Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №911/1569/22 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2026 р. Справа № 911/1569/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Тищенко О.В.

Гончарова С.А.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 21.05.2026

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Форс Гард"

на рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2025

повний текст рішення складено 10.12.2025

у справі № 911/1569/22 (суддя Смірнов О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форс Гард"

до Боярської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1

про визнання незаконним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Форс Гард" (позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Боярської міської ради (відповідач) про визнання незаконним та скаcування рішення Боярської міської ради № 22/1479 від 24.02.2022.

Позовні вимоги мотивовано тим, що внаслідок набуття позивачем права власності на нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440, до позивача перейшло право користування цією земельною ділянкою в порядку, передбаченому ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, однак у зв`язку з прийняттям відповідачем рішення від 24.02.2022 № 22/1479 позивач позбавлений можливості оформити право оренди (суборенди) на вказану земельну ділянку.

Короткий зміст судового рішення та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у справі № 911/1569/22 в задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що позивачем не доведено наявності у нього захищуваного права в аспекті права користування земельною ділянкою на умовах оренди загальною площею 1, 3105 га з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з рішенням Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у справі № 911/1569/22, 30.12.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Форс Гард" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у справі № 911/1569/22 повністю та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення судом першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, нез`ясуванням всіх обставин, що маються значення для справи. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач, як власник нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 площею 1,3105 га, має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Скаржник стверджує, що ніхто інший, окрім позивача не має права на користування спірною земельною ділянкою, оскільки на ній розташоване належне позивачу нерухоме майно.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.12.2025 матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Форс Гард" по справі № 911/1569/22 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали господарської справи № 911/1569/22.

28.01.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 911/1569/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Форс Гард" на рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у справі № 911/1569/22 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

08.02.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Форс Гард" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з заявою про усунення недоліків апеляційної скарги.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2026 у зв`язку з перебуванням судді Ходаківської І.П. та судді Демидової А.М. у відпустці, для вирішення питання руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Форс Гард" у справі № 911/1569/22 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 911/1569/22 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Форс Гард" на рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2025 та призначено розгляд справи на 02.04.2026.

02.04.2026 судове засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням суддів Тищенко О.В. та Гончарова С.А. у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 розгляд справи призначено на 21.05.2026.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Форс Гард" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у справі № 911/1569/22 залишити без змін, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом Київської області та перевірено судом апеляційної інстанції, 15.02.2022 між ОСОБА_2 (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Форс Гард" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. 15.02.2022 та зареєстрований в реєстрі за № 218, відповідно до п. 1 якого продавець передає у власність, а покупець приймає й зобов`язується оплатити нежитлову будівлю, операторну АЗС, розташовану на земельній ділянці площею 1,3105 га, кадастровий номер 3222410300:02:009:5440, за адресою: Київська область, Фастівській район, місто Боярка, вулиця Білогородська, будинок 53а. Будівля позначена літ. А1, її загальна площа становить 19,5 кв.м.

15.02.2022 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Форс Гард" проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15.02.2022 № 299708687.

З Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 31.08.2022 № НВ-9902066932022 вбачається, що державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 проведено 12.02.2021. Цільове призначення земельної ділянки - 11.04 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд технічної інфраструктури (виробництва та розподілення газу, постачання пари та гарячої води, збирання, очищення та розподілення води).

07.06.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Форс Гард" звернулось до Боярської міської ради із заявою № 0706/22 про укладення договору оренди або суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 за адресою: Київська область, Фастівській район, місто Боярка, вулиця Білогородська, будинок 53а у зв`язку із набуттям права власності на нерухоме майно розташоване на вказаній земельній ділянці.

Листом від 06.07.2022 № 02-10/2703 Виконавчий комітет Боярської міської ради повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Форс Гард", що земельна ділянка з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 перебуває у користуванні іншої особи.

Листом від 22.07.2022 № 02-10/2944 Виконавчий комітет Боярської міської ради повідомив представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Форс Гард", що на підставі рішення Боярської міської ради від 24.02.2022 земельну ділянку комунальної власності площею 1,3105 га з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 передано в оренду з правом суборенди фізичній особі. Тому питання про передачу в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Форс Гард" земельної ділянки з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 на сесії Боярської міської ради не розглядалось.

Як зазначає позивач, право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 за будь-якими юридичними чи/або фізичними особами не зареєстровано.

Позивач вказує, що з офіційного сайту Боярської міської ради йому стало відомо про прийняття радою 24.02.2022 рішення № 22/1479 про передачу в довгострокову оренду земельної ділянки терміном на 49 років ОСОБА_1 (з правом суборенди), що знаходиться за адресою: м. Боярка, вул. Білогородська, 53, кадастровий номер 3222410300:02:009:5440.

Як стверджує позивач, рішення Боярської міської ради від 24.02.2022 № 22/1479 не реалізоване, договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_1 не укладено, право постійного користування земельною ділянкою не зареєстровано.

Посилаючись на те, що внаслідок набуття позивачем права власності на нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440, до позивача перейшло право користування цією земельною ділянкою в порядку, передбаченому ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, однак у зв`язку з прийняттям відповідачем рішення від 24.02.2022 № 22/1479 позивач позбавлений можливості оформити право оренди (суборенди) на вказану земельну ділянку.

Позивач зазначає, що у разі відведення іншій особі земельної ділянки, яка входить до меж землі, необхідної для обслуговування майна позивача, він автоматично втратить можливість оформити належне йому право користування земельною ділянкою для обслуговування належних йому об?єктів нерухомого майна та, відповідно, може бути позбавлений можливості повноцінно користуватись власним нерухомим майном.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про визнання протиправним та скасувати рішення Боярської міської ради від 24.02.2022 № 22/1479.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 у власності або оренді ОСОБА_2 не перебувала, тому будь-яке речове право на спірну земельну ділянку до позивача не перейшло.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За приписами статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, 15.02.2022 між ОСОБА_2 , як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Форс Гард", як покупцем, укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, за умовами якого продавець передає у власність, а покупець приймає й зобов`язується оплатити нежитлову будівлю, операторну АЗС, розташовану на земельній ділянці площею 1,3105 га, кадастровий номер 3222410300:02:009:5440, за адресою: Київська область, Фастівській район, місто Боярка, вулиця Білогородська, будинок 53а . Будівля позначена літ. А1, її загальна площа становить 19,5 кв.м.

Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. 15.02.2022 та зареєстрований в реєстрі за № 218.

15.02.2022 проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "Форс Гард", що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15.02.2022 № 299708687.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15.02.2022 № 299708687 вбачається, що підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно став договір купівлі-продажу № 217 від 15.02.2022.

Згідно зі статтею 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За вимогами статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15.02.2022) до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Відповідно до частини першої статті 120 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15.02.2022) у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення.

Частиною одинадцятою статті 120 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15.02.2022) передбачено, що якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом.

З системного аналізу наведених норм чинного (на момент укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15.02.2022) законодавства слідує, що особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований на земельній ділянці, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я права користування земельною ділянкою в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

При цьому, правові механізми статей 377 Цивільного кодексу України та 120 Земельного кодексу України у даному випадку не можуть бути правовою підставою для автоматичного виникнення у позивача права користування земельною ділянкою комунальної власності з огляду на законодавчо встановлені обмеження.

Посилаючись на положення статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, позивач стверджує, що внаслідок набуття ним права власності на нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440, до позивача перейшло право користування цією земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 виснувала, що перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній.

У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 зроблено висновки, що згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована. У пункті 49 цієї ж постанови зазначено, що ніхто інший, окрім власника цього об`єкта, не може претендувати на вказану земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

За змістом наведених норм, перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній (пункти 8.16 і 8.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16; пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За змістом ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За змістом ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За приписами ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Згідно статей 18, 20 названого Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Отже, передача в оренду земельних ділянок із земель комунальної власності відповідних територіальних громад здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями та належною правовою підставою для набуття права оренди є укладений із власником договір оренди земельної ділянки, речове право за яким має бути зареєстроване в реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Як вже зазначалося, з моменту набуття права власності на нерухоме майно, Товариство з обмеженою відповідальністю "Форс Гард" в силу імперативних приписів ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України набуло право на отримання земельної ділянки під об`єктами нерухомості та в розмірі необхідному для їх обслуговування на умовах оренди.

При цьому, хоча положення ст. 120 Земельного кодексу України дійсно передбачає перехід до набувача об`єктів нерухомого майна права користування земельною ділянкою на тих же умовах та у тому ж обсязі, які належали відчужувача об`єктів нерухомості, проте, у разі коли до набувача об`єктів нерухомості в силу законодавчих обмежень право користування на тому ж правовому титулі, перейти не могло, тобто коли попередньому власнику земля належала на праві постійного користування та в силу ст. 92 Земельного кодексу України до набувача об`єктів нерухомості таке право на тих же умовах перейти не могло, принцип, закладений в ст. 120 Земельного кодексу України не може діяти і в частині обсягу відповідних прав, адже обсяг відповідних прав значною мірою визначається умовами користування земельною ділянкою.

Судом встановлено, що ОСОБА_2. (відчужувач/попередній власник нерухомого майна) в установленому законом порядку дій по оформленню права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 здійснено не було, договору оренди з власником земельної ділянки не укладено, державну реєстрацію відповідного права користування не проведено.

У зв`язку із набуттям права власності на нерухоме майно розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 та з метою оформлення права користування цією земельною ділянкою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Форс Гард" 07.06.2022 звернулось до Боярської міської ради із заявою № 0706/22 про укладення договору оренди або суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 за адресою: Київська область, Фастівській район, місто Боярка, вулиця Білогородська, будинок 53а.

За результатами розгляду вищевказаної заяви листом від 06.07.2022 № 02-10/2703 Виконавчий комітет Боярської міської ради повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Форс Гард", що земельна ділянка з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 перебуває у користуванні іншої особи.

Листом від 22.07.2022 № 02-10/2944 Виконавчий комітет Боярської міської ради повідомив представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Форс Гард", що на підставі рішення Боярської міської ради від 24.02.2022 земельну ділянку комунальної власності площею 1,3105 га з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 передано в оренду з правом суборенди фізичній особі. Тому питання про передачу в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Форс Гард" земельної ділянки з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 на сесії Боярської міської ради не розглядалось.

Судом встановлено, що 24.02.2022 Боярською міською радою прийнято рішення № 22/1479 про передачу ОСОБА_1 в довгострокову оренду терміном на 49 років з правом передачі в суборенду земельної ділянки з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 площею 1,3105 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд технічної інфраструктури (виробництва та розподілення газу, постачання пари та гарячої води, збирання, очищення та розподілення води) в м. Боярка по вул. Білогородська, 53 .

За доводами позивача, рішення Боярської міської ради від 24.02.2022 № 22/1479 не реалізоване, договір оренди земельної ділянки ОСОБА_1. з Боярською міською радою не укладено, право постійного користування земельною ділянкою не зареєстровано.

В контексті доводів позовної заяви колегія суддів зазначає, що предметом договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15.02.2022, укладеним між позивачем та ОСОБА_2., є нежитлова будівля, операторна АЗС загальною площею 19,5 кв.м, розташована на земельній ділянці площею 1,3105 га з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 за адресою: Київська обл., Фастівський р-н, м. Боярка, вул. Білогородська, 53а .

Доказів вчинення ОСОБА_2 дій по оформленню права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 матеріали справи не містять.

При цьому, оскільки договір оренди земельної ділянки має базуватися на вільному волевиявленні сторін щодо визначення обсягу права оренди, умов користування земельною ділянкою, інших істотних умов, до моменту укладення відповідного договору та проведення державної реєстрації відповідних речових прав, ОСОБА_2. не міг вважатись суб`єктом, якому належали майнові права щодо користування земельною ділянкою площею 1,3105 га, тоді як площа нерухомого майна складає 19,5 кв.м.

Таким чином, твердження позивача про те, що із набуттям права власності на нежитлову будівлю - операторну АЗС загальною площею 19,5 кв.м до нього перейшло право на оренду земельної ділянки з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 площею 1,3105 га судом оцінюються критично та відхиляються.

За встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявності у позивача захищуваного права в аспекті права користування земельною ділянкою на умовах оренди загальною площею 1,3105 га з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440.

Принагідно слід зазначити, що додатком до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 31.08.2022 № НВ-9902066932022 є кадастровий план земельної ділянки з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440, з якою вбачається, що на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 знаходиться 5 (п`ять) об`єктів нерухомого майна.

Крім того, колегією суддів встановлено, що належне позивачу на праві власності нерухоме майно знаходиться за адресою: м. Боярка, вул. Білогородська, 53а , що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15.02.2022 та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15.02.2022 № 299708687, тоді як місцем розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 у відповідності до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 31.08.2022 № НВ-9902066932022 є: м. Боярка, вул. Білогородська, 53 .

В той же час, рішенням від 24.02.2022 № 22/1479 Боярської міської ради передано в довгострокову оренду ОСОБА_1. земельну ділянку з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440, яка розташована за адресою6 м. Боярка, вулиця Білогородська, 53.

Додатково колегія суддів зазначає про наявність у матеріалах справи рішення Боярської міської ради від 25.02.2021 № 6/323 про передачу ОСОБА_1. в довгострокову оренду земельної ділянки з кадастровим номером 3222410300:02:009:5440 площею 1,3105 га, яка розташована за адресою: м. Боярка, вул. Білогородська, 61, та договору оренди земельної ділянки, укладеного на його виконання.

Позаяк, доказів поділу земельної ділянки 3222410300:02:009:5440 площею 1,3105 га з присвоєнням різних адрес, рішення міської ради про зміну адреси земельної ділянки або присвоєння різних адрес об`єктам нерухомого майна, які знаходяться на спірній земельній ділянці згідно кадастрового плану земельної ділянки, матеріали справи не містять, судом не встановлено.

За встановлених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку про законність рішення суду першої інстанції про відмову в позові.

Таким чином, надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, як кожному окремо так і в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог та відмову у задоволенні позову, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом першої інстанції зібраних у справі доказів, саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів оскаржуване судове рішення. Натомість зміст апеляційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів.

На переконання колегії суддів, зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення судом обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення у цій справі.

Незгода скаржника з рішенням суду першої інстанції або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішенні, не свідчать про його незаконність.

За таких обставин, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги та про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Форс Гард" слід відмовити, а рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у справі № 911/1569/22 залишити без змін.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Форс Гард" на рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у справі № 911/1569/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у справі № 911/1569/22 - залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи № 911/1569/22 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 21.05.2026.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді О.В. Тищенко

С.А. Гончаров