Рішення від 26 травня 2026 р. у справі №947/15381/26 — Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/15381/26

Провадження № 2/947/3932/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді – Куриленко О.М.,

за участю секретаря судового засідання – Петрової А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення 3% річних за користування грошовими коштами, –

ВСТАНОВИВ:

15 квітня 2026 року зареєстровано позовну заяву, що надійшла через систему «Електронний суд», в якій представник позивача просить стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» (ідент. код: 42251700) заборгованість у розмірі 3 058,21 дол. США.

Свої вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що 28 жовтня 2021 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/17089/16-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11198528000 від 20.08.2007 року в розмірі 35 185,47 доларів США та пені у розмірі 37 478,73 гривень. 05 жовтня 2023 року постановою Одеського апеляційного суду у справі №522/17089/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2021 року в частині вимог Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу – залишено без змін. 13 жовтня 2023 року ухвалою Одеського апеляційного суду у справі №522/17089/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_2 визнано неподаною та повернуто апелянту. Зазначає, що станом на сьогодні, вказане грошове зобов`язання є невиконаним в повному обсязі, позичальники ухиляються від повернення кредитних коштів на шкоду кредитору. У зв`язку з тим, що позичальники безпідставно користуються грошовими коштами, вимоги ПАТ «УкрСиббанк» від 30.05.2016 залишаються невиконаним, вважає, що у ТОВ «Консалт Солюшенс» виникло законне право на стягнення 3 % річних за користування коштами, передбачене статтею 625 ЦК України.

Указані обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 16.04.2026 року відкрито провадження по справі та призначено судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін на 27.05.2026 року о 11 год. 00 хв.

У судове засідання представник позивача не з`явився, 27.05.2026 року, через систему «Електронний суд» звернувся з заявою, в якій просив провести судове засідання без участі представника позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідачі – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, Відзив на позов не подали.

Судова кореспонденція, скерована на ім`я відповідачів повернута до суду без вручення з підстав відсутності адресатів за вказаною адресою.

Частиною 8 ст. 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У зв`язку з цим, суд, згідно вимогам ч. 4 ст. 223 ЦПК України та ст. ст. 280, 281 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, проти чого не заперечував представник позивача по справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

На підставі вимог, передбачених ч.ч. 9, 10 ст. 14 ЦПК України, п. 122 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21, п. 1 розділу VII Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814, в редакціях чинних на час вчинення процесуальної дії, зважаючи на те, що матеріали вказаної справи створені в паперовій та електронній формі, з метою процесуальної економії суд дійшов висновку про можливість розгляду (формування та зберігання) судової справи в змішаній (паперовій та електронній) формі.

Дослідивши матеріали справи (в паперовому та електронному вигляді) та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 20 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту №11198528000.

Відповідно до умов даного договору, Банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 80 000,00 доларів США строком до 20 серпня 2018 року.

20 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №133388, відповідно до якого він поручився перед Банком відповідати за невиконання позичальником усіх її зобов`язань за Кредитним договором. Банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором та видав Позичальнику грошові кошти, а Позичальник зобов`язався в повній мірі виконати умови кредитного договору.

Пунктом 1.3 Договору поруки передбачено, що поручитель зобов`язується перед Кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань, що випливають з Кредитного договору.

01 червня 2016 року АКІБ «УкрСиббанк» направив на адреси відповідачів вимоги з вих. №30-12/34096 та №30-12/34097 від 30.05.2016, в яких зазначив, що станом на 27 травня 2016 р. заборгованість за кредитним договором № 11198528000 від 20.08.2007 становить 33949,16 дол. США та запропонував усунути вказане порушення. Однак зі спливом встановленого у вимогах строку, порушення кредитного договору, ані позичальником, ані поручителем усунуто не було, в результаті чого 08 вересня 2016 р.

АКІБ «УкрСиббанк» звернувся до Приморського районного суду м. Одеси із позовом про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 11198528000 від 20.08.2007 в розмірі 35 185,47 доларів США та пені у розмірі 37 478,73 гривень.

28 жовтня 2021 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/17089/16-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11198528000 від 20.08.2007 року в розмірі 35 185,47 доларів США та пеню у розмірі 37 478,73 гривень.

05 жовтня 2023 року постановою Одеського апеляційного суду у справі №522/17089/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2021 року в частині вимог Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу – залишено без змін.

13 жовтня 2023 року ухвалою Одеського апеляційного суду у справі №522/17089/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_2 визнано неподаною та повернуто апелянту.

05 вересня 2025 року між Акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» укладено Договір факторингу № 05/09/4/2025, за змістом пункту 2.1. якого, за цим Договором Клієнт відступає Фактору, а Фактор зобов`язується прийняти Права Вимоги та в їх оплату зобов`язується передати Клієнту Суму фінансування за плату та на умовах, визначених цим Договором. За домовленістю Сторін та згідно положень ч. 1 с. 1084 Цивільного кодексу України фінансування Клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього Фактором Права Вимоги.

Відповідно до пункту 2.2. Договору факторингу, Права вимоги, які клієнт відступає Фактору за цим Договором, відступаються (передаються) в розмірі Заборгованості Боржника перед Клієнтом, що передбачені умовами Первинних договорів. Реквізити Первинних договорів та Договорів забезпечення наводиться в Додатку 1 до цього Договору.

Зі змісту Додатку 1 до Договору факторингу № 05/09/4/2025 від 05.09.2025 року вбачається наступний перелік Первинних договорів та Договорів забезпечення, переданих до ТОВ «Консалт Солюшенс»: Договір про надання споживчого кредиту № 11198528000 від 20.08.2007 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , з усіма додатками та додатковими угодами; Договір поруки №133388 від 20.08.2007 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , з усіма додатками та додатковими угодами. 3. Договір іпотеки (реєстровий № 793) від 20.08.2007 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , з усіма додатками та додатковими угодами; Договір про надання споживчого кредиту № 11198273000 від 20.08.2007 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , з усіма додатками та додатковими угодами; Договір поруки №133387 від 20.08.2007 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , з усіма додатками та додатковими угодами.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2025 у справі №522/17089/16-ц замінено стягувача Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» у виконавчому провадженні за виконавчими документами, виданими Приморським районним судом м. Одеси у справі №522/17089/16-ц за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором

Таким чином, відповідно до Договору факторингу № 05/09/4/2025 від 05.09.2025 року, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, за Договором про надання споживчого кредиту № 11198528000 від 20.08.2007 року та Договором поруки №133388 від 20.08.2007 року.

На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Бондарева Р.В. перебуває виконавче провадження № 80305822 з примусового виконання виконавчого листа №522/17089/16-ц, виданого Приморським районним судом м. Одеси про стягнення заборгованості за кредитом та судових витрат, відносно боржника ОСОБА_1 .

На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Бондарева Р.В. перебуває виконавче провадження № 80306001 з примусового виконання виконавчого листа №522/17089/16-ц, виданого Приморським районним судом м. Одеси про стягнення заборгованості за кредитом та судових витрат, відносно боржника

ОСОБА_2 ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

За змістом положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду є, зокрема, відшкодування збитків та матеріальних втрат кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом положень ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Отже, положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, норма ст. 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три процента річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України.

Заборгованість за 3% річних за користування грошовими коштами, згідно розрахунку, наданого позивачем, складає 3 058,21 дол. США.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Положеннями ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи, що відповідачі не виконали належним чином покладені на них зобов`язання рішенням суду, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідачів на користь позивача слід стягнути сплачений при поданні позову судовий збір у сумі 2662,40 грн.

На підставі ст.ст. 15, 16, 19, 257, 261, 267, 526, 530, 549, 599, 611, 625 ЦК України, керуючись ст.ст. 9, 10, 12, 18, 141, 158, 247, 263-265, 280-282, 353, 354 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення 3% річних за користування грошовими коштами, – задовольнити.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс», код ЄДРПОУ: 42251700, заборгованість у розмірі 3 058,21 дол. США.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс», код ЄДРПОУ: 42251700, сплачений при поданні позову судовий збір у сумі 2662,40 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: О. М. Куриленко