Суд: Великоберезнянський районний суд Закарпатської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Категорія: Злісна непокора законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону
Дата: 26 травня 2026 р.
Справа: №298/357/26
Суддя: Ротмістренко О. В.
Справа № 298/357/26
Номер провадження 3/298/196/26
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2026 року с-ще Великий Березний
Суддя Великоберезнянського районного суду Закарпатської області Ротмістренко О.В., розглянувши матеріали справи, які надійшли з відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , українця, громадянина України, уродженця с. Забрідь Великоберезнянського району Закарпатської області, проживаючого в АДРЕСА_1 , непрацюючого, такого, що раніше до адміністративної відповідальності не притягався, за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП,
ВСТАНОВИЛА:
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 002705Е від 25.03.2026 ОСОБА_1 25 березня 2026 року о 09 год. 30 хв. на околиці населеного пункту Мирча (територія Дубриницько-Малоберезнянської територіальної громади Ужгородського району Закарпатської області) в межах контрольованого прикордонного району на відстані близько 6500 метрів до державного кордону України, на напрямку 174 прикордонного знаку уповноваженою посадовою особою ДПСУ ОСОБА_2 , був виявлений та затриманий гр. України ОСОБА_1 який під час затримання здійснив злісну непокору законній вимозі військовослужбовця Держприкордонслужби під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з охороною державного кордону України, а саме: на неодноразово повторювану законну вимогу зупинитися та припинити рух в напрямку державного кордону для перевірки документів, що посвідчують особу, даний громадянин проігнорував та не виконав і вдався до втечі в напрямку державного кордону . Своїми діями порушив вимоги ч.1 ст. 23, ст. 34 Закону України « Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003, тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 185-10 ч.1 КУпАП.
ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час, місце та дату розгляду справи повідомлений належним чином. Водночас 17.04.2026 до суду представником ОСОБА_1 – адвокатом Петрецьким В.В. подано додаткові пояснення у справі. Зокрема у письмових поясненнях зазначено, що вони зі протоколом про адміністративне правопорушення складеного відносно ОСОБА_1 не згідні, вважають такий безпідставним, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, зазначаючи, зокрема таке..
Викладене у протоколі формулювання обвинувачення не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 рухався на легковому автомобілі в якості пасажира, де автомобілем керувала його дружина ОСОБА_3 . Разом вони в двох прямували до місця роботи ОСОБА_3 у с-щі Великий Березний, не перевозили заборонених предметів чи осіб, тобто не порушували вимоги законодавства. ОСОБА_1 рухався у світлий час доби у автомобілі на автодорозі національного значення, на значній відстані від державного кордону, при ньому не було предметів, що могли б прямо чи опосередковано указувати на намір незаконного перетину кордону (паспорт громадянина України для виїзду за кордон, грошові кошти в іноземній валюті, гідрокостюм тощо). Більше того, у протоколі про адміністративне затримання зазначено, що гр. ОСОБА_1 був затриманий о 09:30 год. 25 березня 2026р. на околиці с. Мирча, однак дане зовсім не відповідає дійсності, оскільки реальне затримання ОСОБА_1 відбулося у с-щі Великий Березний по вул. Захисників України (стара назва Гагаріна), що (в разі необхідності) може підтвердити безпосередньо ОСОБА_3 , яка була свідком вище зазначених подій. Зі слів ОСОБА_1 – «затримання відбулося працівниками поліції, які доставили ОСОБА_1 до відділення поліції №2 Ужгородського РУГУНП в Закарпатській області, де в певний час з`явилася особа у військовій формі та запропонувала йому підписати оскаржуваний протокол, від підписання якого ОСОБА_1 відмовився, оскільки ні ОСОБА_1 , ні працівники поліції, ні працівники ДПС України, який складав оскаржуваний протокол у с. Мирча не були.Що в свою чергу підтверджує той факт, що оскаржуваний протокол є безпідставним та складеним з грубим порушенням норм законодавства. Крім того, захисник зазначає, що наведене формулювання обвинувачення, інкримінованого ОСОБА_1 не дає підстав для висновку про наявність в його діях складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення. Так, у протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено, чию саме неодноразово повторювану законну вимогу зупинитися та припинити рух в напрямку державного кордону для перевірки документів, що посвідчують особу, ОСОБА_1 відкрито відмовився виконувати. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь які об`єктивні докази, зокрема, покази свідків, фото чи відео зйомки, які б підтверджували той факт, що ОСОБА_1 дійсно не виконував законну вимогу працівника прикордонної (чи іншої) служби. В протоколі не зазначено, незаконну вимогу якої посадової чи службової особи не виконав ОСОБА_1 . А також те, що особа, яка склала протокол про адміністративне правопорушення та законні вимоги якої не виконав ОСОБА_1 у вказаному у протоколі про адміністративне правопорушення місці і часі виконувала службові обов`язки. Отже, на переконання ОСОБА_1 та його захисника, в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185-10 КУпАП., а тому провадження по справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247КУпАП.
Від ОСОБА_1 клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Водночас 27.05.2026 через систему « Електронний суд» адвокатом Петрецьким В.В. подано до суду заява про розгляд справи без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та її захисника.
За таких обставин, неявка особи, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, на судовий розгляд справи є її волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи.
При цьому за змістом ст. 268 КУпАП України присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, при розгляді справи про адміністративні правопорушення передбачені ст. 185-10 КУпАП не є обов`язковою.
Відтак, у відповідності до вимог ст. 268 КУпАП суддя вважає, що дану справу може бути розглянуто.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі, суддя встановив таке.
Згідно зі статтями 245, 252 КУпАП завданнями провадження в справі про адміністративне правопорушення і обов`язком органу, який її розглядає, є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин справи і вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинене адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Вирішуючи питання про те, чи було вчинене адміністративне правопорушення ОСОБА_1 , чи винен він у вчиненні такого і чи підлягає він адміністративній відповідальності, суддя виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Адміністративним правопорушенням (проступком) згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, протоколами про вилученні речей і документів, а також іншими вказаними у ній засобами і документами.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Отже, тягар доказування на предмет доведеності достатності доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним інкримінованого йому адміністративного правопорушення покладено на особу, що складала протокол про адміністративне правопорушення.
Обов`язок органу (особи), який склав протокол про адміністративне правопорушення нести тягар доказування, що є складовою презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини в сенсі ст. 62 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, та звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до вчинення порушення.
За фабулою протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 інкриміновано в здійснені злісної непокори законній вимозі військовослужбовця Держприкордонслужби під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з охороною державного кордону України, а саме на неодноразово повторювану законну вимогу зупинитися та припинити рух в напрямку державного кордону для перевірки документів, що посвідчують особу, проігнорував та не виконав, вдався до втечі в бік кордону.
Наведене формулювання обвинувачення, інкримінованого ОСОБА_1 , не дає підстав для висновку, кому саме адресовано законну неодноразово повторену вимогу військовослужбовців ДПСУ, будь-які вимоги чи розпорядження від яких той злісно ухилився. виконувати.
Суддя зазначає, що об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП виражається у відкритій відмові виконати законне розпорядження чи вимогу військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні чи здійсненням прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в`їзду-виїзду, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України.
Суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.
З метою доведення вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення посадовою особою до протоколу про адміністративне правопорушення долучено: протокол про адміністративне затримання від 25.03.2026; протокол особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 25.03.2026, згідно з яким у ОСОБА_1 не вилучались речі та документи; інформацію про особу ОСОБА_1 ; пояснення від 25.03.2026, яке містить дату 25.03.2026 та підпис, однак відсутні дані, як хто саме надавав пояснення; рапорт інспектора прикордонної служби 2 категорії – водій 3 групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ОСОБА_4 від 25.03.2026; схему затримання правопорушника 25.03.2026 на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » НОМЕР_1 прикордонного загону; довідку за результатами проведених оперативно-перевірочних заходів від 25.03.2026.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Аналіз доказів, доданих до протоколу про адміністративне правопорушення, складеного щодо ОСОБА_1 , не дає підстав для беззаперечного висновку у вчиненні ним правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.
Жодних об`єктивних доказів, які б могли прямо чи опосередковано вказувати на наявність ознак вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого в ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, матеріали адміністративної справи не містять.
Так, злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника прикордонної державної служби при виконанні ним службових обов`язків.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.10.2011 у справі №10-рп/2011 надав тлумачення визначенню непокори: «Слово «непокора» означає відмову від виконання або ігнорування виконання певної вимоги».
Крім того, суддя враховує ту обставину, що в матеріалах справи відсутні будь-які об`єктивні докази, зокрема, покази свідків, фото чи відео зйомки, які б підтверджували той факт, що ОСОБА_1 дійсно не виконував законну вимогу працівника прикордонної служби.
Крім цього, матеріали справи не містять жодних доказів, з яких вбачається, що особа, що склала протокол про адміністративне правопорушення та законні вимоги якої не виконав ОСОБА_1 , у вказаному у протоколі про адміністративне правопорушення місці і часі виконувала службові обов`язки Матеріали справи не містять доказів того, що військовослужбовцем ДПСУ пред`являлися до ОСОБА_1 будь-які вимоги чи розпорядження, від виконання яких той злісно ухилився.
При цьому суддя зауважує, що із врахуванням положень і тлумачень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
Обов`язок органу (особи), який склав протокол про адміністративне правопорушення нести тягар доказування, що є складовою презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини в сенсі ст. 62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, та звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до вчинення порушення.
Згідно з пунктому 4 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: … юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64).
Відповідно до п.п. 4.1 п. 4 вказаного Рішення, Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Отже, винуватість особи у вчиненні правопорушення повинна бути доведена поза розумним сумнівом, а усі сумніви тлумачаться на користь правопорушника. Таким чином, суд зобов`язаний дослідити усі докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.
Зважаючи на наведене, а також те, що суду не надано належних, допустимих, достатніх та переконливих доказів вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому правопорушення, суддя позбавлена можливості констатувати про доведеність його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, поза розумним сумнівом.
Відтак приходить до висновку про відсутність в його діях ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.
Згідно з ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю в разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи положення ст. 40-1 КУпАП судовий збір стягненню з ОСОБА_1 не підлягає.
Керуючись ст. ст. 247, 283, КУпАП, суддя
ПОСТАНОВИЛА:
Справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Великоберезнянський районний суд Закарпатської області
Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження.
Суддя Ротмістренко О.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua