Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №278/910/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №278/910/26 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М.

Номер провадження №33/4805/989/26

Категорія ч.3 ст.173-2 КУпАП Доповідач Рябенька Т. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року м.Житомир

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду Рябенька Т.С., за участі секретаря судового засідання Хрус С.А., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , його адвоката Трофімова Андрія Вячеславовича, потерпілої ОСОБА_2 , її представника Перегуди А.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Житомирі апеляційну скаргу адвоката Трофімова Андрія Вячеславовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову Житомирського районного суду Житомирської області від 30 квітня 2026 року, якою останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.173-2 КУпАП

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Житомирського районного суду Житомирської області від 30 квітня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1360 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Не погоджуючись з вказаною постановою судді місцевого суду, адвокат Трофімов А.В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, посилаючись на незаконність та необґрунтованість постанови, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення не містить належного викладу об`єктивної сторони (ст. 256 КУпАП). Фактичні обставини свідчать про побутовий сімейний конфлікт з приводу виховання спільної дитини, а не про насильство. Вважає, що не доведено наслідку у вигляді шкоди психічному здоров`ю потерпілої або реальної загрози такої шкоди, що є обов`язковою конструктивною ознакою матеріального складу ст. 173-2 КУпАП та не доведено умислу ОСОБА_1 на завдання такої шкоди. Посилається на те, що докази, що покладені в основу постанови, є неналежними, недопустимими або не стосуються дня інкримінованої події. Вважає, що суд вийшов за межі обвинувачення та не відповів на доводи захисту. На думку адвоката, суд проігнорував показання свідка сторони захисту ОСОБА_3 . Наголошує, що аудіозаписи прийняті без перевірки процесуального походження.

Від представника потерпілої ОСОБА_4 надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу адвоката Трофімова А.В., в яких він просить апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Житомирського районного суду Житомирської області від 30.04.2026 залишити без змін.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши доводи апеляційної скарги, приходжу до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до положень ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги. При цьому, він не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, також апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права, свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи. При розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд, окрім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно вимог ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до положень КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-3 КУпАП, суд першої інстанції виходив із того, що дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до десяти діб.

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов`язкової ознаки - можливість настання чи настання фізичної чи психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, необхідно з`ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Пунктом 4, 14, 17 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначені наступні терміни:

економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;

психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи;

фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Таким чином, під домашнє насильство психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров`ю іншого члена сім`ї. Під домашнє фізичне насильство підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно нанесено побої, заподіяно тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.

Так, висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП підтверджується сукупністю наступних доказів, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАВ №041235 від 19.02.2026, протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) поясненнями потерпілої, постановою Житомирського районного суду Житомирської області від 23.10.2025; також наданими у судовому засіданні доказами, з яких: лист про надання інформації щодо соціального супроводу сім`ї ОСОБА_2 від КО "КНУ "Центр надання соціальних послуг" Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 15.04.2026 та аудіозаписи розмов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Частиною 3 ст. 173-2 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частинами першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.

Вказані докази в сукупності підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства по відношенню до своєї співмешканки ОСОБА_2 , що тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

Доводи захисту щодо відсутності в діях особи складу адміністративного правопорушення є юридично неспроможними, оскільки вони повністю суперечать змісту закону та матеріалам справи з огляду на таке.

Щодо твердження про «абстрактну констатацію» та відсутність конкретики.

Адвокат зазначає, що у фабулі не розкрита суть насильства. Однак протокол чітко описує подію, яка відбулася 06.02.2026 року о 19:20 за адресою: АДРЕСА_1 . У ньому прямо вказані протиправні дії: громадянин ОСОБА_1 умисно висловлював погрози та висловлювався словами нецензурної лайки на адресу своєї співмешканки ОСОБА_2 .. Це конкретні, активні дії, які повністю охоплюються поняттям психологічного насильства. Детальний зміст погроз та конкретні нецензурні слова відображені у письмових поясненнях потерпілої, які є невід`ємною частиною матеріалів справи. Відповідно до ст. 252 КУпАП, суд оцінює докази в їх сукупності, а не лише текст самого протоколу.

Щодо «відсутності наслідків» та формулювання «міг завдати шкоди».

Твердження захисника, що фраза «міг завдати шкоди» є лише припущенням, а негативні наслідки для потерпілої не доведені, базується на невірному тлумаченні норм права.

Диспозиція ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за своїм конструюванням є формальним складом правопорушення. Закон не вимагає обов`язкового настання реальних тяжких наслідків (як-от розладу здоров`я чи психіки).

Для кваліфікації достатньо самого факту вчинення дій, які об`єктивно могли завдати такої шкоди.

Використане у протоколі формулювання «чим міг завдати шкоди її психологічному здоров`ю» — це не «припущення поліцейського», а буквальне і точне відтворення тексту закону (ст. 173-2 КУпАП та ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Нецензурна лайка та погрози в межах спільного житлового будинку об`єктивно мають потенціал завдавати шкоди психіці та порушують право людини на безпеку.

Щодо кваліфікації за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП та системності дій.

Оскільки особі інкриміновано частину 3 статті 173-2 КУпАП, це свідчить про повторність та системність його протиправної поведінки протягом року.

ОСОБА_1 вже притягувався до відповідальності за аналогічні дії (постанова Житомирського районного суду Житомирської області від 23.10.2025, а.с. 6), а отже, достеменно знав протиправний характер своєї поведінки.

Для жінки, яка проживає з кривдником і вже неодноразово потерпала від його дій, черговий епізод умисних погроз та лайки від 06.02.2026 року є реальним психологічним тиском, що виключає будь-які твердження про відсутність шкоди.

Твердження адвоката про те, що між особами відбулася звичайна побутова сварка або конфлікт, а тому в діях особи відсутня об`єктивна сторона правопорушення, є безпідставним з огляду на таке.

Сварка (конфлікт) — це взаємне зіткнення інтересів, думок чи поглядів, де сторони перебувають у рівних умовах, ведуть дискусію (навіть на підвищених тонах) і жодна зі сторін не перебуває у стані страху чи придушення волі.

Домашнє насильство (психологічне) — це завжди дисбаланс сили та влади. Як чітко зазначено у протоколі від 06.02.2026 року, громадянин ОСОБА_1 діяв умисно, використовуючи погрози та нецензурну лайку на адресу своєї співмешканки ОСОБА_2 .. ОСОБА_6 за своєю природою не є елементом рівноправного конфлікту; вони спрямовані на залякування, пригнічення психіки та встановлення контролю над жінкою у її власному домі.

Наявність попередніх правопорушень за цією ж статтею протягом року доводить, що поведінка кривдника є системною.

Верховний Суд у своїх правових позиціях неодноразово наголошував, що системність дій свідчить про наявність умислу на психологічний тиск та створення атмосфери залежності й страху для потерпілої. Повторні погрози від 06.02.2026 року є продовженням лінії поведінки кривдника, а не ізольованим побутовим інцидентом.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що конфлікт мав взаємний характер (що потерпіла вчиняла аналогічні агресивні дії). Навпаки, фіксація умисних погроз з боку чоловіка за місцем спільного проживання свідчить про використання ним фізичної чи психологічної переваги з метою викликати у співмешканки емоційну невпевненість та страх за своє здоров`я.

Таким чином, умисні погрози та лайка з урахуванням раніше вчинених аналогічних дій повністю охоплюються об`єктивною стороною ч. 3 ст. 173-2 КУпАП і не можуть бути кваліфіковані як «звичайний побутовий конфлікт».

Посилання адвоката на те, що причиною агресивної поведінки ОСОБА_1 стала нібито «незадовільна поведінка» його співмешканки щодо дитини, є юридично неспроможними та не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності з огляду на таке.

Законодавство України не передбачає жодних обставин, які б виправдовували або легалізували вчинення домашнього насильства. Навіть якщо між співмешканцями виникли розбіжності щодо виховання чи утримання дитини, вирішення таких питань має відбуватися виключно у правовому полі (через орган опіки та піклування або суд). Використання умисних погроз та нецензурної лайки 06.02.2026 року як «виховного заходу» чи «реакції» є протиправним і повністю охоплюється диспозицією ст. 173-2 КУпАП.

Оскільки дії особи кваліфіковано за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП (повторно протягом року), це свідчить, що агресія та психологічний тиск є його стандартною і свідомою моделлю поведінки в сім`ї. Посилання на поведінку матері є лише черговою спробою перекласти відповідальність за власні протиправні дії на жертву.

З огляду на вищевикладене, будь-які сімейні суперечки щодо дитини не звільняють громадянина від обов`язку дотримуватися закону, а його дії від 06.02.2026 року мають самостійний склад правопорушення.

Аргументи адвоката про те, що докази у матеріалах справи є неналежними чи недопустимими, ґрунтуються на хибному розумінні специфіки доказування за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

Матеріали справи містять чіткий перелік документів, складених про події 06.02.2026 в с. Буки вул. Квітнева, 94. Протоколом про адміністративне правопорушенняе зафіксовано дату 06.02.2026 та час 19:20 вчинення правопорушення.

Письмові пояснення потерпілої містять детальний опис умисних погроз та нецензурної лайки, що відбулися саме в цей конкретний вечір.

Ці докази є належними, оскільки вони прямо підтверджують обставини, що входять до предмету доказування та допустимими, оскільки зібрані уповноваженими особами з дотриманням ст. 251, 256 КУпАП.

Протокол складено на бланку суворої звітності, містить підписи, особі було роз`яснено його права за ст. 63 Конституції та ст. 268 КУпАП. Жодних належних процесуальних аргументів, які б вказували на фальсифікацію чи порушення процедури складання документів від 06.02.2026 року, захистом не надано.

ОСОБА_1 інкриміновано частину 3 статті 173-2 КУпАП, обов`язковою кваліфікуючою ознакою якої є повторність протягом року.

Для доведення повторності поліція зобов`язана додати до матеріалів справи копії попередніх рішень суду (постанов), картки первинного обліку або матеріали минулих викликів.

Відповідно до ст. 269 КУпАП, потерпілим є особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Цілком природно й законно, що особа, яка зазнала умисних погроз та нецензурної лайки 06.02.2026 року, звертається до правоохоронних органів для захисту своєї безпеки та життя. Її «зацікавленість» полягає виключно у припиненні протиправних дій кривдника та притягненні його до відповідальності, що є законним правом кожної людини. Прагнення захистити себе від насильства не може трактуватися як упередженість.

Захистом не надано жодних належних та допустимих доказів того, що потерпіла має мотиви для штучного створення доказів чи обмови свого співмешканця. Навпаки, тривале спільне проживання та наявність дитини свідчать про відсутність у неї зацікавленості у безпідставному руйнуванні сімейних відносин чи створенні штучних конфліктів.

Оскільки розглядається правопорушення за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, факт того, що особа вже вдруге притягується до відповідальності за аналогічні дії, повністю нівелює твердження про «раптову зацікавленість» чи безпідставне звинувачення з боку жінки. Це доводить наявність стійкої моделі агресивної поведінки з боку громадянина, про яку заявляє потерпіла.

Таким чином, статус потерпілої як особи, що зазнала насильства, повністю відповідає вимогам закону, а її пояснення є законним джерелом доказів, які логічно доповнюються іншими матеріалами справи.

Твердження адвоката, що постанова Житомирського районного суду Житомирської області від 23.10.2025 стосується іншої події є юридично помилковим, оскільки для кваліфікації дій за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства особою, яку впродовж року вже було піддано адміністративному стягненню) факт наявності попередньої постанови є обов`язковою ознакою складу правопорушення (повторності). Те, що постанова стосується іншої події — це норма, адже повторність завжди складається з різних подій у часі.

Аргумент захисту про те, що лист КО КНУ «Центр надання соціальних послуг» від 15.04.2026 складений через два місяці після події і не містить факту насильства, є спробою викривити суть доказу.

Центр надання соціальних послуг не є органом розслідування і не повинен фіксувати момент самого конфлікту. Цей лист є важливим характеризуючим матеріалом, який відображає результати соціального інспектування сім`ї за фактом звернення. Термін складні життєві обставини у даному контексті є офіційним формулюванням Закону України «Про соціальні послуги», де одним із чинників таких обставин прямо визначено саме домашнє насильство. Той факт, що через два місяці після події родина досі перебуває на контролі центру, доводить тривалий характер психологічних страждань потерпілої та реальність завданої шкоди її психічному здоров`ю.

Таким чином, матеріали справи у їх сукупності — протокол, письмові пояснення потерпілої, попередня постанова суду та матеріали соціального супроводу — повністю та всебічно доводять вину особи у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

Щодо аргументу захисту про те, що аудіозаписи зроблені в інші дні, а не в день події 06.02.2026.

Цей довід адвоката ґрунтується на хибному розумінні суті психологічного насильства. Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», психологічне насильство — це не обов`язково одноразовий акт, а форма поведінки, яка полягає у словесних образах, погрозах, приниженні гідності та залякуванні, що призводить до тривалого порушення психоемоційного стану людини.

Аудіозаписи, зроблені в інші дні, додані до матеріалів справи не для фіксації подій саме 06.02.2026 року, а як беззаперечний доказ системності та регулярності дій кривдника. Вони демонструють суду, що поведінка особи є хронічною, а не випадковим, поодиноким побутовим конфліктом. Це має вирішальне значення для кваліфікації за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП. Записи пояснюють, чому саме 06.02.2026 року чергові погрози та нецензурна лайка викликали у потерпілої реальний емоційний біль та страх за свою безпеку, що повністю охоплюється складом правопорушення. Вони підтверджують його сталу манеру спілкування зі співмешканкою (агресію, зневагу), що спростовує будь-які заяви захисту про його нібито зразкову поведінку.

Фізичні дії (тягання за волосся) та психологічний тиск (погрози, нецензурна лайка) не виключають одне одного. Навпаки, застосування чи погроза застосування фізичної сили є найвищою формою саме психологічного тиску, оскільки викликає у потерпілої реальний страх за своє життя та здоров`я. Суд першої інстанції, досліджуючи покази потерпілої та аудіозаписи в сукупності (ст. 252 КУпАП), лише встановив повну картину подій та ступінь агресії особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Суд першої інстанції не здійснював визнання особи винною у вчиненні фізичного насильства як окремого правопорушення та не виходив за межі висунутого обвинувачення. Особу притягнуто до відповідальності саме за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП. Згадка про тягання за волосся у мотивувальній частині постанови є лише викладом фактичних обставин та показань потерпілої, які підтверджують об`єктивну сторону психологічного насильства — створення пригнічуючого, залякуючого середовища.

Посилання суду на аудіозаписи є абсолютно законним, оскільки вони, як зазначалося раніше, підтверджують сталу протиправну поведінку кривдника, його агресивну манеру спілкування та систематичний характер психологічного тиску, що є обов`язковим для кваліфікації за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

Таким чином, висновки суду першої інстанції повністю відповідають фактичним обставинам справи, а посилання в постанові на весь спектр агресивних дій правопорушника лише підкреслює правильність оцінки судом суспільної небезпеки вчиненого діяння.

Часовий проміжок у 13 днів між подією та складанням протоколу є цілком законним і не може бути підставою для закриття справи чи визнання протоколу недійсним. Адвокат намагається використати цей факт як процесуальне порушення.

Стаття 256 КУпАП та Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції передбачають, що протокол складається за можливості негайно або не пізніше 24 годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення.

У випадках домашнього насильства, особливо за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП (де має місце повторність), поліції потрібен час для витребування попередньої постанови суду, яка набрала законної сили, відбору детальних пояснень потерпілої та аналізу інших матеріалів. Складання протоколу 19.02.2026 року свідчить про те, що поліція підійшла до формування матеріалів справи всебічно та обґрунтовано.

Відповідно до ст. 38 КУпАП, стягнення може бути накладено протягом трьох місяців з дня вчинення правопорушення. Подія відбулася 06.02.2026 року, тобто тримісячний строк закінчується лише у травні 2026 року.

Щодо тверджень захисту про начебто використання адміністративного провадження як інструменту тиску в цивільно-сімейному спорі (справі про визнання батьківства та порядок участі у вихованні дитини).

Наявність судового спору про визнання батьківства чи визначення порядку участі у вихованні дитини є реалізацією цивільних прав сторін у судовому порядку. Натомість предметом цього адміністративного провадження є конкретні протиправні дії особи, вчинені 06.02.2026 року (умисні погрози та нецензурна лайка). Наявність сімейного конфлікту чи судової справи щодо дитини не дає права особі вчиняти домашнє насильство та порушувати закон.

Обов`язком суду у цій справі є встановлення факту наявності або відсутності в діях особи складу правопорушення за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП від 06.02.2026 року на основі зібраних доказів (протоколу, пояснень, аудіозаписів). Цивільний спір щодо дитини жодним чином не спростовує того, що 06.02.2026 року о 19:20 в с. Буки особа вчинила психологічне насильство.

Тверджень захисту про те, що суд першої інстанції начебто безпідставно проігнорував показання свідка сторони захисту, є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, докази мають встановлювати наявність чи відсутність адміністративного правопорушення та обставини його вчинення. Свідок захисту ОСОБА_3 в судовому засіданні прямо зазначив, що безпосереднім свідком події 06.02.2026 року він не був. Отже, він ніяк не може спростувати факт того, що о 19:20 за адресою АДРЕСА_1 , правопорушник вчиняв психологічне насильство, лаявся та погрожував. Його показання не стосуються предмету доказування у цій справі.

Даний свідок є близьким другом особи, яка притягається до відповідальності. Відповідно, він є зацікавленою особою, а його розповіді про загальну інформацію щодо життя родини спрямовані виключно на те, щоб допомогти своєму другові уникнути покарання.

Те, що свідок надавав у суді характеристики діям та психологічному стану потерпілої, є юридично нікчемним. Свідок не має кваліфікації судового експерта, лікаря-психіатра чи сертифікованого психолога. Його слова — це виключно суб`єктивна думка, яка не може братися судом до уваги. Натомість тривалий негативний стан потерпілої та її психологічні страждання підтверджуються офіційним листом КО КНУ «Центр надання соціальних послуг», який є фаховим суб`єктом у сфері протидії домашньому насильству.

Суд першої інстанції не проігнорував свідка, а діяв чітко за ст. 252 КУпАП: дослідив його покази, відобразив їх у постанові та правомірно відкинув їх як такі, що не спростовують вину правопорушника, яка доведена іншими прямими доказами.

Щодо тверджень адвоката про начебто штучне включення до доказової бази матеріалів, які створюють негативне уявлення про ОСОБА_1 ..

Відповідно до ст. 280 КУпАП, суд під час розгляду справи зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також — вивчити дані, що характеризують особу, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Надання суду матеріалів про минулу поведінку особи є виконанням вимог закону, а не «створенням уявлення».

Специфіка цієї статті полягає в тому, що закон вимагає довести повторність дій протягом року. Попередня постанова суду, характеристики та матеріали соціального супроводу КО КНУ «Центр надання соціальних послуг» включені до справи не для оціночного судження, а як процесуальні докази наявності кваліфікуючої ознаки правопорушення та тривалого характеру насильства.

Негативне враження створюють дії особи, а не матеріали справи. Якщо особа раніше вже притягувалася до відповідальності за домашнє насильство, систематично вчиняла психологічний тиск (що зафіксовано на аудіозаписах) та своїми діями загнала родину в складні життєві обставини, то негативна характеристика є об`єктивним наслідком його власних протиправних дій.

Суд першої інстанції, досліджуючи ці матеріали, діяв виключно в межах ст. 245 та ст. 280 КУпАП з метою всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Апеляційний суд зазначає, що доводи апелянта мають формальний характер та зводяться фактично до переоцінки доказів, на підставі яких суд першої інстанції дійшов висновків про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП правопорушення, а також спрямовані на його ухилення від адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення.

Отже, висновок суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, є обґрунтованим та базується на сукупності доказів, досліджених судом першої інстанції і перевірених в ході апеляційного перегляду справи.

Накладаючи адміністративне стягнення, суд першої інстанції дотримався вимог ст.ст. 30, 33 КУпАП і призначив його в межах санкції ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови суду, апеляційним переглядом не встановлено.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суддя

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу адвоката Трофімова Андрія Вячеславовича залишити без задоволення, а постанову Житомирського районного суду Житомирської області від 30 квітня 2026 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т.С.Рябенька