Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №295/6807/25 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/6807/25

Категорія 43

2/295/1490/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира у складі:

Головуючої судді Біднини О.В.,

за участю секретаря судового засідання Мотінової А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави «російська федерація» про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача моральну шкоду, завдану під час незаконної збройної агресії проти України в розмірі 7 500 000,00 грн.

Позов обґрунтований тим, що протиправними діями відповідача заподіяно шкоди не тільки Україні як державі, а також її громадянам, порушено їхні права, у тому числі право на життя, здоров`я, честь і гідність, право мирно володіти і розпоряджатися своїм майном й майновими правами, а тому «російська федерація» повинна нести відповідальність за порушення прав і свобод українського народу.

Позивач посилається на те, що 24.02.2022 наступив «чорний» день для всієї України, який зламав долю мільйонів Українців, розпочалось повномасштабне вторгнення країни агресора – «російської федерації» на Україну. Вили сирени, літали дрони, ракети та літаки, що несли смерть і розруху над усіма мешканцями країни, настала реальна загроза смерті. В результаті повно-масштабного вторгнення «російської федерації» світ змінився для нього, його близьких, колег та друзів. Настала реальна загроза життю, постійні обстріли м. Житомира та всієї України призводили до того, що він із своїми близькими вимушені були ховатися в підвалах будинків. На початку березня 2022 року його дружина виїхала за межі України, а він у с. Іванівка Житомирського району Житомирської області почав брати активну участь у «Охороні громадського порядку» та готувався до супротиву, маючи контузію голови, отриману під час проходження служби в МВС у 2015 році і будучи особою з інвалідністю 2 групи.

15.03.2022 на підставі УПУ № 69/2022 від 24.02.2022 мобілізований до в/ч НОМЕР_1 .

У подальшому його неврологічний та психічний стан не покращився, у зв?язку з чим він був звільнений з лав ЗСУ. Після звільнення йому довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, шукати роботу та відновлювати прийнятний для себе рівень життя. Він був позбавлений звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями. Ці обставини відобразились на його матеріальному і моральному стані. Сім?я позивача, «ритм» життя, плани, надії, здоров?я через прямі та протиправні дії відповідача як погіршились так і зруйнувались. Пережиті події назавжди лишили слід у його житті. Постійні поховання товарищів із лав ЗСУ, НПУ та просто друзів постійно нагадують про безліч людських страждань. Йому складно описати пережиті ним страшні нестерпні душевні муки та біль, страждання та відчай, які не проходять і по цей час.

Внаслідок саме збройної агресії «російської федерації» було порушено низку його прав, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, IV Женевською конвенцією 1949 про захист цивільного населення під час збройного конфлікту.

Відповідно до ухвали суду від 23.06.2025 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче судове засідання (а. с. 28).

Згідно з ухвалою суду від 19.08.2025, яка постановлена судом без виходу до нарадчої кімнати та зафіксована у протоколі судового засідання, закрито підготовче судове засідання, призначено розгляд справи по суті (а. с. 33-36).

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив позовну заяву задовольнити з підстав викладених у ній.

Представник відповідача у судове засідання не з`являвся.

На підставі ст. 211, 280 ЦПК України суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами та ухвалити заочне рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України в судовому засіданні 05.03.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, з урахуванням норм ст. 244 ЦПК України ухвалення та складення судового рішення відкладено до 16.03.2026.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права уразі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а також майнової шкоди та завданих збитків.

Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Судом встановлено, що відповідно до копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 з 01.01.2018 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 10).

Станом на 10.03.2022 позивач проживав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією довідки Іванівського старостивського округу виконавчого комітету Березівської сільської ради Житомирського району Житомирської області № 291/03 від 10.03.2022 (а. с. 18).

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади від 20.06.2024, зареєстроване місце проживання позивача з 20.06.2024 знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що також підтверджується наданою Відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України у Житомирській області від 05.06.2025 (а. с. 12, 26).

З копій посвідчення серії НОМЕР_2 від 16.09.2024, довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 667523 від 31.07.2024, пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 від 27.11.2024, довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 072383 від 09.08.2022 та пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 від 04.07.2023 ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи (а. с. 13-17).

03.05.2023 позивач медичною комісією гарнізону ВЛК в/ч НОМЕР_5 визнаний непридатним до військової служби із зняттям з військового обліку за 2-ю групою інвалідності, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_6 (а. с. 19-23).

Відповідно до результатів консиліуму психіатрів в/ч НОМЕР_5 від 23.12.2022 ОСОБА_1 має захворювання, пов`язані із захистом Батьківщини, а саме забій головного мозку, акубаротравми, лікворо-дінамічні розлади, енцефалопатії ІІ ступеню, кістосно-гліозні зміни лівої лобної частки з лівобічною пірамідною недостатністю, стійкий цефалічний синдром (а. с. 24).

24.02.2022 розпочалось повномасштабне вторгнення «російської федерації» на територію України, у зв`язку із чим Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією «російської федерації» проти України в Україні введено воєнний стан, який триває на день ухвалення рішення суду.

Зазначені обставини є загальновідомими та ніким не оспорюються, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Відповідно до ст. 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.

Судовий імунітет «російської федерації» не підлягає застосуванню з огляду на порушення «російською федерацією» державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням «російською федерацією» своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава «російська федерація» є належним відповідачем у цій справі.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц, у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, у постанові від 08.06.2022 у справі № 490/9551/19, а також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17.

Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016).

Отже, обов`язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 № 9-рп/2012 наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України).

Суд враховує, що преамбула Статуту Організації Об`єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.

Пункт 122 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005, підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.

Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19.12.2016).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - це, в тому числі, застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії «російської федерації», що тривають з 20.02.2014 є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 визначено, що «російська федерація» чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань «російської федерації», що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони «російської федерації», підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам «російської федерації», їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих «російською федерацією».

За нормою ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на «російську федерацію» як на державу, що здійснює окупацію.

Таким чином, «російська федерація» є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме «російська федерація» є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

Суд також враховує, що «російська федерація», здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і «російською федерацією».

Пунктом 2 Будапештського меморандуму «російська федерація» взяла на себе зобов`язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Суд вважає, що «російська федерація», порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування шкоди.

Відповідно до положень п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Пунктом 9 цієї ж постанови визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

В пункті 10 зазначеної постанови зазначено, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.

Аналогічний правовий висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 у справі № 686/13212/19.

У постановах від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц, у справі № 428/11673/19 та від 22.06.2022 у справі № 311/498/20 Верховний Суд зазначив, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом. Водночас, підтримання юрисдикційного імунітету РФ позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет РФ не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету РФ є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет РФ не підлягає застосуванню з огляду на порушення РФ державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням РФ своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Отже, РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

У частинах 1, 3 ст. 12, ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Беззаперечно, що кожен громадянин, який проживає в Україні, у тому числі громадяни України, які були вимушені шукати безпечні умови для свого життя та життя своєї родини внаслідок збройної агресії «російської федерації», зазнали безумовних моральних страждань. Беззаперечно, що кожен громадянин, який не покинув територію України, не відчуває себе в безпеці після введення в Україні воєнного стану, позбавлений звичного ритму життя, звичайного спілкування з близькими та друзями.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (див. постанову Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 591/4825/17).

При оцінці обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Разом з тим, з огляду на мету інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Судом беззаперечно встановлено, що у зв`язку зі збройною агресією «російської федерації» проти України позивач, який має статус особи з інвалідністю, зазнав душевних страждань і приниження, переносить стрес, тривогу і побоювання за свою безпеку, порушені його нормальні життєві умови і зв`язки, звичний ритм життя, погіршилось самопочуття, змінились відносини з оточуючими людьми, він вимушений вживати додаткові зусилля для організації свого життя та влаштування безпечних умов життя.

При цьому, визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню, суд враховує, що на території м. Житомира не велись активні бойові дії, проте позивачу завдано моральних страждань внаслідок стресу та тривогу через постійні повітряні тривоги, ракетні обстріли та необхідність перебувати тривалий час в укритті, бомбардування об`єктів критичної інфраструктури, що призводить до порушень звичайних життєвих умов, зокрема, відключень світла, порушення руху громадського транспорту, що вимагає докладати додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки та захисту порушених прав.

Отже, беручи до уваги встановлені під час розгляду цієї справи фактичні обставини, зважаючи на те, що ОСОБА_1 неправомірними діями держави «російська федерація» безперечно завдані моральні страждання, порушене його гарантоване право на мир та безпеку, враховуючи тривалий характер порушень конституційних прав позивача, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його житті, суд дійшов висновку, що справедливою сумою компенсації моральних страждань позивача буде 300 000,00 грн. Суд вважає, що такий розмір відшкодування цілком здатен компенсувати йому завдані моральні страждання.

Суд вважає недоведеним розмір компенсації в сумі 7 500 000,00 грн, що еквівалентно 159 867,67 євро.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач при подачі позову звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 3000,00 грн.

Керуючись ст. 2, 10-13, 76-83, 141, 259, 263-265, 268, 273, 274, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити частково.

Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої збройною агресією проти України, 300 000,00 (триста тисяч) гривень.

Стягнути з держави Російська Федерація на користь держави судовий збір в розмірі 3000,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 .

Відповідач: держава Російська Федерація в особі посольства Російської Федерації, місцезнаходження: Республіка Молдова, м. Кишинів, Бульвар Штефан чел Маре, 153.

Повний текст рішення складений 26.03.2025.

Суддя: О.В. Біднина