Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №523/942/26 — Київський районний суд м. Одеси

Справа № 523/942/26

Провадження № 2/947/2409/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2026 року

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,

за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Одесагаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» про захист прав споживачів та зобов`язання списати заборгованість і визнати борг безпідставно нарахованим -

В С Т А Н О В И В:

До Київського районного суду м. Одеси, через систему « Електронний суд», 13.01.2026 ОСОБА_1 подала позов до АТ «Одесагаз» та ТОВ « ГК « Нафтогаз України» про зобов`язання АТ «Одесагаз» списати з особового рахунку № НОМЕР_1 суму заборгованості у розмірі 55 481 гривень за період з жовтня 2021 по серпень 2024; визнання боргу за споживання природного газу у розмірі 55 481 гривень, таким, що нарахований безпідставно ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Україна» за особовим рахунком № НОМЕР_1 за споживачем ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що нарахована заборгованість за постачання природного газу за період з жовтня 2021 року по серпень 2024 року в сумі 55481,19 грн, який обчислювався за адресою: АДРЕСА_1 , за якою особовий рахунок обліковується за ОСОБА_2 (попереднім власником) а тому ОСОБА_1 як новий власник майна не зобов`язана повертати борги попереднього власника а крім того, з березня 2022 року відповідачка постійно знаходиться за кордоном, сам будинок є недобудованим та не придатний до проживання, а тому після прийняття вказаного будинку у спадщину 20.06.2018 р., у будинку а ні сама відповідачка а ні члені її родини не проживали та послугами газопостачання не користувались, внаслідок чого нарахування, на думку позивачки, є неправомірними та підлягають скасуванню.

Від ТОВ «ГП « Нафтогаз України» 09.03.2026 подано відзив на позовні вимоги із запереченнями проти задоволення позову та посиланням на наявне судове рішення від 10.07.2025 у справі 947/15267/25, яке набрало законної сили, та яким було задоволені позовні вимоги ТОВ «ГП « Нафтогаз України» та стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за спожитий природний газ за вказаною адресою за вказаний період у розмірі 55 481, 19 грн., тому заявлені позовні вимоги є фактичним наміром позивачки скасувати рішення яке набрало законної сили та заново переглянути ті обставини яки вже встановлені рішенням суду.

Від АТ « Одесагаз» 17.03.2026 подано відзив на позовні вимоги в яких заперечується проти задоволення позову з мотивів необґрунтованості та недоведеності заявлених вимог.

У відповідності до рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.07.2025 року у справі №947/15267/25 судом були задоволені позовні вимоги ТОВ «ГП « Нафтогаз України» та стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за природний газ, спожитий за адресою: АДРЕСА_1 за період з жовтня 2021 року по серпень 2024 року , у розмірі 55 481, 19 грн.

За змістом рішення, під розгляду справи було встановлено , що відповідачка ОСОБА_1 , на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом р.№921 від 20.06.2018, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Місік О.В., є власником будинку АДРЕСА_1 .

Згідно довідки «Фінансовий стан» (особовий рахунок НОМЕР_1 ) вбачається, що сума заборгованості ОСОБА_1 за спожитий природний газ складає 55 481,19 грн.

Зазначене рішення набрало законної сили.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.02.2026 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження за її апеляційною скаргою на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 липня 2025 року.

Таким чином , рішенням суду при розгляді цивільної справи, яке набрало законної сили, за позовом ТОВ «ГП « Нафтогаз України» до ОСОБА_3 , було встановлено що остання, як власник, є споживачем послуг по отриманню природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , та за період з жовтня 2021 року по серпень 2024 року виникла заборгованість за спожитий природній газ у розмірі 55 481, 19 грн.

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).

На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правовідносини пов`язані зі стягненням заборгованості з житлово-комунальних послуг а також стягнення заборгованості з спадкоємців врегульовані Цивільним кодексом України ( далі ЦК України).

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" ( далі Закон ).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб ( ч.1 ст. 316 ЦК України ).

За змістом ч.1,2 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власність зобов`язує ( ч.4 ст. 319 ЦК України).

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону). Власником Закон визначає фізичну або юридичну особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону). Споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону).

Згідно ч.1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Вказаний правовий висновок визначений Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, а також від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до вимог п.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

У постанові від 30 серпня 2022 року у cправі № 904/1427/21Верховний суд зазначив, що «обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи».

У даному випадку предметом спору (предметом доказування) є нарахування заборгованості за спожитий у період з жовтня 2021 року по серпень 2024 року заборгованість за спожитий природній газ за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 55 481, 19 грн.

Фактично, у даної справі, позивачем зазначається факт недоведеності з боку відповідачів правомірність та правильність нарахованої заборгованості , тобто відсутні інші обставини, які підлягають розгляду у даної справі на відмінність від справи №947/15267/25 в якої предметом спору ( предметом доказування) була правомірність, обґрунтованість та правильність нарахування заборгованості відносно того ж самого споживача, по тієї ж самої адреси споживання, та за той самий період.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16).

Враховуючи вказані обставини, суд приходить до висновку, що стороною позивача не доведені позовні вимоги , так як посилання у позові на певні обставини суперечать обставинам встановленим при розгляді справи №947/15267/25 які, у свою чергу утворюють преюдицію , так як були встановлені судом при розгляді справи за участю ОСОБА_1 та ТОВ «ГП « Нафтогаз України», та не підлягають новому доказуванню при розгляді іншої справи за участю тих самих сторін.

Також не знайшло підтвердження і вимоги позивача до АТ «Одесагаз» які не підтверджені належними та допустимими доказами та фактично зводяться до намагання сторони переоцінки обставин які встановлені рішенням суду, що набрало законної сили та є остаточним, по іншої справі.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII).

В основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

У низці своїх рішень ЄСПЛ, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, також указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.

Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Понамарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.

Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (пункт 52 рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/39, ECHR 2003-IX, пункт 46 рішення ЄСПЛ у справі «Устименко проти України» № 32053/13).

Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Враховуючи викладене, здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили та є чинним, є порушенням принципу правової певності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення.

Вказаний правовий висновок визначений Верховним Судом у постанові від 30 серпня 2022 року у cправі № 904/1427/21.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Акціонерного товариства «Одесагаз» (код ЄДРПОУ 03351208, місцезнаходження: м. Одеса, вул. Одарія, буд.1 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (код ЄДРПОУ 40121452, місцезнаходження: м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1) про зобов`язання АТ «Одесагаз» списати з особового рахунку № НОМЕР_1 суму заборгованості у розмірі 55 481 гривень за період з жовтня 2021 по серпень 2024; визнання боргу за споживання природного газу у розмірі 55 481 гривень, таким, що нарахований безпідставно ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Україна» за особовим рахунком № НОМЕР_1 за споживачем ОСОБА_1 – відмовити в повному обсязі.

Повне судове рішення складено 27.05.2026.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В. О. Луняченко