Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №613/684/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року

м. Київ

справа № 613/684/24

провадження № 61-12201св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Фільчакової Юлії Ігорівни на постанову Харківського апеляційного суду від 16 липня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Мальованого Ю. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 16 березня 2002 року між ним та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 05 березня 2024 року.

Під час шлюбу 27 грудня 2003 року за спільні кошти вони придбали житловий будинок зі службовими та господарськими будівлями АДРЕСА_1 , вартість якого на час придбання становила 22 397,00 грн, а наразі вартість будинку визначити неможливо через перешкоди в оцінці з боку відповідачки.

Вказаний будинок оформлений на ім`я відповідачки на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Богодухівською державною нотаріальною конторою Харківської області від 27 грудня 2003 року.

Вважав, що спірний житловий будинок зі службовими та господарськими будівлями є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вказував на те, що під час шлюбу та після його розірвання він проживав у спірному домоволодінні, однак відповідачка почала чинити йому перешкоди у користуванні спільним майном та не дає йому можливості виділити його 1/2 частку у позасудовому порядку.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд здійснити поділ спільного майна подружжя та визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частини житлового будинку, загальною площею 84,6 кв м, житловою площею 49,6 кв м, зі службовими та господарськими будівлями АДРЕСА_1 .

У травні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою провизнання майна особистою приватною власністю.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що 23 грудня 2003 року її матір ОСОБА_3 продала належну їй трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , а 27 грудня 2003 року вона за рахунок коштів від продажу вказаної квартири придбала спірний будинок за договором купівлі-продажу, посвідченим Богодухівською державною нотаріальною конторою Харківської області. 29 грудня 2003 року право власності на спірний будинок було зареєстроване КП «Богодухівське БТІ» за реєстраційним номером 4122557 номер запису 2416 у книзі 27. За час шлюбу у період з 2002 року до 2023 року загальна та житлова площа будинку не змінювалися.

Зазначила, що на час придбання спірного будинку сторони перебували у шлюбі 1 рік 9 місяців. Вона у період з березня 2002 року до грудня 2003 року не працювала, з травня 2002 року здійснювала догляд за новонародженою дитиною. ОСОБА_1 у вказаний період доходів не отримував. Подружжя матеріально підтримувала її матір, яка вирішила замість трикімнатної квартири придбати собі житло меншої площі, а на різницю придбати їй будинок, оскільки подружжя не мало коштів для придбання житла. Кошти, отримані від продажу квартири ОСОБА_3 , були використані нею в інтересах сім`ї, але є її особистими коштами, а не спільною сумісною власністю подружжя, а тому спірний будинок не є спільною сумісною власністю подружжя.

Вказувала на те, що поданий ОСОБА_1 позов не містить будь-якого обґрунтування наявності у подружжя спільних коштів для придбання спірного будинку. ОСОБА_1 ніколи не був зареєстрований у спірному будинку і має зареєстроване місце проживання за іншою адресою.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просила суд визнати житловий будинок, загальною площею 84,6 кв. м, житловою площею 49,6 кв. м, з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , її особистою приватною власністю.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 05 серпня 2024 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 та об`єднано його в одне провадження з позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 20 січня 2025 року, ухваленим у складі суддіСеник О. С., у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано житловий будинок, загальною площею 84,6 кв. м, житловою площею 49,6 кв. м, з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 805,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 3 593,80 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що спірний будинок хоча і набутий ОСОБА_2 під час шлюбу з ОСОБА_1 , однак є її особистою власністю, на яку не поширюється правовий режим спільного сумісного майна подружжя, адже її отримано ОСОБА_2 за особисті кошти, подаровані матір`ю та виручені останньої від продажу власної квартири.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 20 січня 2025 року скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , іншу 1/2 частину будинку залишено у власності ОСОБА_2 .

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 відмовлено.

Перерозподілено судові витрати.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 4 805,00 грн за подачу позовної заяви та 7 207,50 грн за подачу апеляційної скарги, всього 12 012,50 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 і відмовляючи у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанцій виходив із того, щоспірний житловий будинок придбаний ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 та є спільною сумісною власністю сторін, підлягає поділу між ними шляхом визнання за сторонами права власності по 1/2 частині спірного будинку, оскільки ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності майна подружжя.

При цьому апеляційний суд зазначив, що саме по собі посилання ОСОБА_2 на те, що спірний будинок був придбаний хоча і під час шлюбу, однак здебільшого за належні їй особисті кошти, отримані в дар від матері ОСОБА_3 , яка продала належну їй квартиру АДРЕСА_4 за 14 493,00 грн, не є достатнім доказом сплати ОСОБА_2 особистих коштів за придбане у шлюбі майно, адже належних і допустимих доказів придбання спірного майна саме за ці кошти нею не надано. Також матеріали справи не містять належних доказів того, що її матір ОСОБА_3 дійсно подарувала їй грошові кошти на придбання спірного майна. ОСОБА_1 заперечував проти того, що ОСОБА_3 надавала грошові кошти у дар або безоплатно на придбання спірного будинку. У свою чергу, ОСОБА_2 не надала належних, допустимих та достовірних доказів на спростування цих тверджень. Оскільки свідок ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_2 , тобто є заінтересованою особою в результаті розгляду цієї справи на користь відповідачки, апеляційний суд не прийняв до уваги її показання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У вересні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Фільчакова Ю. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, щосуд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірний житловий будинок є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , оскільки джерелом коштів на придбання будинку були грошові кошти, надані матір`ю ОСОБА_2 - ОСОБА_3 після продажу квартири 20 грудня 2003 року; право власності оформлене на ОСОБА_2 ; ОСОБА_1 не мав жодного офіційного доходу і не довів жодного внеску в придбання будинку та факт покращення майна з моменту купівлі будинку та вкладання коштів на ремонт.

Апеляційний суд не врахував, що сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Визнавши за кожним із подружжя право власності на 1/2 частини житлового будинку, апеляційний суд не визначив порядок фактичного поділу майна та не вирішив питання про виплату компенсації вартості частки, хоча сторони не мають можливості спільно користуватися цим майном.

Апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, а саме частини третьої статті 367 ЦПК України, оскільки взяв до уваги висновок експерта, який не був поданий до суду першої інстанції. Крім того, цей висновок не стосується періоду набуття спірного житлового будинку (грудень 2003 року), оскільки експерт зазначає лише вартість, але не досліджує джерело коштів на купівлю, а також міститьрозрахунок часток, що взагалі не належить до предмета судово-будівельної експертизи, а є питанням судової правової оцінки.

Суд апеляційної інстанції не виконав обов`язку щодо повного та об`єктивного перегляду рішення суду першої інстанції, а також не навів належного мотивування висновків, покладених в основу ухваленого судового рішення.

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18 (провадження № 61-7911св19), від 14 травня 2025 року у справі № 756/2923/23 (провадження № 61-14318св24); суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись, зокрема, на те, що він не отримував копію касаційної скарги, просив розглянути та задовольнити його клопотання про надання копії касаційної скарги та доданих до неї документів та надати додатковий строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Також у листопаді 2025 року ОСОБА_1 подав клопотання про надання копії касаційної скарги та доданих до неї документів.

У листопаді 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Фільчакова Ю. І. подала відповідь на відзив.

У грудні 2025 року ОСОБА_1 подав клопотання про продовження строку подання відзиву на касаційну скаргу, в якому просив продовжити строк для подання відзиву на касаційну скаргу з дня отримання копії касаційної скарги 01 грудня 2025 року на 14 днів - до 16 грудня 2025 року.

Також у грудні 2025 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Статтею 120 ЦПК України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до частин другої та шостої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

З огляду на зазначені вище обставини, які підтверджуються матеріалами касаційного провадження, з метою забезпечення прав учасника справи на доступ до правосуддя, колегія суддів вважає, що встановлений судом строк на подання відзиву ОСОБА_1 підлягає продовженню до дати його подання - 16 грудня 2025 року.

У грудні 2025 року ОСОБА_1 подав клопотання про застосування заходів процесуального примусу до представника ОСОБА_2 - адвоката Фільчакової Ю. І., у виді штрафу.

У грудні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Фільчакова Ю. І. подала заперечення на клопотання про застосування заходів процесуального примусу та заяву про залишення цієї заяви без розгляду.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 30 вересня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - ОСОБА_4 та судді, які входять до складу колегії: ОСОБА_5 ОСОБА_6 .

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2025 року, у зв`язку з відставкою судді Гулька Б. І., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 грудня 2025 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2025 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Фільчакової Ю. І. про зупинення виконання постанови Харківського апеляційного суду від 16 липня 2025 року задоволено частково. Зупинено виконання постанови Харківського апеляційного суду від 16 липня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат у сумі 4 805,00 грн за подачу позовної заяви та 7 207,50 грн за подачу апеляційної скарги, всього 12 012,50 грн, до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 березня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 05 березня 2024 року у справі № 613/1719/23.

ОСОБА_1 з 13 січня 1998 року зареєстрований у с. Хрущова Микитівка Богодухівського району Харківської області.

ОСОБА_2 з 08 квітня 2000 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , а з 21 червня 2006 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

27 грудня 2003 року між ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу житлового будинку на АДРЕСА_3 , розташованого на земельній ділянці з фонду запаса міста. При цьому будинку є службові приміщення: сарай літ. В, вбиральня літ. Г, погріб літ. Б, літній душ літ. Д, ворота літ. Г, паркан літ. № 1, водопровідна колонка літ. № 2. Продаж вчинено за 2 000,00 грн, які продавці отримали від покупця до підписання договору. Вартість будинку 22 397,00 грн. Договір посвідчено державним нотаріусом Богодухівської державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за № 1-3235.

29 грудня 2003 року право власності на вказаний будинок зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_2 , що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на майно, виданим КП «Богодухівське бюро технічної інвентаризації» № 2466355 від 29 грудня 2003 року, номер запису - 2416 у книзі 27.

Аналогічна інформація викладена в інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 372529925 від 03 квітня 2024 року.

Відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленого станом на 26 грудня 2003 року, загальна площа будинку - 84,6 кв м, житлова - 49,6 кв м, при будинку наявні службові будівлі та споруди: сарай, 1970 року побудови, вбиральня, 1980 року побудови, погріб, 1965 року побудови, літній душ, 1982 року побудови, ворота, паркан, колонка. Останнім власником у технічному паспорті вказана ОСОБА_2 .

Згідно зі звітом про оцінку майна - житлового будинку на АДРЕСА_3 , виконаним оцінювачем ТОВ «Оціночна компанія Реал Естейт Сіті», вартість об`єкта оцінки (загальна площа - 84,6 кв. м, житлова площа - 49,6 кв. м), станом на 29 травня 2024 року становить 480 500,00 грн.

20 грудня 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_13 укладений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_13 придбав трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 64,1 кв м. Продаж здійснено за 14 493,00 грн, які ОСОБА_3 отримала до підписання договору.

Згідно з трудовою книжкою ОСОБА_2 , остання у період з 01 травня 2000 року до 31 жовтня 2001 року працювала бухгалтером у ТОВ «Агроекспорт молоко», з 31 жовтня 2001 року звільнена за статтею 38 КЗпП України у зв`язку з необхідністю догляду за дитиною віком до 14 років. З 16 серпня 2004 року до 18 травня 2006 року працювала у Крисинській сільській раді спеціалістом з бухгалтерського обліку, звільнена з 18 травня 2006 року.

Відомості про застраховану особу Пенсійного фонду України (форма ОК-5) щодо ОСОБА_2 охоплюють період з 01 січня 2004 року та за вказаний період дублюють дані трудової книжки.

Відомості про працевлаштування та дохід ОСОБА_1 , в тому числі станом на дату придбання спірного будинку 27 грудня 2003 року, в матеріалах справи відсутні.

В суді першої інстанції були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_3 пояснила, що має трьох дітей, старшою донькою є ОСОБА_2 . У грудні 2002 року подружжя ОСОБА_2 з усіма своїми дітьми (двома дітьми ОСОБА_2 від першого шлюбу та спільною дитиною) приїхали жити до неї у трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 офіційно не працював, отримував лише тимчасові заробітки. Для того, щоб забезпечити дочці окреме житло, вона у грудні 2003 року продала трикімнатну квартиру у м. Харкові за вказаною адресою, а отримані гроші поділила на 3 частки, виходячи з кількості дітей, 1/3 (одну третю) віддала старшій дочці ОСОБА_2 , на 2/3, що залишились, вона придбала трикімнатну квартиру у смт Пісочин Харківської області. Вказала, що вартість квартири АДРЕСА_2 фактично становила 15 000,00 дол. США, 5 000,00 дол. США вона подарувала дочці ОСОБА_2 , за 3 000,00 дол. США фактично був придбаний спірний будинок, 2 000,00 дол. США було витрачено на його благоустрій.

Свідок ОСОБА_15 зазначив, що не знає, за чиї кошти був придбаний спірний будинок. Пояснив, що познайомився з подружжям ОСОБА_2 уже після того, як було придбано спірний будинок (у 2005-2006 роках, коли працював разом із ОСОБА_1 у СПТУ-51, наразі це Богодухівський аграрний ліцей), і в подробиці придбання цього будинку не вдавався. Свідок лише підтвердив, що у подружжя були борги, періодично ОСОБА_1 позичав у нього кошти, потім віддавав, а також те, що вже після купівлі будинку ОСОБА_1 продав свій трактор, і після цього подружжя позбавилось боргів.

Разом із апеляційною скаргою ОСОБА_1 надав висновок експерта № 4 за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи у цивільній справі № 613/684/24, складений 14 лютого 2025 року судовим будівельно-технічним експертом Фесун Л. А., відповідно до якого ринкова вартість садиби АДРЕСА_1 станом на грудень 2003 року в складі будівель та споруд на грудень 2003 року становить 21 778,00 грн. Ринкова вартість садиби АДРЕСА_1 станом на квітень 2024 року в складі будівель та споруд на квітень 2024 року, з урахуванням поліпшень, становить 914 743,00 грн. Розмір часток співвласників в праві власності на будівлі та споруди, розташовані на земельній ділянці АДРЕСА_1 з урахуванням того, що 4 831,00 грн були надані ОСОБА_3 , станом на квітень 2024 року становить 49,74/100 ? 50/100; 50,26/100 ? 50/100.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Фільчакової Ю. І. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до положень пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (який був чинний на момент придбання спірного будинку) майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном.

Подібним чином питання спільної власності подружжя регулює і чинний СК України.

Згідно зі статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Аналогічна норма закріплена у статті 57 СК України.

У силу статті 28 КпШС України у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Вказані норми, що діяли на час придбання набуття спірного житлового будинку, узгоджуються з нормами чинного сімейного законодавства України. Зокрема, відповідно до статті 60 СК України, згідно з якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

У частині першій статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно зі частинами першою та другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 ,спростовуючи поширення правового режиму спільного сумісного майна на будинок, посилалася на те, що спірний житловий будинок хоча і був набутий у період шлюбу з ОСОБА_1 , однак придбаний нею виключно за особисті кошти, а саме за кошти, подаровані їй її матір`ю ОСОБА_3 , які остання отримала від продажу квартири АДРЕСА_4 .

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що саме по собі посилання ОСОБА_2 на те, що спірний будинок був придбаний хоча і за час шлюбу, однак здебільшого за належні їй особисті кошти, отримані в дар від матері ОСОБА_3 , яка продала належну їй квартиру за 14 493,00 грн, не є достатнім доказом сплати ОСОБА_2 особистих коштів за придбане у шлюбі майно, адже належних і допустимих доказів придбання спірного майна саме за ці кошти нею не надано. Також матеріали справи не містять належних доказів того, що її матір ОСОБА_3 дійсно подарувала їй грошові кошти на придбання спірного майна.

Установивши, що спірний будинок придбано ОСОБА_2 під час шлюбу з ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначений будинок є об`єктом спільної сумісної власності подружжя на підставі статті 22 КпШС України, згідно з приписами статті 28 КпШС України, а також статті 70 СК України, їхні частки є рівними, а тому правильно визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , іншу 1/2 частини будинку залишив у власності ОСОБА_2 .

Посилання у касаційній сказі на те, що апеляційний суд допустив порушеннянорм процесуального права, а саме частини третьої статті 367 ЦПК України, оскільки взяв до уваги висновок експерта, який не був поданий до суду першої інстанції, є безпідставними та спростовуються змістом постанови апеляційного суду.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку,

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи суди аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів касаційної скарги по суті спору та їх відображення в судовому рішенні (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків апеляційного суду.

Колегія суддів, надаючи оцінку судовому рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. За встановлених у цій справі обставин суд правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у ОСОБА_2 іншої точки зору на встановлені судом обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухваленого судом судового рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь ОСОБА_2 .

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про визнання зловживань процесуальними права та постановлення окремої ухвали

Відповідно до частини восьмої статті 262 ЦПК України окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.

Згідно з частиною другою статті 262 ЦПК України суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Оскільки заявником не надано належного обґрунтування правових підстав для постановлення окремої ухвали щодо представника ОСОБА_2 - адвоката Фільчакової Ю. І., тому клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали задоволенню не підлягає.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Щодо поновлення виконання судового рішення

Згідно із частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2025 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Фільчакової Ю. І. про зупинення виконання постанови Харківського апеляційного суду від 16 липня 2025 року задоволено частково. Зупинено виконання постанови Харківського апеляційного суду від 16 липня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат у сумі 4 805,00 грн за подачу позовної заяви та 7 207,50 грн за подачу апеляційної скарги, всього 12 012,50 грн, до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції - без змін, виконання судового рішення, яке було зупинено до закінчення перегляду справи в касаційному порядку, слід поновити.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про визнання зловживань процесуальними права, постановлення окремої ухвали суду відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Фільчакової Юлії Ігорівни залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 16 липня 2025 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Харківського апеляційного суду від 16 липня 2025 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник Ю. В. Черняк