Рішення від 26 травня 2026 р. у справі №947/11312/26 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/11312/26

Провадження № 2/947/3247/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Калініченко Л.В.,

при секретарі Матвієвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участі третьої особи – Одеської товарної біржі,

про визнання договору купівлі-продажу дійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 16.03.2026 року звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі третьої особи – Одеської товарної біржі, про визнання договору договору купівлі-продажу нерухомого майна №22540 від 05.03.1998 року, а саме: квартири АДРЕСА_1 - дійсним.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що квартира АДРЕСА_1 , належить на праві власності його матері – ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, позивач вказує, що він є сином ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого відкралась спадщина на належне останній за життя майно, а останній є єдиним спадкоємцем до майна померлої матері.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що визнання дійсним спірного договору є необхідним, оскільки з підстав його не нотаріального посвідчення, що не потребувалось на час його укладення, наразі тягне недійсність даного правочину, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом щодо захисту своїх прав.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 13.04.2026 року, вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

У підготовчому судовому засіданні, призначеному на 14.05.2026 року, судом було ухвалено закрити стадію підготовчого провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27.05.2026 року о 10 годині 30 хвилин.

Позивач у судове засідання призначене на 27.05.2026 року не з`явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлений належним чином, однак від останнього 27.05.2026 року до суду надійшла заява про підтримання заявлених вимог та розгляд справи за його відсутності в якій позивач також зазначив, що не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідачі – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судове засідання призначене на 27.05.2026 року також не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, однак про причини неявки суд не повідомили, відзив на позовну заяву не надали.

Інші учасники справи про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Статтею 128 ЦПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається зокрема фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

На виконання положень ч.6 ст. 187 ЦПК України судом 10.04.2026 року було отримано відповідь з Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, у відповідності до якої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , значаться знятими з реєстрації місця проживання від 25.03.1998 року за адресою: АДРЕСА_2 .

Оскільки, з отриманої судом відповіді встановлено, що інформація щодо зареєстрованого місця проживання у місті Одесі відповідачів відсутня, повідомлення останніх про дату, час і місце проведення судового засідання здійснювалось шляхом надання оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, з опублікуванням якого, відповідачі у відповідності до приписів ч.11 ст. 128 ЦПК України вважаються повідомленими належним чином.

Одночасно, судом здійснювалось повідомлення відповідачів про дату, час і місце проведення судових засідань шляхом скерування судових повісток, разом з копією ухвали про відкриття провадження по справі, копією позовної заяви разом з додатками до неї за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_2 , однак уся поштова кореспонденція, яка була скерована для вручення відповідачам, повернута до суду без вручення.

Таким чином, відповідачі про дату, час і місце проведення розгляду справи повідомлені належним чином, однак, у встановлений судом строк не скористались процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву, про причини неявки до судового засідання суд не повідомили.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 27.05.2026 року за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 05.05.1998 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_2 , який діяв в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , 1998 року народження, на підставі розпорядження Київської районної адміністрації міста Одеси №203 від 17.02.1998 року, договір купівлі-продажу №22540 нерухомого майна, а саме щодо квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 11, даний договір у відповідності до вимог, встановленими ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», зареєстрований на Одеській товарній біржі, в журналі реєстрації біржевих договорів з нерухомістю, за реєстраційним №22540 від 05.05.1998 року.

Відповідно до довідки Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради за вих. №66668/04-04 від 19.02.2026 року, станом на 31.12.2021 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_4 на підставі договору №22540 купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого на Одеській товарній біржі 05.03.1998 року. Реєстраційний запис зроблено 09.03.1998 року за реєстровим №200 у реєстровій книзі 260пр на сторінці 190.

З наявного в матеріалах справи свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 13.01.2026 року вбачається, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 79 років, про що 13.01.2026 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України складено актовий запис №347.

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 01.04.1967 року, судом також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_1 , про що 01.04.1967 року зроблено актовий запис №353, в якому в графі відомостей про матір вказано – ОСОБА_4 .

Отже, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 є матір`ю позивача - ОСОБА_1 .

Згідно з витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №83935604 від 22.01.2026 року Київською державною нотаріальною конторою у місті Одеса зареєстровано спадкову справу (номер у спадковому реєстрі №75136697) після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

23.01.2026 року Київською державною нотаріальною конторою у місті Одеса скеровано на адресу ОСОБА_1 інформаційний лист в якому роз`яснено процедуру визнання договору купівлі-продажу дійсним, укладеного на Одеській товарній біржі в судовому порядку.

Приймаючи вищевикладені встановлені судом обставини, в межах заявлених позовних вимог суд зазанчає наступне.

Внаслідок смерті особи або оголошення її померлою відкривається спадщина (ч.1 ст.1220 ЦК України).

Згідно зі ст. 1216 ЦК України, спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

У відповідності з ч. 1 ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (ч.1 ст.1258 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Отже, після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина на належне їй за час життя майно у тому числі на квартиру АДРЕСА_1 .

Спадкоємцем першої черги до майна померлої за законом є її син - позивач ОСОБА_1 .

На підставі вищевикладеного, вбачаєтсья, що позивач, як спадкоємець до майна ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , вимушений звернутись до суду з відповідним позовом, оскільки позбавлений можливості прийняти спадщину після смерті своєї матері.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Як вже встановлено судом, 05.05.1998 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , який діяв в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , 1998 року народження, на підставі розпорядження Київської районної адміністрації міста Одеси №203 від 17.02.1998 року укладено договір купівлі-продажу №22540 нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 5 спірного договору, квартира продана з торгів за 16320,00 грн., які отримані продавцем до підписання договору та належить новому власнику ОСОБА_4 .

У вказаному договорі зазначено, що він подальшому нотаріальному посвідченню не підлягає.

На момент укладання договору купівлі-продажу вказаної квартири був чинним Закон України "Про товарну біржу", відповідно до умов якого договори, оформлені товарною біржею, визнавались дійсними, а сам правочин купівлі-продажу було вчинено з дотриманням вимог діючого на той час законодавства.

В подальшому до ЦК Української РСР 1963 року були внесені зміни, відповідно до яких угоди щодо відчуження нерухомого майна підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Відсутність належних правовстановлюючих документів на квартиру, на думку суду, істотним чином порушує право позивачки з реалізації своїх прав, як спаджкоємця під час оформлення своїх спадкових прав.

Згідно положень ч. 2 ст. 47 ЦК Української РСР 1963 року якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Аналогічне за змістом положення містить ч. 2 ст. 220 ЦК України – якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Судом встановлено, що всі зобов`язання за договором №22540 від 05.03.1998 року купівлі-продажу нерухомого майна його сторонами виконані у повному обсязі – покупцеві була передана у власність квартира АДРЕСА_1 , а продавцю передані грошові кошти за продану квартиру.

Таким чином, сторонами правочину усі вимоги, що ставилися до біржової угоди на момент її укладення, були виконані.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, оцінивши усі докази наявні в матеріалах справи в їх сукупності, судом встановлено, що сторони договору обумовили всі його істотні умови та повністю виконали взяті на себе зобов`язання, тому враховуючи встановлені судом обставини, суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачем у позові не заявлено вимоги про відшкодування судових витрат, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для покладання цих витрат на відповідачів.

На підставі вищевикладена керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 6, 13, 81, 141, 263-265, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_4 ), за участі третьої особи – Одеської товарної біржі (місцезнаходження: 65114, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 140А), про визнання договору купівлі-продажу дійсним – задовольнити.

Визнати договір №22540 купівлі-продажу нерухомого майна від 05 березня 1998 року, укладений на Одеській товарній біржі між ОСОБА_2 , який діяв в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , 1998 року народження, на підставі розпорядження Київської районної адміністрації міста Одеси №203 від 17.02.1998 року, з однієї сторони та ОСОБА_4 , з іншої сторони, щодо нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1 – дійсним.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Л. В. Калініченко