Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №916/3630/23(916/3829/25) — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3630/23(916/3829/25)

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення та виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ"

на рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2026 (повний текст складено та підписано 17.02.2026, суддя Райчева С.І.)

у справі №916/3630/23(916/3829/25)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: розпорядника майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія"

про стягнення 258 408,27 грн

ВСТАНОВИВ

Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі – ПАТ "НЕК "Укренерго", позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" (далі – ТОВ "Херсонська обласна енергопостачальна компанія", відповідач) в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 28 851 627, 31 грн, 3% річних у сумі 199 090,41 грн та 59 317,86 грн інфляційних збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0280-02024-ПП у частині здійснення розрахунків за надані послуги з передачі електричної енергії.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.01.2026 закрито провадження у справі у частині позовних вимог про стягнення з ТОВ "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" основної заборгованості за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0280-02024-ПП від 01.01.2024 у сумі 28 851 627,31 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.02.2026 по справі №916/3630/23(916/3829/25) позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 199 090,41 грн та інфляційні збитки у розмірі 59 317,86 грн.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що станом на дату постановлення рішення, заборгованість за надані позивачем послуги відповідачем сплачено у повному обсязі, однак з порушенням термінів оплати, які визначені договором. При цьому, як встановлено судом, відповідачем систематично допускалось порушення платіжної дисципліни, у зв`язку із чим, суд визнав обґрунтованим нарахування позивачем та заявлення до стягнення індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми платежів за договором за весь час прострочення.

Місцевий господарський суд також дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних збитків та 3% річних.

Не погодившись із вказаними рішеннями до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 12 лютого 2026 року у справі № 916/3630/23(916/3829/25) в частині стягнення з ТОВ "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" на користь позивача 3% річних у сумі 199 090,41 грн та інфляційних збитків у сумі 59 317,86 грн та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ "НЕК "Укренерго" про стягнення з відповідача 3% річних, інфляційні втрат (збитків) та судових витрат у повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення у розумінні приписів ГПК України не відповідає вимогам законності та обґрунтованості в частині стягнення 3% річних та інфляційних збитків, з огляду на наступне:

- з доданого до позову розрахунку інфляційних втрат та 3% річних вбачається, що базою для нарахування вказаних компенсацій ОСП визначено періоди прострочення відповідного зобов`язання як в частині сплати планової вартості послуги так і в частині остаточного розрахунку за фактичний обсяг послуги, хоча по суті, оплата планової вартості послуги і остаточний розрахунок за фактичний обсяг послуги є одним і тим самим зобов`язанням з оплати послуги, що надається у відповідному розрахунковому періоді, тому розподіл такого обов`язку на окремі платежі у часі (попередня оплата, остаточний розрахунок) не створює умов для припинення існування таких частин зобов`язання;

- скаржник не погоджується з доводами позивача та висновками суду першої інстанції, що невиконане зобов`язання зі сплати кожного чергового планового платежу існує в часі з моменту його виникнення і не припиняється по закінченню розрахункового місяця, а підлягає виконанню у межах проведення розрахунку за фактичний обсяг наданих послуг;

- апелянт вважає, що Користувач зобов`язаний оплачувати обсяг послуг, які фактично надані, а не прогнозований обсяг послуг;

- на думку скаржника, базою нарахування є вартість послуг, які фактично надані, що засвідчується відповідним актом приймання-передачі. При цьому, оскільки розрахунковим періодом є календарний місяць, і за змістом ст. 625 ЦК України нарахування прив`язуються до суми боргу, то індекс інфляції застосовується до вартості фактично наданих послуг, які засвідчено актом приймання-передачі;

- однак, як стверджує апелянт, позивач продовжував нараховувати 3% річних та інфляційні втрати на прогнозований обсяг послуг навіть після встановлення в акті приймання-передачі фактичного обсягу послуг у розрахунковому періоді. Тоді як у розумінні приписів чинного законодавства, необхідно було б здійснювати заміну бази для нарахування 3% річних та інфляційних втрат із прогнозованої вартості послуг на фактичну вартість після підписання сторонами актів приймання-передачі послуг;

- судом першої інстанції не здійснено перевірку правильності розрахунку позивача 3% річних та інфляційних втрат;

- місцевий господарський суд не взяв до уваги наявність форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2026 відкрито апеляційне провадження у цій справи та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

20.04.2026 до суду апеляційної інстанції надійшли заперечення на апеляційну скаргу в яких ПАТ "НЕК "Укренерго" просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що як оплата планової вартості послуги, так і остаточний розрахунок за фактичний обсяг послуги по суті є одним і тим самим зобов`язанням з оплати послуги, що надається у відповідному розрахунковому періоді, розподіл такого обов`язку на окремі платежі у часі (попередня оплата, остаточний розрахунок) не створює умов для припинення існування таких частин зобов`язання. Невиконане зобов`язання зі сплати кожного чергового планового платежу існує у часі з моменту його виникнення і не припиняється по закінченню розрахункового місця, а підлягає виконанню в межах проведення розрахунку за фактичний обсяг наданих послуг.

Позивач відзначає, оскільки договором визначений саме такий порядок розрахунків за надану послугу як оплата планових платежів та оплата за актом приймання-передачі послуги, то невиконання або неналежне виконання користувачем як зобов`язання з оплати планового обсягу на умовах попередньої оплати, так і зобов`язання з оплати фактичного обсягу послуг, отриманих за розрахунковий місяць, є порушенням виконання грошового зобов`язання і передбачає застосування правових наслідків порушення зобов`язання та настання відповідальності за порушення грошового зобов`язання, зокрема, згідно з нормами статей 611, 625 ЦК.

Щодо посилання апелянта на наявність форс – мажорних обставин, позивач зазначає, що між Договір про надання послуг з передачі електричної енергії укладено сторонами вже в період дії військового стану та його умовами не передбачено можливість ТОВ "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" не здійснювати оплату вартості спожитої електричної енергії для забезпечення потреб позивача, а навпаки встановлена відповідальність за порушення строків такої оплати.

До того ж, як відзначає позивач, ПАТ "НЕК "Укренерго" знаходиться у не менш скрутному становищі ніж інші суб`єкти господарювання, які постраждали та продовжують потерпати внаслідок військової агресії рф.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вже було вказано вище, ухвалою суду першої інстанції закрито провадження у справі в частині стягнення основного боргу, а апелянтом оскаржується лише стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, а тому колегією суддів переглядається лише рішення суду, яким стягнуто з відповідача на користь позивача три проценти річних та інфляційні втрати.

Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище регулює Закон України "Про ринок електричної енергії".

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

Так, відповідно до заяви-приєднання до договору про надання послуг з передачі електричної енергії ТОВ "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" та повідомлення Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про приєднання до договору про надання послуг з передачі електричної енергії, 01.01.2024 року між Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (оператор системи передачі, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" (Користувач, Відповідач) укладено Договір про надання послуг з передачі електричної енергії за № 0280-02024-ПП, дата акцептування 01.01.2024.

Укладаючи та підписуючи даний договір, сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов`язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із змісту наведеної норми права слідує, що однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. При цьому коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним.

Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц зазначив, що принцип належного виконання зобов`язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами по справі, позивачем було надано, а відповідачем отримано послуги за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0280-02024-ПП від 01.01.2024 на загальну суму 32 476 965, 85 грн.

Станом на час прийняття оскаржуваного рішення, заборгованість за надані позивачем послуги відповідачем оплачена у повному обсязі, однак з порушенням термінів оплати, які визначені Договором, з огляду на що, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати та 3% річних за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання.

З огляду на таке, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 199 090,41 грн та 59 317,86 грн інфляційних збитків, оскільки матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за договором. Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вони є вірними та арифметично правильними.

В свою чергу, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, вказує, що розрахунок даних нарахувань не відповідає алгоритму зарахувань коштів за договором.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 525 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями чинного законодавства України, а саме статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК України).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Визначені частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.

При здійснення розрахунку суд враховує, що нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання (правова позиція щодо порядку нарахування інфляційних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 04.06.2019 та у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 05.07.2019.

Колегія суддів приймає до уваги те, що умовами укладеного між сторонами Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0280-02024-ПП від 01.01.2024 для розрахунку за ним встановлено два види обсягу послуги: плановий та фактичний, які використовуються одночасно та не виключають один одного.

Так, у розділі 6 Договору встановлено наступний порядок розрахунків між Сторонами за надані послуги.

Розрахунковим періодом за цим Договором є 1 календарний місяць (п. 6.1. Договору)

Користувач здійснює поетапну оплату планової вартості Послуги за кожну декаду розрахункового періоду згідно із такою системою платежів і розрахунків:

1 платіж - до 18 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в першій декаді розрахункового періоду;

2 платіж – до 28 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в другій декаді розрахункового періоду;

3 платіж – до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом в розмірі планової вартості послуги, наданої в третій декаді розрахункового періоду.

Плановий обсяг послуги, що використовується для розрахунку планової вартості послуги, визначається на підставі даних АКО за кожну декаду розрахункового періоду (п. 6.2. Договору).

Користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг Послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів приймання-передачі Послуги, наданих ОСП, або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронній формі.

Вартість наданої Послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Акти приймання-передачі Послуги направляються Користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).

Коригування обсягів та вартості наданої Послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за наступною версією даних комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в Системі управління ринком, що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку.

Оплату вартості Послуги після коригування обсягів та вартості Послуг Користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі Послуги (включно) або Акт приймання-передачі Послуги щодо проведення донарахувань в минулих періодах (включно).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 09.11.2022 у справі № 904/5899/21, плановий та фактичний обсяг взаємопов`язані та не замінюють один одного, і у відповідача відсутнє право вибору платити за плановий чи за фактичний обсяг. Це означає, що строки виникнення зобов`язання з оплати планового обсягу послуги та фактичного обсягу, а також прострочка їх виконання, обчислюються окремо для кожного виду зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 04.07.2023 по справі № 910/10061/22 виснував, що при розрахунку за послуги користувач та оператор системи передачі зобов`язані використовувати як плановий, так і фактичний обсяг послуги одночасно, які є взаємопов`язані та не замінюють один одного, тобто у користувача відсутнє право вибору платити за плановий обсяг чи за фактичний обсяг. Користувач зобов`язаний здійснити оплату планового обсягу на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця, а по закінченню відповідного місяця визначити необхідність сплати фактичного обсягу послуг, отриманих за такий розрахунковий місяць.

Отже, як невиконання або неналежне виконання користувачем зобов`язання з оплати планового обсягу на умовах поетапної оплати планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду згідно з системою платежів і розрахунків, так і зобов`язання з оплати фактичного обсягу послуг, отриманих за розрахунковий місяць, є порушенням виконання грошового зобов`язання, і передбачає застосування правових наслідків порушення грошового зобов`язання, зокрема, згідно з приписами статті 611, 625 ЦК України.

Так, в розрахунку позивача наведений детальний розрахунок інфляційних та річних за кожним періодом окремо, який, на думку суду апеляційної інстанції, є арифметично правильним та повністю відповідає обставинам справи, умовам договору та нормам закону, які регулюють нарахування інфляційних та річних.

Судова колегія зазначає, що як оплата планової вартості послуги, так і остаточний розрахунок за фактичний обсяг послуги по суті є одним і тим самим зобов`язанням з оплати послуги, що надається у відповідному розрахунковому періоді, розподіл такого обов`язку на окремі платежі у часі (попередня оплата, остаточний розрахунок) не створює умов для припинення існування таких частин зобов`язання.

Невиконане зобов`язання зі сплати кожного чергового планового платежу існує у часі з моменту його виникнення і не припиняється по закінченню розрахункового місця, а підлягає виконанню в межах проведення розрахунку за фактичний обсяг наданих послуг.

Оскільки укладеним між сторонами Договором визначений саме такий порядок розрахунків за надану Послугу як оплата планових платежів та оплата за актом приймання-передачі послуги, то невиконання або неналежне виконання Користувачем як зобов`язання з оплати планового обсягу на умовах попередньої оплати, так і зобов`язання з оплати фактичного обсягу Послуги, отриманої за розрахунковий місяць, є порушенням виконання грошового зобов`язання і передбачає застосування правових наслідків порушення зобов`язання та настання відповідальності за порушення грошового зобов`язання, зокрема, згідно з нормами статей 611, 625 ЦК України.

У вказаних висновках колегія суддів звертається до правових висновків Верховного Суду, які викладено у постановах від 09.11.2022 у справі № 904/5899/21, від 24.11.2022 у справі № 927/713/21, від 23.11.2023 у справі № 925/654/22, від 20.02.2024 у справі № 916/1042/22 та від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21.

Із урахуванням викладеного, беручи до уваги те, що матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за договором, здійснивши перевірку нарахованих та заявлених позивачем до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 199 090,41 грн та 59 317,86 грн інфляційних збитків, нарахованих на суми простроченої заборгованості.

При цьому колегія суддів, з огляду на вимоги статей 78, 86 ГПК України, з`ясувала як обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, так і здійснила оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

В той же час, відповідач власного контррозрахунку з обґрунтуванням його правильності та повноти на спростування розрахунку, наданого позивачем, суду не надав, хоча мав об`єктивну можливість скористатись відповідними процесуальними правами і подати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення містить належне обґрунтування підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги не містять мотивів, які б вказували на помилковість висновків суду першої інстанції в частині розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат.

Щодо посилання апелянта на неврахуванням місцевим господарським судом наявність форм-мажорних обставин, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п. 11.1. Договору, сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобов`язань за Договором, якщо це є результатом дії форс-мажорних обставин.

За загальним правилом, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (ч. 1 ст. 617 ЦК України). Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 по справі № 910/15264/21 колегія судів зазначила, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин".

Так, відповідно до сталої судової практики суду касаційної інстанції, лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

При цьому, сертифікат ТПП не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин, обставини форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 р. у справі № 908/2287/17, від 21.07.2021 р. у справі № 912/3323/20, від 25.11.2021 р. у справі № 905/55/21).

Водночас, посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 р. у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 р. у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 р. у справі № 913/785/1 та від 30.11.2021 р. у справі № 913/785/17).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 614 ЦК особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 13.12.2023 р. у справі № 922/193/23 викладений правовий висновок, що "форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі".

Водночас, Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 р. у справі № 910/7679/22 звертає увагу на те, що "навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливості доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором".

Так, на переконання відповідача, фактором який вплинув на можливість своєчасних та у повному обсязі розрахунків з позивачем є невиконання Оператором системи передачі своїх зобов`язань за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.

Однак, колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що порушення позивачем платіжної дисципліни за іншими зобов`язаннями, відмінними від тих, що врегульовані даним Договором, призвело до затримки виконання відповідачем обов`язку стосовно оплати наданих послуг за цим Договором, оскільки умовами Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0280-02024-ПП від 01.01.2024 та положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії» не закріплено, що виконання зобов`язань відповідача за вказаним Договором ставиться у залежність від виконання (не виконання) інших зобов`язань позивача перед відповідачем, не врегульованих цим Договором.

Крім того, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Отже, у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (статті 607 ЦК України) або на відсутність вини (стаття 614, 617 ЦК України чи статті 218 ГК України) (аналогічний висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 24.10.2023 у справі № 910/18566/21, від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19, від 30.03.2020 у справі №910/3011/19, від 27.03.2024 у справі № 910/7717/23).

Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на ситуацію, що склалась на території Херсонської міської територіальної громади внаслідок проведення активних бойових дії, оскільки, відповідачем не наведеного причинно-наслідкового зв`язку між завданими йому збитками під час перебування на тимчасово окупованій територій у 2022 та неможливістю належним чином виконувати зобов`язання за Договором у спірний період з квітня по липень 2025.

Відповідно, твердження скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, що зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні апеляційної скарги та залишення оскаржуваного рішення без змін.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2026 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2026 по справі №916/3630/23(916/3829/25) залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Датою складання та підписання даної постанови є 28.05.2026.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Філінюк І.Г.