Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №369/13412/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/7702/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 369/13412/24

26 травня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Григоренка Андрія Олександровича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Пінкевич Н.С., у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутих коштів,-

в с т а н о в и в:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 66 000 грн, судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 17.05.2022 року він помилково здійснив три платежі на загальну суму 66 000 грн (по 25 000 грн та 16 000 грн відповідно) на рахунок невідомої йому на той час особи.

У подальшому йому стало відомо, що власником банківського рахунку, на який він помилково відправив грошові кошти, є відповідач. Направлені ним на адресу відповідача досудові претензії про повернення безпідставно набутих коштів залишилися без задоволення.

Позивач вважає, що відповідач, як особа, яка набула майно та зберегла його у себе без достатньої на те правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути йому таке майно.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ставлячи вимогу про стягнення безпідставно набутих коштів позивач фактично просить стягнути з відповідача кошти, які були перераховані на оплату консультативних послуг. За таких обставин у позивача відсутні підстави для стягнення з відповідача коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 28 січня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Григоренко А. О. подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права; невідповідністю висновків викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.

Відповідачка у своєму відзиву стверджувала про те, що між сторонами склались якісь правовідносини, проте доказів таких правовідносин вона не надала.

Також відповідачка не надала жодних доказів її відношення до суб`єктів господарської діяльності, які зазначені у долучених до відзиву доказах, як і не надано документального підтвердження надання консультаційних послуг ані позивачеві, ані будь-кому.

Відповідачкою не надано жодного належного доказу (договору, акту виконаних робіт), який би виправдовував утримання нею 66 000 грн, а сама лише наявність банківського переказу без зазначення призначення платежу як «оплата за договором» за законом зобов`язує останню повернути кошти як безпідставні.

Відповідачкою не доведено наявність будь-яких відносин позивача з ПП «Юреко».

Аналіз наданих відповідачкою доказів свідчить про те, що всі докази були отримані з порушенням порядку встановленого законом, оскільки не містять жодної інформації про джерело їх отримання, відсутні докази законної правової підстави їх наявності у відповідача, а тому такі докази є недопустимими відповідно до норм чинного законодавства.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з вимогами частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17 травня 2022 року позивачем на рахунок відповідача (банківська карта № НОМЕР_1 ) було здійснено три платежі на загальну суму 66 000 грн (25 000 грн, 25 000 грн та 16 000 грн).

Відповідачка ОСОБА_2 з 17.01.2008 року є фізичною особою-підприємцем, серед видів діяльності якої є консультування з питань комерційної діяльності й керування (код КВЕД 70.22).

Позивач фігурує у документації, де відповідачем надавались консультативні послуги з питань комерційної діяльності для забезпечення та надання доступу фахівцям ПП «Юреко» з виконання робіт по перекачці нафтошламів на території ПРАТ «Білоцерківська ТЕЦ», зокрема щодо: допуску персоналу (фахівців) та автотранспорту ПП «Юреко» на територію ПРАТ «Білоцерківська ТЕЦ», в тому числі ОСОБА_1 як начальника виробництва; тимчасових перепусток щодо виклику фахівців ПП «Юреко», в тому числі ОСОБА_1 як начальника виробництва; заявок на завезення інструменту та матеріалів підрядної організації для виконання робіт; включення в списки осіб, відповідальних за нарядною системою при виконанні робіт, в тому числі ОСОБА_1 як начальника виробництва та особи, яка має право бути керівником робіт за нарядом допуском на тепломеханічному обладнанні.

Згідно з наказом від 12.12.2016 року №1-К ОСОБА_2 з 14.12.2016 року було прийнято на роботу в ПП «Юреко» на посаду еколога.

До моменту здійснення позивачем 17.05.2022 року спірних платежів, сторони спілкувалися між собою у месенджері Viber, що спростовує доводи позивача про здійснення ним платежів нібито «невідомій» йому особі.

Судом встановлено, що здійсненню «помилкових» платежів передували правовідносини між позивачем та відповідачем консультативного характеру щодо виконання робіт по перекачці нафтошламів на території ПРАТ «Білоцерківська ТЕЦ», а перерахування позивачем на користь відповідача грошових коштів є оплатою останнього за надання таких консультативних послуг, які існували та виконувались за усною домовленістю сторін.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 66 000,00 грн.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictio sine causa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).

Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.

Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01 квітня 2019 року в справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року в справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).

У разі, якщо на виконання юридично ще неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України).

Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

У постанові від 08 вересня 2021 року в справі № 201/6498/20 Верховний Суд роз`яснив, що за правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.

Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення.

Тобто за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ставлячи вимогу про стягнення безпідставно набутих коштів, позивач фактично просить стягнути з відповідача кошти, які були перераховані на оплату отриманих ним консультативних послуг.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність правових підстав для стягнення заявлених позивачем коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують правильність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції. У свою чергу, заявляючи позовні вимоги на підставі статті 1212 ЦК України позивач не навів фактичних обставин, з яких суд міг би дійти висновку про «помилковість» здійснених ним платежів.

Отже, зважаючи на наведене підстави для скасування рішення суду першої інстанції наведені в апеляційній скарзі відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути змінено та скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Апеляційний суд, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України не вбачає підстав для компенсації позивачу понесених ним судових витрат на стадії апеляційного перегляду справи.

Керуючись ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Григоренка Андрія Олександровича залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Судді: