Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №295/2284/26 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/2284/26

Категорія 38

2/295/2501/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира у складі головуючого судді Чішман Л.М.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся з позовною заявою, якою просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №284/24-84 від 29.03.2012 в розмірі 2689, 51 доларів США та судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що 29.03.2012 Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», надалі за текстом – «Кредитор» та громадянин України ОСОБА_1 , надалі за текстом – «Позичальник» уклали договір кредиту № 284/24-84.

Рішенням №5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року, було припинено Акціонерне Товариство «УКРСОЦБАНК» шляхом приєднання до Акціонерного Товариства «АЛЬФА-БАНК» де в п.п.1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», виникає у Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року

12.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань 30.11.2022.

Відповідно до рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13.12.2018 у справі № 295/7215/18 на користь АТ «Укрсоцбанк» було стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором № 284/24-84 від 29.03.2012, в розмірі 22 914,81 дол. США.

В результаті невиконання рішення суду та умов договору у відповідача виникла заборгованість розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 становить - 2 689,51 дол. США, та складається з суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість 2689,51 дол. США.

Ухвалою від 04.03.2026 у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін (а.с. 74).

Від відповідача відзиву на позовну заяву не надходило, клопотань про продовження/поновлення строку для надання відзиву не надходило. Копію ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви з додатками було направлено відповідачу в порядку, визначеному ЦПК України, проте матеріали повернулись до суду не врученими відповідачу з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

З урахуванням викладеного, відсутності клопотань сторін про призначення розгляду справи в судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 05.03.2008 між АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є позивач, та відповідачем було укладено кредитний договір №284/24-84, за яким останній отримав кредит в сумі 20000,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,7% на рік з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 04.03.2011 (а.с. 27-34).

Умови договору відповідач не виконував належним чином, щомісячно кредит не погашав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість станом на 27.03.2018 в сумі 22914,81 доларів США, що складається з: заборгованості за кредитом – 15550,84 дол. США та заборгованості за відсотками – 7363,97 дол. США.

Рішенням Богунського районного суду 13.12.2018 у справі № 295/7215/18 на користь АТ «Укрсоцбанк» було стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором № 284/24-84 від 29.03.2012, в розмірі 22914,81 дол. США (а.с. 35-37).

Таке рішення набрало законної сили 15.01.2019.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Враховуючи наведене факт отримання Відповідачем кредиту та порушення ним умов договору судом встановлено.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.

Згідно ст.129 - 1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини, по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 зазначається, що …право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1, ст. ст. 15-16 ЦК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності. За такими принципами: кожна сторонами повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України); суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Тягар доказування покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зазначено, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Нарахування 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора та отримані компенсації за неналежне виконання зобов`язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15).

Судове рішення не породжує грошове зобов`язання і не змінює правовідносини сторін, тому виконання судового рішення (в примусовому порядку чи добровільно, сплив строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, тощо) та виконання зобов`язання мають різну правову природу.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19), до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

У даній справі між сторонами виник спір щодо стягнення на підставі статті 625 ЦК України трьох відсотків річних, у зв`язку з неналежним виконання грошового зобов`язання за рішенням суду.

Ці висновки узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Загальна сума заборгованості за рішенням суду станом на 27.03.2018 року складала 22914, 81 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ станом на 13.12.2018 - 637218, 13 гривень.

Позивач наводить розрахунок розміру трьох процентів річних, які просить стягнути з відповідача, та зазначає, що три проценти річних від простроченої суми боргу за кредитним договором становить 2689, 51 доларів США, що еквівалентно 77962, 65 грн, за період з 28.03.2018 по 23.02.2022.

При обрахунку трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні (в даному випадку заборгованість стягнуто в доларах США). У такому випадку стягнення з відповідачів трьох процентів річних має відбуватися саме в іноземній валюті.

Суд, з`ясувавши обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, здійснивши оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, дійшов висновку про правильне здійснення позивачем такого розрахунку, а відтак такий розрахунок заслуговує на увагу і приймається судом, як належний та допустимий доказ.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України 3 % річних у розмірі 2689, 51 доларів США, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що до матеріалів даної справи позивачем долучено меморіальний ордер №900852 від 21.11.2025 про сплату позивачем судового збору в розмірі 2422, 40 грн.

Разом з тим, судом встановлено, що судовий збір за вказаним меморіальним ордером сплачено позивачем в рамках цивільної справи №295/17645/25 за позовом АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 08.01.2026 позовну заяву у справі №295/17645/25 визнано неподаною та повернуто позивачу.

Інформація про повернення сплаченого позивачем судового збору відповідно до меморіального ордеру №900852 від 21.11.2025 відсутня. Позивач не позбавлений права звернутись до суду з відповідним клопотанням про повернення судового збору спраченого в справі №295/17645/25.

Таким чином, на підставі ст. 141 ЦПК України, оскільки суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог, враховуючи те, що позивачем подано позовну заяву через систему «Електронний суд», з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір в розмірі 2662, 40 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76, 77, 81, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст. ст. 11, 15, 625, 629 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 та користь Акціонерного Товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №284/24-84 від 05.03.2008, розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 становить 2689, 51 доларів США та судові витрати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 2662, 40 грн.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м.Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Акціонерне Товариство «Сенс Банк», код ЄДРПОУ: 23494714, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Повний текст рішення виготовлено 28.05.2026.

Суддя Чішман Л.М.