Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №757/476/21-к — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року

м. Київ

справа № 757/476/21-к

провадження № 51-2587км25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженої ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Печерського районного суду м. Києва від 28 липня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100060003113, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Брянка Луганської області, жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК,

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком районного суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_8 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Згідно з вироком суду 24 жовтня 2020 року приблизно о 6:00 ОСОБА_8 , перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_2 ), під час спільного вживання алкогольних напоїв із знайомим ОСОБА_9 , котрий напередодні запросив її спільно проживати у вказаній квартирі своїх батьків, зненацька повідомила ОСОБА_9 , що в особистих стосунках надає перевагу жінкам та вказала на присутню у цій же компанії свою знайому - ОСОБА_10 . Унаслідок негативного сприйняття вказаних відомостей ОСОБА_9 , у ОСОБА_8 виникла особиста неприязнь до нього та злочинний умисел на спричинення йому тяжких тілесних ушкоджень.

Тоді ОСОБА_8 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, з метою спричинення ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок раптово виниклої особистої неприязні до останнього, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи настання негативних наслідків, взяла кухонний ніж та умисно раптово завдала потерпілому ОСОБА_9 , який в цей час перебував на балконі, суміжному з кімнатою, один удар лезом ножа в ліву частину грудної клітини, чим спричинила йому тяжких тілесних ушкоджень. В подальшому, ОСОБА_8 була затримана працівниками поліції на подвір`ї будинку.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На думку захисника, в ході судового розгляду справи не були здобуті беззаперечні та безспірні докази винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого злочину, а показання потерпілого щодо обставин події є суперечливими.

Також захисник вважає, що дії ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 121 КК кваліфіковано невірно, оскільки вона перевищила межі необхідної оборони та спричинила більш тяжку шкоду потерпілому, а тому їх слід кваліфікувати за ст. 124 КК. Однак показання ОСОБА_8 про її перебування у стані необхідної оборони не були належним чином перевірені судом першої інстанції.

Крім того, цим судом було порушено право ОСОБА_8 на захист, передбачене ч. 2 ст. 20 КПК, оскільки останній не було роз`яснено її права, в тому числі заявляти клопотання, а також не вирішено питання про залучення перекладача, з огляду на повідомлення ОСОБА_8 про те, що вона не достатньо володіє державною мовою.

Допущені місцевим судом порушення залишились поза увагою апеляційного суду, а тому обидва рішення є незаконними і необґрунтованими та підлягають скасуванню.

У запереченнях на касаційну скаргу захисника, прокурор просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Засуджена та її захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Водночас Суд звертає увагу, що в поданій касаційній скарзі захисник серед іншого, не погоджується з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, вказує на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та ставить під сумнів достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірка, як зазначалося вище, на підставі положень статей 433, 438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.

Тобто, такі доводи касаційної скарги не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції, оскільки Суд не вправі виходити за межі фактів та обставин, установлених у судах першої та апеляційної інстанцій, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, установлених судами нижчих інстанцій.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Згідно зі ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок.

Відповідно до вимог ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.

Висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Указаного висновку суд дійшов на підставі аналізу показань допитаних у судовому засіданні потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , експерта ОСОБА_15 та письмових доказів, зміст яких детально викладений у вироку.

Водночас, сама засуджена ОСОБА_8 , будучи допитаною у суді першої інстанції, винуватість у вчиненні інкримінованого злочину не визнала, проте підтвердила, що вдень події вона з потерпілим і подругою вживала алкогольні напої та пояснила, що коли ОСОБА_9 поводив себе агресивно (вдарив її по щоці при намаганні обвинуваченої вийти з балкону, викрутив руку за спину, а іншою рукою намагався перехилити обвинувачену через вікно), вона намагалась чинити йому супротив, у ході якого відбулась штовханина і тоді, засуджена взяла якийсь предмет, можливо ніж, яким мабуть вдарила ОСОБА_9 .

Разом з тим, версія розвитку подій, на якій наполягала засуджена, не знайшла свого підтвердження в ході дослідження доказів судом першої інстанції.

Як убачається із вироку, допитаний судом першої інстанції потерпілий ОСОБА_9 підтвердив, що в день події вони всі разом сиділи на балконі, спілкувались, та приблизно о 5:00 ОСОБА_8 та ОСОБА_16 почали цілуватись, на що він запитав, що відбувається і заради чого було все це знайомство між ним та обвинуваченою. Після цього ОСОБА_8 пішла з балкону та зачинила його там. ОСОБА_9 став кричати і стукати, щоб його відчинили, на що обвинувачена повернулась, відчинила двері та раптово вдарила потерпілого ножем, який принесла з собою, у ліву частину грудної клітки, в ділянку серця. Додав, що він сам зателефонував у поліцію, а ОСОБА_8 разом з ОСОБА_16 покинули житло.

Показання ОСОБА_9 не викликають сумнівів у їх достовірності та узгоджуються з даними, зафіксованими в протоколі проведення слідчого експерименту за його участю від 17 листопада 2020 року, в ході якого потерпілий, крім іншого, розповів і показав, як саме ОСОБА_8 , стоячи на балконі та тримаючи за спиною в правій руці ніж, наблизилась та взявши його лівою рукою за праве плече, завдала йому одного удару ножем в грудну клітину з лівого боку.

Вважати неправдивими чи суперечливими показання ОСОБА_9 щодо обставин заподіяння ОСОБА_8 йому удару ножем в область грудної клітини, у Верховного Суду підстав немає.

З дослідженого судом висновку експерта від 24 листопада 2020 року

(№ 042/1-1122-2020) вбачається, що на момент надходження ОСОБА_9 до стаціонару (24 жовтня 2020 року о 7:30) у нього мало місце тілесне ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудей зліва, з ушкодженням лівої внутрішньої грудної артерії, лівої легені, перикарду та правого шлуночка серця з явищами лівобічного гемотораксу та гемоперикарду. Дане ушкодження спричинене гострим предметом, могло утворитись 24 жовтня 2020 року внаслідок одноразової травматичної дії за обставин, на які вказує ОСОБА_9 під час проведення слідчого експерименту від 17 листопада 2020 року та відноситься до тяжких тілесних ушкоджень

Допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_15 підтримав вищевказаний висновок від 24 листопада 2020 року, наполягав на об`єктивності та правильності зробленого ним висновку щодо ступеню тяжкості, локалізації та механізму заподіяння тілесного ушкодження, виявленого у потерпілого.

Також, судом першої інстанції було допитано свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_12 (працівники поліції), котрі пояснили, що коли прибули за викликом на адресу потерпілого, поруч із житловим будинком виявили ОСОБА_8 та ОСОБА_16 , на яких було орієнтування. Пояснили, що коли вони піднялись до квартири, ОСОБА_8 була спокійною, холоднокровною та відповідала досить врівноважено, а іноді навіть з посмішкою на обличчі, слідів насильства не мала. Свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 (медичні працівники) у суді підтвердили, що коли вони прибули на місце події, то в квартирі знаходились ще дві жінки, спокійні, без видимих пошкоджень, а потерпілий перебував на балконі при свідомості, міг розмовляти. На балконі вони бачили два ножі, а отвір на тілі потерпілого відповідав ножу з вузьким лезом.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що в основу вироку були покладені належні та допустимі докази, а саме: протокол огляду місця події від 24 жовтня 2020 року з фототаблицею; відеозапис з нагрудного відеореєстратора поліцейських; виписку із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_9 із діагнозом: проникаюче колото-різане поранення грудної клітки зліва, поранення лівої внутрішньої грудної артерії, правого шлуночка серця, лівої легені, великий гемоторакс зліва, гемоперікард; довідку від 24 жовтня 2020 року, згідно якої ОСОБА_9 встановлено діагноз: проникаюче поранення грудей зліва, пошкодження артерії «thoracica interna», пошкодження перикарду, пошкодження лівого передсерця, гемоторакс зліва, рана грудної стінки (13 см); протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 6 листопада, 10 грудня 2020 року, 6 січня 2021 року; дані результатів приладу Alcotest 6820, з яких вбачається, що результат тестування ОСОБА_8 становить 1, 43 проміле; висновок експерта від 23 грудня 2020 року

(№ СЕ-19/111-20/55287-Б), яким встановлено, що генетичні ознаки слідів крові та клітин з ядрами виявлених на клинку предмета схожого на ніж № 7

(об`єкт № 4) збігаються з генетичними ознаками зразка букального епітелію потерпілого ОСОБА_9 .

Отже, враховуючи вищевикладене, твердження сторони захисту про відсутність доказів винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого злочину, не заслуговують на увагу.

Повертаючись до матеріалів справи, слід звернути увагу на те, що місцевим судом були належним чином перевірені доводи сторони захисту, (аналогічні доводам, що викладені в касаційній скарзі захисника) про перебування ОСОБА_8 у стані необхідної оборони, оскільки вона захищалась від протиправних посягань ОСОБА_9 (котрий вдарив її по щоці, викрутив руку за спину, намагався перехилити через вікно, також, як їй здавалось, намагався розстібнути свої та її штани, маючи на меті зґвалтувати її), а тому її дії слід кваліфікувати за ст. 124 КК, як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони.

Місцевий суд зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 36 КК, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

При цьому, до критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Відтак, сутність необхідної оборони полягає у правомірному заподіянні шкоди особі, яка здійснює суспільно небезпечне посягання, особою, яка реалізує своє право на захист інтересів, що охороняються законом. Визначальним для поняття необхідної оборони є правомірність захисту і протиправність посягання.

Згідно з ч. 3 ст. 36 КК перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Таким чином, для вирішення питання щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж необхідно врахувати конкретні обставини кримінального провадження, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.

Відхиляючи твердження ОСОБА_8 про те, що вона завдала удару ножем потерпілому через намагання останнього її зґвалтувати, суд послався на показання ОСОБА_9 , котрий будучи під присягою та попередженим про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань, під час допиту категорично заперечив застосування будь-якого насильства відносно ОСОБА_8 .

Також суд зазначив, що свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 (котрі прибули на місце події та першими бачили її учасників) у судовому засіданні заперечили наявність у ОСОБА_8 жодних зовнішніх ознак застосування до неї насильства.

При цьому, свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_13 (медичні працівники) в судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_9 на момент їх приїзду на виклик був одягненим та ремінь на його штанах був застібнутим, й до того ж, показали, що їм довелось послабити вказаний ремінь, щоб винести потерпілого з балкону й надати невідкладну медичну допомогу.

Водночас, місцевий суд наголосив на тому, що органом досудового розслідування не перевірялась версія сторони захисту про те, що ОСОБА_8 намагалась захищатись від посягання потерпілого (котрий мав намір її зґвалтувати), оскільки під час досудового розслідування така версія розвитку події стороною захисту не висувалась, обвинувачена від допиту відмовилась.

Разом з цим, перевіряючи аналогічні твердження захисту, суд першої інстанції зазначив, що відсутність у ОСОБА_8 в день події ознак застосування до неї насильства, її спокійна та врівноважена поведінка, а також та обставина, що ОСОБА_9 в день події був одягнений і ремінь на його штанах був застібнутий (зазначене підтверджується дослідженим відеозаписом з нагрудного відеореєстратора поліцейських), в сукупності з показаннями потерпілого спростовує доводи сторони захисту про наявність протиправного посягання з боку ОСОБА_9 .

Суд звернув увагу на те, що в судовому засіданні ОСОБА_8 надавала суперечливі показання відносно дій потерпілого та механізму завдання удару ножем за обставин, які нею викладені. Вона не змогла пояснити механізм нанесення удару в стані необхідної оборони, тобто яким чином нею, з метою захисту від протиправного посягання ОСОБА_9 , було завдано удару в ліву частину грудної клітини, в умовах коли потерпілий знаходився позаду, намагаючись розстебнути свої та її штани, при цьому коли він правою рукою тримав її руки, а лівою намагався перехилити через балкон.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, а також з тим, що на момент завдання ОСОБА_9 удару ножем засуджена не перебувала в стані необхідної оборони. Таким чином протилежні твердження захисника є необґрунтованими.

У підсумку, суд першої інстанції зазначив, що наведені вище обставини, в сукупності з даними про локалізацію і характер утворення тілесного ушкодження, свідчать про те, що ОСОБА_8 , діючи умисно, завдаючи без будь-якого попередження удару ножем в лівий бік грудної клітки потерпілого (який цього не очікував і не спроможний був захищатися, оскільки подія відбулась раптово і в темну пору доби), розраховувала на проникнення ножем в грудну клітку потерпілого та можливі наслідки у вигляді тілесних ушкоджень, і навіть якщо не бажала, то свідомо припускала їх тяжкість.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції, оцінивши зібрані під час досудового розслідування та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, обґрунтовано дійшов висновку, що вина ОСОБА_8 у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_9 , повністю доведена в ході судового розгляду, і її дії судом вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК.

В супереч твердженням захисника, показання ОСОБА_8 щодо обставин події були належним чином перевірені судом першої інстанції, однак не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду. Підстави для перекваліфікації дій ОСОБА_8 на ст. 124 КК відсутні.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою обвинуваченої, перевірив зазначені в ній вимоги, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав скаргу необґрунтованою.

При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про те, що винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, доведена поза розумним сумнівом належними і допустимими доказами, та вказав, що доводи апеляційної скарги обвинуваченої не спростовують правильності висновків суду та не містять переконливих доводів, які б вказували на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Крім того суд зазначив, що жодних належних і допустимих доказів, які підтверджували би позицію ОСОБА_8 щодо її захисту від дій потерпілого, як реальну загрозу для неї (посягання на її законні інтереси), матеріали кримінального провадження не містять.

З вищенаведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції погоджується й колегія суддів касаційного суду.

Що стосується доводів сторони захисту про порушення прав ОСОБА_8 на захист, оскільки останній не було роз`яснено її права, в тому числі заявляти клопотання, а також не вирішено питання про залучення перекладача, то слід зазначити наступне.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 20 КПК (на яку посилається захисник) слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов`язані роз`яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_8 як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду неодноразово роз`яснювались її права, передбачені КПК.

Зокрема, з протоколу затримання від 24 жовтня 2020 року вбачається, що ОСОБА_8 згідно ч. 4 ст. 208 КПК було повідомлено зрозумілою для неї мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину вона підозрюється, а також роз`яснено процесуальні права, передбачені ч. 3 ст. 42 КПК. Протокол підписаний ОСОБА_8 та захисником ОСОБА_17 .

Як видно з протоколу роз`яснення права на захист від 24 жовтня 2020 року, слідчий на підставі ст. 20 КПК роз`яснив ОСОБА_8 її право на кваліфіковану правову допомогу, на що остання заявила, що представляти її права та законні інтереси буде захисник ОСОБА_17 . Протокол підписаний вказаними особами.

Крім того, у зв`язку з повідомленням підозри, підозрюваній ОСОБА_8 роз`яснені її права та обов`язки, передбачені частинами 3, 4 ст. 42 КПК, про що свідчить наявна в матеріалах справи розписка ОСОБА_8 , в якій зазначено, що їй повідомлено про підозру, копію письмового повідомлення про підозру та пам`ятку про процесуальні права та обов`язки вручені, права підозрюваного оголошені та роз`яснені.

Далі, в матеріалах кримінального провадження міститься пам`ятка про процесуальні права та обов`язки підозрюваного, відповідно до якої ОСОБА_8 роз`яснено статті Конституції України, Закону України «Про попереднє ув`язнення», а також КПК, зокрема, ст. 42 КПК. В пам`ятці зазначено, що права ОСОБА_8 роз`яснені та зрозумілі, що підтверджує підпис останньої.

Також в матеріалах кримінального провадження наявна пам`ятка про права та обов`язки особи (обвинуваченої), яка бере участь у судовому розгляді, передбачені КПК, в якій зазначено, що обвинувачений крім іншого, має право: заявляти клопотання про проведення процесуальних дій; брати участь у проведенні процесуальних дій; користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави. З вказаними правами ОСОБА_8 ознайомлена 15 січня 2021 року, про що свідчить її особистий підпис.

У підготовчому судовому засіданні судом було встановлено, що пам`ятки про права та обов`язки були вручені обвинуваченій та потерпілому, права останнім зрозумілі. Жодних заяв від ОСОБА_8 про нероз`яснення або неналежне роз`яснення останній її прав або про необхідність залучення перекладача, не надійшло.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави стверджувати, що ОСОБА_8 не роз`яснювались її права, передбачені КПК, в тому числі й право заявляти клопотання.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до частин 1, 2 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Як установлено з матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду учасникам процесу, в тому числі й стороні захисту, було забезпечено право на відстоювання своєї позиції.

Отже, захист не був позбавлений можливості заявляти клопотання, в тому числі про доручення органу досудового розслідування провести певні слідчі дії, про що йдеться в касаційній скарзі захисника ОСОБА_7 .

Крім цього захисник зазначає, що суд першої інстанції не вирішив питання щодо залучення перекладача з огляду на те, що ОСОБА_8 недостатньо володіє державною мовою, у зв`язку з чим слід зазначити наступне.

Так, згідно з ч. 1 ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Також ч. 5 ст. 10, п. 4 ч. 1 ст. 92 Основного Закону України регламентовано, що застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається виключно законами України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25 квітня 2019 року

№ 2704-VIII та ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.

У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою, при цьому гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.

За змістом вказаних положень законів вбачається, що на слідчого, прокурора або суд не покладено обов`язку залучення перекладача за відсутності відповідного клопотання від осіб, які мають таке право, а забезпечення участі перекладача здійснюється за умови подання відповідного клопотання та за наявності для цього передбачених законом підстав.

Разом з цим, матеріали кримінального провадження не містять письмового клопотання ОСОБА_8 про забезпечення її перекладачем ні на стадії досудового розслідування, ні під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції.

Також ОСОБА_8 не висловлювала зауважень при отриманні копії обвинувального акта. Одночасно їй були роз`яснені права, в тому числі й право на захист, про що детально зазначено вище. ОСОБА_8 в присутності захисника ОСОБА_17 ознайомлювалась з матеріалами досудового розслідування, які складені державною мовою, та заяв щодо необхідності залучення перекладача під час ознайомлення не заявляла.

З технічного запису судових засідань вбачається, що ОСОБА_8 вільно комунікувала з судом та давала зрозумілі відповіді, в тому числі й державною мовою, а під час здійснення судового провадження вона була забезпечена захисником.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_8 проживає в Україні та є громадянкою України, а в матеріалах справи наявні письмові клопотання та заяви ОСОБА_8 (зокрема, про відмову від захисника ОСОБА_17 , про залучення нового захисника з центру безоплатної правової допомоги, про відмову від захисника ОСОБА_18 , про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та інші) написані нею українською мовою. Також, апеляційна скарга засудженої та доповнення до неї складені державною мовою.

При цьому в касаційній скарзі захисника не наведено будь-яких даних, які б свідчили про те, що ОСОБА_8 не володіє або недостатньо володіє державною мовою.

Отже, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що підстав, передбачених статтями 29 та 68 КПК для залучення перекладача в судовому засіданні у місцевого суду не було.

З огляду на це, доводи сторони захисту про те, що суд безпідставно не вирішив питання про залучення перекладача у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 , є неспроможними.

Підсумовуючи, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно вмотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають приписам статей 370, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, постановляючи рішення.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Печерського районного суду м. Києва від 28 липня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3