Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №188/879/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1960/26 Справа № 188/879/25 Суддя у 1-й інстанції - Місюра К. В. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Городничої В.С., Ткаченко І.Ю.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітніх дітей, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1/4 частини до 1/6 частини, та на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 1/4 частини до 1/6 частини та на її утримання до досягнення дитиною трирічного віку з 1/4 частини до 1/6 частини.

Позов мотивовано тим, що з позивача стягуються аліменти на користь відповідача-1 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку та на користь відповідача-2 в розмірі по 1/4 частини заробітку на утримання дитини та на її утримання. Позивач вважає, що розмір аліментів, які він повинен сплачувати на утримання дітей, повинен бути в однаковому розмірі, оскільки у нього народилась друга дитина, крім того, загальний розмір аліментів становить 75%, що він вважає незаконним, а тому просить зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь відповідачів з 1/4 до 1/6 частини заробітку (доходу).

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що зменшення розміру аліментів у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні дитину, яка народилась в іншому шлюбі, а також дружину, без доведення погіршення майнового становища, самі по собі не є підставою для зменшення розміру аліментів, будь-яких доказів в підтвердження своїх позовних вимог позивачем не надано, тоді як зміна сімейного стану позивача, а саме народження дитини, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що відповідно до заочного рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 18.12.2012 року з позивача стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку.

Відповідно до рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 19.11.2024 року з позивача на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 стягуються аліменти в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), та на утримання ОСОБА_3 до досягнення дитиною трирічного віку в розмірі 1/4 частини.

В якості підтвердження обставин стягнення аліментів позивачем надано довідку Петропавлівського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 11.04.2025 р., згідно якої на виконанні у відділі перебуває виконавчі провадженні з примусового виконання судових рішень про стягнення з позивача на користь відповідачів по 1/4 частині на кожного. На сьогоднішній день з відповідача по трьом виконавчим провадженням стягується по 16, 66 % на кожного.

Так, позивач зазначає, що з народженням другої дитини його матеріальний стан погіршився, отже є підстави для зменшення виплат аліментів, що і є причиною спору.

Позивач в позовній заяві зазначає, що йому не вистачає коштів на утримання родини, оскільки він сплачує аліменти на двох дітей та дружину.

Між тим, окрім довідки про сплату аліментів на утримання дітей, жодних доказів, які б підтверджували обставини зміни матеріального стану позивача, погіршення або поліпшення його здоров`я та інші обставини, передбачені Сімейним Кодексом України, позивачем не надані.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд обґрунтовано виходив з того, що зменшення розміру аліментів у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні дитину, яка народилась в іншому шлюбі, а також дружину, без доведення погіршення майнового становища, самі по собі не є підставою для зменшення розміру аліментів, будь-яких доказів в підтвердження своїх позовних вимог позивачем не надано, тоді як зміна сімейного стану позивача, а саме народження дитини, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч.ч. ст. 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст.ст. 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина 3 ст. 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Враховуючи зміст ст.ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував та взагалі не надав оцінку такому аргументу, як зміна його сімейного стану, оскільки після присудження аліментів на першого сина в розмірі 1/4 частини всіх видів доходу позивача, змінився його сімейний стан, оскільки він одружився і народилося ще одна дитина, якій теж було присуджено аліменти в розмірі 1/4 частині всіх видів його доходу, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки частиною 3 статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено обмеження на відрахування зокрема стягнення аліментів на неповнолітніх дітей у розмірі, який не може перевищувати 75 відсотків. Тоді як, в справі, що переглядається, відсоток стягнутих аліментів складає 16,66 % за кожним виконавчим провадженням, що не перевищує граничний розмір таких стягнень.

Колегія суддів звертає увагу на те, що розмір аліментів відповідає вимогам сімейного законодавства, а його зменшення у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні іншу дитину, без підтвердження погіршення його матеріального становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини та суперечитиме її інтересам.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з статтями 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Приймаючи до уваги, що позивач не довів підстави позову про зменшення розміру аліментів, - суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.

Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошено 26 травня 2026 року.

Повний текст постанови складено 27 травня 2025 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді В.С. Городнича

І.Ю. Ткаченко