Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №927/478/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2026 р. Справа№ 927/478/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Спаських Н.М.

Коробенка Г.П.

при секретарі судового засідання: Нагулко А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 12.05.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Омельченка Романа Олександровича

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.09.2025 (повний текст рішення складено 02.10.2025)

у справі № 927/478/25 (суддя Демидова М.О.)

за позовом Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача: Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області

до Фізичної особи-підприємця Омельченка Романа Олександровича

про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення 39 481,73 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

12.05.2025 до Господарського суду Чернігівської області через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача: Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області до фізичної особи-підприємця Омельченка Романа Олександровича, у якій прокурор просить суд:

- визнати недійсною додаткову угоду №1 від 24.10.2024 до Договору №1 від 25.07.2024, укладену між Лосинівською селищною радою Ніжинського району Чернігівської області та фізичною особою-підприємцем Омельченком Романом Олександровичем;

- стягнути з фізичної особи-підприємця Омельченка Романа Олександровича на користь Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області 39481,73 грн, з яких: 21360,77 грн пені та 18120,96 грн штрафу.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор зазначає, що оскаржувана додаткова угода укладена з порушенням вимог п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та пп.4 п.19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, у зв?язку з чим підлягає визнанню недійсною в судовому порядку. Стягнення штрафних санкцій мотивоване порушенням строку поставки (передачі) товару за Договором № 1 від 25.07.2024.

Посилаючись на приписи ч. 1, 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, прокурор зазначає, що відповідно до п. 5.2. Договору №1 від 25.07.2024 місцем поставки товару визначено 11 закладів, які знаходяться на території Лосинівської територіальної громади Ніжинського району Чернігівської області, тому позовна заява може пред?являтися за місцем виконання Договору №1 від 25.07.2024, а саме до Господарського суду Чернігівської області.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 30.09.2025 у справі № 927/478/25 позов задоволено повністю.

Визнано недійсною додаткову угоду №1 від 24.10.2024 до Договору №1 від 25.07.2024, укладену між Лосинівською селищною радою Ніжинського району Чернігівської області та фізичною особою-підприємцем Омельченком Романом Олександровичем.

Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця Омельченка Романа Олександровича на користь Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області 21 360,77 грн пені та 18 120,96 грн штрафу.

Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця Омельченка Романа Олександровича на користь Чернігівської обласної прокуратури 4 844,80 грн судового збору.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що оспорювана Додаткова угода №1 від 24.10.2024 до Договору №1 від 25.07.2024 укладена за відсутності документального підтвердження об`єктивних обставин, що спричинили продовження строку дії договору та поставки товару, а також обставин непереборної сили, що є підставою для визнання цієї додаткової угоди недійсною.

Також здійснивши перевірку розрахунку пені та штрафу, заявлених до стягнення прокурором, місцевий господарський суд дійшов висновку про їх правомірне нарахування, та визнав обгрунтованими позовні вимоги в частині стягнення 21360,77 грн пені за період прострочки з 01.09.2024 по 17.11.2024 та 18120,96 грн штрафу (6% від вартості товару, поставку якого прострочено).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець Омельченко Роман Олександрович 22.10.2025 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати скасувати повністю рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2025 у справі № 927/478/25; ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Ніжинської окружної прокуратури в інтересах Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області у повному обсязі до Фізичної особи-підприємця Омельченка Романа Олександровича про стягнення 21 360,77 грн пені, 18 120,96 грн штрафу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте місцевим судом на підставі не повністю досліджених доказів, при неповному встановленні обставин, які мають значення для справи. При цьому скаржник стверджує, що:

- при укладенні додаткової угоди №1 від 24.10.2024 мали місце обставини, які об`єктивно унеможливили своєчасне виконання початкового договору та не залежали від волі відповідача;

- з матеріалів справи вбачається, що відповідач звернувся до позивача з листом про настання непередбачуваних обставин - аномальної спеки, призову працівників до лав ЗСУ, надто стислих початкових строків поставки - які зумовили необхідність продовження терміну поставки до 15.11.2024;

- з матеріалів справи однозначно вбачається, що відповідач фактично виконав основний договір поставки, а позивач прийняв від нього товар та повністю за нього розрахувався;

- відтермінування поставки товару жодним чином не порушило прав та інтересів позивача чи держави, разом з цим, позивач фактично отримав усю погоджену кількість товару;

- Закон України "Про публічні закупівлі" не містить визначення поняття "документально підтверджених об`єктивних обставин" та переліку документів, що їх підтверджують, вважаємо, що вищевказані листи, в тому числі звернення до Лосинівської селищної ради (покупця), є документами, в яких зазначено об`єктивні обставини для продовження строку виконання зобов`язань.

Узагальнені доводи та заперечення сторін.

09.12.2026 через підсистему "Електронний суд" від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи, викладені в ній, просив апеляційну скарги залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Прокурор зазначає, що підставою укладення додаткової угоди № 1 від 24.10.2024 слугував лист ФОП Омельченка Р.О. (без дати та номеру), у якому останній повідомляв, що у зв`язку з аномальною спекою та призивом чоловіків до лав ЗСУ не мав можливості виконати зобов`язання за Договором вчасно, та просив продовжити термін поставки до 15.11.2024.

До даного листа не додано жодного документу (сертифікат регіонального відділення ТПП, тощо), в якості документального підтвердження об`єктивних обставин, що спричинили необхідність продовження строку поставки товару. Інформація зазначена в листі носить формальний характер та загалом не підтверджена.

У листі ФОП Омельченка Р.О. не зазначено, яким чином наведені ним обставини вплинули на виконання умов конкретного Договору.

Зокрема, постачальником (відповідачем) не надано підтверджуючих документів щодо призову його найманих працівників на військову службу, не обґрунтовано тривалість строку постачання, який збільшився вдвічі порівняно з первісними умовами Договору.

Крім того, додаткова угода № 1 від 24.10.2024 укладена по спливу майже двох місяців після закінчення строку виконання зобов`язань за договором (31.08.2024).

Вищенаведене свідчить про відсутність обґрунтованих підстав для укладення Додаткової угоди № 1 до Договору від 25.07.2024 та продовження строку постачання товару до 15.11.2024.

Явка представників сторін.

У судове засідання 12.05.2026 з`явились прокурор та представник відповідача, які надали свої пояснення.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Прокурор в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції.

За результатами проведеної закупівлі UA-2024-07-04-008953-a та проведених відкритих торгів переможцем визнано фізичну особу-підприємця Омельченка Романа Олександровича (а.с.21-23).

Фізична особа-підприємець Омельченко Роман Олександрович у гарантії постачання №3 від 11.07.2024 гарантував можливості поставки предмета закупівлі у кількості, гарантійними строками та в терміни, визначені тендерною документацією та тендерною пропозицією учасника торгів (а.с.31).

25.07.2024 між Лосинівською селищною радою Ніжинського району Чернігівської області (замовник) та фізичною особою-підприємцем Омельченком Романом Олександровичем (постачальник) укладено Договір №1 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується до 31.08.2024 поставити, розвантажити замовнику товарів, зазначених в Специфікації (товар), а замовник прийняти і оплатити такий товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Найменування товару - «Дров`яна деревина промислового використання для організацій 2 група (сосна, вільха) (код ДК 021:2015-03410000-7-Деревина)» відповідно до специфікації додаток №1 до Договору, що є невід?ємною його частиною.

Пунктами 3.1.-3.3. Договору визначено, що сума цього Договору становить 594880 грн без ПДВ. Ціна за одиницю товару зазначена в Специфікації (додаток №1). Джерело фінансування закупівлі - місцевий бюджет.

Згідно з п. 5.1., 5.2. Договору передбачено строк поставки (передачі) товару до 31.08.2024 (включно).

Місце поставки (передачі) товарів: постачальник зобов`язаний поставити товар за такими адресами:

- ЗДО «Сонечко» с-ще Лосинівка, вул. Троїцька, 9а, Ніжинський район, Чернігівська область (100 м. куб);

- Лосинівський МРЦ с-ще Лосинівка, вул. Богословська, 6, Ніжинський район, Чернігівська область (50 м. куб);

- Шатурська гімназія с. Шатура, вул. Дерезенка, 35, Ніжинський район, Чернігівська область (100 м. куб);

- Світанківський ЗЗСО с. Світанок, вул. Молодіжна, 2, Ніжинський район, Чернігівська область (100 м. куб);

- Сальненський ЗЗСО с. Сальне, вул. Жовтнева, 21, Ніжинський район, Чернігівська область (100 м. куб);

- ЗДО «Барвінок» с. Галиця, вул. Центральна, 73, Ніжинський район, Чернігівська область (20 м. куб);

-Терешківський старостат с. Терешківка, вул. Центральна, 1, Ніжинський район, Чернігівська область (10 м. куб);

- Шняківський старостат с. Шняківка, вул. Морачевського, 2, Ніжинський район, Чернігівська область (10 м. куб);

- Сальненський старостат с. Сальне, вул. Жовтнева, 15 (10 м. куб);

- Переможський старостат с. Перемога, вул. Шевченка, 1, Ніжинський район, Чернігівська область (10 м. куб);

- Галицький старостат с. Галиця, вул. Народовольців, 6 (10 м. куб).

Товар вважається переданим постачальником і прийнятим замовником по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов Договору. Якість товару повинна відповідати дійсним на дату отримання товару ДСТУ.

Відповідно до 5.3., 5.4. Договору товар може постачатися частинами (партіями). Датою поставки товару або частини товару (партії) вважається дата передачі постачальником замовнику товару згідно з підписаною сторонами видаткової накладної.

Постачальник буде вважатися таким, який виконав зобов`язання з поставки товару, якщо він передав товар, і з усією супроводжувальною документацією, яка вимагається за чинним законодавством України та даним Договором, якщо внаслідок прийому було встановлено, що товар повністю відповідає вимогам, передбаченим законодавством.

За умовами п. 6.1.1., 6.1.2., 6.2.2., 6.2.8. Договору замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату прийнятої партії товару в порядку та на умовах, визначених Договором; прийняти товар згідно з видатковою накладною, при відповідності товару вимогам, встановленим Договором; замовник має право контролювати поставку (передачу) товару у строки, встановлені Договором; вимагати сплати штрафних санкцій у разі невиконання або неналежного виконання постачальником зобов`язань за Договором.

Пунктами 6.3.1., 6.3.2., 6.3.5. Договору визначено, що постачальник зобов?язаний забезпечити передачу товару (партій товару) у строки, встановлені цим Договором; забезпечити передачу товару, якість якого відповідає умовам, визначеним Договором та нормативно-правовими актами України для такого товару; сплатити штрафні санкції і відшкодувати збитки в разі невиконання або неналежного виконання ним зобов`язань за Договором за письмовою вимогою замовника.

Пунктами 7.1., 7.2.1., 7.3. Договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором винна сторона несе відповідальність перед іншою стороною на умовах, передбачених чинним законодавством України та відповідно до умов Договору.

У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань за Договором постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення виконання зобов`язання понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 6 % вказаної суми.

Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору.

За умовами підпункту 4 пункту 10.7. Договору істотні умови Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім продовження строку дії Договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Відповідно до п. 11.1. Договору він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками, якщо такі є, і діє до 31.12.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов?язків.

У листі, адресованому Лосинівській селищній раді, фізична особа-підприємець Омельченко Роман Олександрович просив продовжити термін поставки до 15.11.2024 у зв?язку з непередбачуваними обставинами, а саме аномальною спекою, призивом чоловіків до лав ЗСУ, стислим терміном поставки.

Додатковою угодою №1 від 24.10.2024 до Договору №1 від 25.07.2024 сторони домовилися продовжити строк виконання зобов?язань Договору №1 від 25.07.2024 та викласти п. 5.1. Договору в наступній редакції: строк поставки (передачі) товару до 15.11.2024 включно. Додаткова угода набирає чинності з 30.08.2024 і діє до повного виконання зобов?язань за додатковою угодою.

На виконання умов Договору №1 від 25.07.2024 постачальник поставив замовнику товар за видатковими накладними: №1/1 від 29.07.2024 на суму 73216,00 грн; № 1/2 від 21.08.2024 на суму 73216,00 грн; № 1/3 від 23.08.2024 на суму 73216,00 грн; № 1/1 від 30.08.2024 на суму 73216,00 грн; № 1/5 від 28.10.2024 на суму 73216,00 грн; № 1/6 від 12.11.2024 на суму 73216,00 грн; № 1/7 від 12.11.2024 на суму 73216,00 грн. Всього поставлено товару на суму 512512,00 грн (а.с.36-39).

Поставлений відповідачем товар оплачено позивачем на загальну суму 512512,00 грн платіжними інструкціями: №3392 від 05.08.2024 на суму 73216,00 грн, №3192 від 22.08.2024 на суму 73216,00 грн, №3196 від 23.08.2024 73216,00 грн, №3200 від 30.08.2024 на суму 73216,00 грн, №3390 від 28.10.2024 на суму 16016,00 грн, №3391 від 28.10.2024 на суму 57200,00 грн, №3348 від 28.11.2024 на суму 48048,00 грн, №3349 від 28.11.2024 на суму 25168,00 грн, №3350 від 28.11.2024 на суму 73216,00 грн (а.с.40-44).

Додатковою угодою №2 від 18.11.2024 до Договору №1 від 25.07.2024 замовник і постачальник дійшли згоди розірвати Договір №1 від 25.07.2024, укладений між замовником та постачальником; погодили зменшити загальну суму договору на 82368,00 грн без ПДВ; виклали п. 3.1. Договору в такій редакції: сума Договору становить 512512,00 грн без ПДВ; специфікацію (додаток 1 до Договору) викладено у новій редакції: дров?яна деревина промислового використання для організацій 2 група (сосна, вільха) у кількості 448 м.куб, ціною за одиницю 1144,00 грн, сума 512512,00 грн без ПДВ. Зміни набирають чинності з моменту підписання сторонами додаткової угоди. З моменту набрання чинності додатковою угодою зобов?язання сторін, що виникли на підставі Договору, припиняються. Сторони не вважають себе пов?язаними будь-якими правами та обов?язками, що виникли за Договором (а.с.30).

Прокурором заявлено вимоги про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 24.10.2024 до Договору №1 від 25.07.2024 та стягнення з відповідача 21360,77 грн пені за період прострочки з 01.09.2024 по 17.11.2024 та 18120,96 грн штрафу на підставі п. 7.2.1. Договору за несвоєчасне виконання договірних зобов?язань в частині поставки товару.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів сторін.

Щодо підстав представництва інтересів держави Ніжинською окружною прокуратурою у даній справі колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрите за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачена важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді в виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення її інтересів, якщо їх захист не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності в статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо в сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звернувся до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

За частинами 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи така відповідь взагалі не отримана, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Ніжинською окружною прокуратурою скеровано позов до суду в інтересах держави в особі Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області з метою захисту і відновлення державних та суспільних інтересів, оскільки порушення вимог Закону «Про публічні закупівлі» завдають шкоди територіальній громаді у вигляді незаконних витрат коштів, що унеможливлює раціональне та ефективне використання місцевих коштів і здатне спричинити істотної шкоди інтересам територіальної громади.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі, держава бере участь у справі, як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Ніжинською окружною прокуратурою скеровано позов до суду в інтересах держави в особі Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області у зв`язку із невиконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

За доводами прокурора позов подано з метою захисту і відновлення державних та суспільних інтересів, оскільки використання коштів з порушенням бюджетного законодавства та законодавства про закупівлі, а також протиправне укладення додаткової угоди до Договору, та як наслідок, несвоєчасне виконання договірних зобов?язань в частині поставки товару у визначені строки для опалення закладів освіти, порушує права та інтереси територіальної громади, створює загрозу порушення прав дітей на належні умови навчання, що не відповідає інтересам держави.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі» до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Як встановив суд, Договір №1 від 25.07.2024 та додаткова угода №1 від 24.10.2024 до Договору №1 від 25.07.2024 укладені між Лосинівською селищною радою Ніжинського району Чернігівської області та фізичною особою-підприємцем Омельченком Романом Олександровичем.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п.38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру").

Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №917/341/19, від 02.02.2021 у справі №922/1795/19, від 07.04.2021 у справі №917/273/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19.

Так, у справі №927/491/19 прокурор звернувся з позовом від імені Відділу як сторони договору, який судом було визнано недійсним. У позові прокурор просив стягнути кошти на користь Відділу як сторони договору. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати касаційного господарського суду дійшов висновку, що прокурор правильно визначив Відділ (сторону договору) як позивача, враховуючи, що позов містить вимогу про стягнення надмірно сплачених за договором грошових сум на користь Відділу (і не містить вимоги про стягнення отриманого за договором в дохід держави) (п.59 постанови від 18.06.2021 у справі №927/491/19).

Ніжинська окружна прокуратура зверталася до Лосинівської селищної ради з листом №52-77-1694вих-25 від 17.03.2025, у якому повідомила про виявлені порушення Закону України "Про публічні закупівлі" та Особливостей при укладенні спірної додаткової угоди та просила надати інформацію про вжиття заходів щодо усунення зазначених порушень, у тому числі у судовому порядку (а.с. 33-34).

Прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

Лосинівська селищна рада у листі від 31.03.2025 №545/03-42, адресованому Ніжинській окружній прокуратурі, зазначила про те, що заходи щодо визнання недійсною додаткової угоди №1 від 24.10.2024 та стягнення штрафних санкцій за порушення строків поставки товару за Договором, в тому числі в судовому порядку, не вживалися. Опалювальний період в закладах Лосинівської територіальної громади розпочався вчасно і поставки товару не вплинули на його перебіг (а.с. 35).

Відтак, Лосинівською селищною радою особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про її бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку про те, що він правильно визначив селищну раду позивачем, компетентним органом, оскільки вона є стороною спірного правочину, втім, не звернулася до суду з відповідним позовом.

У порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Лосинівської селищної ради до фізичної особи-підприємця Омельченка Р.О. про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення штрафних санкцій (а.с.45).

За таких обставин у їх сукупності колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Щодо суті спору колегія суддів зазначає таке.

Суд першої інстанції погодився з доводами прокурора щодо наявності підстав для визнання додаткової угоди №1 від 24.10.2024 до Договору №1 від 25.07.2024, укладеної між Лосинівською селищною радою Ніжинського району Чернігівської області та Фізичною особою-підприємцем Омельченком Романом Олександровичем, недійсними.

Апеляційний господарський суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад викладені у Законі України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Згідно із частиною 4 статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" відносини, пов`язані із сферою публічних закупівель, регулюється виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

У частині 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", які кореспондуються з положеннями підпункту 4 пункту 19 постанови Кабінету міністрів України № 1178, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у т.ч. обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

З аналізу положень Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається те, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель і повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного та Господарського кодексів України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 вказані норми передбачають умови та можливість внесення змін до договору про закупівлю, зокрема й стосовно строку виконання зобов`язань лише, якщо сторони це прямо вказали в умовах договору або уклали додаткову угоду про це за взаємною згодою сторін вже після виникнення таких обставин.

У постановах Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21 викладено аналогічну позицію, згідно з якою, норми Закону передбачають можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміну істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов`язань у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження.

Щодо досліджуваної справи, то задовольняючи позов прокурора, суд дійшов висновку про те, що будь-яких законних підстав та документально підтверджених об`єктивних обставин для продовження строку виконання робіт за договором на дату укладання спірної додаткової угоди не було.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на таке.

Як зазначено вище, положення спеціального законодавства, яке регулює державні закупівлі, визначає умови, за наявності яких можливе продовження строку виконання зобов`язань, зокрема у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, якщо сторони це прямо вказали в умовах договору, або уклали додаткову угоду про це за взаємною згодою вже після виникнення таких обставин.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У даному випадку, відповідно до пункту 2.2. Договору № 138 від 23.08.2024 підрядник забезпечує завершення виконання робіт згідно з договором у строк не більше ніж до 01.12.2024.

У даному випадку, відповідно до п. 5.1. Договору передбачено строк поставки (передачі) товару до 31.08.2024 (включно).

Разом з тим, підпункт 4 пункту 10.7. Договору містить умови, що істотні умови Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім продовження строку дії Договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Зміст листа фізичної особи-підприємця Омельченка Р.О., адресованого Лосинівській селищній раді, свідчить про те, що обставинами, які неможливо було передбачити під час укладення Договору та зумовили необхідність продовження терміну поставки до 15.11.2024 за Договором №1 від 25.07.2024 є: аномальна спека, призив чоловіків до лав ЗСУ, стислий термін поставки (а.с.32).

При цьому законодавством не визначено настання яких саме обставин вважається об`єктивним та достатнім для продовження строків та не визначено, в якій формі має бути документальне підтвердження настання зазначених обставин, тому замовник визначає це самостійно.

Слід враховувати, що за приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. А відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 927/863/23).

Однак у даній справі, апеляційний господарський суд не встановив наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваних правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 Цивільного кодексу України загалом, так і пункту 6 цієї статті, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Загальні засади (принципи) цивільного права втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації так, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Главою 24 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) загальні засади відповідальності учасників господарських відносин урегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Згідно із частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1 рішення Конституційного Суду України № 15-рп/24).

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України). Аналогічний принцип закріплений у частині 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов`язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону. Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків.

Справедливість як один із фундаментальних принципів права, який закладено безпосередньо в змісті права, в тих правовідносинах формою яких є право, передбачає готовність враховувати інтереси інших сторін, не зловживати своїми правами на шкоду їм, дотримуватися рівності в положенні учасників правовідносин.

Отже за своєю юридичною силою принцип справедливості є фактично імперативною нормою права (нормою відхилення від якої недопустиме), яка поряд з нормами цивільного права належить до механізму регулювання цивільних правовідносин.

Хоча така категорія, як справедливість, є оціночним поняттям та має властивість змінювати своє змістовне наповнення залежно від різних, як об`єктивних, так і суб`єктивних обставин, очевидним є те, що застосування такого принципу у визначенні наявності підстав для застосування штрафних санкцій відповідає меті та цілям такої міри відповідальності як стягнення неустойки.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд (статті 2, 7 цього Закону).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі "Делькорт проти Бельгії", 07.01.1970, Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11.11.1996 у справі "Кантоні проти Франції", заява № 17862/91, § 31-32; від 11.04.2013 у справі "Вєренцов проти України", заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22.11.1995 у справі "S. W. проти Сполученого Королівства", заява № 20166/92, § 36).

Пропорційність є однією зі складових верховенства права. Цей принцип спрямований на встановлення розумного балансу між необхідними у демократичному суспільстві випадками обмеження прав людини і легітимною метою такого обмеження.

Так, застосування принципу справедливості передбачено і нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, частиною 1 статті 6 якої гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що одним із елементів передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення від 23.10.1985 у справі "Бентем проти Нідерландів").

Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 9 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Суд звертає увагу, що 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким були, зокрема внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" звернув увагу, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований Європейським судом з прав людини у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України, в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про те, що спірна додаткова угода укладена за відсутності документального підтвердження об`єктивних обставин для продовження строку виконання робіт є передчасними.

Слід наголосити, що замовник (позивач), у разі виявлення недостатності підстав чи доказів для збільшення строку виконання договору, не був позбавлений права звернутися до постачальника (відповідача) з вимогою про надання доказів неможливості виконання умов договору у передбачені договором строки, чого замовником (позивачем) зроблено не було, що свідчить про обґрунтованість пропозиції відповідача щодо необхідності збільшення строку поставки.

У свою чергу, підписання спірної додаткової угоди замовником (позивачем) свідчить про його погодження з наведеними відповідачем обставинами та визнання їх достатніми для продовження строку поставки товару.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що, враховуючи, що відповідач (постачальник) повідомив позивача про необхідність продовження строку поставки товару, навівши причини, підстави та докази для такого продовження, та позивач (замовник) визнав такі причини, підстави та докази обґрунтованими та достатніми для внесення змін до договору, внаслідок чого між сторонами була підписана спірна Додаткова угода № 1 від 24.10.2024 до договору №1 від 25.07.2024, колегія суддів приходить до висновку, що у даній справі більш вірогідним є наявність документального підтвердження об`єктивних обставин для продовження строку поставки товару.

Більше того, колегія суддів зазначає, що правомірна зміна строку (продовження) виконання зобов`язання відповідає інтересам держави більше, ніж нарахування штрафних санкцій постачальнику, який об`єктивно не мав змоги виконати умови договору через незалежні від нього обставини, які замовник визнав поважними та підтвердженими належним чином та добровільно погодився на збільшення таких строків виконання зобов`язання.

Колегія суддів також звертає увагу, що зміна строку поставки шляхом його збільшення не призвела до будь-яких негативних наслідків для замовника, зокрема до збільшення вартості цих робіт, яка була визначена у договорі.

При цьому прокурором не надано доказів того, яким чином продовження строку поставки на незначний строк з 31.08.2024 до 15.11.2024 порушило законні інтереси держави та/або позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає відсутніми підстави для визнання недійсною Додаткової угоди № 1 від 24.10.2024 до договору №1 від 25.07.2024.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд наведеного не врахував, що призвело до неправильних висновків про часткове задоволення позову.

Оскільки у задоволенні основної вимоги про визнання Додаткової угоди № 1 від 24.10.2024 до договору №1 від 25.07.2024 недійсною слід відмовити, задоволенню також не підлягають і похідні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 21360 грн 77 коп. та штрафу у розмірі 18120 грн 96 коп.

Більше того, на переконання колегії суддів, в умовах, коли відповідач належним чином виконав свої зобов`язання перед замовником, у порядку та строки, узгоджені в чинному договорі (з урахуванням внесених до нього за згодою обох сторін змін), за наслідками чого таке виконання було прийняте та оплачене замовником без жодних зауважень, не може мати легітимну мету та бути пропорційним притягнення до відповідальності відповідача за порушення строку виконання договору, який не був порушений в момент такого виконання.

Надаючи оцінку вказаним вище обставинам, суд, керуючись положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, виходив з того, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Отже, встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

У рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. На них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків. Дії або рішення суб`єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб`єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються). Правомірне очікування виникає в особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб`єкта владних повноважень в особи наявне розумне сподівання, що стосовно неї суб`єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше.

Отже, принцип "належного урядування" покладає обов`язок на орган діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Враховуючи все вищевикладене, доводи скаржника про відсутність підстав для визнання Додаткової угоди № 1 від 24.10.2024 до договору №1 від 25.07.2024 недійсною та стягнення штрафних санкцій знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За результатами перегляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Омельченка Романа Олександровича підлягає задоволенню. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.09.2025 у даній справі слід скасувати. Прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги розподіляються у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Омельченка Романа Олександровича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.09.2025 у справі №927/478/25 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.09.2025 у справі №927/478/25 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

4. Судові витрати за подання позову та апеляційної скарги покласти на прокурора.

5. Матеріали справи №927/478/25 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 25.05.2026.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Н.М. Спаських

Г.П. Коробенко