Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №463/6960/23 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/6960/23 Головуючий у 1 інстанції: Головатий Р.Я

Провадження № 22-ц/811/2682/25

Провадження № 22-ц/811/2684/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Костюк С.О.

з участю: ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 ,

представника ОСОБА_3 – Коцюбинської Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційою скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 02 липня 2025 року та додаткове рішення Личаківського районного суду м.Львова від 14 липня 2025 року,-

ВСТАНОВИВ:

в серпні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права особистої приватної власності на 8/25 частин будинку, усунення перешкод у користуванні частиною будинку шляхом вселення.

В обгрунтування позову покликається на те, що разом з відповідачем проживали з 2002 року у квартирі матері позивача – ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 . 05.08.2003 року вони придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , площею 98,8 кв.м, яка була оформлена на відповідача, ОСОБА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 05.08.2003 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяком Ю.Р. та зареєстрованим в реєстрі за №3217, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №1731976 від 15.10.2003 року. 22.10.2005 року сторони зареєстрували шлюб у Франківському відділі реєстрації актів цивільного стану, про що зроблено актовий запис №443, і у 2005 році вони почали проживати у придбаній квартирі. З 2005 року до 2012 року ними було здійснено ремонт та реконструкцію з розширенням за рахунок надбудови, внаслідок чого загальна площа нерухомого майна збільшилась з 98,8 кв.м до 233 кв.м. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 02.09.2021 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано. Сторонам не вдалось досягти згоди щодо поділу спільного майна подружжя. Вважає, що 16/25 частин будинку за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі ст.60, 61, 62, 74 СК України є спільною сумісною власністю подружжя та на підставі ст.70, 71 СК України, ст.372 ЦК України підлягає поділу між сторонами порівну.

З наведених підстав, з урахуванням збільшення позовних вимог, просить встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з жовтня 2002 року до 22 жовтня 2005 року; визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на 8/25 частин будинку за адресою АДРЕСА_3 ; визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 8/25 частин цього будинку; усунути перешкоди в користуванні частиною такого будинку, шляхом вселення ОСОБА_3 до будинку.

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 02 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на 8/25 частин будинку за адресою АДРЕСА_3 . Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 8/25 частин будинку за адресою АДРЕСА_3 . Усунуто ОСОБА_3 перешкоди в користуванні 8/25 частин будинку за адресою АДРЕСА_3 , шляхом вселення ОСОБА_3 до будинку за адресою адресою АДРЕСА_3 . В задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з жовтня 2002 року до 22 жовтня 2005 року відмовлено.

Додатковим рішенням цього суду від 14 липня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 54250 грн. 20 коп. судових витрат.

Рішення та додаткове рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що на підставі договору купівлі-продажу № 3217 від 05.08.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяком Ю.Р., за відповідачем зареєстровано право власності на квартиру та комору в підвалі за адресою: АДРЕСА_2 , яка була придбана відповідачем за його особисті кошти в сумі 73000 доларів США, що були заощаджені ним до реєстрації шлюбу. Відповідно до вищевказаного договору купівлі-продажу загальна площа квартири на час укладення договору купівлі-продажу становить 98,8 кв.м., житлова – 64,8 кв.м., комора в підвалі площею 20 кв.м. 23.02.2004 року відповідачем було отримано дозвіл на проведення реконструкції в Управлінні охорони історичного середовища ЛМР, а 16.03.2004 року в Управління архітектури і містобудування Львівської міської ради, до 22.10.2005 року квартира була повністю реконструйована та відповідач з донькою переїхали в неї проживати. З метою розрахуватися з борговими зобов`язаннями ОСОБА_1 та його донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 була продана їх квартира АДРЕСА_4 . 14.11.2012 року було зареєстроване право власності на 16/25 частин будинку (у спільному користуванні з сусідами – співвласниками будинку залишились: сходова клітка – І/9,8 кв.м, сходова клітка – І/10,2 кв.м.). Донька відповідача ОСОБА_5 , як неповнолітня особа, коштами якої відповідач розпоряджався, беззаперечно має право на половину частки відповідача (8/25 частини будинку) в силу віку та вкладення 73 000 доларів США 05.08.2003 року та 73815 доларів США 31.07.2012 року. 22.10.2005 року між сторонами укладений шлюб, який рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 02.09.2021 року у було розірвано. Пісял укладення шлюбу відповідач 13 лютого 2006 року зареєстрував місце проживання позивачки у квартирі АДРЕСА_5 . Після розлучення позивачка самостійно залишила житло, власником якого є відповідач, забрала всі свої особисті речі, не вносила обов`язкові платежі та стала проживати у квартирі своєї матері, ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 . Вважає, що позивачка забезпечена житлом. Оскільки позивачка втратила інтерес до спірного житла, у відповідності до Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року № 265, відповідач зняв позивачку з реєстрації 10.10.2023 року, звернувшись із відповідною заявою у ЦНАП. Замок від будинку та ключі відповідач вимущений був поміняти, оскільки вони були втрачені за невстановлених обставин. До відповідача позивачка про вручення їй нових ключів не зверталась та не намагалася вселитися у будинок. Заяву про збільшення позовних вимог позивачка подала до суду після того, як відповідач відмовився допомогати їй фінансово. Суд першої інстанції заперечив існування фактичних шлюбних відносин, але при цьому визнав право спільної сумісної власності на частину квартири, яка була придбана ОСОБА_1 ще до шлюбу, що є взаємносуперечливими та взаємовиключними обставинами. Сам факт отримання позивачем заробітної плати за період з 2003 по 2005 рік та за 2005 – 2021 роки і копія трудової книжки не можуть бути доказом участі у будівництві (реконструкції) квартири АДРЕСА_6 , а покази свідків не можуть підтверджувати обставини участі коштами у будівництві (реконструкції) цього нерухомого майна, зокрема, розмір цієї участі. Відповідач не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що на нерухоме майно, яке є предметом спору, поширюється режим спільної сумісної власності, у зв`язку з недоведеністю. Факт істотного збільшення вартості нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 повинен бути очевидним, з огляду на порівняння його вартості до та після реконструкції, однак вирішальне значення при втручанні у особисту власність одного із подружжя має не факт збільшення вартості у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. В матеріалах справи відсутні докази, що б підтверджували факт грошових затрат (чи будь-яких інших затрат) ОСОБА_3 , які призвели до істотного збільшення вартості спірного майна. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. З матеріалів справи та заяви про відшкодування витратна професійну правничу допомогу вбачається, що представником позивача не конкретизовано обсягу робіт, вчинених адвокатом, а також відсутні платіжні документи про оплату послуг, розрахунок наданих послуг та отриманих інших послуг у часових (годинних, хвилинних) рамках. В матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.

З наведених підстав просить скасувати рішення Личаківського районного суду м.Львова від 02 липня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові в повному обсязі та скасувати додаткове рішення цього суду від 14 липня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , його представника Дегтяренка О.О. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_3 – ОСОБА_6 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Рішення суду оскаржується ОСОБА_1 в частині задоволених позовних вимог, а відтак законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, в задоволенні яких суд першої інстанції відмовив, судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Задовольняючи частково позовні вимог ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що оскільки внаслідок ремонту та реконструкції з розширенням за рахунок надбудови квартири АДРЕСА_5 , загальна площа квартири збільшилася з 98.8 кв.м до 233 кв.м, що становить 16/25 житлового будинку, і так була здійснена в період перебування сторін у шлюбі, то за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 слід визнати право особистої приватної власності на 8/25 частини цього будинку за кожним. Встановивши, що ОСОБА_1 чинить перешкоди ОСОБА_3 у користуванні частиною будинку, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про усунення цих перешкод шляхом її вселення.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.10.2005 сторони зареєстрували шлюб, який рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 02.09.2021 у справі №463/5019/21, яке не оскаржувалось та набрало законної сили 04.10.2021, було розірвано.

05 серпня 2003 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , як продавцями, та ОСОБА_1 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяком Ю.Р., продаж вчинено за 389090.00 грн, що еквівалентно 73000.00 дол. США,

15 жовтня 2003 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру та комору в підвалі за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №1731976.

Як вбачається зі змісту вищевказаного договору купівлі-продажу загальна площа квартири на час його укладення становить 98,8 кв.м, житлова – 64,8 кв.м, комора в підвалі площею 20 кв.м.

14.11.2012 Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради видано наказ №2531-Ж-Л «Про оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_3 гр. ОСОБА_9 , ОСОБА_1 », яким виірішено оформити право приватної власності: 1.1 гр. ОСОБА_9 на 9/25 ідеальних частин житлового будинку АДРЕСА_3 . Загальна площа 9/25 ідеальних частин житлового будинку 189,5 кв.м, житлова - 62,7 кв.м.; 1.2 гр. ОСОБА_1 на 16/25 ідеальних частин житлового будинку АДРЕСА_3 . Загальна площа 16/25 ідеальних частин житлового Будинку 233,0 кв.м, житлова - 127,9 кв.м. У спільному користування співвласників будинку сходова клітка – І/9,8 кв.м, сходова клітка – І/10.2 кв.м. Загальна площа будинку 442,5 кв.м, житлова – 190,6 кв.м. Відділу приватизації державного житлового фонду Личаківського району оформити та видати свідоцтва про право власності на частини житлового будинку, вказані у п.1.

На підставі вказаного наказу 14.11.2012 відповідачу видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на 16/25 частин будинку, загальною площею 233 кв.м, за адресою: АДРЕСА_3 (т.1 а.с.64) та 10.12.2012 за відповідачем зареєстровано право власності на це майно (т.1 а.с.65), що підтверджується також Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №333204136 від 23.05.2023, з якої вбачається, що за відповідачем 10.12.2012 зареєстровано право власності на 16/25 ідеальних частин будинку за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна 38509164.

16/25 ідеальних частин будинку за адресою: АДРЕСА_3 набуто ОСОБА_1 внаслідок ремонту та реконструкції з розширенням за рахунок надбудови квартири АДРЕСА_5 , набутої ним у власність на підставі договору купівлі – продажу, укладено та посвідченого 05 серпня 2003 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяком Ю.Р.

Тобто, вищезазначеними документами підтверджується належність ОСОБА_1 на праві власності 16/25 ідеальних частин житлового будинку АДРЕСА_3 , загальна площа 16/25 ідеальних частин житлового будинку 233.0 кв.м, житлова 127.9 кв.м.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що придбана відповідачем до шлюбу квартира за час перебування у шлюбі була ними спільно реконструйована з розширенням за рахунок надбудови, внаслідок чого площа квартири збільшилася більш ніж у два рази, що свідчить про те, що квартира за час шлюбу істотно збільшилася у своїй вартості, що є підставою вважати квартиру спільним сумісним майном подружжя та визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за кожним з них право особистої приватної власності по 8/25 частин житлового будинку АДРЕСА_3 .

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя – особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

Згідно зі ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Стаття 60 СК України встановлює презумпцію спільності майна подружжя набутого у шлюбі, зокрема визначає, що майно, набуте у шлюб, належить подружжю на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку, чи його заробіток був меншим від заробітку (доходу) іншого з подружжя.

Застосовуючи норму статті 60 СК України, та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні кошти або спільна праця подружжя. Презумпція спільності права власності на майно набуте подружжям у шлюбі, може бути спростована одним із подружжя, на якого і покладається тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції.

Згідно з частинами першою, другою статті 24 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі – КпШС України), чинного на дату набуття ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_5 у власність, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

У статті 22 КпШС України зазначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначені положення КпШС України кореспондуються з положеннями статей 57, 60 чинного СК України.

Стаття 25 КпШС України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 62 СК України, визначає випадки, за яких допускається виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові.

Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина перша статті 62 СК України).

Таким чином, у статті 62 СК України визначено два фактори, за сукупності яких втручання у право власності особистої приватної власності одного з подружжя може бути обґрунтованим, з метою дотримання балансу інтересів другого з подружжя: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п.23 Постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя позивач повинен довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Такі правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Істотність збільшення вартості має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі

№ 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) у подібних правовідносинах зробила висновок, що «істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя – не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу».

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище постанові, а також Верховний Суд у постановах: від 03 жовтня 2018 року у справі № 300/840/17, від 19 грудня 2018 року у справі № 206/7058/13-ц та від 14 січня 2019 року у справі № 755/16633/15-ц дійшли висновків про те, що «збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта».

Сам по собі факт збільшення вартості спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 24 жовтня 2018 року у справі № 214/520/15-ц).

У справі, яка переглядається, встановлено, що квартира АДРЕСА_5 була реконструйована з роширенням за рахунок надбудови, внаслідок чого загальна площа збільшилася з 98.8 кв.м до 233.0 кв.м, квартира була придбана у 2003 році за ціною 73000.00 дол. США.

Матеріали справи містять інформацію щодо вартості квартири на момент її придбання ОСОБА_1 , саме на момент укладення договору купівлі – продажу квартири 05.08.2003 року, однак не містять інформації щодо вартості нерухомого майна після реконструкції з розширенням за рахунок надбудови, в результаті якої за ОСОБА_1 було оформлено право власності на 16/25 ідеальних частин будинку АДРЕСА_3 .

Ні позивач, ні відповідач, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не надали суду доказів на підтвердженя дійсної вартості 16/25 житлового будинку АДРЕСА_3 , а відтак суд позбавлений можливості встановити розмір збільшення остаточної вартості спірного нерухомого майна після проведеної реконструкції в порівнянні з первинною оцінкою, оскільки збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення, за відсутності таких доказів висновки суду щодо істотності збільшення вартості будуть ґрунтуватися на припущеннях.

Слід зазначити, що позивачка з клопотанням про проведення експертизи для встановлення вартості (оцінки) 16/25 частин житлового будинку АДРЕСА_3 після проведеної реконструкції з розширенням за рахунок надбудови, до суду не зверталася.

Договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_3 , укладений 05.08.2003 року, що безспірно підтверджує ту обставину, що спірна квартира була придбана ОСОБА_1 до шлюбу з позивачкою за 73 000.00 грн. за особисті кошти ОСОБА_1 .

Належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що квартира АДРЕСА_3 була придбана, в тому числі і за кошти ОСОБА_3 , позивачка суду не надала.

За таких обставин, слід дійти висновку, що на придбання квартири АДРЕСА_3 були витрачені лише особисті кошти ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції не визнав факт спільного проживання однією сім`єю позивачки та відповідача, що є необхідною умовою для визнання майна, набутого за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, спільною власністю (згідно зі статтею 74 СК України), і в цей же час визнав за позивачкою право власності на 8/25 частин будинку АДРЕСА_3 , що становить частину від 16/25 цього будинку, що набуті відповідачем в результаті реконструкції з розширенням за рахунок надбудови до квартири АДРЕСА_5 , яка була придбана відповідачем до укладення шлюбу за його особисті кошти, а відтак така належила йому на праві особистої приватної власності.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що квартира АДРЕСА_5 була реконструйована з розширенням за рахунок надбудови над квартирою, яку відповідач набув у власність до укладення шлюбу з позивачкою, яка не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження придбання цієї квартири, в тому числі і за належні їй кошти.

Суд першої інстанції не врахував те, що істотність збільшення вартості має відбуватися так, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної власності розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним порівняно з тим об`єктом нерухомого майнам, який з`явився під час перебування сторін у шлюбі у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

Однак позивачка, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не надала суду доказів на підтвердження вищезазначених обставин, а також тієї обставини, що придбана ОСОБА_1 05.08.2003 року квартира АДРЕСА_5 в результаті реконструкції була значно зменшена по площі чи взагалі знищена, зазнала значних перетворень і що ці перетворення можна вважати такими, що істотно збільшили вартість майна, в тому числі і вартість квартири, придбаної ОСОБА_1 у 2003 році до укладення шлюбу.

Вважаючи безпідставними позовні вимоги, колегія суддів враховує те, що первинний об`єкт нерухомості – квартира АДРЕСА_5 , яку ОСОБА_1 придбав до шлюбу і яка належала відповідачу на праві приватної власності, не слід вважати таким, що внаслідок реконструкції з розширенням за рахунок надбудови до квартири розчинився, нівелювався, втратився чи став настільки несуттєвим, малозначним порівняно із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не може погодитися з судом першої інстанції, який за відсутності належних та допустимих доказів вважав очевидною істотність збільшення вартості спірного майна, лише з урахуванням збільшення його загальної площі майже в 3 рази, житлової – в 2 рази.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що позивачка, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не довела належними та допустими доказами істотності збільшення вартості нерухомого майна за рахунок реконструкції, проведеної під час шлюбу сторін, а відтак вважає відсутніми підстави для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, передбачені статтею 62 СК України.

Істотне збільшення вартості майна має бути пов`язане із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що в період перебування сторін у шлюбі до 2012 року проведено та погоджено реконструкцію з надбудовою квартири АДРЕСА_5 , внаслідок чого загальна площа будинку збільшилася з 98.8 кв.м до 233.0 кв.м

Матеріали справи містять погоджувальну документацію на проведення реконструкції приміщень квартири АДРЕСА_5 , які оформлені в період проживання сторін у шлюбі.

Разом з тим, в матеріалах справи містяться документи, якими підтверджується, що ОСОБА_1 самочинно виконував будівельні роботи (угода №101 про погодження самочинного будівництва від 10.10.2008 року), самовільно здійснив реконструкцію з розширенням за рахунок надбудови (розпорядження Личаківської районної адміністрації від 27.11.2008 року №1176), що свідчить про самовільну реконструкцію квартири та в подальшому оформлення дозвільних документів, оформлення права власності, шо викликає сумніви тверджень позивачки про те, що реконструкція в повному обсязі була проведена в період перебування сторін у шлюбі до 2012 року.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність передбачених частиною 1 статті 62 СК України підстав для визнання 16/25 житлового будинку АДРЕСА_3 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та визнання за кожним з них права особистої приватної власності на 8/25 частин цього житлового будинку.

Задовольняючи позовні вимоги про усунення ОСОБА_3 перешкод в користуванні 8/25 частин будинку за адресою АДРЕСА_3 , шляхом вселення ОСОБА_3 до будинку за адресою адресою АДРЕСА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що 16/25 частин будинку за адресою: АДРЕСА_3 , є спільною сумісною власністю сторін, за позивачем визнано право особистої приватної власності на 8/25 частин цього будинку, а судом встановлено, що відповідач чинить позивачу перешкоди в користуванні цим майном, чим порушує її права як власника, а тому позовні вимоги в частині усунення перешкод в користуванні частиною будинку за адресою АДРЕСА_3 , шляхом вселення ОСОБА_3 до будинку за адресою адресою АДРЕСА_3 , підлягають до задоволення.

З огляду на те, що колегія суддів не погодилася з висновками суду першої інстанції про визнання 16/25 частин будинку за адресою: АДРЕСА_3 , спільною сумісною власністю сторін, та визнання за позивачем права особистої приватної власності на 8/25 частин цього будинку, то позовні вимоги позивачки про усунення ОСОБА_3 перешкод в користуванні 8/25 частин будинку за адресою АДРЕСА_3 , шляхом вселення ОСОБА_3 до будинку за адресою адресою АДРЕСА_3 , задоволенню не підлягають.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Личаківського районного суду м.Львова від 02 липня 2025 року в частині вирішення позовних вимог про визнання за ОСОБА_3 права особистої приватної власності на 8/25 частин будинку за адресою АДРЕСА_3 ; визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на 8/25 частин цього будинку; усунення перешкод в користуванні частиною такого будинку, шляхом вселення ОСОБА_3 до будинку слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання за ОСОБА_3 права особистої приватної власності на 8/25 частин будинку за адресою АДРЕСА_3 ; визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на 8/25 частин цього будинку; усунення перешкод в користуванні частиною такого будинку, шляхом вселення ОСОБА_3 до будинку відмовити. Рішення Личаківського районного суду м.Льовова від 02 липня 2025 року в не оскаржуваній частині слід залишити без змін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 липня 2025 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3 та ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , то додаткове рішення Личаківського районного суду м.Львова від 14 липня 2025 року, яким вирішено питання судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, також підлягає скасуванню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 – задовольнити.

Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 02 липня 2025 року в частині вирішення позовних вимог про визнання за ОСОБА_3 права особистої приватної власності на 8/25 частин будинку за адресою АДРЕСА_3 ; визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на 8/25 частин цього будинку; усунення перешкод в користуванні частиною такого будинку шляхом вселення ОСОБА_3 до будинку - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання за ОСОБА_3 права особистої приватної власності на 8/25 частин будинку за адресою АДРЕСА_3 ; визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на 8/25 частин цього будинку; усунення перешкод в користуванні частиною такого будинку шляхом вселення ОСОБА_3 до будинку – відмовити.

В решті рішення Личаківського районного суду м.Льовова від 02 липня 2025 року залишити без змін.

Додаткове рішення Личаківського районного суду м.Львова від 14 липня 2025 року- скасувати.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 27 травня 2026 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк