження, з місця позбавлення волі.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3