Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №756/681/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року

м. Київ

справа № 756/681/25

провадження № 61-14650св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 травня 2025 року у складі судді Белоконної І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року у складі колегії суддів Левенця Б. Б., Євграфової Є. П., Саліхова В. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація, про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація, у якому просила:

- скасувати рішення Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 28 лютого 2020 року про скасування реєстрації місця проживання позивача та її сина ОСОБА_3 ;

- зобов`язати Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації поновити реєстрацію місця проживання позивача та її сина ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що на підставі заяви від 20 жовтня 2016 року, поданої до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, було здійснено реєстрацію місця проживання позивача та її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

28 лютого 2020 року зазначений відділ прийняв рішення про скасування реєстрації місця проживання позивача та її сина з підстав того, що під час подання заяви про реєстрацію заявник не повідомив про накладення на квартиру обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна на підставі договору іпотеки від 15 листопада 2007 року.

Позивач зазначала, що для здійснення реєстрації місця проживання вона подала всі документи, передбачені законодавством України, а надання будь-якої іншої інформації законом не вимагалося та не входило до її обов`язків.

Після подання скарги Державна міграційна служба України провела перевірку, за результатами якої на адресу Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації направлено акт перевірки дотримання вимог законодавства під час скасування реєстрації місця проживання та зняття з реєстрації. У зазначеному акті відповідні дії визнано неправомірними та надано строк для усунення виявлених порушень, які, однак, усунуті не були.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Оболонський районний суд міста Києва рішенням від 27 травня 2025 року позов задовольнив.

Скасував рішення Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 28 лютого 2020 року про скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Зобов`язав Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації поновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що на момент прийняття Відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації рішення про скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_3 були відсутні передбачені законом підстави для такого скасування, зокрема відсутнє судове рішення, що набрало законної сили, про позбавлення їх права користування житлом. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення та необхідність його скасування.

Крім того, поновлюючи порушені права позивача, суд першої інстанції визнав обґрунтованою вимогу про зобов`язання Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації поновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

Київський апеляційний суд постановою від 23 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 травня 2025 року скасував у частині задоволених позовних вимог щодо ОСОБА_3 і ухвалив у цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

В іншій частині рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 травня 2025 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції щодо протиправності рішення суб`єкта владних повноважень та необхідності поновлення порушених прав позивача є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.

Водночас апеляційний суд звернув увагу, що станом на день звернення до суду з позовом у січні 2025 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнився 21 рік.

З огляду на це апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_3 на момент подання позову був повнолітнім та набув повної цивільної дієздатності, а отже, мав право самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Посилання ОСОБА_1 на наявність у неї повноважень представляти інтереси ОСОБА_3 на підставі довіреності, у тому числі вчиняти від його імені юридично значущі дії, не спростовують зазначених висновків, оскільки у цій справі ОСОБА_3 брав участь як третя особа. При цьому доказів належного здійснення представництва інтересів повнолітнього ОСОБА_3 у порядку статті 59 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) апеляційний суд не встановив, що підтверджується протоколом та технічним записом судового засідання.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо ОСОБА_3 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Доводи апеляційної скарги про те, що незалучення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації як належного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, апеляційний суд визнав безпідставними, оскільки з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 756/7614/21 за позовом ОСОБА_1 до Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , спір про визнання незаконним та скасування реєстраційного запису або рішення державного реєстратора про зняття особи з реєстрації місця проживання може розглядатися як спір, пов`язаний із порушенням цивільного права особи на житло. Належним відповідачем у такій категорії справ є особа, за заявою якої позивача було знято з реєстрації місця проживання, а також власник житлового приміщення на момент розгляду справи, за рахунок прав якого може бути поновлено порушене право позивача.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У листопаді 2025 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року в частині задоволення позовних вимог, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 травня 2025 року - у повному обсязі, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16 та у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2021 року у справі № 677/1893/18, від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20, від 22 лютого 2023 року у справі № 489/3691/20, від 13 березня 2024 року у справі № 932/7523/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування пунктів 28, 29 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Правила № 207) у частині можливості скасування реєстрації місця проживання або зняття з реєстрації за результатами перевірки органу реєстрації у разі встановлення порушення вимог законодавства (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивував тим, що з урахуванням змісту пунктів 28, 29 Правил № 207 на час здійснення реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_3 у спірній квартирі законодавством передбачалася можливість скасування реєстрації місця проживання не лише за заявою зареєстрованої особи або на підставі судового рішення, а й за результатами перевірки, проведеної органом реєстрації.

Заявник посилається на положення частини третьої статті 9 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодавець має право передавати предмет іпотеки у користування виключно за згодою іпотекодержателя. На його думку, у цій справі позивач, будучи іпотекодавцем, здійснила реєстрацію місця проживання без отримання такої згоди, чим порушила вимоги закону та умови договору іпотеки.

Крім того, Правила № 207 не містять вичерпного переліку джерел, з яких керівнику органу реєстрації може стати відомо про порушення вимог законодавства. У зв`язку з цим в Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації були законні підстави, у межах наданих повноважень, провести перевірку правомірності реєстрації місця проживання позивача та її сина у квартирі, що перебувала в іпотеці, з огляду на можливе порушення вимог статті 9 Закону України «Про іпотеку» та статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Заявник також вважає, що правочин щодо реєстрації місця проживання у спірній квартирі є нікчемним (недійсним у силу закону) з огляду на приписи статей 9, 12 Закону України «Про іпотеку».

Окремо заявник просить урахувати недобросовісність поведінки позивача, яка, знаючи про встановлені договором іпотеки та законом обмеження, умисно здійснила реєстрацію себе та свого сина у квартирі без згоди іпотекодержателя.

Крім того, позов у цій справі пред`явлено лише до власника квартири, тоді як вимоги не заявлено до органу реєстрації місця проживання, який за власною ініціативою, після проведення внутрішньої перевірки в порядку пункту 28 Правил № 207, прийняв рішення про скасування реєстрації місця проживання позивача та її сина. Водночас незалучення органу реєстрації як відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 03 грудня 2025 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Оболонського районного суду міста Києва.

16 грудня 2025 року матеріали справи № 756/681/25 надійшли до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 20 квітня 2026 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

15 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/3796/82/64377, за умовами якого позивач отримала кредит у розмірі 412 080,00 грн.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 15 листопада 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 06 червня 2000 року на підставі наказу від 24 травня 2000 року № 650-С/К.

19 вересня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 22033127468, за умовами якого позивач отримала кредит у розмірі 61 855,00 дол. США строком на 120 місяців зі сплатою 15 % річних.

Цього ж дня, 19 вересня 2008 року, між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки до кредитного договору № 22033127468, відповідно до якого іпотекою забезпечено виконання зобов`язань шляхом передання в іпотеку тієї ж квартири.

10 вересня 2010 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 22033127468 про реструктуризацію заборгованості, відповідно до умов якої тимчасово, з 19 вересня 2010 року до 18 вересня 2011 року, зменшено розмір щомісячного платежу з остаточним строком погашення кредиту 19 вересня 2028 року.

23 листопада 2011 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 3 до кредитного договору № 22033127468 про зміну умов погашення кредиту, якою на період з 19 грудня 2011 року до 18 грудня 2012 року зменшено розмір щомісячного платежу. У зв`язку із цим фактична заборгованість за кредитом збільшилася на суму нарахованих, але несплачених відсотків станом на 03 січня 2013 року.

Оболонський районний суд міста Києва заочним рішенням від 30 січня 2014 року у справі № 756/16790/13-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року, позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнив. Звернув стягнення на квартиру АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 , у рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами від 15 листопада 2007 року № 014/3796/82/64377 та від 19 вересня 2008 року № 22033127468 у сумі 808 729,40 грн шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах із визначенням початкової вартості 1 015 612,00 грн.

09 січня 2020 року Державне підприємство «СЕТАМ» провело електронні торги з реалізації предмета іпотеки на підставі зазначеного судового рішення (лот № 395329). Переможцем торгів відповідно до протоколу № 459702 визнано ОСОБА_2 .

Зазначені обставини встановлені у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 756/7614/21, якою відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача.

Суди також з`ясували, що 20 жовтня 2016 року на підставі заяви ОСОБА_1 . Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації зареєстрував місце проживання ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

На момент здійснення реєстрації позивач була власником спірної квартири та мала право володіння і користування нею, тоді як її повноваження щодо розпорядження майном були обмежені іпотекою.

Для реєстрації місця проживання позивач подала документи, передбачені статтею 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).

За умовами договору іпотеки від 15 листопада 2007 року ОСОБА_1 гарантувала, що у спірній квартирі не зареєстровані та не проживають малолітні чи неповнолітні діти, а також відсутні особи, які мають право користування предметом іпотеки (пункт 5.1 договору).

У пункті 5.3 договору іпотеки передбачено, що іпотекодавець має право вчиняти будь-які юридично значущі дії щодо предмета іпотеки виключно за письмовою згодою іпотекодержателя, зокрема передавати його у користування.

28 лютого 2020 року Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації прийняв рішення про скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_3 із підстав неповідомлення заявником про накладення на квартиру обтяження у вигляді заборони відчуження на підставі договору іпотеки від 15 листопада 2007 року. Зазначене рішення прийнято за результатами розгляду заяви (скарги) ОСОБА_2 від 18 лютого 2020 року (а. с. 43).

Згідно з актом перевірки від 26 серпня 2020 року, складеним Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, на момент здійснення реєстрації (20 жовтня 2016 року) законодавством не передбачалося обов`язку подання письмової згоди іпотекодержателя чи інших обмежень щодо реєстрації місця проживання власника житла та членів його сім`ї у разі передання житла в іпотеку. У зв`язку з цим рішення про скасування реєстрації визнано таким, що не відповідає вимогам пункту 28 Правил № 207. Також зазначено, що законодавством не передбачено проведення перевірки підстав реєстрації місця проживання за заявою третьої особи (а. с. 54, 55).

Станом на день звернення до суду з цим позовом у січні 2025 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнився 21 рік.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Водночас особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Також суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У справі, що переглядається, суди встановили, що 20 жовтня 2016 року на підставі заяви позивача Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації зареєстрував місце проживання ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_2 , яка на той час перебувала у власності позивача та була предметом іпотеки.

28 лютого 2020 року орган реєстрації прийняв рішення про скасування реєстрації місця проживання позивача та її сина з підстав неповідомлення заявником про обтяження квартири іпотекою.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) реєстрація місця проживання здійснюється на підставі заяви особи та подання визначених законом документів. Обов`язку подання письмової згоди іпотекодержателя для реєстрації місця проживання власника житла або члена його сім`ї законодавством не передбачалося.

Правила № 207, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, визначали механізм здійснення реєстрації / зняття з реєстрації місця проживання / перебування осіб в Україні, а також встановлювали форми необхідних для цього документів.

Згідно з пунктом 26 Правил № 207 зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника за формою згідно з додатком 11; рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; повідомлення територіального органу або підрозділу ДМС із зазначенням відповідних реквізитів паспорта померлої особи або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства (інформація територіального органу ДМС або територіального підрозділу ДМС, на території обслуговування якого зареєстровано місце проживання особи, про закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання або копія рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання чи скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні); підстав для проживання бездомної особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту (письмове повідомлення соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту); підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів). Зняття з реєстрації місця проживання на підставах, визначених в абзацах восьмому та дев`ятому цього пункту, здійснюється за клопотанням уповноваженої особи спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту або за заявою власника / наймача житла або їх представників. Зняття з реєстрації місця проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб, стосовно яких встановлено опіку та піклування, здійснюється за погодженням з органами опіки та піклування. Разом із заявою особа подає: документ, до якого вносяться відомості про зняття з реєстрації місця проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку). У разі подання заяви представником особи, крім зазначених документів, додатково подаються: документ, що посвідчує особу представника; документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законними представниками малолітньої дитини - батьками (усиновлювачами). Зняття з реєстрації місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників. У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами зняття з реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, разом з одним із батьків здійснюється за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

У пункті 28 Правил № 207 передбачено, що реєстрація місця проживання / перебування особи або зняття з реєстрації місця проживання скасовуються в разі їх проведення з порушенням вимог законодавства. У разі виявлення такого порушення керівник органу реєстрації проводить перевірку підстав реєстрації / зняття з реєстрації місця проживання / перебування особи, за її результатами складає висновок та приймає рішення про скасування реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання / перебування особи. Про прийняте рішення особі надсилається письмове повідомлення за формою згідно з додатком 17, в якому зазначаються підстави його прийняття. Особу запрошують на прийом до органу реєстрації для внесення відповідних відомостей до документа, до якого вносяться відомості про місце проживання / перебування. Працівник органу реєстрації: формує і вносить дані про скасування реєстрації / зняття з реєстрації місця проживання / перебування особи до реєстру територіальної громади; формує інформацію про скасування реєстрації / зняття з реєстрації місця проживання / перебування особи для її передання до Реєстру.

У разі виявлення ДМС або її територіальними органами порушень законодавства органом реєстрації під час здійснення реєстрації / зняття з реєстрації місця проживання / перебування особи такому органу надсилається повідомлення щодо необхідності проведення відповідної перевірки. У разі підтвердження зазначених порушень реєстрація / зняття з реєстрації місця проживання / перебування особи підлягає скасуванню (пункт 29 Правил № 207).

Отже, пункти 28, 29 Правил № 207 передбачають можливість скасування реєстрації місця проживання у разі встановлення порушення вимог законодавства під час її здійснення. Разом із тим зазначені норми не можуть тлумачитися розширено як такі, що надають органу реєстрації повноваження оцінювати цивільно-правові наслідки укладення договору іпотеки або встановлювати додаткові умови реалізації власником житла права користування належним йому майном.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Передання майна в іпотеку відповідно до статей 1, 9 Закону України «Про іпотеку» обмежує право розпорядження предметом іпотеки, однак не позбавляє власника права володіння та користування майном, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина третя статті 9 Закону України «Про іпотеку» дійсно встановлює обмеження щодо передання предмета іпотеки в користування без згоди іпотекодержателя. Водночас реєстрація місця проживання не є правочином щодо розпорядження майном або передання його в користування у цивільно-правовому розумінні.

Станом на 20 жовтня 2016 року законодавство не передбачало обов`язку подання письмової згоди іпотекодержателя для реєстрації місця проживання власника житла чи члена його сім`ї, а відсутність такої згоди не свідчила про порушення порядку реєстрації, визначеного Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та Правилами № 207.

Реєстрація місця проживання має публічно-правовий, обліковий характер і не є правочином щодо відчуження або передання майна в користування у розумінні статей 202, 203 ЦК України. Тому доводи касаційної скарги про нікчемність «правочину щодо реєстрації місця проживання» з огляду на приписи статей 9, 12 Закону України «Про іпотеку» є необґрунтованими.

Отже, сам собою факт перебування квартири в іпотеці не свідчить про порушення порядку реєстрації місця проживання та не є безумовною підставою для її скасування.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували висновки акта перевірки Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби, відповідно до яких на момент здійснення реєстрації законодавство не передбачало обмежень щодо реєстрації місця проживання власника житла та членів його сім`ї у разі передання житла в іпотеку.

Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги про недобросовісність дій позивача. Власник житла, реалізуючи своє право на володіння та користування майном (стаття 317 ЦК України), мав право зареєструвати своє місце проживання у належному йому житловому приміщенні, якщо інше прямо не встановлено законом. Сам факт існування іпотеки не позбавляє власника права користування майном.

Аргумент заявника про те, що орган реєстрації мав право за власною ініціативою провести перевірку та скасувати реєстрацію, не спростовує висновків судів попередніх інстанцій. Навіть за наявності повноважень на проведення перевірки орган реєстрації зобов`язаний діяти в межах і у спосіб, визначених законом (частина друга статті 19 Конституції України). Оскільки закон не встановлював обов`язку подання згоди іпотекодержателя, підстав для висновку про порушення порядку реєстрації не існувало.

Щодо доводів касаційної скарги про незалучення органу реєстрації як належного відповідача колегія суддів зазначає таке.

У постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 489/3691/20 Верховний Суд зазначив, що спір про визнання незаконним та скасування реєстраційного запису або рішення державного реєстратора про зняття особи з реєстрації місця проживання може розглядатися як спір, пов`язаний із порушенням цивільного права на житло іншою особою. Належним відповідачем у такому спорі є особа, за заявою якої позивача було знято з реєстрації місця проживання у житловому приміщенні, та його власник на момент розгляду справи, за рахунок прав якого можливо задовольнити позовну вимогу. Орган реєстрації, який забезпечує формування та ведення реєстру територіальної громади, не є належним відповідачем у такому спорі та зобов`язаний виконати відповідне рішення суду незалежно від його участі у справі.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 756/7614/21, якою відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача.

Отже, спори про визнання незаконним та скасування рішення про зняття особи з реєстрації місця проживання за своєю правовою природою пов`язані із захистом цивільного права на житло. У такому спорі належними відповідачами є як особа, за заявою якої здійснено зняття з реєстрації, так і власник житла, за рахунок прав якого може бути відновлено реєстрацію.

Предметом цього спору є визнання незаконним рішення органу реєстрації про скасування реєстрації місця проживання та відновлення становища, яке існувало до порушення права. Незважаючи на те, що відповідне рішення приймається суб`єктом владних повноважень, характер спірних правовідносин безпосередньо пов`язаний із захистом цивільного права особи на житло (статті 15, 16 ЦК України).

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільного права є відновлення становища, яке існувало до його порушення. Отже, у разі встановлення протиправності рішення про скасування реєстрації місця проживання належним способом захисту є відновлення попереднього стану, тобто поновлення реєстрації місця проживання.

Сам собою факт незалучення органу реєстрації як відповідача не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову в частині скасування рішення такого органу про зняття позивача з реєстрації місця проживання.

Разом із тим апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо ОСОБА_3 , оскільки станом на день звернення до суду він був повнолітнім та набув повної цивільної дієздатності (стаття 34 ЦК України). За відсутності належного підтвердження здійснення представництва його інтересів позивачем у порядку статей 58-60 ЦПК України суд першої інстанції не мав правових підстав вирішувати питання про захист його прав за позовом іншої особи.

Таким чином, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права, надав належну оцінку встановленим обставинам та обґрунтовано залишив без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 про скасування рішення органу реєстрації щодо скасування реєстрації місця проживання, водночас скасувавши його в частині вимог щодо ОСОБА_3 .

Посилання заявника на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 28, 29 Правил № 207 не свідчить про неправильне застосування судами норм права у цій справі, оскільки спір у зазначеній частині вирішено з урахуванням змісту відповідних норм матеріального права та встановлених обставин.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій також установили, що Оболонський районний суд міста Києва заочним рішенням від 25 листопада 2020 року у справі № 756/5928/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 травня 2024 року та постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року, усунув ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_1 із зазначеної квартири.

Водночас Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2024 року у справі № 756/5928/20 додатково зазначив, що з огляду на дію воєнного стану в Україні виконання рішення суду першої інстанції в частині виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири підлягає зупиненню на період дії воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування.

Згідно із Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» зняття особи з реєстрації місця проживання за адресою житла, яке їй не належить, здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, що набрало законної сили, про позбавлення права користування житлом або про виселення.

Разом із тим правопорядок не може допускати ситуацій, за яких нівелюється обов`язковість судового рішення або створюються передумови для виникнення суперечностей у його застосуванні (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Однак у цій справі відсутні підстави вважати, що оскаржувані судові рішення створюють колізію із зазначеним судовим рішенням про виселення, оскільки вони регулюють різні за своєю правовою природою правовідносини.

Зокрема, рішення у справі № 756/5928/20 спрямоване на захист права власника шляхом усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житлом і передбачає виселення особи, тоді як у цій справі предметом спору є правомірність дій органу реєстрації щодо скасування реєстрації місця проживання, що має публічно-правовий, обліковий характер і не є способом набуття чи припинення права користування житлом.

При цьому оскаржувані дії органу реєстрації були вчинені до моменту звернення ОСОБА_2 до суду з позовом про виселення та ухвалення відповідного судового рішення, що також виключає можливість їх оцінки крізь призму правових наслідків, встановлених таким рішенням.

Крім того, у справі № 756/5928/20 виконання рішення про виселення зупинено, що виключає можливість вважати, що право користування житлом припинилося фактично, а отже, не створює підстав для висновку про незаконність реєстрації місця проживання лише з огляду на наявність такого рішення.

Отже, ухвалені у цій справі судові рішення не суперечать судовому рішенню у справі № 756/5928/20, не нівелюють його обов`язковості та не створюють колізії судових рішень.

Водночас власник спірного житла відповідно до положень Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» не позбавлений права ініціювати зняття особи з реєстрації місця проживання за адресою житла, яке їй не належить, на підставі судового рішення, що набрало законної сили, про виселення, зокрема після припинення чи скасування воєнного стану та спливу встановленого строку, у порядку, визначеному законом.

Отже, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень у частині вирішення позовної вимоги про скасування рішення органу реєстрації щодо зняття позивача з реєстрації місця проживання з точки зору правильності застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення відповідно до встановлених обставин справи та на підставі належних і допустимих доказів, а їхні висновки не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Водночас, перевіряючи правильність застосування судами норм процесуального права, Верховний Суд установив, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов у частині зобов`язання Відділу з питань реєстрації місця проживання / перебування фізичних осіб поновити реєстрацію місця проживання позивача, допустили істотне порушення норм процесуального права, оскільки зазначений орган залучено до участі у справі лише як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а не як відповідача, на якого може бути покладено обов`язок щодо виконання судового рішення.

За таких обставин покладення на вказаний орган обов`язку вчинити певні дії суперечить засадам цивільного судочинства, зокрема принципам змагальності та диспозитивності, та позбавляє його можливості реалізувати процесуальні права сторони у справі, що свідчить про ухвалення рішення в цій частині з порушенням норм процесуального права.

Крім того, слід урахувати, що судове рішення про визнання незаконним та скасування рішення органу реєстрації щодо скасування реєстрації місця проживання позивача саме собою породжує правові наслідки у вигляді відновлення становища, яке існувало до порушення права, та є достатньою правовою підставою для поновлення органом реєстрації відповідної реєстрації без необхідності додаткового покладення на нього обов`язку вчинити такі дії у резолютивній частині судового рішення.

Отже, враховуючи, що належний спосіб захисту у цій категорії спорів реалізується шляхом скасування протиправного рішення органу реєстрації, а поновлення реєстрації є похідним правовим наслідком такого скасування, висновки судів попередніх інстанцій про необхідність додаткового зобов`язання відповідного органу поновити реєстрацію місця проживання є помилковими.

За таких обставин оскаржувані судові рішення в частині покладення на зазначений орган обов`язку поновити реєстрацію місця проживання позивача підлягають скасуванню як такі, що ухвалені з порушенням норм процесуального права та без урахування належного способу захисту, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на викладене колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне:

касаційну скаргу задовольнити частково;

рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовної вимоги про скасування рішення органу реєстрації щодо скасування реєстрації місця проживання позивача залишити без змініз підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України;

рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовної вимоги про зобов`язання органу реєстрації поновити реєстрацію місця проживання позивача скасувати з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У цій справі касаційну скаргу задоволено частково: оскаржувані судові рішення в частині задоволення немайнової вимоги про зобов`язання органу реєстрації поновити реєстрацію місця проживання позивача скасовано з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Отже, сплачений відповідачем судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг про перегляд судового рішення в частині такої позовної вимоги немайнового характеру у загальному розмірі 3 391,36 грн ((1 211,20 грн х 150 % х 0,8) + (1 211,20 грн х 200 % х 0,8) = 3 391,36 грн) підлягає стягненню з позивача на його користь.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання органу реєстрації поновити реєстрацію місця проживання скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 травня 2025 року у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення органу реєстрації про зняття позивача з реєстрації місця проживання залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 3 391 (три тисячі триста дев`яносто одна) грн 36 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

СуддіА. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв