Рішення від 26 травня 2026 р. у справі №212/14081/25 — Покровський районний суд міста Кривого Рогу

Справа № 212/14081/25

2/212/1558/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2026 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд м.Кривого Рогу у складі:

головуючого судді Феняка О.Р.,

за участю секретаря судового засідання Луценко А.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривий Ріг в режимі відеоконференції цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей Турійської селищної ради Ковельського району Волинської області про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

позивач ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей Турійської селищної ради Ковельського району Волинської області про позбавлення батьківських прав.

Згідно заявлених вимог, позивач просить суд позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вимоги позову обґрунтовані тим, сторони перебували у шлюбі, який було розірвано рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області 20 лютого 2017 року. Ініціатором розлучення був відповідач. В шлюбі народилися діти: дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка на даний час проживає з батьком, що підтверджується текстом рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області 20 лютого 2017 року; син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане Турійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) І6 вересня 2021 року). Позивачка була вагітна на той момент, коли відповідач подав заяву про розірвання шлюбу. Він не зазначив, що у нього є вагітна дружина, бо він ніколи не визнавав сина і завжди вважав, що це не його дитина. 20 лютого 2017 року при розгляді справи, вже був народжений ОСОБА_6 , але відповідач в суді про це не сказав, адже не вважав його своїм сином. З моменту народження сина і по даний час він проживає разом з матір`ю в АДРЕСА_1 . З того часу, як ОСОБА_1 вагітна поїхала жити в с. Мокрець вона не їздила більше в Кривий Ріг. Донька залишилася проживати з відповідачем. Відповідач сина ніколи не бачив і з ним жодного разу не спілкувався. Відповідач одразу з заявою про розірвання нашого шлюбу подав також позовну заяву про стягнення з позивачки аліментів на утримання дочки, яка залишилася проживати з батьком. Позивачка на аліменти не подавала, адже чоловік не визнавав сина. Відповідач життям сина ніколи не цікавився, не піклувався про його здоров`я, фізичний та духовний розвиток, ніколи його не бачив, не спілкувався, не приймав участі у його вихованні і ніколи не визнав його. Після розірвання шлюбу, позивачка народила ще дочку ОСОБА_7 , не перебуваючи в шлюбі. 22 серпня 2020 року знову одружилася і змінила прізвище на ОСОБА_8 . Від цього шлюбу у позивачки двоє дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

При спілкуванні з працівниками служби у справах дітей, Відповідач повідомив, що не заперечує проти позбавлення його батьківських прав, адже не вважає себе біологічним батьком дитини. Ці відомості зазначені у висновку про доцільність позбавлення батьківських прав. Так склалися обставини, що Відповідач не бере жодної участі в житті сина, а позивачка не бере жодної участі в житті доньки.

29 серпня 2025 року позивачці надали рішення виконавчого комітету Турійської селищної ради Волинської області №264 про затвердження висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , а також надали сам висновок.

На підставі вказаного просила позов задовольнити.

Ухвалою Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 18 лютого 2026 року відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.

Ухвалою Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 19.05.2026 року закрито підготовче провадження в даній справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, повідомлявся про день, час та місце розгляду справи належним чином, будь-яких заяв чи клопотань до суду не подав, в судовому засіданні, яке відбулося 09.04.2026 заперечень щодо позову не надав.

Представник служби у справах дітей Турійської селищної ради Ковельського району Волинської області надав до суду заяву про розгляд справи без її участі.

Вислухавши пояснення позивача, поспілкувавшись з дитиною, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.02.2017 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_11 було розірвано рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області.

ІНФОРМАЦІЯ_7 народився ОСОБА_4 , батько дитини ОСОБА_3 , мати – ОСОБА_11 , про що 21 березня 2017 року Виконавчим комітетом Мокрецької сільської ради Турійського району Волинської області, складено відповідний актовий запис №4.

Відповідно до наданих свідоцтв про народження позивачка є матір`ю ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , де батьком зазначена інша особа.

Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади від 04.07.2023 року місце реєстрації ОСОБА_4 є АДРЕСА_1 .

Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади від 04.07.2023 року місце реєстрації ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 .

22 серпня 2020 року я позивачка одружилася і змінила прізвище на ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , видане Турійським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), актовий запис №18.

29.08.2025 виконавчий комітет Турійської селищної ради Волинської області постановив рішення №264 про затвердження висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 .

За змістом висновку служби у справах дітей Турійської міської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_3 відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У 2017 році шлюб між батьками було розірвано. З довідки-характеристики Мокрецького старостинського округу видно, ОСОБА_1 після розлучення виховувала і утримувала свого сина одна, так як її колишній чоловік участі у вихованні дітей не приймав, не відвідував, цікавився їх проблемами, не спілкувався 3 ним. ОСОБА_12 не одружена вдруге, характеризується позитивно, разом з чоловіком виховують четверо дітей. Вона хороша мама, спокійна, врівноважена, працьовита Користується авторитетом серед друзів та сусідів. З довідки ОСОБА_13 гімназії видно, що діти завжди підготовлені до уроків, охайні, доглянуті. Матір дітей систематично спілкується з педагогами, цікавиться шкільним життям. Батько, ОСОБА_3 , тривалий час проживає у місті Кривий Ріг, Дніпропетровської області, контакту зі школою не підтримує, шкільним життям та успішністю сина не цікавиться, із вчителями не спілкується. ОСОБА_14 не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування та медичного догляду. Не бачиться з сином, не здійснює підготовку до дорослого життя та не проявляє інтересу до його внутрішнього світу. ОСОБА_15 вважає за доцільність позбавлення його батьківських прав, так як вважає що це не його біологічний син. Враховуючи вищевикладене, ретельно вивчивши питання, діючи виключно в інтересах дитини, служба у справах дітей Турійської міської селищної ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 я.

Статтями 12-15 Конвенції про права дитини визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою).

Частиною 2 ст.171 СК України також передбачено, що дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

В судовому засіданні в присутності матері дитини проведено спілкування із ОСОБА_4 . Дитина пояснила, що живе вона з мамою, братиком та сестричками, тато з ними не проживає. Також дитина пояснила, що ходить до школи та улюбленим її уроком є фізкультура де вони з іншими дітьми граються. Батька дитина пам`ятає та вказує, що батько раніше телефонував, але коли саме був дзвінок не пам`ятає.

Відповідно до ч.3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

За приписами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України.

За правилами, визначеними ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ч.1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно позовної заяви, позивач просить позбавити відповідача батьківських прав з підстав, визначених п.2 ч.1 ст. 164 СК України, а саме, - ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно із ст. 166 СК Українипозбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батьків, так і для дитини.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до п. 16 вказаної вище Постанови ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При цьому, врахування обставин, які підпадають під визначення дій особи, як «ухилення від виконання батьківських обов`язків» не вичерпуються наведеним вище переліком і підлягають розширеному тлумаченню залежно від особливостей кожної конкретної ситуації.

Частинами 2 та 4 ст. 155 СК Українивизначено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

В силу ст. 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім`ю. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (Мамчур проти України, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що у справах стосовно дітей у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, виходячи із об`єктивних обставин спору, а потім осіб, які висувають відповідні вимоги.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно з положенням ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи наявні у матеріалах справи письмові докази, приймаючи до уваги пояснення позивача, керуючись чинним сімейним законодавством України, діючи виключно з метою забезпечення якнайкращих інтересів дитини, суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача щодо позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4 , з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.164 СК України, оскільки відповідач фактично самоусунулася від виконання батьківських обов`язків по відношенню до своєї малолітньої дитини, протягом тривалого часу не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду дитини тощо.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей Турійської селищної ради Ковельського району Волинської області про позбавлення батьківських прав, через ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Крім цього, суд роз`яснює, що відповідно до положень статтей 168, 169 СК України, відповідач, у разі позбавлення батьківських прав, не позбавлений права на звернення до суду як із заявою про надання права на побачення з дитиною, так і з позовом про поновлення батьківських прав.

На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 4, 5, 10-13, 81, 89, 259, 263-265, 273, 280-282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей Турійської селищної ради Ковельського району Волинської області про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідомо, батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 27 травня 2026 року.

Суддя: О. Р. Феняк