Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №175/3210/22 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року

м. Київ

справа № 175/3210/22

провадження № 51 - 5543 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року та прокурора на вказану ухвалу у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022221110001166 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК у вчиненні замаху закінченого замаху на умисне вбивство, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, а також за ч. 1 ст. 263 КК у незаконному придбанні та носінні бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

Вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено: - за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді п`яти місяців арешту; - за ч. 1 ст. 263 КК допокарання у виді чотирьох років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більше суворим, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього певні обов`язки.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 23 серпня 2022 року, приблизно о 16:00, знаходячись у салоні автомобіля марки «ГАЗЕЛЬ», що стояв на узбіччі біля лісосмуги, яка розташована неподалік с. Малинівка Барвінківської територіальної громади Ізюмського району Харківської області, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, після сварки з ОСОБА_8 на ґрунті особистих неприязних відносин, намагаючись залишити салон цього автомобіля, діючи з умислом, спрямованим на заподіяння тілесних ушкоджень, привів у бойову готовність ручну осколкову гранату шляхом від`єднання від неї кільця запобіжника та викинув її у задні двері вказаного вище автомобіля, біля яких перебував ОСОБА_8 , внаслідок чого відбулася її детонація. У такий спосіб ОСОБА_7 заподіяв потерпілому ОСОБА_8 легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я (ч. 2 ст. 125 КК).

Крім цього, ОСОБА_7 в цей же день приблизно о 16:00, знаходячись у салоні вищезазначеного автомобіля, діючи з умислом, спрямованим на придбання та носіння бойових припасів без передбаченого законом дозволу, придбав, шляхом привласнення знайденого, ручну осколкову гранату. Після чого останній, продовжуючи свій злочинний намір, спрямований на придбання та носіння бойових припасів без передбаченого законом дозволу, носив знайдену ручну осколкову гранату по салону вказаного вище автомобіля до моменту, коли він від`єднав від неї кільце запобіжника та викинув її у задні двері вказаного вище автомобіля, біля яких перебував ОСОБА_8 , внаслідок чого відбулася її детонація і вибух (ч. 1 ст. 263 КК).

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги прокурора та захисника, а вирок суду-без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

В касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК. Вказує, що судами не надано належної оцінки показанням потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_10 та не взято до уваги показання ОСОБА_7 , які він надавав безпосередньо в судовому засіданні. Зазначає, що за обставин, які склалися, дії ОСОБА_7 охоплюються диспозицією ст. 36 КК. Вказує, що місцевий суд безпідставно не взяв до уваги висновок судової молекулярно-генетичної експертизи. Зазначає, що саме озвучений ОСОБА_7 хід обставин відповідає дійсності, оскільки згідно показань потерпілого та свідка на видних місцях в автомобілі гранати не було, свідки були озброєні та погрожували ОСОБА_7 зброєю, а тому логічним продовженням цих подій якраз і є відсутність на кільці від гранати ДНК-профілю останнього, що в свою чергу може бути підтвердженням версії ОСОБА_7 , що гранату йому на коліна поклала інша особа (не виключено, що сам потерпілий), проте стороною обвинувачення біологічні зразки у нього не відбиралися. Зазначає про порушення права ОСОБА_7 на захист, оскільки після затримання його військовослужбовцями о 16:00 23 серпня 2022 року до передачі його о 22:30 працівникам поліції, він не був забезпечений захисником. Під час проведення 23 серпня 2022 року огляду місця події захисник також був відсутній, а із урахуванням емоційного стану ОСОБА_7 , спричиненого протиправними діями щодо нього з боку військовослужбовців (спричинення йому тілесних ушкоджень, висловлення протягом тривалого часу погроз на його адресу), останній був позбавлений можливості робити зауваження, заперечення, заявляти клопотання, надавати необхідні пояснення, тощо. Вказує, що огляд автомобіля «Газель» проведено з порушенням вимог ст. 233 КПК. Зазначає про порушення правил територіальної підслідності, що, на думку захисника, також ставить під сумнів допустимість доказів. Вказує що, хоча діями ОСОБА_7 і було заподіяно шкоди правоохоронюваним інтересам, але це було вчинено ним в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що йому безпосередньо загрожувала.

В касаційній скарзі прокурор, посилаючись істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує про неправильну кваліфікацію судами попередніх інстанцій дій засудженого за ч. 2 ст. 125 КК, оскільки характер його дій, а саме кидання гранати у бік потерпілого, слід розцінювати як бажання заподіяння суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілого, які не настали лише через те, що потерпілий, будучи навченою особою, яка перебувала в зоні бойових дій, вчасно зреагував та відскочив від місця вибуху бойового припасу, а подальші дії ОСОБА_7 були припинені іншими військовослужбовцями. Зазначає, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, формально дійшов до визначення умислу ОСОБА_7 , який застосовуючи осколкову бойову гранату, яку привів у бойову готовність, мав умисел на заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження. Вказує, що оскільки на час розгляду справи апеляційний судом набрав чинності Закон України №3342-ІХ від 23 серпня 2023 року «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів та інших законодавчих актів України щодо удосконалення видів кримінальних покарань», відповідно до якого санкція ч. 2 ст. 125 КК була викладена у новій редакції та не передбачала такого виду покарання як арешт, суд апеляційної інстанції, з огляду на положення ч. 2 ст. 404 КПК, мав вийти за межі апеляційних скарг прокурора та захисника та змінити вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 125 КК покарання, а також за сукупністю кримінальних правопорушень. Зазначає, що через перекваліфікацію місцевим судом дій ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 125 КК, призначене йому покарання за два кримінальних правопорушення є надмірно м`яким та не відповідає принципу співмірності за скоєне, що в свою чергу призвело також до безпідставного звільнення від відбування його відбування з іспитовим строком. Вказує, що апеляційний суд, в порушення вимог статей 414, 419 КПК належним чином не проаналізував усі доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення, що перешкодило йому ухвалити законне рішення.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав касаційну скаргу сторони захисту та заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора. Прокурор підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення за заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог касаційної скарги.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й вмотивованості судового рішення, убачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Щодо доводів прокурора про неправильну перекваліфікацію судами дій ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 125 КК, то колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ст. 24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова - наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.

Питання про наявність чи відсутність умислу на вбивство необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Замах на вбивство може бути вчинений лише за наявності прямого умислу на позбавлення життя потерпілого, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату, тобто наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони були включені в ціль його діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла й вчинити замаху на їх досягнення.

Згідно матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, як закінчений замах на умисне вбивство, тобто протиправне заподіяння смерті іншій особі.

Разом із тим, за результатами судового розгляду, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і апеляційний суд, дійшов висновку про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 125 КК, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, оскільки встановлені обставини свідчать, що обвинувачений ОСОБА_7 , беручи до рук гранату, а потім, після клацання, відкидаючи її від себе, хоча і в єдиному можливому напрямку, усвідомлював суспільно небезпечний характер такого свого діяння, передбачав його суспільно небезпечні наслідки і лише допускав можливість (а не бажав) настання будь-яких наслідків, у тому числі смерті потерпілого, отже, не мав прямого умислу на вбивство потерпілого і повинен нести відповідальність лише за фактично заподіяні наслідки.

Зокрема, таке рішення місцевий суд обґрунтував: показаннями засудженого ОСОБА_7 , який хоча і визнав свою винуватість частково, проте не заперечував того, що він викинув гранату від себе, при цьому нікого вбивати він не збирався, шкодує, що так сталося, але іншого варіанта дій у нього не було; показаннями потерпілого, який пояснив, що обвинувачений дійсно відкинув гранату від себе так як клацання відбулося у нього в руках і він скоріш за все злякався, проте зазначив, що іншого вибору куди викинути гранату, у обвинуваченого не було, тільки в бік дверей.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у ОСОБА_7 умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_8 , а тому касаційна скарга прокурора в цій частині до задоволення не підлягає.

Разом з тим Суд вважає слушними доводи захисника про недотримання апеляційним судом вимог ст. 419 КПК.

Так, відповідно до ст. 404 КПК, апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку щодо його відповідності нормам кримінального та процесуального законів, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

За вимогами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено, зокрема, суть апеляційної скарги та докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, на яких її визнано необґрунтованою.

Зважаючи на законодавчі приписи, а також положення ст. 419 КПК, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права.

До того ж, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.

Недотримання вказаних положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Під час перегляду вироку щодо ОСОБА_7 апеляційний суд зазначених вимог закону в повному обсязі не дотримався.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись із вироком суду, захисник подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального, просив закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

Зокрема захисник вказував на те, що місцевим судом не надано належної оцінки показанням ОСОБА_7 з приводу того, що він відкинув гранату від себе, бо іншого варіанта у нього не було, так як в його руках відбулося клацання гранати, проте при цьому нікого вбивати він не збирався, та не взято в повному обсязі до уваги показання потерпілого, який зазначив, що обвинувачений дійсно відкинув гранату від себе, так як клацання відбулося у нього в руках, проте іншого вибору куди викинути гранату крім в бік дверей, у нього не було.

При цьому окрім іншого, сторона захисту вказувала на те, що згідно висновку судової молекулярно-генетичної експертизи, виявлені на фрагменті металевого предмета (металевого кільця гранати) клітини з ядрами, які містять генетичні ознаки, не збігаюся з генетичними ознаками (ДНК-профілем) зразка букального епітелію обвинуваченого, що в свою чергу, на думку захисника, може бути підтвердженням версії ОСОБА_7 , що гранату йому на коліна поклала інша особа, і не виключено, що сам потерпілий.

Разом з цим суд апеляційної інстанції, погоджуючись з вироком суду першої інстанції та залишаючи апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення, ретельно не перевірив усіх доводів захисту, і не навів переконливих мотивів на їх спростування, послався на ті ж самі докази, які оспорювались, не надавши їм власної оцінки, чим фактично продублював вирок.

Водночас враховуючи, що вказані твердження сторони захисту, за умови їх підтвердження, можуть вплинути на законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 в частині правильності кваліфікації його дій як за ч. 2 ст. 125 КК, так і за ч. 1 ст. 263 КК, відповідні доводи потребували ретельної перевірки, з наведенням докладних мотивів визнання їх необґрунтованими, чого суд апеляційної інстанції не зробив. При цьому, саме лише посилання апеляційного суду в ухвалі на їх безпідставність, в даному випадку є недостатнім для спростування позиції сторони захисту.

Що стосується посилання суду апеляційного суду на те, що під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції сторона захисту не заявляла клопотання про відібрання у потерпілого біологічних зразків та проведення молекулярно- генетичної експертизи, то суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається із звукозапису судових засідань в суді апеляційної інстанції, сторона захисту неодноразово наголошувала на тому, що згідно висновку судової молекулярно-генетичної експертизи, виявлені на фрагменті металевого предмета (металевого кільця) клітини з ядрами, які містять генетичні ознаки, належать невстановленій особі чоловічої статі та не збігаються з генетичними ознаками (ДНК- профілю) ОСОБА_7 , що за твердженням захисника, підтверджує показання останнього, що гранату йому на коліна поклала інша особа, і не виключено, що сам потерпілий ОСОБА_8 , біологічні зразки у якого сторона обвинувачення не відбирала та на експертизу не надсилала.

При цьому захисник зазначав, що під час досудового розслідування стороною обвинувачення було відмовлено у задоволенні клопотання щодо відібрання біологічних зразків у потерпілого.

Дані обставини залишились поза увагою апеляційного суду.

Також суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив та не спростував версію сторони захисту щодо обставин появи гранати в руках ОСОБА_7 .

Зазначене свідчить про формальний підхід апеляційного суду під час розгляду апеляційних скарг сторони захисту, а саме недотримання вимог ст. 419 КПК. Отже, під час розгляду справи суд апеляційної інстанції допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для його скасування, а тому касаційна скарга захисника підлягає задоволенню частково, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Оскільки ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню через допущення істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, що могло призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та ставить під сумнів правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за як за ч. 2 ст. 125 КК, так і за ч. 1 ст. 263 КК, то Суд позбавлений можливостей перевірити доводи касаційної скарги сторони обвинувачення щодо невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого та незастосування апеляційним судом при призначенні ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 125 КК Закону України №3342-ІХ від 23 серпня 2023 року, а тому касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.

Під час нового розгляду апеляційному суду слід урахувати наведене, ретельно перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, а також інші доводи в його касаційній скарзі, надати на всі з них умотивовані відповіді, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення, яке відповідає вимогам ст. 370 КПК.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Касаційну скаргу захисника задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3