Рішення від 26 травня 2026 р. у справі №369/17981/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/17981/25

Провадження № 2/369/6517/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Лапченко О.М., розглянувши в порядку спрощеного письмового позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

в с т а н о в и в:

представник позивача – адвокат Герасимчук І.Ю., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , згідно якого просить розірвати шлюб, який був укладений 07 березня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану району ім. Казибєк бі № 2 управління юстиції

м. Караганди Карагандинської області, відповідний актовий запис № 50-291-08-1000170.

В обґрунтування заяви вказує, що 07 березня 2008 року між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 було укладено шлюб, який було зареєстровано Відділом реєстрації актів цивільного стану району ім. Казибєк Бі № 2 управління юстиції м. Караганди Карагандинської області та видано свідоцтво про укладення шлюбу № 377, згідно до якого складено відповідний актовий запис № 50-291-08-1000170. Сторони мають двох спільних дітей: повнолітню доньку – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, актовий запис № 520 від 26 березня 2002 року, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану району Алмати м. Астана Республіки Казахстан, та неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, актовий запис № 10-291-08-1000395 від 16 серпня 2008 року, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану № 2 району ім. Казибек Бі управління юстиції м. Караганди Республіки Казахстан. У сторін відсутні спільні інтереси, наявні різні погляди на життя, відсутнє взаєморозуміння. Сторони втратили почуття любові та поваги один до одного. Примирення між ними неможливе, оскільки сторони фактично припинили шлюбні відносини, проживають окремо, перестали вести спільне побутове господарство як сім`я. За домовленістю сторін неповнолітня дочка залишиться проживати разом із позивачем. Подальше спільне життя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача, у зв`язку з чим вона наполягає на його розірванні.

На підставі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі відкрито провадження, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Сторони в передбачений ч. 7 ст. 279 ЦПК України строк не звернулись до суду з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Строк, визначений ч. 3 ст. 279 ЦПК України, для реалізації особами своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків сплив.

Відповідач в строк, встановлений судом, відзив на позов не надав.

За зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача направлялись ухвала про відкриття провадження, яка повернулась на адресу суду з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а в даному випадку суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою ч.5 ст. 279 ЦПК України.

Згідно з п. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі з 07 березня 2008 року, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану району ім. Казибєк Бі № 2 управління юстиції м. Караганди Карагандинської області було складено актовий запис за № 50-291-08-1000170.

Від шлюбу сторони мають повнолітню доньку – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Шлюбні відносини на момент розгляду справи подружжям припинені.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

У даних правовідносинах наявний іноземний елемент, зважаючи на те, що шлюб укладений між громадянкою України та громадянином України на території іноземної держави м. Караганди Карагандинської області Республіки Казахстан.

Відповідно до статті 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін.

Питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Згідно зі ст. 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Частиною 1 статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

Враховуючи, що шлюб між сторонами укладений між громадянкою України та громадянином України на території іноземної держави, місце проживання відповідача станом на день подання позову до суду зареєстроване в Україні, суд дійшов висновку, що розірвання шлюбу між громадянином України ОСОБА_2 та громадянкою України ОСОБА_1 , буде здійснюватися на підставах і в порядку, передбачених Главою

11 Сімейного кодексу України.

Ст. 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Кожен з подружжя має рівні права та обов`язки.

Зазначене положення конституційної норми знайшло свій подальший розвиток у Сімейному Кодексі України, відповідно до ст. 21 якого, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Вжите у цій правовій нормі слово «союз» підкреслює законодавче визнання теорії договірної природи шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Згідно ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на добровільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги (ст. 55 СК України).

Відповідно до ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного чи психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно зі ст. 110 СК України кожен із подружжя має право на пред`явлення позову про розірвання шлюбу, тобто припинення шлюбних відносин.

При цьому подальше збереження шлюбу в будь-якому випадку можливе лише на паритетних засадах – на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є морально-правовою основою шлюбу. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07 листопада 2013 року (Заяви №№ 29381/09 та 32684/09) зазначено, що мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів. Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім`ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов`язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя.

Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року Суд наголосив на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв`язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні».

Згідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що зазначено в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання».

Подружжя шлюбно-сімейні відносини не підтримує, спільного господарства не ведуть. Позивач відновлювати стосунки з відповідачем намірів не має, а тому суд вважає, що шлюб подружжя носить формальний характер, їх подальше спільне життя і збереження сім`ї неможливе. Суд розриває шлюб подружжя, оскільки між ними втрачені почуття взаємної любові та поваги.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Позивач наполягає на розірванні шлюбу, вона не має наміру зберігати шлюб з відповідачем. Приймаючи до уваги не примирення сторін в період знаходження справи в суді, суд вважає, що причини, що спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно, відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим.

Згідно ч. 2 ст. 114, абз. 2 ч. 3 ст. 115СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Майнових претензій один до одного подружжя не заявляли.

Керуючись ст. 3, 12, 13, 81, 263-265, 280 ЦПК України, ст. 51 Конституції України, ст.ст. 21, 24, 55, 56, 110, 112 Сімейного Кодексу України, суд

ухвалив:

позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 07 березня 2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану району ім. Казибєк бі № 2 управління юстиції м. Караганди Карагандинської області Республіки Казахстан, відповідний актовий запис № 50-291-08-1000170.

Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя - Лапченко О.М.

27.05.2026 року