Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №916/1922/24 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1922/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Павленко Н.А.

суддів - Богатиря К.В., Лічмана Л.В.

за участю секретаря судового засідання Пелешка Т.С.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури - Ейсмонт І.С.

від відповідача 1 – Міняло О.М.

від відповідача 2 - Дехтярьов Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2026, ухвалене суддею Литвиновою В.В. м. Одеса, повний текст якого складено та підписано 04.03.2026

по справі №916/1922/24

за позовом заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача- Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

до відповідачів:1. Головного управління Національної поліції в Одеській області;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ»

про визнання недійсним договору про закупівлю за державні кошти та стягнення 594 000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви та рішення суду, що оскаржується в апеляційному порядку:

30.04.2024 заступник керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Одеській області (надалі по тексту постанови – відповідач -1, ГУНП в Одеській області) та Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ» (надалі по тексту постанови – відповідач-2), в якій просив суд:

- визнати недійсним договір про закупівлю за державні кошти № 554 від 11.12.2018, укладений між Головним управлінням Національної поліції в Одеській області та ТОВ «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ», як такий, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу останнього;

- стягнути з ТОВ «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ» на користь Головного управління Національної поліції в Одеській області 594 000,00 грн, а з Головного управління Національної поліції в Одеській області 594 000,00 грн в дохід Держави.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор послався на те, що оспорюваний договір, укладений за підсумками тендера, результати якого спотворено антиконкурентними діями ТОВ «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ» і ТОВ «ЛЕКОМ», що підтверджено рішенням адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 18.04.2023 №65/11-р/к, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ТОВ «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ», на підставі статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України та частини першої статті 208 Господарського кодексу України.

Крім того, враховуючи наявність умислу ТОВ «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ», як сторони оспорюваного договору, прокурор просив суд застосувати наслідки недійсності правочину відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України шляхом стягнення з цього Товариства на користь Головного управління Національної поліції в Одеській області грошових коштів у розмірі 594000грн, а в подальшому з Головного управління Національної поліції в Одеській області в дохід держави.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.03.2026 відмовлено у задоволенні позовних вимог заступнику керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області про визнання недійсним договору про закупівлю за державні кошти та стягнення 594 000,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор належними і допустимими доказами не довів порушення прав чи законних інтересів держави, на захист яких подано позов, окрім вчинення учасниками закупівлі правопорушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, відповідальність за що була покладена на винних осіб вказаним рішенням АМКУ у вигляді сплати штрафу. При цьому суд першої інстанції зауважив, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають наслідком невідповідності правочину інтересам держави і суспільства, отже прокурором не доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечить інтересам держави і суспільства для визнання правочину недійсними на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 та частини 3 статті 228 ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу:

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду, заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2026 у справі №916/1922/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси задовольнити у повному обсязі. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на відповідачів, стягнувши їх на користь Одеської обласної прокуратури.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що оспорюване ним рішення ухвалене з порушенням та неправильним застосування норм матеріального права (статей 203, 215, 228 ЦК України, статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VIII (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 922-VIII), і процесуального права (статті 76, 77, 78, 79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексу - ГПК України), а висновки суду першої інстанції покладені в основу рішення не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до ухвалення неправильного рішення.

За твердженнями прокурора, ТОВ «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ» умисно, бажаючи настання відповідних наслідків, вчинило оскаржуваний правочин з метою, що завідомо суперечить інтересам держави (яка встановила правила здійснення публічних закупівель на засадах конкуренції, визначила механізм державного захисту та підтримання конкуренції) та інтересам суспільства (для забезпечення потреб якого здійснена закупівля). Саме такий випадок недобросовісної поведінки та її наслідки передбачені у ч. 3 ст. 228 ЦК України та ч. 1 ст. 208 ГК України.

На думку прокурора, порушення ТОВ «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ» законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного ГУ НП в Одеській області тендера, не сумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України «Про публічні закупівлі», нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві.

Прокурор в апеляційній скарзі вказує, що договір, укладений за підсумками тендера, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, тендерні пропозиції яких не були відхилені, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ТОВ «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ», на підставі ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України.

В апеляційній скаргзі прокурор наголошує, що ТОВ «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ» маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення оспорюваного договору з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, узяло участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, знівелювавши змагальність у ній, внаслідок чого отримало кошти в сумі 594 000,00 грн.

На думку прокурора, з урахуванням того, що кінцевим результатом застосування правових наслідків недійсності договору, який суперечить інтересам держави і суспільства при наявності умислу у однієї сторони відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України є стягнення коштів в дохід держави, то у даному випадку за наявності умислу лише у ТОВ «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ» як сторони оспорюваного Договору та отримані ним 594 000 грн за цим правочином повинні бути повернуті ГУ НП в Одеській області, як іншій стороні договору, та у подальшому за рішенням суду стягуватися в дохід держави.

Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу:

Щодо доводів відзиву Управління національної поліції в Одеській області.

17.04.2026 в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС від Управління національної поліції в Одеській області до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (зареєстровано за вх.№1220/26/Д 2 від 17.04.2026 ПЗАГС) в якому відповідач 1 проти доводів апеляційної скарги заперечує, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просить суд залишити апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2026 у справі №916/1922/24 без змін.

Відповідач - 1 у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що апелянтом було проігноровано наявність новішої правової позиції Верховного Суду від 19.12.2025 року № 922/3456/23.

ГУНП в Одеській області заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, наголошує, спірний Договір його сторонами повністю виконано, відповідач-2 поставив ліжка до ГУНП в Одеській області, а останнє сплатило кошти. На даний час ГУНП в Одеській області продовжує безперервно використовувати поставлений товар, будь-яких нарікань відносно ліжок немає, отже потреба держави в ліжках, від імені якої діяло ГУНП, повністю закрита.

Відповідач - 1 у відзиві звертає увагу, що ГУНП в Одеській області не було учасником правопорушенням законодавства, яке встановлене рішенням АМК України. Головне управління діяло виключно як замовник у межах відкритої процедури закупівлі, не будучи обізнаним про антиконкурентну поведінку учасників. У своїй процесуальній позиції ГУНП в Одеській області ще у 2024 році прямо вказувало, що на момент опублікування повідомлення про початок торгів, визначення переможця та укладення договору йому не було відомо про антиконкурентні дії учасників, а єдиною метою відповідача - 1 було задоволення своєї господарської потреби в ліжках.

Відповідач - 1 є добросовісною стороною правочину (добросовісним набувачем), а не суб`єктом порушення конкурентного законодавства. За вказаних обставин апеляційна скарга (як і позовна заява), фактично пропонує застосувати до добросовісної сторони правочину особливо суворий майновий механізм, який не відновлює порушений інтерес держави, а створює новий дисбаланс.

Щодо доводів відзиву Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ».

21.04.2026 в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС від Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ» до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (зареєстровано за вх.№1220/26/Д 3 від 21.04.2026 ПЗАГС) в якому відповідач 2 просить суд апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2026 у справі №916/1922/24 без змін, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Також просить суд здійснювати розгляд даної справи за обов`язковою участю представника відповідача - 2.

Відповідач - 2 у відзиві вказує, що прокурором повністю залишено поза увагою правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у справі № 922/3456/23, яка є новітньою, системоутворюючою та такою, що має пріоритетне значення для забезпечення єдності судової практики.

За твердженнями відповідача - 2, апеляційна скарга фактично побудована на правових позиціях, які сформовані до вироблення остаточного підходу Великої Палати Верховного Суду, і, відповідно, не можуть розглядатися як визначальні. Використання таких рішень без урахування подальшого (існуючого на сьогоднішній день) розвитку судової практики створює викривлену картину правозастосування та вводить суд в оману щодо дійсного стану правового регулювання.

На думку відповідача - 2 апеляційна скарга не містить жодного аналізу істотних умов договору, не доводить їхньої протиправності, не встановлює причинно-наслідкового зв`язку між порушеннями конкурентного законодавства та змістом правочину.

Рух справи у Південно-західному апеляційному господарському суді:

24.03.2026 безпосередньо до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2026 по справі №916/1922/24.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2026, апеляційну скаргу, заступника керівника Одеської обласної прокуратури передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді - Павленко Н.А., суддів: Богатиря К.В., Лічмана Л.В.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 у справі №916/1922/24 апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2026 залишено без руху; встановлено заступнику керівника Одеської обласної прокуратури 10 денний строк для усунення допущених недоліків оформлення апеляційної скарги шляхом надання доказів сплати судового збору у розмірі 14325,60 грн з дня отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та відповідні докази надати до суду.

08.04.2026 в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд» ЕСІТС від заступника керівника Одеської обласної прокуратури до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява (зареєстрована за вх. №1220/26/Д1 від 08.04.2026 ПЗАГС) про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додані докази сплати судового збору у розмірі 14325,60 грн.

Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 13.04.2026 відкрив апеляційне провадження по справі №916/1922/24 за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2026, запропонував учасникам провадження у 10 денний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі подати відзиви/письмові пояснення на апеляційну скаргу (доданих до них документи) та відповідно до ч.4 ст.263 ГПК України надати суду докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу; попередив учасників справи, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, доручив Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/1922/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

16.04.2026 матеріали справи №916/1922/24 надійшли на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2026, серед іншого, було призначено справу до розгляд в судовому засіданні на 26.05.2026.

Під час судового засідання 26.05.2026 прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні, скасуванні оскаржуваного рішення суду і задоволенні позовних вимог.

Представники відповідачів у судовому засіданні 26.05.2026 заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили суд залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Уповноважені представники інших учасників справи у судове засідання 26.05.2026 не з`явилися; про дату, час та місце проведення судового засідання всі сторони повідомлені у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представників інших учасників справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної:

ГУНП в Одеській області 07.11.2018 в електронній системі закупівель опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів із закупівлі товарів «Ліжко двоярусне на металевому каркасі», ідентифікатор публічної закупівлі UA-2018-11-07-001053-с за ДК 021:2015:39140000-5 - Меблі для дому, з очікуваною вартістю предмета закупівлі - 600 000 гривень.

Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах, подано 2 суб`єктами господарювання: ТОВ «ЛЕКОМ» з первинною ціновою пропозицією 595 998 грн з ПДВ та ТОВ «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ»» - 597 000 грн з ПДВ.

Остаточна цінова пропозиція, яка подавалася учасниками публічної закупівлі, склала з боку: ТОВ «ЛЕКОМ» - 595 998 грн з ПДВ, ТОВ «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ» - 594 000 грн з ПДВ.

Строк поставки товарів, виконання робіт чи надання послуг визначено до 26.12.2018.

Згідно даних форми протоколу розкриття тендерних пропозицій від 28.11.2018 переможцем в аукціоні визначено ТОВ «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ»», оскільки інформація та документи товариства відповідають кваліфікаційним критеріям, встановленим в тендерній документації, через що, відсутні підстави для відмови, установлені нормами ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VIII.

На вебпорталі уповноваженого органу з питань публічних закупівель оприлюднено повідомлення про намір укласти договір з ТОВ «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ»».

У подальшому, між Головним управлінням Національної поліції в Одеській області та ТОВ «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ»» укладено договір від 11.12.2018 за № 554 на придбання товару (ліжка двоярусні на металевому каркасі) загальною вартістю 594 тис. гривень.

Згідно з п. 3.1 договору № 554 ціна договору становить 594 000 грн, в т.ч. ПДВ 20 % - 99000 гривень.

Відповідно до п.п. 4.2, 4.3 договору фінансування робіт об`єкта здійснюється у безготівковій формі за рахунок бюджетних коштів згідно з додатком № 3 «План фінансування робіт». Платіжні зобов`язання виникають при наявності відповідного бюджетного призначення.

Також, згідно з п. 4.4 договору, замовник проводить розрахунки з учасником у відповідності до вимог ч. 1 ст. 49 Бюджетного кодексу України, за фактом отримання товару на умовах відстрочки платежу 30 календарних днів.

Головне управління Національної поліції в Одеській області, як замовник, також надало звіт про виконання вищезазначеного договору на суму 594 000 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно платіжного доручення №12825 від 14.12.2018, наданого ГУ НП в Одеській області, сума сплачених замовником коштів за договором № 554 від 11.12.2018 становить 594 000 грн.

Рішенням адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від № 65/11-р/к за матеріалами справи № 39-02/2021 про порушення ТОВ «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ»», ТОВ «ЛЕКОМ» законодавства про захист економічної конкуренції визнано, що ТОВ «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ»» (ідентифікаційний код юридичної особи 38167660) і ТОВ «ЛЕКОМ» (ідентифікаційний код юридичної особи 25002336) вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів «Ліжко двоярусне на металевому каркасі» (иА-2018-11-07-001053-с), проведених Головним управлінням Національної поліції в Одеській області.

За виявлені порушення цим рішенням на вищевказані товариства накладені штрафи.

Відомостей щодо оскарження рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від № 65/11-р/к в судовому порядку Єдиний державний реєстр судових рішень України не містить.

Адміністративна колегія Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України під час розгляду справи № 39-02/2021 дійшла висновку, що допущені до аукціону учасники цієї закупівлі під час підготовки документації для участі у тендері діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та пропозиції поза конкурентними засадами.

На думку прокурора, така неправомірна поведінка учасників відкритих торгів суперечить нормам п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів.

Прокурор вважає, що договір № 554 від 11.12.2018 має бути визнаний недійсним на підставі ст. 203, 215, 228 ЦК України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції:

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором колегія суддів враховує наступне.

Положеннями статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно з положеннями ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Аналіз положень статті 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Наведені висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 та від 06.07.2021 у справі №911/2169/20.

Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у його постановах від 13.03.2018 у справі №911/620/17, від 13.11.2018 у справі №910/2989/18.

У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

При цьому, прокурору достатньо дотримуватися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

За доводами прокурора інтереси держави порушені тим, що внаслідок антиконкурентних узгоджених дій ТОВ «ЛЕКОМ» та ТОВ «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ» закупівля Меблі для дому (ліжка двоярусні на металевому каркасі) відбулася за відсутності реальної конкуренції, що позбавило замовника можливості отримати найвигіднішу ціну та призвело до неефективного використання бюджетних коштів і фактичних втрат. Оспорюваний договір про закупівлю, як наслідок антиконкурентних узгоджених дій, суперечить принципам публічних закупівель (максимальна економія, ефективність, результативність) і вимогам щодо забезпечення вільної та неспотвореної конкуренції, зокрема за ст.254 Угоди про асоціацію Україна ЄС, що обґрунтовує необхідність судового захисту інтересів держави.

Частиною 4 ст.7 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до статті 7-1 Закону України «Про публічні закупівлі» Держаудитслужба здійснює моніторинг закупівлі протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору та його виконання. За результатами моніторингу закупівлі складається висновок, в якому має міститься опис порушення та зобов`язання щодо усунення порушення.

У пункті 8 частини першої статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» передбачено право Держаудитслужби порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Підпунктом 9 пункту 4 положення «Про Державну аудиторську службу України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, передбачено, що Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема, звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Отже, Держаудитслужба є органом, який наділений повноваженнями на здійснення заходів контролю щодо додержання вимог чинного законодавства при проведенні замовниками публічних закупівель, а також на звернення до суду в інтересах держави у разі незабезпечення підконтрольною установою виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду щодо наявності повноважень на звернення до суду Держаудитслужби та її підрозділів, а отже і прокурора в інтересах держави в їх особі, у разі не виконання вимог щодо усунення порушень законодавства, виявлених за результатами моніторингу закупівель, викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №906/296/18.

Як правильно встановив суд першої інстанції, у спірних правовідносинах органом, уповноваженим державою на здійснення функцій контролю у сфері публічних закупівель та реагування на порушення законодавства у цій сфері, є Держаудитслужба, повноваження якої на відповідній території реалізуються Південним офісом Держаудитслужби.

Приморська окружна прокуратура міста Одеси на адресу Південного офісу Держаудитслужби надіслала лист від 19.04.2024, в якому повідомила про виявлені порушення вимог законодавства під час проведення закупівлі та запропонувала вжити заходів судового захисту інтересів держави.

Отже, компетентний орган, будучи обізнаним про обставини можливого порушення інтересів держави, самостійно заходів судового захисту не вжив.

За таких обставин, з урахуванням дотримання прокурором порядку, визначеного статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі.

Щодо визнання недійсним договору про закупівлю за державні кошти № 554 від 11.12.2018, укладеного між Головним управлінням Національної поліції в Одеській області та ТОВ «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ», як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу останнього та стягнення з ТОВ «КОМПАНІЯ «КАТРУСЯ» на користь Головного управління Національної поліції в Одеській області 594 000,00 грн., а з Головного управління Національної поліції в Одеській області 594 000,00 грн в дохід Держави, слід зазначити таке.

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України, а правові наслідки недійсності правочину - статтею 216 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За змістом частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Чітке законодавче визначення поняття «інтерес» та поняття «інтерес держави і суспільства» відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття «інтерес» є ширшим, адже охоплює, наприклад, «охоронюваний законом інтерес», «публічний інтерес», «суспільний інтерес» тощо.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес»: у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Колегія суддів виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).

Поняття «інтереси держави» має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини третьої статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення такого спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

Оскільки не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Схожий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №922/1391/18.

Провадження у справі №916/1922/24 зупинялося до розгляду Верховним Судом справи № 922/3456/23 у подібних правовідносинах, яку було передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постанові від 17.10.2024 у справі №914/1507/23 та вирішення питання чи підлягає застосуванню до спірних відносин ч.3 ст.228 ЦК України, тобто чи є укладений правочин (договір на закупівлю світильників та освітлюваної арматури), таким що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (п.1 ст.50, ст.52 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Таким чином наразі є висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з поставлених прокурором питань про застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, який підлягає врахуванню під час вирішення цієї справи №916/1922/24.

У постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду уточнив висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК України, таким чином:

При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Також Об`єднана палата виснувала, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника, оскільки:

по-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було;

по-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа «Air Canada v. the United Kingdom»).

Об`єднана палата зазначила, що як у справі, що переглядається, так і у справі, від висновків у якій просять відступити, прокурор вочевидь для дотримання принципу пропорційності просив стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (у цій справі № 922/3456/23 - з ПП «ЛСВ «Моноліт» на корить СКП «Харківзеленбуд»).

СКП «Харківзеленбуд» неодноразово стверджувало, що воно несе негативні наслідки від ухвалених судових рішень, оскільки грошові кошти не є речами з індивідуально визначеними ознаками, відтак, неможливо розрізнити власні кошти підприємства і кошти, стягнуті з винної сторони. Скаржник звертав увагу на неодноразове намагання виконати примусово відповідне рішення суду незалежно від того, чи отримані кошти з винної сторони на рахунок комунального підприємства. Отже, ухвалені судами у цій справі рішення означають не лише застосування ч.3 ст.228 ЦК України всупереч її прямим приписам (Об`єднана палата погоджується з доводами скаржника, що при правильному застосуванні цієї норми з нього мали би бути стягнуті товари, отримані за правочином, тобто світильники, а не кошти), але й перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону - стягнення з комунального підприємства грошових коштів без отримання ним коштів від винної сторони.

Відтак, Об`єднана палата у справі № 922/3456/23 дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю товарів на підставі ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України та про стягнення з ПП «ЛСВ Моноліт» на користь СКП «Харківзеленбуд» 2 370 000 грн, а з СКП «Харківзеленбуд» одержаних ним за рішенням суду 2 370 000 грн в дохід держави.

Південно-західний апеляційний господарський суд, з огляду на положення частини четвертої статті 236 ГПК України, враховує наведені вище висновки зроблені у справі № 922/3456/23, оскільки правовідносини у справах є подібними щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у спірних правовідносинах з огляду на предмет та правові підстави позову (визнання недійсними рішення тендерного комітету та договору, стягнення коштів на підставі частини третьої статті 228 ЦК України).

Суд першої інстанції встановив, що прокурор у цій справі не довів, що оспорюваний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Єдиним доказом порушення, прокурором названо рішення АМК.

Однак, як вже зазначалося вище, відповідно до висновку Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, антиконкурентна поведінка учасника закупівлі не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підірвати її інтереси і сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України. Ця норма права не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції. З огляду на викладене, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанцій про те, що обставини допущення учасниками спірної закупівлі і, зокрема, відповідачем - 2, при її проведенні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, принципу добросовісної конкуренції, вчинення антиконкурентних узгоджених дій, на які послався прокурор в обґрунтування позову, не є підставами для визнання недійсним спірного договору з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства.

Таким чином, рішення Господарського суду Одеської області про відмову в позові з огляду на приписи частини третьої статті 228 ЦК України, є правильними по суті і підлягає залишенню без змін.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг.

Згідно з частиною 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2026 у справі №916/1922/24, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта .

Керуючись ст. ст. 269, 271, 275, 276, 283, 284 ГПК України, Південно –західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2026 у справі №916/1922/24 залишити без змін.

Справу №916/1922/24 повернути до Господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду.

Порядок та строк оскарження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду передбачений ст. ст. 288-291 ГПК України.

Постанову складено та підписано 28 травня 2026 року.

Головуючий суддя Н.А. Павленко

Судді: К.В. Богатир

Л.В. Лічман