Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №927/530/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2026 р. Справа № 927/530/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Тищенко О.В.

Гончарова С.А.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 21.05.2026

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укрпошта"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.12.2025

повний текст рішення складено 23.12.2025

у справі № 927/530/25 (суддя Белов С.В.)

за позовом Заступника керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури

в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України

до Акціонерного товариства "Укрпошта"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фонд державного майна України

про витребування нерухомого майна, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Заступник керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури (прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України (позивач) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Акціонерного товариства "Укрпошта" (відповідач), в якому викладено позовні вимоги, щоб в судовому порядку витребувати у Акціонерного товариства "Укрпошта" на користь держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України нерухоме майно - адміністративну будівлю загальною площею 243,2 кв.м та службово-технічний корпус загальною площею 257 кв.м, розташовані по вул. Поштова, 7 в смт. Короп, Новгород-Сіверського району (колишнього Коропського району) Чернігівської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно 1501348874222.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем незаконно оформлено право приватної власності на спірний об`єкт нерухомого майна, а вибуття такого об`єкта з державної власності порушує інтереси держави у сфері реалізації прав власника об`єкта державної власності, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ним. Зміна форми власності майна, переданого Акціонерному товариству "Укрпошта" з державної на приватну поза процедурою приватизації є незаконною. Передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного внаслідок корпоратизації державного унітарного підприємства, не є способом приватизації такого майна, нерухоме майно, передане до статутного фонду акціонерного товариства, 100 відсотків акцій якого залишаються у власності держави, залишається державною власністю. За доводами прокурора, власником спірного нерухомого майна є держава в особі Міністерства розвитку громад та територій України, у зв`язку із чим спірне майно підлягає поверненню шляхом витребування у власність держави в особі Міністерства.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 02.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 927/530/25, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фонд державного майна України.

12.08.2025 Господарським судом Чернігівської області закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Короткий зміст судового рішення та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 23.12.2025 у справі № 927/530/25 позов задоволено повністю. Витребувано у Акціонерного товариства "Укрпошта" на користь держави, в особі Міністерства розвитку громад та територій України нерухоме майно - адміністративну будівлю загальною площею 243,2 кв.м. та службово-технічний корпус загальною площею 257 кв.м, розташовані по вул. Поштова, 7, в смт. Короп, Новгород-Сіверського району (колишнього Коропського району), Чернігівської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно 1501348874222. Стягнуто з Акціонерного товариства "Укрпошта" на користь Чернігівської обласної прокуратури 218 102,24 грн витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що акт передавання майна, на підставі якого була здійснена державна реєстрація права власності відповідача на спірне майно, не може розглядатися як правочин, відповідно до якого у відповідача на законних підставах виникло право приватної власності на відповідне майно, оскільки спірне майно перебувало у володінні Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" на праві господарського відання, і товариство як юридична особа, яка створена внаслідок перетворення останнього, відповідно до ч. 2 ст. 108 Цивільного кодексу України набуло не право приватної власності, а право господарського відання на зазначене майно, яке залишилося у власності держави, з огляду на встановлення прямих заборон на відчуження та передачу до статутного фонду господарських товариств такого майна.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з рішенням Господарського суду Чернігівської області від 23.12.2025 у справі № 927/530/25, 05.01.2026 Акціонерне товариство "Укрпошта" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.12.2025 у справі № 927/530/25 та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення судом першої інстанції прийняте є незаконним і необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Судом першої інстанції неповно та неправильно встановлено обставини, що мають значення для справи, а зроблені ним висновки не відповідають обставинам справи. Також судом не надано належної оцінки доказам, наявним у матеріалах справи та аргументам, що наводились АТ "Укрпошта". За доводами скаржника, спірне майно було передано товариству на підставі передавального акту майна до статутного капіталу ПАТ «Укрпошта», затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України № 240 від 05.07.2017, відповідно до якого Міністерство інфраструктури України з 01.03.2017 передало, а ПАТ «Укрпошта» прийняло об`єкти державного майна згідно з переліками, в тому числі спірне нерухоме майно. Тобто, акт прийому-передачі майна від засновника (Міністерства інфраструктури України) до АТ «Укрпошта» є документом, складеним на виконання волевиявлення засновника, та з урахуванням положень затвердженого Статуту є доказом виконання певної дії, а саме дії по передачі майна до статутного капіталу Товариства саме на підставі права власності. Отже, в розумінні законодавства акт приймання-передачі майна до складу статутного фонду є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, тобто має юридичні наслідки - факт набуття права власності на нерухоме майно. Таким чином, саме держава через створені нею органи управління в особі Міністерства інфраструктури України визначила порядок передачі нерухомого майна АТ «Укрпошта». Крім того зазначає, що даний спір не може бути розглянутий та вирішений в суді, оскільки в даному випадку існує спір не щодо опосередкованої належності усього майна АТ «Укрпошта» державі, а спір державних органів між собою щодо повноважень по управлінню даним майном. В той же час, розгляд і вирішення подібних спорів не допускається, оскільки в даному випадку держава сперечається сама з собою. Також скаржник зазначає, що прокурором обрано неналежний та неефективний спосіб захисту інтересів держави.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2026 матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укрпошта" у справі № 927/530/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 витребувано з Господарського суду Чернігівської області матеріали господарської справи № 927/530/25.

09.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 927/530/25.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2026 у зв`язку з перебуванням суддів Демидової А.М. та Владимиренко С.В. у відпустці, для вирішення питань щодо руху апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укрпошта" у справі № 927/530/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Гончаров С.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 927/530/25 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укрпошта" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.12.2025 та призначено розгляд справи на 02.04.2026.

23.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Новгород-Сіверської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що товариством не враховано норму ч. 3 ст. 145 Господарського кодексу України, якою закріплено, що правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній власності, може бути змінено тільки шляхом приватизації майна державного підприємства. При цьому акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються в загальному порядку. А державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариств, залишається у державній власності й відчуження його можливе тільки органами приватизації через приватизаційні процедури, які визначені законом. До того ж, передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, не є рішенням власника, яке б надавало такому товариству право на його відчуження, а спрямована виключно на зміну організаційно-правової форми державного підприємства. Оскільки товариством не надано жодних доказів приналежності йому спірного майна на праві приватної власності, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

31.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Укрпошта» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 927/530/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом справи № 927/187/25.

02.04.2026 судове засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням суддів Тищенко О.В. та Гончарова С.А. у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 розгляд справи призначено на 21.05.2026.

21.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Укрпошта» надійшли доповнення до апеляційної скарги.

В судовому засіданні 21.05.2026, колегією суддів розглянуто та відхилено клопотання про зупинення провадження у справі. Відхиляючи наведене клопотання колегія суддів виходила з того, що підстава для зупинення провадження у даній справі відпала, оскільки Верховним Судом справу № 927/187/25 у касаційному порядку переглянуто.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрпошта" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.12.2025 у справі № 927/530/25 залишити без змін, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом Чернігівської області та перевірено судом апеляційної інстанції, Міністерством зв`язку України 30.09.1993 затверджено та 15.12.1993 зареєстровано статут Українського об`єднання поштового зв`язку "Укрпошта".

На підставі рішення Кабінету Міністрів України від 02.02.1994 створено Українське об`єднання поштового зв`язку "Укрпошта" як окрему державну структуру в результаті реформування галузі зв`язку (розподілу на поштовий та електрозв`язок).

На підставі наказу державного комітету зв`язку України № 93 від 15.06.1998 Українське об`єднання поштового зв`язку "Укрпошта" реорганізовано шляхом його перетворення в Українське державне підприємство поштового зв`язку "Укрпошта" та затверджено статут Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта".

07.09.2005 проведено державну реєстрацію змін до статуту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта". За преамбулою статуту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, що засноване на державній власності і на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України № 684-р від 28.09.2004 "Про затвердження переліку підприємств, установ та організацій, що передаються до сфери управління Мінтрансзв`язку" належить до сфери управління Міністерства транспорту та зв`язку України - орган управління майном (УДППЗ "Укрпошта").

Згідно з п. 5.1 статуту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" майно підприємства складається з основних фондів, обігових коштів, а також інших активів, відображених у балансі товариства.

На підставі рішення виконавчого комітету Коропської селищної ради № 29 від 26.02.2007 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія САВ № 620670 від 04.08.2008, яким підтверджено право державної власності Держави Україна в особі Міністерства транспорту та зв`язку України на об`єкт нерухомого майна, який перебуває в повному господарському віданні Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта": адміністративну будівлю загальною площею 243,2 кв.м, службово-технічний корпус загальною площею 257 кв.м, які знаходяться за адресою: Чернігівська область, Коропський район, смт. Короп, вул. Поштова (Маркса К.), 7.

Факт реєстрації права власності на вказане майно за Державою Україна підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.04.2025 № 424466393.

Указом Президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" № 1085/2010 від 09.12.2010 Міністерство транспорту та зв`язку України було реорганізоване в Міністерство інфраструктури України.

У п. 5 цього Указу встановлено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються.

Розпорядженням № 728-р від 17.07.2015 Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства інфраструктури України щодо перетворення Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" (ЄДРПОУ 21560045), м. Київ, вул. Хрещатик, 22, у публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Укрпошта", 100% акцій якого належать державі та не підлягають відчуженню, за умови збереження попереднього профілю діяльності підприємств.

16.02.2017 Міністерством інфраструктури України видано наказ № 56 "Про припинення Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" в результаті його перетворення в Публічне акціонерне товариство "Укрпошта", та створення Публічного акціонерного товариства "Укрпошта", 100 % акцій якого належить державі (п. 2 наказу). У пункті 3 зазначеного наказу визначено, що Публічне акціонерне товариство "Укрпошта" є правонаступником Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта".

Наказом Міністерства інфраструктури України № 240 від 05.07.2017 "Про затвердження акта передавання майна до статутного капіталу ПАТ "Укрпошта" (а.с. 36 том 1) затверджено акт передавання майна до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "Укрпошта", що є правонаступником Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта", посвідчений нотаріально 05.07.2017, відповідно до якого Міністерство інфраструктури України з 01.03.2017 передало, а Публічне акціонерне товариство "Укрпошта" прийняло об`єкти державного майна згідно з переліками.

Відповідно до акту передавання майна до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "Укрпошта", що є правонаступником Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта", посвідченого нотаріально 05.07.2017, Міністерство інфраструктури України з 01.03.2017 передало, а Публічне акціонерне товариство "Укрпошта" прийняло об`єкти державного майна, у т.ч. будівлю відділення зв`язку, розташовану за адресою: вул. Поштова (К. Маркса), 9 (адресу у подальшому уточнено у ході проведення технічної інвентаризації та встановлено місцерозташування будівель по вул. Поштова, 7), смт. Короп, Коропського (на даний час Новгород-Сіверського) району Чернігівської області, (інвентарний номер 3252).

03.03.2018 державним реєстратором Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Корнієнко С.Г. зареєстровано право власності на адміністративну будівлю загальною площею 243,2 кв.м та службово-технічний корпус загальною площею 257 кв.м за Акціонерним товариством "Укрпошта", реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1501348874222, (реєстраційний номер об`єкта в РПВН 25140964).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на спірне майно за ПАТ "Укрпошта" зареєстровано державним реєстратором на підставі: акту передавання майна до статутного капіталу, виданого 05.07.2017 Міністерством інфраструктури України; додатку до акту передавання майна до статутного капіталу від 05.07.2017 № 45, виданого Міністерством інфраструктури України; наказу Міністерства інфраструктури України № 240 від 05.07.2017; свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04.08.2008, виданого Коропською селищною радою.

Наказом Міністерства інфраструктури України № 611 від 14.12.2018 змінено тип Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" з публічного на приватне та перейменовано його в Акціонерне товариство "Укрпошта".

Пунктами 5.4, 5.5 Статуту Акціонерного товариства "Укрпошта" визначено, що усе нерухоме та інше майно, передане до статутного капіталу товариства або набуте товариством на законних підставах, є його власністю. Державне майно, передане товариству в господарське відання, користування чи управління, не включається до статутного капіталу товариства та використовується в порядку, передбаченому законодавством та цим статутом. Товариство використовує та утримує державне майно, що не підлягає приватизації, відповідно до законодавства. Майно, що є державною власністю і надане товариству в господарське відання, користування чи управління, включається до його активів, але не може бути відчужене у будь-який спосіб без рішення загальних зборів. Списання та передача такого державного майна здійснюється відповідно до законодавства.

Прокурор стверджує, що реєстрація права приватної власності на спірне нерухоме майно за відповідачем є такою, що суперечить вимогам закону, а вибуття цього майна з державної власності порушує інтереси держави в сфері реалізації прав власника щодо володіння, користування та розпорядження таким майном. На момент проведення реорганізації Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" шляхом перетворення в Публічне акціонерне товариство "Укрпошта" (01.03.2017), а також станом на момент затвердження акту передавання майна (05.07.2017), діяла пряма заборона, встановлена пунктом "г" частини 4 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" від 04.03.1992 № 2163-XII, за якою не підлягали приватизації державні підприємства та корпоративні права держави в акціонерних товариствах, які є інфраструктурними підприємствами-монополістами, збереження яких у державній власності необхідне для забезпечення рівного доступу до споживачів послуг на загальнодержавному ринку, зокрема, національний оператор поштового зв`язку. Надані реєстратору документи при вчиненні реєстраційного запису про речове право (право власності) АТ "Укрпошта" на спірне майно не є правовстановлюючими, на підставі яких, відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", проводиться державна реєстрація права власності.

Вказані обставини стали підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом про витребування спірного майна на користь власника - держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України.

За доводами відповідача майно, передане товариству до статутного капіталу є власністю товариства, а не держави, незалежно від того, що першочергово це майно було державним.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина п`ята статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Положення щодо представництва інтересів держави прокурором у суді закріплені у статті 23 Закону "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя статті 23 Закону "Про прокуратуру").

У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Разом з тим, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина четверта статті 23 Закону "Про прокуратуру").

Тобто, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Відповідна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

У постанові від 20.10.2020 у справі № 924/250/19 Верховний Суд зауважив, що звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 07.12.2021 у справі № 903/865/20 наголосив, що насамперед повинен звернутися з позовом на захист інтересів держави в особі того органу владних повноважень, на відновлення прав якого безпосередньо спрямований позов у спірних правовідносинах та на задоволення прав та інтересів якого заявлено позовну вимогу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (узагальнила висновки щодо застосування вищевказаних норм права та виснувала, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

На твердження прокурора, інтереси держави в даній справі полягають у недопущенні незаконного вибуття з державної власності в приватну нерухомого майна, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави та належить до об`єктів критичної інфраструктури. Безпідставна зміна правового режиму такого майна з державної на приватну форму власності свідчить про порушення економічних інтересів держави та створює передумови для подальшого його відчуження поза конкурентною процедурою приватизації.

Відповідно до пунктів 1 та 2 Положення про Міністерство інфраструктури України (Мінінфраструктури), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 № 460, Мінінфраструктури є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ.

Мінінфраструктури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері надання послуг поштового зв`язку. Зі змісту підпункту 63 п. 4 Положення вбачається, що згідно з покладеними на Мінінфраструктури завданнями Міністерство здійснює відповідно до законодавства функції з управління об`єктами державної власності.

За п. 4.1. Статуту ПАТ "Укрпошта" (організаційно-правову форму з публічної змінено на приватну та перейменовано на Акціонерне товариство "Укрпошта") (в редакціях чинних протягом 2017-2021 років) засновником і єдиним акціонером Товариства є держава в особі Міністерства інфраструктури України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.12.2022 № 1343 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" Міністерство інфраструктури України перейменоване на Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, а відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.09.2024 № 1028 - на Міністерство розвитку громад та територій України.

Отже, Міністерство розвитку громад та територій України є суб`єктом управління корпоративними правами держави в статутному капіталі Товариства та має повноваження власника спірного майна, яке незаконно вибуло з державної власності.

13.08.2024 за № 53-77-2546вих-24 Новгород-Сіверською окружною прокуратурою на адресу Міністерства розвитку громад та територій України направлено запит, в якому прокурор просив проінформувати: (1) чи вбачає Міністерство порушення при проведенні реєстрації права власності за ПАТ «Укрпошта» на адміністративну будівлю загальною площею 243,2 кв.м та службово-технічний корпус загальною площею 257 кв.м, розташовані по вул. Поштова, 7 в смт. Короп, Новгород-Сіверського району (колишнього Коропського району) Чернігівської області; (2) чи погоджувалось з Міністерством питання зміни форми власності майна; (3) чи приймалось Міністерством рішення про зміну правового режиму майна; (4) чи вживались або планується вжиття Міністерством заходів на усунення порушень, допущених при реєстрації права власності на майно.

У відповідь на вказаний запит листом від 31.10.2024 № 20312/16/10-24 Міністерство розвитку громад та територій України повідомило, що правові підстави для вжиття заходів реагування з приводу порушених прокурором питань відсутні.

19.05.2025 за № 53-77-1549вих-25 Новгород-Сіверською окружною прокуратурою на адресу Міністерства розвитку громад та територій України направлено повідомлення про підготовку позовної заяви в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України до АТ «Укрпошта» про витребування нерухомого майна.

Так, предметом спору у даній справі є витребування у Акціонерного товариства "Укрпошта" на користь держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України нерухомого майна - адміністративної будівлі загальною площею 243,2 кв.м та службово-технічного корпусу загальною площею 257 кв.м, розташовані по вул. Поштова, 7 в смт. Короп, Новгород-Сіверського району (колишнього Коропського району) Чернігівської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно 1501348874222.

Відповідно до ч. 1 ст. 318 Цивільного кодексу України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені ст. 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України до учасників цивільних відносин віднесено державу Україна, Автономну Республіку Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

За змістом ч. 1 ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Положеннями ч. 1, 2 ст. 326 Цивільного кодексу України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Відповідно до ст. 141 Господарського кодексу України (тут і надалі в редакції чинній на момент вчинення реєстраційних дій) до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб`єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об`єктів права власності Українського народу, зазначених у ч. 1 ст. 148 цього Кодексу. Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб`єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом.

У відповідності до ч. 2, 3 ст. 73 Господарського кодексу України орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворене у державне акціонерне товариство, 100% акцій якого належать державі, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 2, 7 ст. 74 Господарського кодексу України).

Зазначеною вище нормою Господарського кодексу України не передбачено, що наслідком відповідного перетворення є вибуття майна, що перебувало у володінні державного підприємства з державної власності, та набуття права приватної власності на відповідне майно акціонерним товариством, 100% акцій якого належать державі, та яке виникло в результаті такого перетворення.

Статтею 136 Господарського кодексу України визначено, що право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Стаття 317 Цивільного кодексу України визначає, що власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У спростування доводів прокурора АТ «Укрпошта» вказувало, що спірне майно хоча і перебувало у власності держави в особі Міністерства інфраструктури та закріплювалося на праві господарського відання за Українським державним підприємством поштового зв`язку "Укрпошта", однак такі обставини мали місце до 01.03.2017, тобто до дати передачі цього майна у приватну власність шляхом його внесення до статутного капіталу.

Судом встановлено, що засновником і єдиним акціонером АТ "Укрпошта" є держава в особі Міністерства.

Крім загального порядку визначення правового режиму майна господарських товариств, акціонерне товариство, засновником і єдиним акціонером якого є держава, має спеціальний правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню саме спеціальні норми ст. 22 Господарського кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до яких держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики.

Суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів.

Повноваження суб`єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб`єктів господарювання визначаються законом.

Законом можуть бути визначені види господарської діяльності, які дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.

Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Правовий статус окремого суб`єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб`єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах.

Держава застосовує до суб`єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб`єктів.

Органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб`єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб`єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб`єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Отже, усі суб`єкти державного сектора економіки мають діяти на праві господарського відання чи оперативного управління.

Утворення акціонерних товариств на базі майна корпоратизованих державних унітарних товариств та особливий склад осіб, які беруть участь у їх заснуванні, серед яких державні органи, що здійснюють управління державним майном, зумовлює своєрідний порядок набуття такими акціонерними товариствами права власності на майно, що передається державою до їхнього статутного фонду.

За загальними правилами, установленими ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

Проте, на відміну від акціонерних товариств, які засновуються на базі приватної власності, створення акціонерних товариств на базі майна державних підприємств регулюється не лише нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та зазначеного вище Закону України "Про господарські товариства", а й спеціальним законодавством.

Згідно зі ст. 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності на державне майно у разі його приватизації, а за змістом ч. 3, 4 ст. 145 Господарського кодексу України правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній власності, може бути змінено шляхом приватизації майна державного підприємства або шляхом здачі цілісного майнового комплексу підприємства або майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду.

Інших шляхів зміни правового режиму майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній власності, норми Господарського кодексу України не передбачали.

Частиною першою статті 15 Закону України "Про приватизацію державного майна" (тут і надалі у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що до вичерпного переліку способів приватизації державного майна не належала передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, а також вона не є способом його приватизації.

З системного аналізу норм чинного законодавства слідує, що передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, не є рішенням власника, яке б надавало такому товариству право на його привласнення, а спрямована виключно на зміну організаційно-правової форми державного підприємства.

Відповідно до п. 1 Указу Президента України "Про корпоратизацію" № 210/93 від 15.06.1993 корпоратизацією є перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш як 75% статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об`єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством (далі - підприємства), у відкриті акціонерні товариства.

З наведеного слідує, що зміна організаційно-правової форми підприємства не призводить до автоматичної зміни форми державної власності нерухомого майна.

При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного майна" при перетворенні державного унітарного підприємства в акціонерне товариство воно стає правонаступником підприємства, що приватизується.

Водночас, акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються в загальному порядку, а державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариств, залишається у державній власності й відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до моменту завершення процедури приватизації до створюваного акціонерного товариства в силу правонаступництва переходять права та обов`язки, які мало державне унітарне підприємство, у тому числі й обсяг майнових прав на державне майно, в даному випадку - право господарського відання.

В ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" закріплено вимоги про необхідність дотримання процедури приватизації при відчуженні майна господарських організацій з корпоративними правами держави понад 25% їх статутного фонду.

Таким чином, державне майно, яке закріплювалося за державним підприємством на праві господарського відання, перебуває у створюваного акціонерного товариства на праві господарського відання.

Натомість, корпоратизація державних унітарних підприємств через їх перетворення у господарські товариства є лише передумовою для подальшої приватизації майна, переданого державою до їх статутного фонду.

Проведення корпоратизації державного унітарного підприємства в акціонерне товариство не є його приватизацією, а тому внесення майна до статутного фонду такого товариства не може розглядатися як підстава для зміни його форми власності.

Отже, державне майно, передане державою до статутного фонду державного унітарного підприємства, корпоратизованого в акціонерне товариство, 100% акцій статутного фонду якого залишаються у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації є державною власністю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21.

Аналізуючи положення Конституції України, ГК України, ЦК України, Закону України «Про господарські товариства», який діяв щодо акціонерних товариств до набрання чинності законами України «Про акціонерні товариства», «Про управління об`єктами державної власності», «Про приватизацію державного майна», стосовно корпоратизації на підставі Указу Президента України від 15 червня 1993 року № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств», законів України «Про холдингові компанії в Україні», «Про банки і банківську діяльність» та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», колегія суддів КГС ВС вважає, що зміна державної форми власності може відбуватися виключно шляхом приватизації, а Закон України «Про приватизацію державного майна» не відносить до способів приватизації передання такого майна державою до статутного фонду (капіталу) заснованого нею акціонерного товариства. Тому державне майно, що передане державою до статутного фонду (капіталу) акціонерного товариства, 100% акцій якого залишається у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації (продажу у приватну власність належних державі акцій такого акціонерного товариства) є державною власністю (п. 205 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21).

За змістом ст. 6 Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007, відчуження майна здійснюється безпосередньо суб`єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб`єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законами, а щодо нерухомого майна - за умови додаткового погодження з Фондом державного майна України.

Колегія суддів відмічає, що Верховний Суд неодноразово зазначав свою позицію щодо застосування норм ч. 3 ст. 86, ч. 2 - 4 ст. 145 Господарського кодексу України у правовідносинах щодо розпорядження нерухомим майном державної форми власності, переданим до статутного фонду державного підприємства.

За висновками Верховного Суду проведення корпоратизації державного підприємства у акціонерне товариство не є приватизацією такого державного підприємства, а тому внесення майна до статутного фонду такого корпоратизованого товариства не може розглядатися як підстава для зміни форми власності на державне майно; таке майно не може бути відчужене чи корпоратизоване на користь суб`єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчого переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (постанови Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 920/1077/16, від 28.03.2018 у справі № 925/792/17, від 08.05.2018 у справі № 925/875/17, від 22.05.2018 у справі № 915/1021/16, від 30.05.2018 у справі № 915/825/16, від 05.07.2018 у справі № 915/826/16, від 11.10.2018 у справі № 906/916/16, від 06.11.2018 у справі № 925/473/17, від 20.03.2019 у справі № 927/735/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18, від 10.09.2020 у справах № 923/197/18 і № 923/576/18, від 01.10.2020 у справах № 924/647/18, № 912/1672/18, від 18.03.2021 у справі № 924/592/20).

За встановлених обставин, підставним є висновок, що акт передавання майна, на підставі якого була здійснена державна реєстрація права власності відповідача на спірне майно, не може розглядатися як правочин, відповідно до якого у відповідача на законних підставах виникло право приватної власності на відповідне майно, оскільки спірне майно перебувало у володінні Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" на праві господарського відання, і товариство як юридична особа, яка створена внаслідок перетворення останнього, відповідно до ч. 2 ст. 108 Цивільного кодексу України набуло не право приватної власності, а право господарського відання на зазначене майно, яке залишилося у власності держави, з огляду на встановлення прямих заборон на відчуження та передачу до статутного фонду господарських товариств такого майна за ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та ч. 3 ст. 86, ч. 2 - 4 ст. 145 Господарського кодексу України.

За таких обставин, державна реєстрація права приватної власності за відповідачем була здійснена за відсутності належних правових підстав та є порушенням прав держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикаційний позов є речовим позовом, який належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому, відповідно до ст. 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, п.п. 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість вважаються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 2-14звг19, п. 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, п. 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, п. 6.13)).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на те, що матеріалами справи підтверджується, що товариство зареєструвало за собою право приватної власності на спірне нерухоме майно на підставі документів, які не є правовстановлюючими документами у розумінні вимог закону, а також з огляду на встановлені судом обставини перебування такого майна на правовому титулі господарського відання, а не приватної власності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову.

Висновок суду першої інстанції про те, що державне майно передане державою до статутного фонду товариства в процесі його корпоратизації в акціонерне товариство, 100% акцій статутного капіталу якого належить державі, до моменту завершення процедури приватизації, є державною власністю, відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21.

Враховуючи, що будучи державним підприємством товариство володіло державним майном на праві господарського відання, і мала місце лише зміна організаційно-правової форми товариства, а не його фактичне створення як нового підприємства, відсутні підстави вважати, що відбулася зміна правового титулу цього майна. Тобто, спірне майно товариство, як правонаступник державного підприємства, набуло на тому ж титулі, що мав і його попередник - господарського відання.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на положення статуту, якими вказано, що усе нерухоме та інше майно, передане до статутного капіталу товариства або набуте товариством на законних підставах, є його власністю, оскільки, з огляду на встановлені судом обставини приналежності спірного майна до права державної власності із закріпленням за товариством на праві господарського відання, тому положення статуту не можуть вважатись правовстановлюючими документами на спірне майно.

Також колегією не приймаються до уваги доводи скаржника щодо необхідності застосування до спірних правовідносин ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" в редакції Закону України № 3587-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення корпоративного управління". Вказаною нормою передбачено, що державне майно, яке перебуває на балансі державних унітарних підприємств, установ, організацій, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50% акцій (часток) належать державі, що не підлягають приватизації, яке не входить до складу єдиного майнового комплексу, що забезпечує основні види діяльності таких державних унітарних підприємств, установ, організацій, господарських товариств та більше трьох років не використовується у виробничій діяльності і подальше його використання не планується, може бути відчужено на конкурентних засадах згідно із законом шляхом його приватизації (абз. 1 ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності").

Господарські товариства, єдиним акціонером (учасником) яких є держава, а також засновані ними юридичні особи розпоряджаються державним майном, що обліковується у них на балансі, в межах повноважень, визначених законом та/або договором з відповідним суб`єктом управління таким майном.

Майно, внесене до статутного капіталу господарського товариства, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, а також майно, внесене до статутного капіталу юридичної особи, засновником (учасником, акціонером) якої є таке господарське товариство, належить таким господарському товариству або юридичній особі на праві власності, крім випадків, визначених законом (абз. 3 ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" в редакції Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб»).

Відчуження, обтяження, передача у користування, у тому числі застава, іпотека, оренда, лізинг майна, що є власністю господарського товариства, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, здійснюється з урахуванням обмежень, установлених його статутом та законодавством.

Статутом господарського товариства, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, а також статутом юридичної особи, засновником (учасником, акціонером) якої є таке господарське товариство, встановлюється порядок погодження органами таких господарського товариства або юридичної особи відчуження, обтяження, передачі у користування майна, що є власністю відповідного господарського товариства або юридичної особи.

Відчуження та передача в оренду майна господарського товариства, у статутному капіталі якого 50 і більше відсотків акцій (часток) належать державі або юридичній особі, єдиним учасником (засновником) якої є держава, здійснюється на конкурентних засадах - шляхом проведення електронних аукціонів (публічних торгів) в електронній торговій системі, визначеній згідно з цим Законом у порядку, визначеному згідно з п. 28 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності".

Господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави та які є засновниками (учасниками, акціонерами) інших юридичних осіб, реалізують свої права засновника, учасника або акціонера таких юридичних осіб самостійно через органи управління таких юридичних осіб згідно з вимогами закону та статуту.

Посилання скаржника на положення абз. 3 ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" є безпідставним, у зв`язку з чим колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що дана норма не може бути застосована до спірних правовідносин сторін, оскільки стосується не державного майна (як, наприклад, абз. 1 ч. 9 цієї статті), а власне майна, яке може бути внесене до статутного капіталу товариства. Натомість речове право господарського відання не може бути внесено до статутного капіталу підприємств відповідно до ч. 8 ст. 14 Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб".

Відповідно, спірною є можливість застосування ст. 18 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" у редакції п. 21 ст. 17 Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб", якою ст. 18 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" доповнено п. 3-2 такого змісту:

"3-2. Положення абз. 3 ч. 9 ст. 11 цього Закону щодо правового режиму майна, внесеного до статутного капіталу господарського товариства, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та майна, внесеного до статутного капіталу юридичної особи, засновником (учасником, акціонером) якої є таке господарське товариство, застосовуються до таких господарського товариства або юридичної особи незалежно від дати їх створення, реорганізації чи корпоратизації та/або внесення такого майна до статутного капіталу, якщо інше не передбачено законом".

Як встановлено судом, реорганізація Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" шляхом перетворення в акціонерне товариство проведена 01.03.2017, з передачею засновником - Міністерством інфраструктури України як внесок до статутного капіталу Товариства державного майна (в тому числі спірного), загальною вартістю 6 518 597 000,00 грн - 05.07.2017, у той час як державна реєстрація Товариством права приватної власності щодо спірного об`єкту вчинена 03.03.2018, тобто до набрання чинності Законом України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", положення якого, за встановлених судом обставин, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Закон України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" (набув чинності з 28.02.2025; введений в дію з 28.08.2025), визначає правові та організаційні засади діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб.

Перехідним періодом у даному Законі є трирічний строк, що починається з дня введення цього Закону.

За висновком суду, внесені Законом України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" зміни стосуються саме перехідного періоду діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм, що розпочав свій відлік з 28.08.2025 (в зв`язку з припиненням окремих організаційно-правових форм юридичних осіб), та не поширює свою дію на спірні правовідносини, пов`язані з реорганізацією УДППЗ "Укрпошта" в акціонерне товариство, що мали місце в 2017 році.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

За змістом ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У п. 87 постанови від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача.

Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 22.01.2025 у справі № 446/478/19).

Отже, коли право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (п.п. 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (п.п. 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (п. 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (п. 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (п.п. 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 146)).

Враховуючи вищевикладене, належним способом захисту права власності держави на спірні об`єкти є віндикаційний позов про витребування нерухомого майна з володіння відповідача, що відповідає усталеній практиці Верховного Суду в аналогічних спорах.

Наведене спростовує доводи апеляційної скарги в частині невірно обраного прокурором способу захисту та відсутності порушеного права держави.

За встановлених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку про законність рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

Таким чином, надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, як кожному окремо так і в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог та задоволення позову, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом першої інстанції зібраних у справі доказів, саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів оскаржуване судове рішення. Натомість зміст апеляційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів.

На переконання колегії суддів, зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення судом обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення у цій справі.

Незгода скаржника з рішенням суду першої інстанції або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішенні, не свідчать про його незаконність.

За таких обставин, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги та про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, в задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укрпошта" слід відмовити, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.12.2025 у справі № 927/530/25 залишити без змін.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрпошта" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.12.2025 у справі № 927/530/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.12.2025 у справі № 927/530/25 - залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи № 927/530/25 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 21.05.2026.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді О.В. Тищенко

С.А. Гончаров