Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №921/668/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 921/668/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (судді-доповідача) Прядко О.В.,

суддів: Рима Т.Я., Манюка П.Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного підприємства "Холдер Агро" від 09.03.2026 (вх.№01-05/675/26 від 09.03.2026)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.02.2026 (повне рішення складено 16.02.2026, суддя Шумський І. П.)

у справі № 921/668/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські корми"

до відповідача Приватного підприємства "Холдер агро"

про стягнення 81114,10 грн заборгованості,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські корми" (далі – ТОВ "Українські корми") звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою № 42 від 06.11.2025 (вх. №760 від 07.11.2025) до Приватного підприємства "Холдер агро" (далі – ПП "Холдер агро") про стягнення заборгованості в сумі 81114,10 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №УК2025П30 від 11.03.2025 в частині оплати за отриманий товар.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Господарський суд Тернопільської області рішенням від 16.02.2026 у справі №921/668/25 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 19.02.2026) позов задовольнив частково, стягнув з ПП "Холдер Агро" на користь ТОВ "Українські корми" 53616 грн боргу, 1915,54 грн 3% річних, 5303,39 грн інфляційних нарахувань, 19793,96 грн пені, 2009,15 грн судового збору в повернення сплачених судових витрат; у задоволенні решти позову відмовив.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач в порушення умов договору поставки №УК2025П30 від 11.03.2025 та приписів ст. ст. 11, 14, 526, 530, 629, 655, 712 ЦК України не провів повну оплату вартості отриманого товару, заборгувавши станом на дату звернення позивача з цим позовом до суду 53616 грн, що визнано самим же відповідачем.

Суд зазначає, що з урахуванням встановлених дат, у які відповідач повинен був оплатити отриманий товар, прострочення їх оплати виникли відповідно 06.05.2025 та 30.05.2025. Дати фактичних часткових оплат відповідачем суми боргу (02.06.2025, 02.07.2025 та 21.07.2025) позивач помилково включив до періодів нарахувань пені та 3% річних. Відтак, за розрахунком суду, обґрунтованими та правомірними є нарахування 3% річних у розмірі 1915,54 грн, пені у розмірі 19793,96 грн, а також 5303,39 грн інфляційних нарахувань.

Разом із тим суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у даному випадку підстав для застосування правового механізму зменшення розміру пені та відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 10%.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

До Західного апеляційного господарського суду 09.03.2026 надійшла апеляційна скарга ПП "Холдер Агро" від 09.03.2026, у якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.02.2026 у справі № 921/668/25 в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з ПП "Холдер Агро" 19793,96 грн пені та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір пені до 10% від розміру основного боргу.

Скаржник стверджує, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення необґрунтовано не застосував до спірних правовідносин положення ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України і безпідставно не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 08.05.2018 у справі №924/709/17, від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Скаржник вказує на те, що застосування неустойки має здійснюватися з дотриманням принципів розумності та справедливості. Суд першої інстанції не врахував правові підстави для зменшення розміру пені за порушення строків оплати товару, а саме: визнання відповідачем позову в частині вимоги про стягнення основного боргу, скрутне матеріальне положення відповідача (наявність податкового боргу, заборгованості з виплати заробітної плати), яке і стало причиною порушення зобов`язань за спірним договором; часткове виконання зобов`язання з оплати товару; відсутність доказів завдання позивачу збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення, а також те, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, не може бути непомірним тягарем для боржника і джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

ТОВ "Українські корми", згідно з відзивом на апеляційну скаргу вих. № 15 від 09.04.2026, не погоджується з доводами скаржника у зв`язку з їх необґрунтованістю, просить апеляційний суд залишити скаргу ПП "Холдер Агро" без задоволення, а рішення суду першої інстанції у цій справі – без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Позивач звертає увагу на те, що скаржник не заперечує наявність несплаченого боргу за поставку товару за договором №УК2025П30 від 11.03.2025 у розмірі 53616,00 грн; не надає документальні підтвердження того, що він діяв добросовісно, розумно й справедливо, що є засадами зобов`язальних правовідносин, які свідчили б про вжиття усіх засобів для повернення коштів позивачу (наприклад укладення договору реструктуризації боргу чи з іншими пропозиціями вирішення погашення заборгованості тощо).

Рух справи, заяви, клопотання, процесуальні дії в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2026, апеляційну скаргу ПП "Холдер Агро" у справі № 921/668/25 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Прядко О.В., суддів: Рима Т.Я., Манюка П.Т.

Суддя-доповідач ухвалою від 16.03.2026 у справі № 921/668/25 залишив апеляційну скаргу без руху та встановив скаржнику строк для усунення виявлених недоліків.

27.03.2026 на виконання вимог вказаної ухвали від представника ПП "Холдер Агро" надійшла заява про усунення недоліків від 26.03.2026, до якої додано квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки №123 від 26.03.2026 на підтвердження сплати судового збору на суму 3634,00 грн.

Враховуючи усунення скаржником недоліків апеляційної скарги в установлений строк, колегія суддів ухвалою від 31.03.2026 відкрила апеляційне провадження у справі №921/668/2 та призначила апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 271, ч. 13 ст. 8 ГПК України.

14.04.2026 до апеляційного суду надійшли матеріали справи № 921/668/25.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі (ч. 1 ст. 273 ГПК України).

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановив суд першої інстанції, 11.03.2025 між ТОВ "Українські корми" (надалі - постачальник) та ПП "Холдер агро" (надалі - покупець) укладено договір поставки № УК2025П30 (надалі - договір), згідно з п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язався передавати у власність (поставляти), а покупець приймати та оплачувати: корма для тварин (надалі - товар), найменування, кількість, якість, умови оплати, строки поставки, ціна за одиницю та загальна вартість якого зазначається у специфікації(ях) та/або видатковій(их) накладній(их), які являються невід`ємними частинами даного договору.

Відповідно до п. 1.2 договору, поставка товару може здійснюватися як однією, так і декількома партіями. Під "партією товару" сторони розуміють кількість товару, на яку оформлена одна видаткова накладна та/або специфікація, рахунок-фактура.

У п. 4.1 договору зазначено, що розрахунки за кожну партію товару здійснюються в безготівковому порядку в національній валюті України гривні. Оплата здійснюється шляхом перерахунку покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в рахунку постачальника.

Згідно з п. 4.2 договору, оплата товару здійснюється покупцем на умовах відстрочення платежу в кількості банківських днів за домовленістю сторін з моменту поставки товару або 80% по факту вивантаження товару покупцеві в день прибуття транспорту постачальника в місце поставки та 20% після реєстрації ПДВ. Сторони дійшли згоди, що визначена сторонами договору ціна є звичайною в розумінні ПК України та така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Сторони мають право узгодити інший строк оплати товару, який зазначається у відповідній специфікації до цього договору (п. 4.2.1 договору).

Відповідно до п. 4.3 договору, покупець зобов`язується оплатити партію замовленого товару шляхом виставлення постачальником рахунку-фактури. Рахунок-фактура є невід`ємною частиною даного договору. Сторони домовилися, що покупець при оформленні платіжного доручення в графі "призначення платежу" зазначає таку інформацію: "Оплата за товар згідно договору поставки № УК2025П30 від 11.03.2025".

Покупець має право оплачувати товар на всю суму, визначену у відповідній специфікації або частинами, відповідно до замовленої кількості товару (п. 4.5 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору, покупець зобов`язується прийняти товар в асортименті, за кількістю та якістю згідно специфікації та накладної в день постачання товару постачальником. Приймання товару здійснюється уповноваженою особою покупця. Покупець зобов`язаний надати постачальнику відповідну довіреність, підписану та скріплену печаткою покупця, на отримання товару особою, що його приймає, якщо ця особа не є керівником покупця.

Згідно з п. 5.2 договору, товар приймається покупцем у пункті прийому, який зазначений у специфікації.

Покупець зобов`язаний поставити відмітку про прибуття транспорту у відповідній товаро-транспортній накладній. У разі відмови покупця щодо такої відмітки, часом прибуття транспорту сторонами приймається час, визначений перевізником (п. 5.3 договору).

Відповідно до п. 6.2 договору, разом з товаром постачальник передає покупцю на кожну партію товару: рахунок-фактуру; товарно-транспортну накладну; видаткову накладну; сертифікат/паспорт якості виробника (засвідчена постачальником копія).

Базис та пункт поставки товару може вказуватись у специфікації, рахунку-фактурі та/або видатковій накладній (п. 7.1 договору).

У п. 7.2 договору зазначено, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту розвантаження товару відповідно до умов цього договору, що підтверджується підписанням відповідної видаткової накладної обома сторонами.

Відповідно до п. 7.8 договору, датою поставки товару та перехід права власності являється дата підписання видаткової накладної на партію товару та ТТН, що свідчать про прийняття товару.

У п. 8.2 договору сторони обумовили, що в разі прострочення строків оплати поставленого товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день такого прострочення.

Згідно з п. 11.1 договору, цей договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2026, а в частині взятих на себе та не виконаних зобов`язань - до повного їх виконання.

25.04.2025 між сторонами підписано специфікацію № 3 (надалі - специфікація) до договору поставки № УК2025П30 від 11.03.2025, згідно з п. 1 якої постачальник зобов`язався поставити покупцю, а останній оплатити і прийняти товар - шрот соняшниковий, ДСТУ 4638: 2006, кількістю 25000 кг, ціною 11,88 грн з ПДВ.

У п. 2 специфікації сторони обумовили, що загальна сума товару, що поставляється згідно з цією специфікацією, становить 297 000 грн з ПДВ.

Покупець здійснює оплату товару 80 % протягом 3 календарних днів з моменту поставки та 20 % після реєстрації ПДВ (п. 3 специфікації).

Відповідно до п. 4 специфікації, поставка товару здійснюється в термін до 30.04.2025.

Постачальник здійснює поставку товару відповідно до правил Інкотермс 2020, на умовах DDP склад покупця, що знаходиться за адресою: 48522, Україна, Тернопільська обл., Чортківський р-н, с. Васильків (п. 5 специфікації).

Ця специфікація набирає чинності з дня підписання її сторонами та скріплення печатками сторін і є невід`ємною частиною договору (п. 6 специфікації).

Вказані договір та специфікація підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

Суд першої інстанції встановив, що на виконання умов договору та специфікації позивач поставив відповідачу товар - шрот соняшниковий в кількості 23780 кг, вартістю 282506,40 грн, згідно з видатковою накладною №531 від 01.05.2025 та товарно-транспортною накладною №УК00-003283 від 30.04.2025.

Приймання - передача товару за вказаними видатковою та товарно-транспортною накладними підтверджується підписами уповноважених представників, що скріплені печатками сторін.

Позивач виставив відповідачу рахунок № 559 від 01.05.2025 для оплати товару.

На зазначену господарську операцію ТОВ "Українські корми" (постачальник/продавець) видав ПП "Холдер агро" (покупець) податкову накладну № 5 від 01.05.2025, яка згідно ПК України є податковим документом та складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Вищевказана податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 28.05.2025, підтвердженням чого є відповідна квитанція про реєстрацію податкової накладної.

Згідно з платіжною інструкцією № 2561 від 02.06.2025, ПП "Холдер агро" перерахувало на рахунок ТОВ "Українські корми" 20000 грн, з призначенням платежу: "за корми згідно рахунка № 559 від 01.05.2025. У сумі 16 666,67 грн, ПДВ 20% 3333,33 грн".

30.06.2025 позивач звернувся до відповідача з вимогою-претензією №16/06/25/1 від 16.06.2025, у якій просив оплатити борг в сумі 262506,40 грн з ПДВ, після чого ПП "Холдер агро" перерахувало на користь ТОВ "Українські корми" вказану суму у повному обсязі згідно з такими платіжними інструкціями:

- №2737 від 02.07.2025 на суму 62506,40 грн, у призначенні платежу якої зазначено: "за корми згідно рахунка №559 від 01.05.2025. У сумі 52088,67 грн, ПДВ 20% 10417,73 грн";

- №60 від 21.07.2025 на суму 140000 грн, у призначенні платежу якої зазначено: "за шрот соняшниковий згідно рахунка №559 від 01.05.2025, ПДВ 20% 23333,33 грн".

У тексті позовної заяви позивач також вказав про існування станом на 01.05.2025 у відповідача переплати в сумі 6384,00 грн.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань мало наслідком звернення позивача з цим позовом до суду з вимогою про стягнення з відповідача 53616,00 грн боргу, а також нарахованих відповідно до п. 8.2 договору 20217,45 грн пені та відповідно до ст. 625 ЦК України 1956,53 грн 3% річних та 5324,12 грн інфляційних втрат.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Предметом апеляційного оскарження у цій справі є рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимоги про стягнення пені у розмірі 19793,96 грн з підстав недотримання судом ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1 ст. 233 ГК України. В іншій частині зазначене судове рішення не оскаржується, а тому, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Порядок стягнення неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, правила застосування та умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України та ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею), згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 549 ГПК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка має подвійну правову природу. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та заходу відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) і захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Водночас застосування неустойки має здійснюватися з дотриманням принципу розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України (у редакції, чинній на дату укладення договору та виникнення спірних правовідносин), у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З аналізу наведених правових норм убачається, що господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні; інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання; негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Утім закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

При цьому суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності, суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236-238 ГПК України).

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, разом із іншим, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України), а також принципах господарського судочинства відповідно до ст. 2 ГПК України (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 910/1269/23).

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Верховного Суду від 29.04.2025 у справі № 922/2249/24).

Варто зазначити, що чинним законодавством також не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначити конкретні обставини справи, які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20).

Наведені висновки узгоджуються з положеннями закону, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій та є засобом недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить із конкретних обставин.

Такий підхід є усталеним у судовій практиці Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

Розглядаючи клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 10% від розміру основного боргу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування правового механізму зменшення розміру пені у цьому випадку, врахувавши те, що сторони у справі є юридичними особами, які відповідно до ст. 96 ЦК України самостійно відповідають за своїми зобов`язаннями і несуть збитки в ході здійснення своєї господарської діяльності; норми ЦК України не допускають привілейованого становища суб`єктів господарювання; зобов`язання відповідача на час ухвалення рішення не виконано у повному обсязі; розмір заявленої до стягнення суми пені становить 20217,45 грн - 37,7 % від суми основного боргу, тобто не перевищує його; підставою звернення позивача до суду стало неналежне та несвоєчасне виконання відповідачем обов`язку щодо оплати за отриманий товар протягом тривалого періоду (з травня до листопада 2025 року).

Колегія суддів, як і суд першої інстанції, погоджується з доводами позивача про те, що надана відповідачем фінансова звітність малого підприємства відображає фінансові показники діяльності відповідача, у т.ч. фінансові зобов`язання, саме за 2024 рік, тобто на момент укладення 11.03.2025 договору поставки № УК2025П30 відповідач був обізнаний про існування відповідних обставин, але всупереч засадам справедливості, добросовісності та розумності не повідомляв про них позивачу при погодженні тих умов, які надалі слугували підставою для покладення на нього відповідальності за неналежне виконання взятого на себе грошового зобов`язання. Більше того, попри існуванні цих обставин, відповідач отримував товар і здійснював часткові оплати згідно умов укладеного договору.

Жодного іншого доказу на підтвердження обставин, які дозволяли б суду при обов`язковому застосуванні штрафних санкцій, передбачених договором або законом, зменшити їхній розмір, у тому числі актуалізованої інформації про фінансовий стан ПП "Холдер агро", матеріали справи не містять, а саме лише посилання скаржника на те, що неустойка не може перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника, не свідчить про дійсну наявність у цьому випадку підстав для такого зменшення пені та про необґрунтованість висновків суду першої інстанції в цій частині.

У будь-якому випадку наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій повинна документально підтверджуватися, зокрема якщо заявником відповідне клопотання обґрунтовується тими чи іншими обставинами.

За приписами ч. ч. 1, 4 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відтак доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Аргументи скаржника про неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України не знайшли свого підтвердження.

Колегія суддів зазначає, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається судом.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги ПП "Холдер Агро" від 09.03.2026 без задоволення, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.02.2026 у справі № 921/668/25 – без змін.

Розподіл судових витрат.

У силу приписів ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги залишаються за скаржником.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Холдер Агро" від 09.03.2026 (вх. № 01-05/675/26 від 09.03.2026) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.02.2026 у справі № 921/668/25 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 921/668/25 повернути до Господарського суду Тернопільської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287-291 ГПК України.

Головуючий суддя (суддя-доповідач) Прядко О.В.

Суддя Манюк П.Т.

Суддя Рим Т.Я.