Рішення від 26 травня 2026 р. у справі №569/9186/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/9186/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі головуючого судді Кучиної Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання Корпесьо В.Р.,

представника відповідача Ковальського Є.Р.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора 2 взводу 3 роти 1 батальйону полк-1 Управління патрульної поліції в Житомирській області Яремченка Богдана Олександровича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року позивач, діючи через свого представника - адвоката Лукащика А.П., звернувся до суду із вищезазначеним позовом, у якому просив скасувати постанову серії ЕНА № 6984640 від 07 квітня 2026 року за ч. 1 ст. 126 КУпАП.

В обґрунтування заявлених вимог вказує, що відповідно до вищезгаданої постанови по справі про адміністративне правопорушення, 07 квітня 2026 року о 14-48-28 год., керуючи транспортним засобом на трасі автодорозі М-О 7 Київ-Ковель-Ягодин 195 км водій ОСОБА_1 був зупинений в контрольованій прикордонній зоні та не пред`явив на вимогу поліцейського для перевірки посвідчення водія відповідної категорії та реєстраційні документи на транспортний засіб, чим порушив п.2.4.а.ПДР – керування транспортним засобом особою, що не пред`явила посвідчення водія. Реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Зі слів ОСОБА_1 , причини зупинки змінювались та носили суперечливий характер: спочатку зазначалось про нібито перебування у прикордонній зоні, в подальшому про необхідність перевірки документів без зазначення конкретної правової підстави. Така невизначеність та суперечливість пояснень свідчить про можливу відсутність у працівника поліції чітко визначених та передбачених законом підстав для зупинки транспортного засобу. З цих підстав просить позов задовольнити.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 01 травня 2026 року позовну заяву залишено без руху. Надано ОСОБА_1 строк для виправлення вказаних у даній ухвалі недоліків позовної заяви, які у встановлений строк виконані.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 05 травня 2026 року призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 14 травня 2026 року о 12:00 год. в приміщенні Рівненського міського суду Рівненської області (адреса: 33028, м. Рівне, вул. Шкільна, 1).

04 травня 2026 року від представника відповідача ДПП Яремчук Л.М. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить у позові відмовити. Вказує, що у даній справі ні представником позивача, ні позивачем в позовній заяві не заперечується та не оспорюється факт самого керування т/з TGX 18.460 номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 на а/д М-07 «Київ – Ковель – Ягодин» 195 км, що знаходиться Коростенському районі Житомирської області, який згідно Постанови КМУ № 890 від 04.08.2021 являється контрольованим прикордонним районом, де згідно п. 11 Положення про прикордонний режим, затвердженого ПКМУ № 1147 від 27.07.1998 уповноважені особи Державної прикордонної служби та органів Національної поліції, а також члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону з метою виявлення порушень законодавства з прикордонних питань мають право зупиняти та оглядати транспортні засоби.

Згідно ж цього пункту Положення водій повинен зупинити транспортний засіб у місці, на яке йому буде вказано, з дотриманням правил зупинки, а також подати для перевірки документи, що посвідчують особу водія та реєстраційний документ на транспортний засіб.

Таким чином, сама по собі обставина перебування транспортного засобу у контрольованому прикордонному районі є самостійною та достатньою правовою підставою для його зупинки та перевірки документів.

07 травня 2026 року від представника позивача - адвоката Лукащика А.П. надійшла відповідь на відзив, в якій просить звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. Вказує, що у працівників патрульної поліції були підстави для зупинки транспортного засобу. Проте, зазначає, що під час зупинки транспортного засобу працівниками поліції не було надано для ознайомлення наказ коменданта Житомирської області від 02.09.2024 року, на який відповідач посилається у відзиві як на підставу правомірності своїх дій. Відповідно, позивач не був належним чином обізнаний про існування та зміст зазначеного акта, що об`єктивно вплинуло на сприйняття ним правомірності вимог працівників поліції.

У судовому засіданні в режимі відеоконференції представник відповідача Ковальський Є.Р. просив у позові відмовити.

Дослідивши матеріали справи та докази у їх сукупності, заслухавши представника відповідача, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Судом встановлено, що інспектором взводу № 2 роти № 3 батальйону №1 полк-1 УПП в Житомирській області ДПП старшим лейтенантом поліції Яремченко Богданом Олександровичом, відносно ОСОБА_1 складено постанову серії ЕНА № 6984640 від 07 квітня 2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

В оскарженій позивачем постанові зазначено, що 07 квітня 2026 року о 14-48-28 год. керуючи транспортним засобом на трасі автодорозі М-О 7 Київ-Ковель-Ягодин 195 км водій ОСОБА_1 був зупинений в контрольованій прикордонній зоні та не пред`явив на вимогу поліцейського для перевірки посвідчення водія відповідної категорії та реєстраційні документи на транспортний засіб, чим порушив п.2.4.а.ПДР – керування транспортним засобом особою, що не пред`явила посвідчення водія. Реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Зі змісту ст. 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП).

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності (ст. 7 КУпАП).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Як передбачено ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Відповідно до п. 24 Постанови Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 44-1, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка") тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п. 2.4.а ПДР України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Відповідно до п. 2.1. ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі:

а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії;

б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, внутрішніх військ МВС, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон);

в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків і (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий Державтоінспекцією МВС;

г) на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог спеціальних правил;

ґ) поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Судом встановлено, що на момент прийняття оскаржуваної постанови, водій ОСОБА_1 мав чинний Поліс № 232383539 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 16.05.2025, Поліс № 229664724 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 29.05.2025, свідоцтво про реєстрації транспортного засобу НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрації транспортного засобу НОМЕР_3 , посвідчення водія ОСОБА_1 № НОМЕР_4 , виданого ТСЦ 0741, з 14.11.2020 по 14.11.2050.

Згідно наказу від 02.09.2021 № 02/09-01 ОСОБА_1 прийнятий на роботу водія автотранспортних засобів з 03.09.2021 зі встановленням окладу згідно штатного розпису у розмірі 7510 грн.

Судом не встановлено, чи роз`яснювалась ОСОБА_1 причина зупинки транспортного засобу, чи роз`яснювались йому права особи, яка притягується до адміністратинвої відповідальності, передбачені ст. 268 КУпАП, та право на захист, чи надавались йому документи на підтвердження перебування його у контрольованій прикордонній зоні, що пов`язано з необхідністю перевірки документів.

Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

При цьому, сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така постанова за своєю правовою природою є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Суд наголошує на тому, що лише фіксація саме вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а не притягнення його до адміністративної відповідальності, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом у справі.

Дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі №607/7987/17.

Згідно з ч. 3 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Верховний Суд України у справі №177/525/17 наголосив, що сам факт визнання особою вини у порушенні Правил дорожнього руху не є достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень без наявності інших належних і допустимих доказів. Відповідач зобов`язаний довести правомірність винесеного ним рішення, і така відповідальність не знімається навіть у разі згоди особи з порушенням.

Суд зазначає, що показання особи, яка притягається до відповідальності, не є абсолютним доказом і оцінюються судом у сукупності з іншими матеріалами справи. Якщо пояснення особи суперечать об`єктивним доказам (документам, відеозаписам, свідченням), суд має право відхилити їх як спосіб захисту, надавши перевагу належним та допустимим доказам.

Відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факт порушення ПДР України. Сама постанова без обґрунтування її доказами не дає підстав для висновку про скоєння адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У рекомендаціях № R (91) 1 Комітету Ради Європи Державам-Членам стосовно адміністративних санкцій від 13.02.1991 рекомендовано керуватись у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16-а, аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює,а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 537/2088/17, де вказано, що правомірність постанови має ґрунтуватися на тому, що факт правопорушення є доведеним і при її ухваленні процедура була дотримана. При цьому, також зазначено, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.

Згідно з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

В судовому засіданні судом встановлено, що підставами скасування оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення є порушення відповідачем процедури розгляду справи, а саме не з`ясовано, чи роз`яснювалась ОСОБА_1 причина зупинки транспортного засобу, чи роз`яснювались йому права особи, яка притягується до адміністратинвої відповідальності, передбачені ст. 268 КУпАП, та право на захист, чи надавались йому документи на підтвердження перебування його у контрольованій прикордонній зоні, що пов`язано з необхідністю перевірки документів.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Таким чином, суд позбавлений можливості у даній справі звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням, оскільки це не входить у повноваження суду відповідно до положень ч. 3 ст. 286 КАС України.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 126 КУпАП відносно позивача підлягає новому розгляду компетентним органом.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 46 КАС України, відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2020 року у справі №742/2298/17 дійшов висновку, що належним відповідачем у справах про скасування постанов про накладення адміністративне правопорушення є орган, який таке стягнення застосував, а не конкретна посадова особа вказаного органу.

Відповідні інспектори не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями ст. 222 КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративне правопорушення.

У зв`язку з викладеним, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до інспектора 2 взводу 3 роти 1 батальйону полк-1 Управління патрульної поліції в Житомирській області Яремченка Богдана Олександровича як до неналежного відповідача, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2, 5, 6-10, 20, 72, 73, 77, 78, 122, 139, 159, 205, 229, 241-246, 255, 268, 286, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Лукащик Анатолій Петрович до інспектора 2 взводу 3 роти 1 батальйону полк-1 Управління патрульної поліції в Житомирській області Яремченка Богдана Олександровича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення задоволити частково.

Постанову від 07 квітня 2026 року серії ЕНА № 6984640 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. - скасувати, а справу направити на новий розгляд до Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції.

У задоволенні адміністративного позову до інспектора 2 взводу 3 роти 1 батальйону полк-1 Управління патрульної поліції в Житомирській області Яремченка Богдана Олександровича відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідач - інспектор 2 взводу 3 роти 1 батальйону полк-1 Управління патрульної поліції в Житомирській області Яремченко Богдан Олександрович, адреса: вул. Покровська, 96, м. Житомир, 10031.

Відповідач - Департамент патрульної поліції України, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, ЄДРПОУ 40108646.

Суддя Н. Г. Кучина