Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №916/3630/23(916/3829/25) — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3630/23(916/3829/25)

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення та виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ"

на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 (складено та підписано 05.03.2026, суддя Райчева С.І.)

у справі №916/3630/23(916/3829/25)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: розпорядника майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія"

про стягнення 258 408,27 грн

ВСТАНОВИВ

Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі – ПАТ "НЕК "Укренерго", позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" (далі – ТОВ "Херсонська обласна енергопостачальна компанія", відповідач) в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 28 851 627, 31 грн, 3% річних у сумі 199 090,41 грн та 59 317,86 грн інфляційних збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0280-02024-ПП у частині здійснення розрахунків за надані послуги з передачі електричної енергії.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.01.2026 закрито провадження у справі у частині позовних вимог про стягнення з ТОВ "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" основної заборгованості за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0280-02024-ПП від 01.01.2024 у сумі 28 851 627,31 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.02.2026 по справі №916/3630/23(916/3829/25) позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 199 090,41 грн та інфляційні збитки у розмірі 59 317,86 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 по справі №916/3630/23(916/3829/25) повернуто Приватному акціонерному товариству "Національна енергетична компанія "Укренерго" з Державного бюджету України судовий збір у сумі 390 879 грн. 29 коп., сплачений згідно платіжної інструкції № АУ-7581 від 12.09.2025 та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ” на користь Приватному акціонерному товариству "Національна енергетична компанія "Укренерго" 3 100 грн. 90 коп. судового збору.

В мотивах оскаржуваного додаткового рішення суд першої інстанції зазначив, що у зв`язку із зменшенням позовних вимог у справі позивачу з державного бюджету слід повернути судовий збір у сумі 44 659, 77 грн та 346 219, 52 грн у зв`язку із закриттям провадження у справі у частині позовних вимог до відповідача.

У іншій частині позовних вимог, суд першої інстанції виснував, що судовий збір підлягає розподілу у порядку п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та внаслідок задоволення позовних вимог, на відповідача покладається судовий збір у сумі 3 100, 90 грн.

Не погодившись із вказаними додатковим рішеннями до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 05 березня 2026 року у справі № 916/3630/23(916/3829/25) в частині стягнення з ТОВ "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" на користь позивача 3 100,90 грн судового збору та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача судових витрат у повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване додаткове рішення, яке ґрунтується на основному рішенні, є необґрунтованим, а отже незаконним, з огляду на таке:

- з доданого до позову розрахунку інфляційних втрат та 3% річних вбачається, що базою для нарахування вказаних компенсацій ОСП визначено періоди прострочення відповідного зобов`язання як в частині сплати планової вартості послуги так і в частині остаточного розрахунку за фактичний обсяг послуги, хоча по суті, оплата планової вартості послуги і остаточний розрахунок за фактичний обсяг послуги є одним і тим самим зобов`язанням з оплати послуги, що надається у відповідному розрахунковому періоді, тому розподіл такого обов`язку на окремі платежі у часі (попередня оплата, остаточний розрахунок) не створює умов для припинення існування таких частин зобов`язання;

- скаржник не погоджується з доводами позивача та висновками суду першої інстанції, що невиконане зобов`язання зі сплати кожного чергового планового платежу існує в часі з моменту його виникнення і не припиняється по закінченню розрахункового місяця, а підлягає виконанню у межах проведення розрахунку за фактичний обсяг наданих послуг;

- апелянт вважає, що Користувач зобов`язаний оплачувати обсяг послуг, які фактично надані, а не прогнозований обсяг послуг;

- на думку скаржника, базою нарахування є вартість послуг, які фактично надані, що засвідчується відповідним актом приймання-передачі. При цьому, оскільки розрахунковим періодом є календарний місяць, і за змістом ст. 625 ЦК України нарахування прив`язуються до суми боргу, то індекс інфляції застосовується до вартості фактично наданих послуг, які засвідчено актом приймання-передачі;

- однак, як стверджує апелянт, позивач продовжував нараховувати 3% річних та інфляційні втрати на прогнозований обсяг послуг навіть після встановлення в акті приймання-передачі фактичного обсягу послуг у розрахунковому періоді. Тоді як у розумінні приписів чинного законодавства, необхідно було б здійснювати заміну бази для нарахування 3% річних та інфляційних втрат із прогнозованої вартості послуг на фактичну вартість після підписання сторонами актів приймання-передачі послуг;

- судом першої інстанції не здійснено перевірку правильності розрахунку позивача 3% річних та інфляційних втрат;

- місцевий господарський суд не взяв до уваги наявності форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах;

- оскільки рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2026 по справі №916/3630/23(916/3829/25) підлягає скасуванню відповідно до ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, той й додаткове рішення у цій справі також підлягає скасуванню, адже вимоги щодо стягнення судового збору не є самостійними позовними вимогами в розумінні Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2026 відкрито апеляційне провадження у цій справи та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

20.04.2026 до суду апеляційної інстанції надійшли заперечення на апеляційну скаргу в яких ПАТ "НЕК "Укренерго" просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що як оплата планової вартості послуги, так і остаточний розрахунок за фактичний обсяг послуги по суті є одним і тим самим зобов`язанням з оплати послуги, що надається у відповідному розрахунковому періоді, розподіл такого обов`язку на окремі платежі у часі (попередня оплата, остаточний розрахунок) не створює умов для припинення існування таких частин зобов`язання. Невиконане зобов`язання зі сплати кожного чергового планового платежу існує у часі з моменту його виникнення і не припиняється по закінченню розрахункового місця, а підлягає виконанню в межах проведення розрахунку за фактичний обсяг наданих послуг.

Позивач відзначає, оскільки договором визначений саме такий порядок розрахунків за надану послугу як оплата планових платежів та оплата за актом приймання-передачі послуги, то невиконання або неналежне виконання користувачем як зобов`язання з оплати планового обсягу на умовах попередньої оплати, так і зобов`язання з оплати фактичного обсягу послуг, отриманих за розрахунковий місяць, є порушенням виконання грошового зобов`язання і передбачає застосування правових наслідків порушення зобов`язання та настання відповідальності за порушення грошового зобов`язання, зокрема, згідно з нормами статей 611, 625 ЦК.

Щодо посилання апелянта на наявність форс – мажорних обставин, позивач зазначає, що між Договір про надання послуг з передачі електричної енергії укладено сторонами вже в період дії військового стану та його умовами не передбачено можливість ТОВ "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" не здійснювати оплату вартості спожитої електричної енергії для забезпечення потреб позивача, а навпаки встановлена відповідальність за порушення строків такої оплати.

До того ж, як відзначає позивач, ПАТ "НЕК "Укренерго" знаходиться у не менш скрутному становищі ніж інші суб`єкти господарювання, які постраждали та продовжують потерпати внаслідок військової агресії рф.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Пунктам 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, за подання до суду позовної заяви у цій справі позивачем було сплачено судовий збір у сумі 393 980, 19 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи платіжною інструкцією № АУ-7581 від 12.09.2025 та Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України від 12.09.2025.

У даній справі позивачем було заявлено клопотання про зменшення розміру позовних вимог, яке було прийнято судом першої інстанції ухвалою, яка занесене до протоколу судового засідання, яке відбулось 28.01.2026.

У тому ж судовому засіданні, місцевим господарським судом постановлено ухвалу про закриття провадження у справі №916/3630/23(916/3829/25) у частині позовних вимог ПАТ "НЕК "Укренерго" про стягнення з ТОВ "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" основної заборгованості за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0280-02024-ПП від 01.01.2024р. у сумі 28 851, 627, 31 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, у випадку закриття провадження у справі суд вирішує питання, зокрема, про повернення судового збору з бюджету.

Пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог; закриття провадження у справі.

Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Враховуючи зазначені обставини, суд першої інстанції вирішив повернути ПАТ "НЕК "Укренерго" з державного бюджету судовий збір у сумі 44 659, 77 грн у зв`язку із зменшенням позовних вимог у справі та 346 219, 52 грн у зв`язку із закриттям провадження у справі у частині позовних вимог до відповідача.

Колегія суддів зауважує, що апеляційна скарга не містить доводів та вимог щодо незгоди з оскаржуваним додатковим рішенням в цій частині.

Також, в порядку п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних у сумі 199 090,41 грн та 59 317,86 грн інфляційних збитків, місцевий господарський суд покладав на відповідача судовий збір у сумі 3 100, 90 грн.

Слід відзначити, що доводи за апеляційною скаргою не містять обґрунтувань незгоди з оскаржуваним додатковим рішенням в цій частині, зокрема невірним визначенням суми покладеного на відповідача судового збору, неможливості його покладення на відповідача тощо.

Натомість, колегія суддів зазначає, що доводи та вимоги за апеляційною скаргою фактично зводяться до незгоди ПАТ "НЕК "Укренерго" з мотивами саме рішення Господарським судом Одеської області у рішенні від 12.02.2026 по цій справі, яким вирішено питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Однак, колегія суддів зазначає, що відповідач скористався своїм правом на оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2026 по цій справі, виклавши в апеляційній скарзі доводи (мотиви) власної незгоди з таким рішенням, які фактично збігаються із доводами викладеними в апеляційній скарзі на додаткове рішення.

В той же час Південно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 28.05.2026 по цій справі надав оцінку (дослідив) доводи ПАТ "НЕК "Укренерго", які стосувались його незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, відхилив їх як необґрунтовані та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Інших доводів, які б свідчили про необґрунтованість оскаржуваного додаткового рішення апелянтом не наведено.

Відповідно, твердження скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного додаткового рішення не знайшли свого підтвердження, що зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні апеляційної скарги та залишення оскаржуваного додаткового рішення без змін.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 по справі №916/3630/23(916/3829/25) залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Датою складання та підписання даної постанови є 28.05.2026.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Філінюк І.Г.