Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №702/802/25 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року

м.Черкаси

Справа № 702/802/25

Провадження № 22-ц/821/1022/26

Категорія: 310030000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Карпенко О.В.

суддів Новікова О.М., Фетісової Т.Л.

за участю секретаря Руденко А.О.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

представник позивача: адвокат Сорокіна Ірина Володимирівна

відповідач: ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної ради в місті Києві державної адміністрації

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сорокіної Ірини Володимирівни на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 11 лютого 2026 року (ухваленого під головуванням судді Жежер Ю.М. в приміщенні Монастирищенського районного суду Черкаської області) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування - Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

28 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування - Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказувала, що 28.02.2015 між нею та ОСОБА_2 , було укладено шлюб.

У шлюбі з відповідачем народилася донька – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 25.05.2023 шлюб між сторонами розірвано.

Судовим наказом Святошинського районного суду м. Києва від 03 вересня 2024 року у справі №759/16441/24 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08.08.2024.

Відповідачем судовий наказ про сплату аліментів не виконується.

Після офіційного припинення сімейних відносин між нею та відповідачем, останній не проявляє жодного інтересу до життя спільної дитини - ОСОБА_3 : не телефонує, не намагається налагодити контакт чи побачення з дитиною, жодним чином не бере участі у її вихованні, розвитку, навчанні чи забезпеченні побутових потреб. Питання моральної, психологічної, духовної, а також матеріальної підтримки дитини відповідачем повністю ігноруються. На сьогоднішній день у дитини повністю відсутній емоційний або психологічний зв`язок із відповідачем.

Позивачка вважає, що поведінка відповідача свідчить про його повне ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Донька проживає разом з нею та перебуває на повному її та її чоловіка утриманні. Доньці забезпечені належні побутові умови, комфортне середовище, любов, турботу та підтримку.

На підставі викладеного, позивач просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 11 лютого 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування - Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав- відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків без поважних причин, не встановлено винної поведінки ОСОБА_2 щодо ухилення від виховання дочки і свідомого нехтування ним своїми обов`язками.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі, поданій через систему «Електронний суд» 26 березня 2026 року представник ОСОБА_1 – адвокат Сорокіна І.В., вважаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції ухваленим при неповному дослідженні обставин справи, із порушення норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, просила скасувати рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 11 лютого 2026 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що звертаючись із даним позовом, позивач посилалась на те, що відповідач не приймає участі у вихованні та утриманні їх спільної доньки, тобто самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, тому наявні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав.

Крім того, на підтвердження вимог позовної заяви було долучено висновок органу опіки та піклування, згідно якого орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , який не був відхилений судом першої інстанції як доказ.

Вважає, що незгода відповідача щодо позбавлення його батьківських прав в даній справі не є достатнім, для відмови у задоволенні позову.

Також при вирішенні даного спору, судом першої інстанції не було враховано думку дитини з приводу позбавлення батька батьківських прав.

Звертає увагу на той факт, що суд першої інстанції з власної ініціативи залучив психолога до участі у справі, не відобразивши жодним чином в матеріалах справи цю процесуальну дію.

Вважає, що висновок психолога не можна вважати допустимим доказом у справі. Усний висновок, озвучений психологом в засіданні від 11.02.2026, без належного документального обгрунтування може трактуватися лише як припущення цієї особи, але ніяк не висновком спеціаліста.

Вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права щодо залучення психолога в якості спеціаліста в даній справі та прийняв до уваги доказ, який є недопустим в контексті вимог ст. 78 ЦПК України.

З посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04 березня 2026 року у справі №450/4287/23, акцентує увагу на наступних фактах винної поведінки батька та його свідомого ухилення від виконання ним батьківських обов`язків, які не врахував суд першої інстанції, зокрема: несплату аліментів, повну бездіяльність щодо забезпечення освітнього процесу дитини, повну бездіяльність щодо налагодження стосунків з донькою та відсутність участі у вихованні та проведенні дозвілля разом з дитиною.

Суд першої інстанції не звернув належної уваги на справжнє відношення батька до його рідної доньки.

Судом першої інстанції жодним чином не було звернуто увагу відповідача на те, що його поведінка є негативною по відношенню до дитини.

Вважає, що суд першої інстанції мав право з власної ініціативи викликати свідків на допит в залі суду, однак цього не зробив та просить дати можливість позивачці заявити клопотання про виклик свідків та викликати в судове засіданні для надання доказів наступних осіб: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Також просить долучити до матеріалів справи новий розрахунок заборгованості зі сплати аліментів з метою довести до відома суду , що після ухвалення рішення відповідач не змінив відношення до доньки.

Просила суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 35 000,00 грн.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив

Фактичні обставини справи

Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що позивач та відповідач з 28.02.2015 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 25 травня 2023 року справа №702/327/23 .Рішення набрало законної сили 26.06.2023 /а.с. 22-23/.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась донька ОСОБА_10 , яка після розірвання шлюбу між сторонами проживає разом з позивачкою.

Судовим наказом від 03.09.2024 Святошинським районним судом м. Києва, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 08.08.2024 /а.с. 24 – 25/.

Відповідно до характеристики учня 5 класу ОСОБА_3 № 01-42/112, виданою 04.09.2025 директором Спеціалізованої авіаційно - технологічної школи № 203 Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 , 15.07.2015, навчалася в початковій школі з 2021 до 2025. Зарекомендувала себе як скромна, доброзичлива, врівноважена учениця. За час навчання виявила високий рівень знань. Навчається в повну міру своїх сил. Мати учениці ОСОБА_1 постійно співпрацювала з учителем, виявляла зацікавленість у навчальних досягненнях дитини. Регулярно відвідувала батьківські збори, своєчасно реагувала на рекомендації вчителя. Батько учениці після першого класу участі у батьківських зборах не брав та шкільним життям дитини не цікавився /а.с. 52/.

Згідно з листом Монастирищенського відділу державної виконавчої служби в Уманському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України № 23430/26.11-42 від 22.10.2025, на примусовому виконанні у відділі перебуває відкрите виконавче провадження № 76965280 згідно судового наказу № 759/16441/24, виданого 03.09.2024 Святошинським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 08.08.2024. Станом на 22.10.2025 заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 44 355,82 грн /а.с. 96/.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, заборгованість ОСОБА_2 станом на 22.10.2025 зі сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , становить 44 355,82 грн. Заборгованість утворилась за період з 01.08.2024 до 31.10.2025 /а.с. 96 зворотна сторона/.

Згідно висновку органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 23.12.2025 №109-8176, вбачається, що ОСОБА_2 був присутній на засіданнях комісії з питань захисту прав дитини, де не заперечував, що аліменти платить не систематично, з донькою не спілкується на належному рівні, не бере участі у її вихованні в повному обсязі, та дійшов висновку, що ОСОБА_2 добровільно самоусунувся від виконання батьківських обов`язків. З дитиною не спілкується, не бере участі у її вихованні, фізичним та духовним розвитком, не цікавиться, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу та вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 146-148/.

Також в судовому засіданні суд вислухав думку дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з приводу вирішення спору, яка пояснила суду, що хоче, щоб її батька позбавили батьківських прав, оскільки хоче, щоб її татом став теперішній чоловік матері ОСОБА_11 та пояснила, що вона підтримує спілкування з батьком, пам`ятає як проживали разом, спілкується з батьком, але не часто.

В судовому засіданні залучений до участі в справі в якості спеціаліста психолог ОСОБА_12 після конфіденційного спілкування з дитиною пояснила, що у дитини збережена потреба в спілкуванні з батьком. Дівчинка ображена на батька, проте не може пояснити чому, з цього вбачається сторонній вплив на дитину з боку дорослих. Прослідковується вплив позиції матері. Між дівчинкою та батьком існує зв`язок, але наразі він припинений (зі слів ОСОБА_13 ) через те, що батько вимушений переховуватись через можливість його мобілізації.

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частинами першою та другою статті 10 ЦПК України регламентовано, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини)).

Стаття 9 Конвенція про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частини друга та третя статті 51 Конституції України).

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, повагу до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

За вимогами статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 СК України).

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга та четверта статті 155 СК України).

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина друга статті 157 СК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 ЦК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (частина перша статті 165 СК України).

Верховний Суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Верховний Суд у постановах від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18, від 14 січня 2026 року в справі № 521/23899/23 наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилалася на те, що він свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дочки, зокрема не здійснює телефонні дзвінки, не намагається налагодити контакт чи побачення з дитиною, жодним чином не бере участі у її вихованні, розвитку, навчанні чи забезпеченні побутових потреб, повністю відсутній емоційний та психологічний зв`язок дитини з батьком. Також відповідачем не виконується рішення суду про стягнення аліментів.

Отже, правовою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав позивачка визначила пункт 2 частини першої статті 164 СК України.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції вважав, що позивачкою не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків без поважних причин, не встановлено винної поведінки ОСОБА_2 щодо ухилення від виховання дочки і свідомого нехтування ним своїми обов`язками, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для позбавлення батьківських прав.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції обґрунтованими.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Європейський суд з прав людини також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення Європейського суду з прав людини від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У справі від 30 червня 2020 року (заява № 70879/11) Європейський суд з прав людини також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку (див. постанови від 17 грудня 2025 року в справі № 754/4221/23, від 08 жовтня 2025 року в справі № 754/15518/23).

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, а тому слід застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (див. постанови Верховного Суду від 10 грудня 2025 року в справі № 931/621/24, від 10 вересня 2025 року в справі № 639/2319/24).

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).

Верховний Суд у постановах 03 вересня 2025 року в справі № 372/699/24, від 14 жовтня 2025 року в справі № 685/509/24 вказав, що, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

Тобто позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінки. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, які визначені у статті 166 СК України.

При вирішенні даного спору, судом першої інстанції не встановлено виняткових обставин, за яких було б доцільно позбавити дитину її коріння та покласти на батька відповідальність у виді позбавлення його батьківських прав на дитину.

Водночас, судом встановлено, що між сторонами існують особисті непорозуміння, проте вказані обставини не можуть бути достатньою підставою для позбавлення батьківських прав, з чим погоджується колегія суддів.

Так, у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19 зазначено, що характер судових спорів підтверджує існування між сторонами неприязних стосунків, що впливає на їх взаємовідносини, в тому числі і на спільне виховання дітей. При цьому особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Посилання суду першої інстанції на те, що наявність заборгованості зі сплати аліментів саме по собі не може свідчити про свідоме ухилення від батьківських обов`язків та бути підставою для крайньої міри впливу такої як позбавлення батька прав щодо дитини є правильними та узгоджуються із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №638/16622/17 та від 14 січня 2026 року у справі №759/16885/22.

Суд першої інстанції, проаналізувавши зміст позовної заяви та пояснення позивачки по суті спору, встановив наявність між сторонами суперечностей, оскільки в позовній заяві вказано про відсутність телефонних дзвінків, не намагання налагодити контакт чи побачення з дитиною з боку відповідача після розірвання шлюбу. Разом з тим, в судовому засіданні позивач вказала, що спілкування дитини з батьком збережене як особисте, так і в телефонному режимі.

Колегія суддів погоджується із тим, що сам по собі факт недостатнього спілкування батька з донькою не може бути підставою для позбавлення батьківських прав, як і необхідність для позивачки отримувати згоду на вчинення тих чи інших дій щодо дитини.

Отже, суд першої інстанції надав належну та обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх доказів, які б підтверджували наявність обставин, що визначені статтею 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необгрунтованості та такого, що не відповідає інтересам дитини, висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, зі змісту висновку вбачається, що в телефонній розмові відповідач повідомив, що заперечує проти позбавлення його батьківських прав, також він був присутній на засіданні комісії, де не заперечував, що аліменти платить не систематично, з донькою спілкується на належному рівні, не бере участі у її вихованні у повному обсязі. Тобто, таке спілкування та виховання відбувається, але на його думку, його недостатньо.

Водночас, достатнього обґрунтування підстав для висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, відомостей про відібрання особистих пояснень щодо причин подання такої заяви, як і про застосування органом опіки та піклування заходів щодо покращення їх взаємовідносин, а також зміст думки дитини висновок не містить.

Також висновок органу опіки і піклування не містить аналізу стосунків батька та дитини, наявності з боку батька загрози для неповнолітньої ОСОБА_13 , її здоров`я та розвитку, відомостей про заходи, проведені з метою налагодження стосунків батька й доньки.

Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).

В апеляційній скарзі, сторона позивача окремо звертає увагу на фізичне та психологічне насилля, яке здійснював відповідач по відношенню до позивачки на очах малолітньої доньки, проте суд першої інстанції не врахував ці факти при ухваленні рішення, однак колегією суддів вказані посилання не приймаються, оскільки позивачем не надано доказів про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насилля відносно позивачки чи їх малолітньої дитини.

Також матеріали справи не містять доказів притягнення відповідача до відповідальності за невиконання батьківських обов`язків відносно неповнолітньої дитини або жорстокого поводження з нею, ведення аморального способу життя, що негативно впливало б на інтереси дитини.

Доводи апеляційної скарги, що при вирішенні даного спору, судом першої інстанції не було враховано думку дитини з приводу позбавлення батька батьківських прав, не варті уваги, оскільки озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується під час вирішення питання про позбавлення особи батьківських прав (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18).

Посилання скаржника на неправомірне залучення судом першої інстанції психолога колегія суддів відхиляє як безпідставні. Усна думка психолога, озвучена у судовому засіданні 11.02.2026, не оформлена належним чином як письмовий висновок спеціаліста, тому не має статусу допустимого доказу. Вона може розцінюватися лише як припущення. Крім того, оскаржуване рішення ґрунтується на сукупності інших, належних та допустимих доказів, а усна думка психолога не була покладена в основу ухваленого рішення.

В апеляційній скарзі сторона позивача посилалась на те, що суд першої інстанції мав право з власної ініціативи викликати свідків на допит в залі суду, однак цього не зробив та просить дати можливість позивачці заявити клопотання про виклик свідків та викликати в судове засіданні для надання доказів наступних осіб: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Проаналізувавши вказані посилання та матеріали даної справи, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 ЦПК України свідком може бути кожна особа, якій відомо будь-які обставини, що стосуються справи.

Відповідно до ст. 91 ЦПК України виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім`я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання у справі. В ухвалі про відкриття провадження у справі або в іншій ухвалі, якою суд вирішує питання про виклик свідка, суд попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду.

Як передбачено п.6 ч.1 ст. 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача. Підготовчі дії, визначені пунктами 5, 6 частини першої цієї статті, вчиняються з дотриманням прав всіх учасників справи висловити свої міркування або заперечення щодо їх вчинення, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ч. 2 ст. 365 ЦПК України).

За правилами частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

В апеляційній скарзі представник позивача адвокат Сорокіна І.В. просила суд викликати в судове засідання для надання показів наступних осіб: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Із матеріалів справи вбачається, що із клопотанням про виклик зазначених свідків в суді першої інстанції ні позивач, ні її представник не звертались, лише надали письмові пояснення зазначених свідків, які судом першої інстанції не були прийняті як допустимі докази.

Колегія суддів звертає увагу, що представник позивача не зазначила обґрунтованих причин неможливості подання такого клопотання в суді першої інстанції.

Водночас, клопотання про виклик свідків, викладене в апеляційній скарзі, є необґрунтованим з огляду на ті обставини, що стороною позивача не зазначено, які саме обставини відомі свідкам, і які конкретно обставини справи зможуть підтвердити свідки, які зазначені у клопотанні про виклик свідків та яким чином.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що клопотання про виклик свідків не підлягає до задоволення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що суд має право з власної ініціативи викликати свідків на допит в залі суду, проте це не є його процесуальним обов`язком і не звільняє позивачку чи її представника від активної реалізації прав сторони позивача.

Також, сторона позивача в апеляційній скарзі з посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04 березня 2026 року у справі №450/4287/23, акцентує увагу на наступних фактах винної поведінки батька та його свідомого ухилення від виконання ним батьківських обов`язків, які не врахував суд першої інстанції, зокрема, несплату аліментів, повну бездіяльність щодо забезпечення освітнього процесу дитини, повну бездіяльність щодо налагодження стосунків з донькою та відсутність участі у вихованні та проведенні дозвілля разом з дитиною, проте вказані посилання відхиляються колегією суддів, оскільки в справі, на яку посилається скаржник, і в справі, яка переглядається, судами встановлені різні фактичні обставини, що формують зміст правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів погоджується, що наразі позбавлення батьківських прав відповідача не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики ЄСПЛ.

Інші доводи, наведені стороною позивача в апеляційній скарзі, суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Водночас, встановлені судом обставини справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання дочки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на службу у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

У разі небажання відповідача змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, позивач не позбавлена права повторно звернутися до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав.

Колегія суддів звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, в подальшому, може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22 від 22 січня 2025 року в справі № 333/8983/23 від 16 квітня 2026 року у справі №180/1449/24).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити шляхом доповнення її резолютивної частини попередженням відповідача про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сорокіної Ірини Володимирівни - задовольнити частково.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 11 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування - Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав - змінити шляхом доповнення її резолютивної частини абзацом такого змісту:

«Попередити ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поклавши контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків по вихованню дитини на орган опіки та піклування - Службу у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації».

В іншій частині рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 11 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Т.Л. Фетісова

О.М. Новіков

/повний текст постанови суду складено 27 травня 2026 року/