Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №750/5469/18 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року

м. Київ

справа № 750/5469/18

провадження № 51-6103км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника

ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 26 березня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12018270010001872, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Києва, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 2 ст. 28

ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 289 КК України.

Історія справи і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 вересня 2024 року ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді штрафу:

- за ч. 1 ст. 358 КК України в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено від призначеного покарання;

- ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 358 КК України в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5

ст. 74 КК України звільнено від призначеного покарання;

- ч. 2 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_8 за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 358 КК України та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 цього Кодексу звільнено від призначеного покарання.

Також його засуджено до покарання за ч. 2 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

При цьому Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 26 січня 2026 року скасував вирок районного суду щодо ОСОБА_8 , а кримінальне провадження щодо нього за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого

ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України, закрив на підставі п. 6 ч. 1, ч. 7 ст. 284 КПК України.

Водночас цей суд кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2

ст. 28, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 289 КК України, закрив на підставі п. 5 ч. 1

ст. 284 КПК України, а саме у зв`язку з його смертю.

Судові рішення щодо ОСОБА_8 у касаційному порядку не оскаржуються

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він у невстановлений органом досудового розслідування місці та час, розуміючи протиправність своїх дій, діючи умисно, самостійно вклеїв свою фотокартку на

третій сторінці у паспорті серії НОМЕР_1 громадянина України, виданому на ім`я ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим здійснив підроблення офіційного документа.

Далі 13 березня 2018 року приблизно о 15:00 ОСОБА_7 за попередньою змовою з особою, кримінальне провадження щодо якої закрито у зв`язку зі смертю, маючи при собі підроблений паспорт, прибули до приміщення підрозділу ТОВ «Автокредит Плюс», що розташований за адресою: просп. Миру, 192,

м. Чернігів, з метою укласти договорів лізингу на ім`я ОСОБА_9 та незаконно заволодіти транспортним засобом, де потім ОСОБА_7 за пособництва вказаної особи, яке виразилося в придбанні паспорта громадянина України, сплаті коштів за проведення аукціону, укладенні договору страхування, перебуваючи у приміщенні вказаного підприємства, з корисливих мотивів, з метою оформлення лізингового договору на автомобіль марки «Hyundai», модель «Santa Fe», д. р. н. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , маючи умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, розуміючи, що офіційний документ - паспорт серії НОМЕР_4 громадянина України, виданий на ім`я ОСОБА_9 , є завідомо підробленим, використав його зі своєю фотокарткою для підтвердження особи під час укладення договору.

Разом з тим 13 березня 2018 року приблизно о 16:45 ОСОБА_7 за попередньою змовою з особою, кримінальне провадження щодо якої закрито у зв`язку зі смертю, перебуваючи за тією ж адресою, з корисливих мотивів та метою особистого збагачення, діючи умисно, незаконно, використовуючи завідомо підроблений документ - паспорт серії НОМЕР_5 громадянина України, виданий на ім`я ОСОБА_9 , шляхом обману, оскільки знали наперед, що не будуть сплачувати кошти за придбаний на праві лізингу автомобіль марки «Hyundai», модель «Santa Fe», д. р. н. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , а використання паспорта на ім`я іншої особи унеможливить стягнення з них коштів за договором, пред`явлення їм претензій щодо повернення автомобіля в разі несплати коштів за договором, всупереч волі власника, заволодів вказаним транспортним засобом, який належить

ТОВ «Автокредит Плюс», шляхом запуску двигуна та руху по автодорозі

Київ - Чернігів - Нові Яриловичі в напрямку м. Києва.

Чернігівський апеляційний суд вироком від 26 березня 2026 року рішення районного суду щодо ОСОБА_7 скасував.

Ухвалив свій вирок, яким ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді штрафу:

- за ч. 1 ст. 358 КК України в розмірі 510 грн;

- ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 358 КК України в розмірі 850 грн.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України його звільнено від вказаних покарань.

При цьому ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

Також ухвалено виключити з фактичних обставин кримінального провадження, визнаних судом доведеними щодо ОСОБА_7 , слова: «та пособництві у підробці» «та вказав ОСОБА_7 на необхідність самостійно вклеїти у вказаний паспорт свою фотокартку, з метою підробки та подальшого використання вказаного паспорта у майбутньому» і «на прохання ОСОБА_8 ».

У решті вирок районного суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить змінити вирок апеляційного суду у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість і пом`якшити йому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України.

Не оспорюючи фактичних обставин справи, правової кваліфікації дій засудженого ОСОБА_7 , застосування до нього п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, захисник стверджує, що апеляційний суд порушив загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначив підзахисному занадто суворе покарання.

Свої доводи мотивує тим, що суд не врахував конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого, стану його здоров`я, обставину, яка пом`якшує покарання, що в сукупності давало суду підстави застосувати ст. 75 КК України під час призначення ОСОБА_7 покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Учасники судового провадження заперечення на касаційну скаргу

захисника не подавали.

У судовому засіданні захисник підтримав подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував щодо її задоволення.

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно зі ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Частиною 1 ст. 65 КК України установлено, що суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Нормами ст. 12 КК України передбачена класифікація кримінальних правопорушень:

1. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.

2. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше 3 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі.

3. Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.

Тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше 25 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше 10 років.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 66 КК України встановлено обставини, які пом`якшують покарання, зокрема вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих обставин.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене

ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, кваліфікація його дій та застосування до нього

п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Варто зазначити, що у правовій державі, де покарання передусім є виправним та превентивним засобом, мають використовуватися не надмірні, а лише необхідні й зумовлені метою заходи.

На реалізацію встановленого ч. 2 ст. 61 Конституції України принципу, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положення ст. 65 КК України. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано в положеннях КК України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання.

Керуючись загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України), суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання.

Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину та передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Тобто кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, а саме таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.

Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з їх класифікації, що передбачена нормами ст. 12 КК України, а також із особливостей конкретного кримінального правопорушення й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо кримінальне правопорушення вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.

З огляду на викладене справедливість розглядається як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між поганим вчинком і покаранням.

Таким чином, на несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватися під час призначення покарання.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності, призначаючи покарання, суд має враховувати обставини справи щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину.

Повертаючись до матеріалів цього кримінального провадження, колегія суддів зазначає, що під час нового розгляду в суді першої інстанції, призначеного за рішенням апеляційного суду, яке цей суд постановив після касаційного перегляду кримінального провадження і скасування постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 02 березня 2021 року ухвали апеляційного суду, районний суд, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, врахував характер і ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, наслідки вчиненого, дані про особу засудженого, який не працює, одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, його позитивну характеристику за місцем проживання, вік ОСОБА_7 , стан здоров`я, те, що він до кримінальної відповідальності притягується вперше, наявність обставини, що пом`якшує покарання, - вчинення кримінальних правопорушень внаслідок збігу тяжких особистих обставин, відсутність обставин, що його обтяжують, та дійшов висновку про необхідність призначення засудженому покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2

ст. 289 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна із подальшим звільненням від його відбування з випробуванням із встановленим іспитовим строком 2 роки.

Це рішення районного суду було предметом перевірки апеляційного суду, за результатами якої вирок районного суду щодо ОСОБА_7 скасовано.

Так, під час розгляду Чернігівський апеляційний суд надав, крім іншого, оцінку усім доводам апеляційної скарги прокурора і дійшов висновку про невідповідність призначеного судом першої інстанції покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, у зв`язку із чим ухвалив новий вирок, яким засудив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 289 КК України і призначив йому покарання, яке він має відбувати реально, проте в мінімальних межах санкції зазначеної норми закону, при цьому без конфіскації майна.

Доцільно звернути увагу, що постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 02 березня 2021 року, якою, крім іншого, задоволено скаргу прокурора та скасовано відповідне рішення апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, мотивована, зокрема, тим, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку. Суд касаційної інстанції зазначив, крім іншого, те, що в разі підтвердження того ж обсягу обвинувачення, за яким, зокрема, ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено, призначене йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України слід вважати м`яким.

Зі свого боку апеляційний суд дійшов законного, обґрунтованого та вмотивованого висновку про те, що призначене засудженому ОСОБА_7 покарання з подальшим звільненням від його відбування з випробуванням зі встановленим іспитовим строком не забезпечить досягнення мети покарання.

Так, з матеріалів кримінального провадження убачається, що апеляційний суд на підставі всебічного, повного та неупередженого з`ясування обставин кримінального провадження в їх сукупності взяв до уваги поведінку ОСОБА_7 під час досудового розслідування та судового провадження, яка вказувала на те, що він відповідних висновків стосовно своїх дій та спричинених негативних наслідків не зробив, щиро не розкаявся, вину визнав частково, оскільки заперечив частину сформульованого обвинувачення.

За наведених обставин та з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу засудженого, цей суд ухвалив рішення про необхідність скасування вироку районного суду в частині визначеного покарання та призначення покарання, яке ОСОБА_7 має відбувати реально.

До того ж зазначені засудженим відомості щодо його особи, обставина, яка пом`якшує покарання, дані про його вік та стан здоров`я були враховані судом апеляційної інстанції, який призначив засудженому покарання у мінімальних межах ч. 2 ст. 289 КК України, а саме у виді позбавлення волі на строк 5 років

без конфіскації майна, із чим погоджується і колегія суддів.

При цьому інших обставин, які можуть пом`якшити ОСОБА_7 покарання, крім визначеної районним судом обставини - вчинення кримінальних правопорушень внаслідок збігу тяжких особистих обставин, апеляційний суд не встановив.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи новий вирок та обираючи засудженому вид і розмір покарання, яке останній має відбувати реально, належним чином мотивував своє рішення про те, що необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, є покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

З рішенням суду апеляційної інстанції про призначення засудженому покарання, яке він має відбувати реально без подальшого звільнення від його відбування з випробуванням, погоджується і колегія суддів.

Отже, відсутні підстави вважати покарання, призначене без застосування ст. 75 КК України явно несправедливим.

Таким чином, переконливих доводів про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість унаслідок незастосування положень ст. 75 КК України, що призвело до суворості призначеного засудженому покарання, з касаційної скарги захисника не вбачається та перевіркою матеріалів провадження не встановлено.

Доводи касаційної скарги та матеріали кримінального провадження не містять даних про порушення судом апеляційної інстанції норм кримінального процесуального закону під час розгляду цього кримінального провадження в частині призначення ОСОБА_7 покарання, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахування наведеного апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженому ОСОБА_7 покарання, яке він має відбувати реально.

Призначене засудженому ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам

статей 50, 65 КК України, має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Вирок апеляційного суду належним чином мотивований і відповідає приписам статей 370, 420 КПК України.

Отже, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Чернігівського апеляційного суду від 26 березня 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, касаційну скаргу захисника

ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3