Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №336/8684/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року

м. Київ

справа № 336/8684/23

провадження № 61-7509св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особаза первісним позовом - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Федосенко Костянтин Олегович,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

третя особа за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2025 року у складі судді Боєва Є. С. та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 травня 2025 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Федосенко К. О., про усунення перешкод у користуванні квартирою.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входить, у тому числі, квартира АДРЕСА_1 , яку він прийняв, подавши відповідну заяву приватному нотаріусу Запорізького міського нотаріального округу Федосенку К. О. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 також є: дружина покійного - ОСОБА_2 та син - ОСОБА_3 , які також прийняли спадщину.

Вказував, що відповідачі самовільно заволоділи документами та ключами від вищевказаної квартири, що належала спадкодавцю, безпідставно користуються нею та всіма комунальними послугами без будь-якої правової підстави, а саме: документів про право власності на цю квартиру та договорів з відповідними постачальниками комунальних послуг. Також відповідачі привласнили все особисте майно його покійного батька, що знаходилося у квартирі, заволоділи належними йому земельною ділянкою та транспортним засобом, незаконно користуються ними, не оформивши будь-яких прав на майно, не надають нотаріусу відповідні правовстановлюючі документи, чим не дають можливості оформити право власності на належні йому як спадкоємцю частки спадщини після смерті батька.

При спробі вирішити питання щодо володіння та користування цим майном, відповідачі погрожують фізичною розправою, не впускають його до квартири, хоча самі зареєстровані і проживають за іншою адресою, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати відповідачів усунути йому перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення його у вказану квартиру та надати йому ключі від усіх замків вхідних дверей квартири.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У вересні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про припинення права на частку у спільному майні.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що після смерті ОСОБА_4 його мати - ОСОБА_2 відмовилася від своєї частки у спадщині на його користь, а тому він набув в порядку спадкування за законом право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 набув право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частку цієї квартири. Спірна квартира є двокімнатною, має жилу площу 29,5 кв. м (одна кімната площею 13,3 кв. м, друга - 16, 2 кв. м).

Вказував, що поділ квартири в натурі є неможливим, оскільки відсутня можливість обладнати самостійний вихід із квартири, а ОСОБА_1 відповідно до його часток у спадщині може належати лише 9,83 кв. м площі (такої маленької кімнати в квартирі немає). При цьому спільне користування квартирою неможливо, оскільки він проживає в квартирі в обох кімнатах разом із матір`ю, квартира не призначена для проживання в ній двох сімей, а ОСОБА_1 у спірній квартирі не проживав, не ніс витрат на її утримання, має інше належне йому житло.

Відповідно до звіту про незалежну оцінку від 30 листопада 2023 року, зробленого суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Земля Плюс 2006», середньоринкова вартість спадкової квартири АДРЕСА_1 становить 442 254 грн.

Посилаючись на те, що частка ОСОБА_1 у спільному майні є незначною, виділ такої частки у натурі є неможливий, а припинення права на частку не завдасть істотної шкоди його правам та інтересам, оскільки він має у власності інше нерухоме майно, вважав за можливе припинити його право власності на 1/3 частку у спільному майні за відповідну компенсацію.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просив суд:

- припинити право власності ОСОБА_1 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати за ним право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , виплативши ОСОБА_1 з депозитного рахунку суду грошові кошти у розмірі 147 418 грн як компенсацію вартості 1/3 частки вказаної квартири.

Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_3 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2024 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2025 року, заяву ОСОБА_3 - адвоката Кофанова А. В., про забезпечення зустрічного позову задоволено.

Накладено арешт на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на час розгляду справи.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 13 травня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення його до квартири АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 передати ОСОБА_1 ключі від усіх замків вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 073,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.

Після набрання рішенням законної сили, ухвалено скасувати заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2024 року та скасовано арешт, накладений на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 .

Повернуто ОСОБА_3 кошти у розмірі 147 418 грн, сплачені у Шевченківському відділенні Запорізького РУ АТ «КБ ПРИВАТБАНК» 18 грудня 2023 року відповідно до квитанції 9327-3423-3562-3324, платник: ОСОБА_3 , отримувач: ТУ ДСА України в Запорізькій області, код отримувача 26316700, р/р НОМЕР_1 , призначення платежу: внесок для сплати вартості частки ОСОБА_1 (1/3) у спільному майні - квартири АДРЕСА_1 .

Судові рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 належить на праві власності 1/3 частина спірної квартири, тому він, як співвласник майна, має право користуватися та розпоряджатися своїм майном, проте ОСОБА_3 (як співвласник) та ОСОБА_2 (як особа, яка продовжує користуватися житлом) перешкоджають йому користуватися належним йому майном, що є підставою для задоволення позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення його до квартири та надання ключів від вхідних дверей спірної квартири.

Суди попередніх інстанцій урахували, що сам факт заперечення відповідачів щодо задоволення позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою, відсутність вільного доступу до належного йому майна (відсутність ключів від квартири тощо), а також обставини, викладені у зустрічній позовній заяві про припинення права власності ОСОБА_1 на 1/3 частку спірної квартири, свідчить про те, що співвласник квартири чинить перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною позивачу власністю. При цьому наявність у ОСОБА_1 іншого житла не є підставою для відмови йому у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою, яка належить сторонам на праві спільної часткової власності.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що 1/3 частка ОСОБА_1 у спірній квартири, що становить 9,83 кв. м житлової площі, не є незначною, а тому застосування пункту 1 частини першої статті 365 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є неприйнятним, зауваживши про наявність можливості спільного володіння та користування квартирою сторонами, що буде відповідати інтересам обох співвласників.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позбавлення ОСОБА_1 права власності на 1/3 частку у спірному майні може завдати істотної шкоди його інтересам. Сам по собі факт перебування у власності ОСОБА_1 іншої квартири не є підставою для припинення його права власності у спірній квартирі та не свідчить про те, що припинення права власності на спірне майно не завдасть істотної шкоди його інтересам.

Суди не погодилися з доводами ОСОБА_3 про те, що спільне володіння і користування квартирою є неможливим (пункт 1 частини першої статті 365 ЦК України), оскільки ОСОБА_3 , який вважає, що ОСОБА_1 фактично не має місця для проживання в квартирі, не позбавлений права користування належною ОСОБА_1 1/3 часткою квартири на підставі відповідного договору оренди. Крім того, сторони можуть у законному порядку здійснити перепланування квартири, зменшивши одну із кімнат до розміру 1/3 частки від житлової площі квартири або ж продати всю квартиру за вигідною ціною, поділивши отриману суму у співвідношенні 1/3 та 2/3 частини, що буде відповідати інтересам обох співвласників.

Апеляційний суд відхилив клопотання ОСОБА_3 про призначення у справі судової оціночно-будівельної експертизи з метою визначення ринкової вартості спірної квартири, оскільки квартира знаходиться у його фактичному користуванні, він не був позбавлений можливості надати відповідний висновок експерта у порядку статті 106 ЦПК України як при зверненні до суду із зустрічним позовом, так і на стадії апеляційного оскарження судового рішення, проте не скористався таким своїм правом. Суд урахував, що ОСОБА_1 заперечує проти припинення права власності на належну йому частку у спадковому майні і отримання будь-якої грошової компенсації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2025 року, постанову Запорізького апеляційного суду від 13 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а його зустрічний позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи

У травні 2025 року касаційна скарга ОСОБА_3 надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 червня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі; витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції; роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України та відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

У вересні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Зазначає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про задоволення позову ОСОБА_1 та відмову у задоволенні його зустрічного позову.

Посилається на те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на наявність передбачених частиною першою статті 365 ЦК Українипідстав для припинення права власності відповідача на частку у спірній квартирі.

Зазначає, що ОСОБА_1 неможливо виділити окреме ізольоване житлове приміщення з огляду на суміжність кімнат і маленьку площу його частки (9,83 кв. м).

Спільне володіння та користування майном є неможливим, оскільки він разом зі своєю матір`ю проживає у квартирі тривалий час та вона не призначена для проживання в ній двох сімей, зважаючи на розмір житлової площі (29,5 кв. м).

ОСОБА_1 у спірній квартирі ніколи не проживав та нею не займався, не вирішував побутові питання, не сплачував комунальні платежі. Крім того, між ними існують напружені неприязні особисті відносини та залишення квартири у спільному володінні та користуванні сторін призведе до постійного виникнення конфліктних ситуацій, неможливості здійснення прав власника обома сторонами.

Вважає, що припинення прав ОСОБА_1 на частку у спірній квартирі не завдасть істотної шкоди його інтересам, оскільки у нього наявне інше житло - квартира АДРЕСА_2 , яка належить йому на праві власності, в якій він зареєстрований та постійно проживає.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_3 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц, від 01 червня 2023 року у справі № 344/2399/21, від 11 грудня 2023 року у справі № 442/7979/21, від 10 січня 2024 року у справі № 344/6767/14-ц, від 09 вересня 2024 року у справі № 671/1543/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала додаткові пояснення

У серпні 2026 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду додаткові пояснення у справі.

Ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 41-43 постанови від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у пунктах 20-22 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), колегія суддів залишає без розгляду подані ОСОБА_5 додаткові пояснення у справі, оскільки вони по суті є штучним поданням доповнень до касаційної скарги поза межами визначеного процесуального строку.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.

У вересні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про необґрунтованість її доводів та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які відповідають вимогам статей 263-265 ЦПК України. Вважає наведену заявником практику Верховного Суду нерелевантною спірним правовідносинам.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно зі статтею 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

У статті 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (частина перша статті 383 ЦК України).

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Установивши, що 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 і він як співвласник майна, має право користуватися та розпоряджатися належним йому майном, проте ОСОБА_3 (як співвласник) та ОСОБА_2 (як особа, яка продовжує користуватися житлом) чинять йому перешкоди у користуванні таким майном, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення його до квартири та надання ключів від вхідних дверей спірної квартири.

Суди правильно урахували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 20 листопада 2023 року у справі № 397/355/22 та від 14 листопада 2024 року в справі № 727/8103/23, відповідно до якого заперечення співвласника щодо задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном або заперечення щодо вселення співвласника та відсутність можливості у власника самостійно без звернення до співвласників реалізувати свої права (відсутність ключів від квартири тощо) за відсутності вільного доступу до належного йому майна є підставою вважати, що інший співвласник чинить перешкоди у користуванні належною позивачу власністю.

Верховний Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні з огляду на те, що частка ОСОБА_1 у спірній квартирі становить 1/3, а отже не є незначною у розмінні пункту першого частини першої статті 365 ЦК України, а неможливість виділення частки квартири в натурі та неприязні стосунки між співвласниками не є підставами для припинення права власності одного з них.

Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників передбачено у статті 365 ЦК України, якою визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Ураховуючи викладене, при вирішенні позову, пред`явленого на підставі статті 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.

Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці Верховного Суду щодо застосування статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні.

Вказане узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі 297/3105/16-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 760/2585/16-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 303/2585/16-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 569/10336/18, від 08 лютого 2023 року у справі № 463/4859/21.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позбавлення ОСОБА_1 права власності на 1/3 частку у спірному майні може завдати істотної шкоди його інтересам. Сам по собі факт перебування у власності ОСОБА_1 іншої квартири не є підставою для припинення його права власності у спірній квартирі та не свідчить про те, що припинення права власності на спірне майно не завдасть істотної шкоди його інтересам.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зазначила, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суди встановили обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законних судових рішень по суті спору.

Посилання касаційної скарги на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц, від 01 червня 2023 року у справі № 344/2399/21, від 11 грудня 2023 року у справі № 442/7979/21, від 10 січня 2024 року у справі № 344/6767/14-ц, від 09 вересня 2024 року у справі № 671/1543/21, колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначеній справі встановлені інші фактичні обставини, відмінні від обставин справи, встановлених у справі, що є предметом касаційного перегляду, а отже відмінним був і процес доказування.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційні скарзі заявник.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник