Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №363/241/26 — Вишгородський районний суд Київської області

"18" травня 2026 р. Справа № 363/241/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого–судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Лещенко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

встановив:

представник позивачки звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0512 га, кадастровий номер 3221888000:24:138:0104, що знаходиться на території Сувидської сільської ради, масив Дружба, СТ «Будбанківець» Вишгородського району Київської області, з цільовим призначенням для колективного садівництва, та компенсувати ОСОБА_2 половину вартості земельної ділянки, а саме 7 645 грн. згідно звіту про оцінку майна земельної ділянки від 17 грудня 2025 року.

Свої вимоги мотивував тим, що за час шлюбу сторін, за спільні кошти в спільну сумісну власність 27 червня 2007 року ними придбано земельну ділянку, право власності на яку оформлено за позивачкою. Однак, відповідач безпідставно відмовляється надати ОСОБА_1 нотаріальну згоду на її відчуження, у зв`язку з чим позивачка позбавлена можливості реалізувати своє право на розпорядження майном, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

Представник позивачки подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач, будучи повідомленим про розгляд справи, до суду повторно не прибув, участь у розгляді справи в суді не взяв, відзиву не подавав.

За змістом ст. 223 ЦПК України, повторна неявка учасника справи незалежно від причин неявки, не перешкоджає розгляду справи.

Відтак, оскільки суд позбавлений можливості в черговий раз відкласти розгляд справи на підставі ст. 223 ЦПК України, в межах строку встановленого ст. 210 ЦПК України, дану справу слід розглянути на підставі наявних доказів в заочному порядку.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Встановлено, що з 30 серпня 1997 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Подільського районного суду м. Києва від 29 березня 2012 року, яке набрало законної сили (справа №260/2453/2012).

27 червня 2007 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук О.Б., зареєстрований за №7522.

Відповідно до п.п. 1, 4 Договору, за цим договором продавець передає у власність покупцю земельну ділянку площею 0.051 га, що знаходиться на території Сувидської сільської ради, масив «Дружба», СТ «Будбанківець» Вишгородського району, Київської області, кадастровий номер земельної ділянки 3221888000:24:138:0104, наданої у власність продавцю для садівництва, а покупець приймає земельну ділянку і сплачує за неї обговорену грошову суму.

Продаж земельної ділянки проводиться за 136 350 грн., які продавець отримав повністю від покупця до підписання даного договору.

Із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №459224776 від 03 січня 2026 року вбачається, що право власності на вказану вище земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 з 08 грудня 2025 року. Ціна нерухомого майна, встановлена у договорі - 136 350 грн.

Як передбачено ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч.ч. 1- 3 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до вимог ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

На підставі ч. 1 та 2 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно ч. 1 ст. 357 ЦК України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Як вбачається із ст. 361 ЦК України, співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Відповідно до ст. 362 ЦК України, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

Як вбачається із ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Як вбачається із ст. 367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Оцінюючи наявні в справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають, з огляду на таке.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0.051 га, що знаходиться на території Сувидської сільської ради, масив «Дружба», СТ «Будбанківець» Вишгородського району, Київської області, кадастровий номер земельної ділянки 3221888000:24:138:0104, придбана сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому відповідно до положень ст.ст. 60, 61, 63, 69, 70 СК України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч.1 ст. 65 СК.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

При цьому, сам факт розірвання шлюбу між сторонами правового режиму спільної сумісної власності на набуте у шлюбі майно не припиняє, як і не припиняє прав співвласників щодо такого майна. Відтак, сторони у справі до цього часу залишаються співвласниками спірної земельної ділянки.

Відповідно до положень ст.ст. 369 ЦК України, 65 СК України, володіння, користування та розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній власності, здійснюється за взаємною згодою співвласників.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачка фактично просить припинити право відповідача на його частку у спільному майні шляхом визнання за нею права власності на всю земельну ділянку із виплатою відповідачу грошової компенсації в розмірі 7 645 грн.

Разом з тим, положеннями ст. 71 СК України та ст. 365 ЦК України передбачено, що присудження одному із співвласників грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності допускається лише за наявності визначених законом умов, зокрема за згодою такого співвласника або у випадках, прямо передбачених законом.

Однак, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження наявності передбачених ст. 365 ЦК України підстав для примусового припинення права власності відповідача на частку у спірному майні матеріали справи не містять.

Крім того, суд враховує, що згода відповідача на отримання грошової компенсації замість належної йому частки у праві власності на земельну ділянку відсутня.

Посилання позивачки на те, що відповідач безпідставно не надає нотаріальної згоди на відчуження земельної ділянки, саме по собі не є підставою для припинення права власності іншого співвласника на належну йому частку у спільному майні.

При цьому, наданий позивачкою лист-вимога від 07 січня 2026 року щодо надання дозволу на продаж земельної ділянки належним доказом досягнення сторонами домовленості щодо відчуження майна бути не може, оскільки зі змісту такого листа не вбачається погодження сторонами істотних умов можливого договору купівлі-продажу, зокрема ціни продажу майна, порядку та строків розрахунку.

Окрім цього, матеріали справи не містять будь-яких доказів направлення вказаного листа-вимоги відповідачу та отримання ним такого листа, а відповідні обставини про це не викладені й у самій позовній заяві.

Втім, саме тільки недосягнення згоди співвласниками на продаж спільного майна, підставою для визнання права власності за одним із співвласників із припиненням права власності за іншим у судовому порядку бути не може і на вимогах Закону не ґрунтується.

Суд також враховує, що позивачка, як співвласник спірного майна, не позбавлена можливості реалізувати свої права у спосіб, передбачений законом, зокрема:

- здійснити відчуження спірного майна за взаємною згодою співвласників із погодженням усіх істотних умов правочину;

- визначити частки співвласників у спірному майні та розпорядитися належною їй часткою у порядку, передбаченому ст. 362 ЦК України;

- звернутися до суду з вимогою про припинення права власності на відповідну частку за наявності підстав передбачених ст. 365 ЦК України.

Разом з тим, вимог про припинення права спільної сумісної власності подружжя або про визначення часток сторін у спільному майні позивачкою не заявлено.

Суд також критично оцінює наданий позивачкою звіт про оцінку земельної ділянки, відповідно до якого вартість спірного нерухомого майна визначено у розмірі 15 290 грн.

Так, вказана у звіті вартість земельної ділянки є істотно заниженою та іншим доказам, наявним у матеріалах справи не відповідає, оскільки ще у 2007 році спірна земельна ділянка придбана сторонами за ціною 136 350 грн., що прямо зазначено у договорі купівлі-продажу земельної ділянки.

Будь-яких належних, допустимих, достатніх та переконливих доказів істотного зменшення ринкової вартості земельної ділянки порівняно із ціною її придбання у 2007 році, позивачкою суду не надано.

Окрім цього, до матеріалів справи не додано державного акту на право власності на земельну ділянку або інших належних документів, з яких можливо було б встановити відомості щодо реєстрації права власності, наявності відповідних відміток чи видачі нового правовстановлюючого документу.

За таких обставин, суд доходить висновку, що задоволення позовних вимог призведе до порушення прав відповідача як співвласника спірного нерухомого майна та суперечитиме вимогам чинного законодавства.

Відтак, у задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.

На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 265, 268, 280 ЦПК України,

вирішив:

в задоволенні позову відмовити.

Повне судове рішення складено 27 травня 2026 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги.

Позивачка: ОСОБА_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП – НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя