Рішення від 20 травня 2026 р. у справі №757/12150/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/12150/25-ц

пр. № 2-3294/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики,

УСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у розмірі 1501 939,43 грн., а саме: суму основного боргу у розмірі 34500,00 дол. США, що в еквіваленті складає 1421 838,15 грн; суму нарахованих 3 відсотків річних у розмірі 15172,77 грн. та суму інфляційних нарахувань у розмірі 64928,51 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 12 112 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що відповідно до розписки від 28 вересня 2024 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 в борг грошові кошти у розмірі 34500,00 доларів США в день складання розписки, а ОСОБА_3 зобов`язувався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів не пізніше 01 листопада 2024 року.

Однак відповідач свої зобов`язання у визначені строки не виконав, чим порушив зобов`язання, ним не було повернуто суму позики, що позбавило позивача права позивача вільно володіти та розпоряджатися на власний розсуд вказаною грошовою сумою.

Від відповідача відзив на позов не надходив до суду.

Третя особа ОСОБА_5 подала пояснення на позовну заяву, в яких звертала увагу суду на те, що у провадженні Голосіївського районного суду міста Києва перебуває справа № 752/11550/25 про поділ майна подружжя між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Третя особа припускає, що ініціювання позовів про стягнення боргу за розписками у справі №757/12150/25-ц про стягнення заборгованості за договором позики (позивач - ОСОБА_3 , відповідач - ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 ). та у справі №757/13993/25-ц про стягнення заборгованості за договором позики (позивач - ОСОБА_6 , відповідач - ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 ) може вчинятись з метою неправомірного збільшення своєї частки майна при поділі майна подружжя, про це свідчить зокрема те, що в обох справах позови є ідентичними за змістом, подані одним адвокатом, відзив ОСОБА_4 не подавався, а позови подані під час поділу майна подружжя. У зв`язку з вище наведеним у третьої особи наявні сумніви щодо реальності укладення договору позики (написання розписки) та його дійсності.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.

14 березня 2025 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

07 квітня 2025 року судом отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру з інформацією про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача фізичної особи.

09 квітня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

12 травня 2025 року адвокат Рябко С.О. подав до суду заяву про вступ у справу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_5 .

06 жовтня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Залучено третьою особою ОСОБА_5 .

16 грудня 2025 року від третьої особи ОСОБА_5 надійшли пояснення на позовну заяву.

12 березня 2026 року ухвалою суду, постановленою на місці, після заслуховування думки присутніх представників, зобов`язано представника позивача надати до суду оригінал розписки.

20 травня 2026 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказу - оригіналу розписки від 28 вересня 2024 року.

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні позовну заяву підтримувала, просила задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов визнала частково в розмірі взятих у борг коштів.

Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилася, повідомлялася належним чином, направила на адресу суду пояснення на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, дійшов наступного висновку.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

28 вересня 2024 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір позики.

Згідно з умовами договору позики відповідач отримав в борг у позивача грошові кошти в розмірі 34500 дол. США,які він зобов`язався повернути до 01 листопада 2024 року.

Як вбачається із тексту розписки від 28 вересня 2024 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 34500 доларів США в день складання розписки, тобто саме в момент її підписання.

IV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від відповідача виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядок, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Тлумачення ст.ст. 1046 та 1047 ЦК України в їх зв`язку свідчить, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. При цьому, укладання окремого договору позики між сторонами спору, або нотаріальне посвідчення підпису боржника на розписці не обов`язкове.

Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11.11.2015 року у справі №6-1967цс15, постанові від 18.01.2017 року у справі №6- 2789цс16 та постанові Верховного Суду від 10.09.2018 року у справі №520/632/16-ц.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 02.07.2014 року у справі № 6-79цс14, від 24.02.2016 року у справі № 6-50цс16, від 13.12.2017 року у справі за № 309/3458/14-ц, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки. Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

У постанові від 26.05.2021р. у справі №405/8280/19 Верховний Суд зазначив, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Як вбачається із тексту розписки від 28 вересня 2024 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 34500 доларів США в день складання розписки, тобто саме в момент її підписання.

Текст розписки містить безумовне та однозначне зобов`язання стосовно повернення певної грошової суми на користь позивача. Розписка містить необхідні умови договору позики, зокрема, дату її складання (28 вересня 2024 року), отримання грошових коштів в конкретно визначеній сумі (34500 дол. США) та зобов`язання щодо їх повернення (01 листопада 2024 року).

Відповідно до вимог ст. 545 Цивільного кодексу України кредитор, прийнявши виконання зобов`язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Так, письмова форма договору позики від 28 вересня 2024 року, укладеного між позивачем, як позикодавцем, та відповідачем, як позичальником, оформленого борговою розпискою, внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Такі висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 08.06.2016 року у справі № 6-1103цс16.

Крім того, наявність оригіналу розписки у позивача підтверджує факт невиконання договору позики ОСОБА_4 .

Отже, станом на 10 березня 2025 року позика у розмірі 34500 дол. США відповідачем не повернута, тому суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення боргу за договором позики з вищенаведених підстав.

Стосовно стягнення штрафних санкцій суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши матеріали справи, суд погоджується з наданим представником позивача розрахунком заборгованості, тому оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання і повинен сплатити 3% річних на користь позивача від простроченої суми, які складають 15 172, 77 грн.

Стосовно стягнення інфляційних нарахувань, суд вважає таку вимогу необґрунтованою, оскільки відповідач брав грошові кошти в борг в доларах США, що в свою чергу виключає нарахування інфляційних втрат.

Що стосується позиції третьої особи ОСОБА_5 щодо сумнівів у дійсності договору позики, суду не надано доказів, які б підтверджували зазначену позицію.

Наявність судового спору про поділ майна ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не може беззаперечно доводити недійсність договору позики. Крім того, третя особа ОСОБА_5 зазначала, що ненадання позивачем оригіналу розписки, написаної ОСОБА_4 буде свідчити про не укладення договору позики. Разом з тим, представником позивача було долучено оригінал розписки, який судом досліджено.

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про часткове задоволення позову.

ІV. Розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позову (95,67%), то з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 11 587, 55 грн.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 280-282, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики, а саме суму основного боргу у розмірі 34 500,00 дол. США, що в еквіваленті складає 1 421 838,15 грн., суму нарахованих 3 відсотків річних у розмірі 15 172,77 грн., судові витрати у розмірі 11 587, 55 грн.

В іншій частині вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова